Головна Збірка новин Історія Іспанської Літератури
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 105 гостей онлайн

Історія Іспанської Літератури

течії і розвиток іспанської літератури

Іспанська література - одна із самих багатих і знаменитих літератур Європи. На деяких етапах розвитку європейського реалізму вона грала навіть провідну визначальну роль. Про її внесок у європейську культуру свідчить хоча б те, що два самих знаменитих загальнолюдських типи - Дон Кіхот і Дон Жуан створені іспанцями.

Філософською основою стилю бароко  (імовірно, від італійського barocco - вигадливий), що склалися в іспанській літературі XVII століття, стала ідея безмежного різноманіття й вічної мінливості світу.

Теоретичний розвиток (філософський й естетичний) ця ідея одержала у творах таких філософів XVII століття, як Блез Паскаль, Бенедикт Спіноза й ін. Якщо на землі немає нічого постійного, усе перебуває в стані нескінченного руху, те, отже, прекрасне теж відносно. Поняття про красиве міняється, у кожну епоху й навіть у кожної людини воно своє, часте прекрасне і потворне різняться якою-небудь малопомітною деталлю, дрібницею: якби ніс Клеопатри був коротше, пише Паскаль, те вся земля виглядала б інакше. Якщо дріб'язки, дрібниці мають таке значення, то увага до них закономірно підвищується, вони наповнюють художній образ - так або приблизно так народжується стиль бароко.

В іспанській літературі XVII століття два різновиди "темного й важкого стилю" одержали назви відповідно культеранізма (culteranismo), що переважно развились у поезії, і консептизма (conceptismo) у прозі.

Однак "різниця між культеранізмом і консептизмом не вичерпується розходженням сфер їхнього існування (поезія - проза) і розподілом по жанрах".

Культеранізм, на відміну від всієї іншої літератури XVII століття, не вводить нові теми або сюжети, які принципово відрізнялися б від ренесансної поезії, зате пропонує їх нове стилістичне рішення.

Світогляд  людини.

XVII століття таке, що він не бачить точки опори в зовнішньому світі й тому шукає її в собі, у своєму внутрішньому світі, у своїй щиросердечній гармонії, при цьому ставка робиться на здатність до інтелектуального опору хаосу життя (неостоїцизм), от чому культераністи використовують у своїй поезії складний метафоричний стиль, як би намагаючись схопити за допомогою алегорій, незвичайних тропів мінливу суть життєвих подій. Культеранізм не був однорідним: в найбільш талановитих поетів цей "важкий стиль" усвідомлювався як новий спосіб художнього збагнення світу (Гонгора, Тасіс), в інших авторів перетворювався в порожній маньєризм (Фарависіно). Кращим зразком культеранізму вважається поезія Гонгори, назва його стилю - "гонгоризм" - стала, по суті, синонімом терміна "культеранізм".

Консептизм теж виник у поезії, його засновником уважається іспанський поет Алонсо Ледесма, автор поетичної книги "Conceptos espirituales" (приблизний переклад: "Інтелектуальні загадки", "Духовні осяяння", "Духовні зачатки"), однак потім консептизм розвивався переважно в прозі, у творах Кеведо, Гевари, Грасіана й ін. Консептизм, на відміну від культеранізма, не прагне навмисно затемнювати зміст явищ і спеціально ускладнювати поетичну мову - "зміст цей і без того темний та прихований". Пафос консептизма саме полягає в тому, щоб зрозуміти цю складність життя, розшифрувати її "темний і важкий" зміст. Далі культеранізм і консептизм розглядаються на прикладі творчості найбільше яскраво їхніх авторів, що втілили ці стилі у життя : Гонгори й Грасіана.

Луїс де Гонгора-І-Арготе (1561-1627) є одним з найвідоміших іспанських поетів XVII століття. Популярність його виражається, наприклад, в існуванні терміна "гонгоризм", що позначає його індивідуальний поетичний стиль і одночасно позначає потужний стильовий плин в іспанській літературі. Однак поезія Гонгори не може бути зведена тільки до "гонгоризму" (як синоніму "культеранізма"), тому що творчість поета мало кілька етапів.

У першому періоді творчої еволюції Гонгора захоплювався жанрами оди й пісні, написаними в далекому від гонгоризма стилі гармонійності, філігранної точності; у другий період його творчості розвиток одержали жанри сонета й романсу, нарешті, останній, третій період його творчої еволюції може бути названий власне "гонгористським".

Уже на ранніх етапах творчого розвитку Гонгора відрізнявся яскравим поетичним новаторством, ясно проглядається "гонгоризм" як поетичний стиль. Наприклад, Гонгора сміло розвивав жанр сонета, канон якого був створений Петраркой. Гонгора помітно підсилив ліричний темперамент, ускладнив семантико-синтаксичну побудову строф, розширив тематичний репертуар сонета (сонети любовні, еротичні, бурлескні, сатиричні, хвалебні, сонети-епітафії, сонети на випадок) і, що особливо цікаво, розширив діапазон припустимих стилістичних прийомів - тепер він використовує несподівані метафори, ускладнені гіперболи, допускає інтимно-розмовні інтонації.

Гонгора не порушує принципів петрарківського сонета, він їх перебільшує, можна сказати, що сонети Гонгори відрізняються "гіпертрофованим петраркізмом".

Подібним же чином відбувалася трансформація інших жанрів у творчості поета: романсу, десими, летрилії.

Твори, написані поетом після 1610 р., тобто в останній період творчої еволюції, прийнято вважати власне "гонгористськими", до них належать "Сказання про Поліфема й Галатею" і поема "Самота". В "Сказанні про Поліфема й Галатею" йдеться про любов сина Посейдона, циклопа Поліфема, до німфи Галатеї, про те, як гігант Поліфем переслідував Галатею, як убив свого суперника Акіда, про те, як боги, зглянувшись над Галатеєю, яка кохала Акіда, перетворили вбитого Акіда в ріку ("Кров убитого річковою водою стала"). Цей сюжет сам по собі, звичайно, не є оригінальним винаходом Гонгори, він зустрічався й в "Одисеї" Гомера, і в "Метаморфозах" Овідія. Новим і незвичайним у Гонгори був стиль. Зображується не тільки вчинок героя, але і його складна, іноді зовсім незбагненне психологічне мотивування. Випробовувані героями почуття любові, ревнощів, страждань і т.д. як би дублюються явищами в неживій природі, але це не традиційний, наприклад, для фольклору психологічний паралелізм - у Гонгори духовний початок перенесений на природу, але й природний початок перенесений у щиросердечне життя героя, у результаті виникає зовсім особливий гонгористський" психологічний пейзаж.

Поема "Самота" насамперед виділяється тим, що в ній практично немає сюжету: юнак, що потерпів аварію на кораблі, досягає острова, мешканці якого влаштовують у його честь свято - от весь сюжет. Відмовившись від сюжетної наповненості Гонгора розвив описи, "гонгористські" психологічні пейзажі. "Зіставлення примітивності сюжетних ходів з барвистістю описів наводить на думку про те, що така диспропорція навмисна, полемічна, що саме в ній криється суть цього своєрідного маніфесту культераністської поезії.

Мистецтво явно бере гору над реальністю - буттям людини й природним середовищем. Силою уяви створюється нова реальність, незамкнута реальність мистецтва". В "Самоті" конструюється поетична утопія, для рішення такого завдання поетові знадобилися нові стилістичні рішення: Гонгора порушує правильні синтаксичні конструкції й звичайні граматичні зв'язки слів, уводить неологізми (переважно латинізми), використовує метафори і інші тропи на основі суб'єктивних асоціацій, заміняє конкретні визначення перифрастичними, нарочито зіштовхуючи несумісні поняття.

Навряд чи можна погодитися із супротивниками гонгоризму, серед яких були, наприклад, Лопе де Вега, Тирсо де Моліна, Бартоломе Леонардо де Архенсола й ін, які стверджували, що Гонгора й інші послідовники "темного стилю" псують культуру. Поезія Гонгори, орієнтована на аристократію духу (gentle culta), не прагне бути загальнодоступною, але від цього не зменшується її новаторство й естетична сила. Неясність стилю спонукує читача до міркування й утягує його в процес розгадування тексту й самого життя.

В іспанській прозі XVII століття великий розвиток отримав консептизм, найбільш яскравим втіленням якого найчастіше називають твори Франсиско Гомеса де Кеведо-І-Вильєгаса, а також не менш відомого іспанського прозаїка (для українського читача навіть більше інших відомого) - Бальтазара Грасіана-І-Моралеса.

Бальтазар Грасіан (1601-1658) був не тільки практиком, але й теоретиком нового стилю. У його трактаті "Дотепність, або Мистецтво витонченого розуму" викладається теорія дотепності, яка значною мірою вплинула на формування консептизма в літературі іспанського бароко. Грасіан звертає увагу на те, що древні мислителі розробили теорію мислення (логіку) і теорію красномовства (риторику), але теорії дотепності дотепер немає. Суть дотепності, по Грасіану, складається в "витонченому сполученні, у гармонійному зіставленні двох або трьох далеких понять, зв'язаних єдиним актом розуму". Тобто подібно логіці дотепність користується поняттями, які виробляються розумом, але подібно мистецтву дотепність користується зближенням далеких понять, безпосередньо, без усякого логічного обґрунтування зіставляючи їх і в такий спосіб відкриваючи істину.

Далі в трактаті Грасіан розглядає види й прийоми "простого" і "складного" дотепності: каламбури, загадки, натяки, алегорії, метаморфози, параболи, притчі, емблеми й багато іншого. Істориками літератури трактат Грасіана оцінюється як найбільш значний і програмний твір для естетики бароко. Нас зараз цей трактат цікавить як естетичний маніфест консептистської прози Бальтазара Грасіана.

Грасіан по суті справи сперечається з Аристотелем і пропонує нову естетичну теорію: домінуючим початком у мистецтві є не дискурсивне (тобто розважливе, що міркує, розумне), а асоціативне. Художній твір не підкоряється правилам логіки, але разом із тим не є й "божевільним". Естетичним "регулятором" у творі є, по думці Грасіана, смак (gusto), почуття міри й чуття художника. Це було новим кроком в

розвитку світової естетичної думки. Оригінальні естетичні погляди Грасіана практично втілилися в його творах.

Найбільш відомі два твори Грасіана - "Кишеньковий оракул" і "Критикон".

Сама форма афоризмів, якими написаний "Кишеньковий оракул, або Наука розсудливості", є одним із видів дотепності. Читання афоризмів припускає міркування читача, але це міркування вже не регулюється автором твору, а визначається вільними асоціаціями читача, які завжди глибоко індивідуальні. Однак комбінуючи афоризми, розставляючи їх у певному порядку, Грасіан намагається домогтися передбачуваного результату, інакше кажучи сподівається, що читач випадково подумає про те, про що автору хотілося змусити його подумати. Афоризми Грасіана є не замкнутими самодостатніми сентенціями, а містять у собі натяки, нескінченно ускладнюючий зміст вислову. Ці афоризми - своєрідні "conceptos espirituales", "духовні зачатки", "зародки" думок...

Роман "Критикон" складається із трьох частин ("Криз"), які відповідають трьом періодам людського життя. Потерпілий аварія корабля Критило, представник цивілізованого суспільства, зустрічає на острові св. Єлени "природну людину" Андреніо, мешканця печери, вигодуваного тваринами. Далі починається виховна подорож Андреніо по цивілізованому світу. Це алегорична подорож дуже нагадує ходіння Данте в супроводі

Вергілія по колах пекла, тільки у Грасіана показане зворотне: ходіння по колах цивілізованого світу людей. Ця інверсія Дантової ідеї є по термінології Грасіана одним з видів "складної" дотепності й покликана розбудить в читача сховані в ньому самому думки із приводу цивілізації, натури й культури, формування людини й т.д. Це ще один приклад стилю "консептизм".

"Темний і важкий стиль" Бальтазара Грасіана розрахований на обраних читачів, на аристократію духу - також як і культеранізм. Однак від останнього консептизм істотно відрізняється.

По-перше, культераністи, у тому числі Гонгора, навмисно ускладнювали поетичну мову, намагаючись показати хаотичність світу, консептист Грасіан не схильний до ускладнення, скоріше схильний до простоти: про просте варто говорити просто, про складне складно. Однак оскільки в житті все складно, те складно говориться про все.

По-друге, на відміну від культераністів, які так само часто використовували складні парадоксальні тропи, консептизм Грасіана використовує тропи не емоційного, а розумового (розумового) характеру. Наприклад, в останній главі першої частини "Критикона" мандрівників, Критило й Андреніо, зазивають торговці: один говорить, що продає рідкий товар - "противага особистості", іншої - пробний камінь

"чистопробності". Виявляється мова йде про золото. Відзначимо, ці загадки можна розгадати за допомогою міркувань.

"Золото волосся" - порівняння виражає емоційне відношення до предмета (його краса, коштовність і т.д.) Незважаючи на настільки серйозні розходження має культеранізм і консептизм - дві сторони однієї медалі. Прагнення добути істину спонукує Грасіана прибігати до складних, парадоксальних, дотепних стилістичних прийомів, у результаті чого текст стає таким же "темними й важким", такими ж насиченим невираженими смислами, як у Гонгори.

Тема "темний і важкий стиль в іспанській літературі XVII століття" не вичерпується короткою характеристикою культеранізму ("гонгоризму") і консептизма ("дотепність" Грасіана). Існував цілий рух антигонгористів, прихильники якого (напр., Хуан Мартінес де Хуарегі, Естебан Мануель де Вільєгас, Луперсіо Леонардо де Архенсола) у памфлетах проти Гонгори по суті справи користувалися цим стилем, вільно або мимоволі його розвиваючи й зміцнюючи. Своєрідним різновидом "темного й важкого стилю" була поетична мова знаменитих іспанських драматургів Тирсо де Моліни й Кальдерона, але це вже інша окрема тема.

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить