Головна Література Лілія Шитова УРОКИ СІМ’Ї
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 187 гостей онлайн

УРОКИ СІМ’Ї

Сімейні свята
Уроки сім'ї, вони, справді, в усьому. І в тому, безперечно, як ми проводимо свята.
У сімейному вихованні, у формуванні поглядів на життя це має зовсім не другорядне, як дехто гадає, значення. Коли дитина росла в сім'ї, де до свята ставилися, як до свята, до його підготовки залучали всю сім'ю, де панувала, так би мовити, висока культура святкування, проявлялася увага і чуйність членів родини один до одного, у неї і характер формувався по-іншому, і звички, виховувалась потреба творити у сім'ї клімат доброзичливості і турботливості про інших, оптимістичні погляди на життя, вміння творити радість і утішатися нею.
Коли я згадую своє дитинство, передусім, згадую те, як радісно ми проводили свята і державні, і сімейні. Радісною була і сама підготовка до свят. А, треба сказати, дитинство моє випало на нелегкі довоєнні роки. Все нам тоді здавалося розкішшю: грудочка цукру, стрічка, цукерка, зошит, олівець. І був такий гарний у сім'ї звичай – до свят ми обов'язково щось прагнули подарувати один одному. Наприклад, виготовити носовичок з невеликого шматочка тканини (наносили на нього мережку, вишивали монограму з літер того, кому дарували, обплітали невеличким мереживом), шкатулку з черепашок чи соломки, корзинку з лози, рамку для фото, просто малюнок чи невеличку вишивку. Не було тільки одного – дарунків, куплених у магазині.
Подарунки готували таємно, щоб було це сюрпризом. А скільки радощів, сміху було, коли їх вручали і одержували. Пам'ятаю, для мами ми навіть духи пробували самі виготовляти з бузку, троянд. До дня народження вирощували квіти на грядці або (взимку) в горщиках на підвіконні, не лінувалися піти за квітами в ліс.
Ніколи мені не забути, як мама приносила на мій день народження кошик білих конвалій з лісу. Я прокидалася, а конвалії вже стояли біля ліжка. А ліс від нас був на значній відстані. «Немає більшої радості, як побачити те радісне дитяче здивування», – говорила мама. Переконана, жодні квіти, куплені на ринку, не принесуть дитині такого щастя. Але якось важко навіть уявити сучасну молоду матір, яка рано-вранці біжить до лісу, щоб принести дочці-іменинниці свіжі конвалії. Чи навпаки...
– Часи тепер інші, інші можливості, – зітхає співрозмовник.
Інші, кращі. І добре, що кращі. Але чому ж так сумно за чимсь втраченим при цьому, і що саме таке, безкорисливо світле, втрачено?
Діти люблять свята, дуже люблять. Коли, безперечно, цю любов виховують, підтримують і правильно спрямовують дорослі. Непотрібно дарувати дорогих дарунків, але треба напевно знати, що тому, кому дарунок призначається, він обов'язково буде до вподоби.
«Я малим страшенно любив птахів, але попросити купити канарку соромився, не такі в сім'ї були статки. Як же я зрадів, коли в день мого народження на вікні з'явилася клітка зі співучою пташкою, який був удячний своїй мамі. І канар ніби розумів мою вдячність. Коли мама заходила до кімнати, він виспівував так голосно, так щедро виводив рулади. Доки мама не починала посміхатися. Якою гарною вона ставала і як хороше нам було втрьох у ті хвилини!
Жили ми без батька, і тепер, коли я став дорослим, розумію, як нелегко було мамі в ті роки. Але в мене завжди були іграшки, які я любив. А любив я звірят. І в нашій тісній кімнатці іграшкові леви, кролики, зайченята, лисиці – цілий зоопарк – займали добрий куток. Мама дарувала мені їх у дні свят. Вона так хотіла, щоб у мене було радісне дитинство. І коли мені тепер говорять: «У тебе така лагідна вдача», то я думаю, що саме завдяки тому, що таким лагідним і люблячим було моє дитинство...»
Як ви зрозуміли, це рядки з одного листа. А навела я їх для підтвердження сказаного.
Я знаю родину, в якій вважалося б поганим тоном подарувати близькій людині випадкову річ. Якщо це книга – то улюбленого письменника, якщо квіти, ті, які його порадують. Хай дрібничка, але та, яку б хотілось мати, яка потрібна. І те, що до дня народження готуються заздалегідь, розшукують саме той, найпотрібніший, дарунок, також приносить радість і людині, і тим, хто дарує.
Одна наша знайома і досі зберігає таку собі скромненьку цукерницю, як дорогу річ. Якось прийшла до нас і, коли мама частувала чаєм, похвалила цукерницю.
А на чергове свято – одержала точнісінько таку в дарунок, їй тим більше було приємно, що старенька не забула, що потурбувалася про те, аби знайти річ, яка була їй до вподоби, приберегла до свята, щоб мати нагоду подарувати... Ось і нагадує тепер цукерниця ту, якої вже давно немає. А грудочка тепла живе. Тепла, викликаного тим, що той, кому це зовсім не обов'язково, про тебе подбав, хотів тобі зробити приємне...
А які прекрасні у нашій родині були новорічні свята. Ні, свято наставало зовсім не в ніч на 1 січня. Радість його наближення за два тижні уже була для всієї сім'ї святом. Іграшок тоді було не густо, а ялинку прикрашали, як королеву. Виготовляли з кольорового паперу ланцюжки, з яєчних шкаралупок – клоунів, золотили горішки, пекли коржики, обвішували гілочки дбайливо збереженими для цього з осені червонобокими кисличками, перешивали з старих непотрібних речей маскарадні костюми, готували самодіяльні концерти. І кожен брав у цьому участь – і дідусь з бабусею (пам'ятаю, як, гарно вони в парі співали), і дорослі, і школярі, і малеча.
За кращий номер – одержували як найвищу нагороду приз із ялинки. За кращий костюм – також. Навколо ялинки ходили в колі, танцювали під патефон. О 12-й пили духмяний чай з самовара (і ніколи-нічого-більше), а вранці знаходили під ялинкою принесену вночі Дідом Морозом торбу, а в торбі – дарунки. Пам'ятаю, мені Дід Мороз якось подарував пенал із переведеними на ньому малюнками. Як довго я його берегла!
Ген скільки років минуло, вже й онуки, як колись ми самі, з нетерпінням і радістю чекають новорічної ялинки, а я й досі без хвилювання не можу згадати одного випадку.
Це було в ніч з 1941 на 1942 рік. У світі точилася жорстока війна. І в нашій, завжди гамірній оселі, того вечора було сумно й тихо. В печі потріскували скалки, ми сиділи навколо столу, посеред якого парувала гірка картоплі «в мундирах», стояв самовар, в якому був заварений чай з вишневих гілочок. Сиділи і... згадували минуле, як під минулий новий рік до нас завітав Дід Мороз із повним лантухом іграшок, і ми довго-довго не могли впізнати в ньому нашого молодого вчителя; як на ялинку «мушкетери», їх «дами», «кардинал» і «король» (тобто все наше сімейство) завоювали перший приз на шкільному балу; як одного новорічного вечора наш родич у подобі Діда Мороза разом із своєю подружкою – Снігуронькою приніс у торбині з лісу зайчика. Справжнього – живого, пухнастого.
– Вперше в житті наша малеча без ялинки, – поскаржилася мама своєму учню Яші, який щойно зайшов до кімнати. Як і завжди, він прийшов привітати свою вчительку з святом.
– А може, й Новий рік не прийде? Ні Діда Мороза, ні ялинки, – якось по-дорослому зітхнула наймолодша сестричка.
Яша почав прощатися. Його не затримували. Вже смеркалося, в такий час дуже просто було нарватися на кулю. Окупанти чого-чого, а куль для окупованих не шкодували.
Пострілювали й того вечора. Мама кожного разу здригалася. Ми розуміли – вона турбувалася за Яшу: як він дійде додому.
Яша був маминим улюбленим учнем, і вона, безперечно, знала про його зв'язки з партизанами. Учні їй довіряли. Свою тривогу мама старанно приховувала від нас, на її погляд, ще малих для таких серйозних справ. Мама, правда, не знала, що ми давно все знаємо і навіть виконуємо деякі дрібні його доручення, але в свою чергу також, щоб не хвилювати її, не хвалилися тією обізнаністю.
Десь майже опівночі в шибку тихенько постукали. Ми заніміли – в таку пізню годину, хто б то міг бути? Але стукіт був лагідним – окупанти так не поводилися.
Відчинилися двері, і на порозі ми побачили запорошеного снігом... Діда Мороза з зеленою красунею-ялинкою за плечима. Дід Мороз був з довгою, посрібленою снігом бородою, тільки замість традиційного кожуха зодягнутий в стареньку Яшину куфайку.
– Ти ходив до лісу? Так ризикувати! – схопилася за серце мама.
– Та що ви! Ялинка сама до малят у гості напросилася. Каже, сумно їй в таку ніч одній у лісі. От я й приніс її до вас, – Яша щасливо посміхався.
Як ми тоді раділи! Швидко познаходили старі іграшки, прибрали ялинку. Рівно о 12-й стали півколом біля неї, ще холодної від снігу. І Яша тихо проголосив тост:
– За Новий рік, за нашу перемогу!
На верхівці ялинки поблискувала новорічна зірка.
На рукаві Яшиної куфайки пахла горілим невеличка дірочка...
Десь там, на неокупованій території куранти сповіщали про початок Нового року, а ми, в засипаному снігом, окупованому фашистами селі, стояли навколо ялинки і, здається, чули їхній бій.
Ви скажете, тепер немає потреби ні іграшки виготовляти, ні шити маскарадні костюми. Йди в магазин, вибирай. Все це робиться рівно за півгодини, не обов'язково втрачати стільки часу. Це так. Але ж чомусь і радості такої не помітно, і все менше й менше в сім'ях під Новий рік буває тих імпровізованих концертів в перешитих з бабусиної скрині костюмах, а все більше і більше довгих і нудних застіль, за якими дітям і дорослим разом просто нічого робити.
І знову запитання: що ми тут втратили? Боюсь, – найголовніше – радість святкового спілкування з дітьми. І дітей – з нами. Дарувати дітям ні з чим не зрівняну радість, яка, створюється в атмосфері сімейного свята. І дуже прикро, що втрачається навіть сама традиція – вважати зустріч Нового року родинним святом і проводити його обов'язково в колі сім'ї, а не в ресторані.
Дитині потрібне свято – я в цьому абсолютно переконана. Потрібне для того, щоб у будні, коли батьки заклопотані роботою і не звертають зовсім або звертають на неї увагу тільки тоді, коли треба нагримати, «привести до порядку», вона мріяла про найближче свято. Вихідний день це чи 8 Березня, Новий рік чи день народження, свій або сестриччин, мамин чи татків. Щоб готувалася до нього, малювала мамі квітку або виготовляла коробочки для його кактусів. Щоб вона знала: в ці дні її чекають бабуся і дідусь, а мама й тато давно вже дбають про те, щоб стареньких провідати...
Дитині потрібне свято – не позбавляйте її радощів цього відчуття. Бо ми ще й самі не здогадуємось, як багато від того можемо втратити... Коли вже не втратили.
А може, й дорослій людині теж.
Маленькі радощі прикрашають життя, – сказав хтось з Великих. Мудро і просто, як і все у Великих.
Пам’ятайте: вміння святкувати – це вміння приносити і одержувати радість.

Складіть свою сонячну книгу
Ця книга довго лежала просто прочитаною. Покресленою олівцем. Для себе. Що хотілось би взяти на озброєння, над чим задуматись. Але ось надійшов лист, в якому читач запитує: «Чи не могли б ви висловити думку про книгу В. Леві «Разговор в письмах»? І чи справді можна перемогти... себе, свої комплекси, шкідливі звички?»
Ось так і трапилася нагода подумати ще раз над прочитаним, над резервами людського духу, над тим, як багато і постійно людина повинна працювати над управлінням собою, своїм настроєм, здоров'ям і як мало, образливо мало, ми цим займаємось.
Книга Володимира Леві, відомого лікаря — психотерапевта, дослідника і письменника, побудована на листуванні з читацькою аудиторією. Отже, й проблеми, на яких автор загострює нашу увагу, саме ті, які цікавлять всіх нас, людей, які б хотіли удосконалювати свою психіку, свій організм, режим життя, але не вміють цього робити, не знають, з чого почати, не мають достатньої сили волі.
Хороший психолог, Леві це розуміє і, власне, нічого нам не нав'язує. Він просто ділиться своїм особистим і лікарським досвідом. І поради, дає, здається, найпростіші. Ті, які від людини не вимагають нічого, окрім, хіба, її бажання. Свою професію він називає лише «щілиною в людський космос», а головним методом достовірної інформації про людину вважає: бути нею. І називає це Методом Власної Шкіри.
І ось ці листи, щирі людські документи. Адресати хочуть не так уже й багато: «бути стриманим», «спокійним», «зрозуміти свою дитину», «позбавитися від безсоння», «навчитися мислити», «вміти економити час», «бути терпимішою», «зберігати гумор в сім'ї», «навчитися дарувати радість», «бути життєрадісним», «знати собі ціну в стосунках з іншими», «навчитися любити»...
Адресати чекають відповіді, поради.
І автор відповідає. Радить. Трохи співчутливо. Трохи іронічно. Але завжди заінтересовано. До розділу «Бідне мудре тіло» Леві обирає епіграф з Р.П.Уоррена: «Коли б людина знала, як жити, вона ніколи б не вмерла»
І далі: «Довелось трохи подумати, як рекомендації назвати скорочено, вийшло:
ОК – Оздоровчий Комплекс".
За чистою випадковістю (а може, й не зовсім), це збігається з загальноприйнятим скороченням знаменитого О'кей – ОК, слова, яке вже стало міжнародним. ОК – все в порядку, все добре, нормально, відмінно...
Отакий заспів. А далі автор знайомить своїх кореспондентів і кореспонденток, а отже, й нас з вами, з різними сторонами ОК.
Наприклад, відповідаючи на запитання, «де взяти тонус», Леві нагадує: в наш вік автомобілів і телевізорів ми забули власну Природу. Як їсти, спати, дихати, рухатись. Але не забуло наше бідне тіло і наша дурненька психіка. Згадаймо: для чого нам ноги, плечі, хребет, удосталь мало-потрібних м'язів, зв'язок, для чого стільки горючого адреналіну в крові?
Та все для того ж: щоб витримати вимушені навантаження! Ми говоримо: стрес, бісів стрес! Нас, бачте, дістають емоційні перевантаження. Так. але чи знаєте ви, який найвибуховіший матеріал у світі? Нудьга...
А масовий сучасний факт, наш із вами факт, ось який: ми фізично недовантажені, ми мало рухаємось, ми переїдаємо, отруюємо свою кров, свій мозок, ми ледачі й розбалувані, ми емоційно збіднені. Формула ж здоров'я проста – потрібно, якщо ми не хочемо фізично і психічно деградувати, змусити себе до активності – фізичної і духовної. Свідомо, добровільно. Отже, щоб мати тонус, і фізичний і духовний, треба працювати для тонусу. Іншого шляху немає...
В.Леві перелічує «сім умов хорошого тонусу». Коли ви: щодня рухаєтесь вдвічі більше, ніж вам хочеться, і при цьому розігріваєтесь хоч раз до поту; їсте в півтора раза менше, ніж хочеться, харчуючись різноманітною, але переважно живою рослинною їжею, проводите на свіжому повітрі хоч би 14 годин на тиждень, спите і п'єте (води, соки, чай) рівно стільки, скільки хочеться, в крайньому разі через день практикуєте прохолодні купання або щоденні (краще два рази в день) інтенсивні обтирання і самомасаж, щодня один, а краще 2-3 рази протягом 2-3 хвилин розслабляєтесь і займаєтесь самонавіюванням (спокій, впевненість, бадьорість), то ви тим самим уже робите все від вас залежне для свого тонусу.
І далі все про ОК – рух.
Потім про ОК – харчування. Нічого нового, і все ж... Чи додержуємось ми того, що знаємо? І тому, дуже коротко, «по Леві». Дієта – переважно молочно-рослинна. Побільше – свіжих овочів, зелені, фруктів, горіхів. Виключити: консерви, ковбаси, сосиски, копчення, кондитерські вироби, цукерки, каву. Хліб – підсушений, краще чорний – небагато. Солі і цукру – менше, жири – головним чином соняшникова олія. Сир, молочні продукти – в міру бажання. Чай – неміцний. Краще – соки. Особливо – моркв'яний, капустяний, їсти краще 4-5 разів на день. Перший сніданок – легкий, через дві години після пробудження і обов'язкової фізичної праці (організм повинен їжу заробити). Другий сніданок і обід – більші. Вечеря – знову легка, не пізніше як за 2-1,5 години до сну. І ще одне: організм потребує відпочинку від їжі. Так, розвантажувальні дні необхідні. Молочні, кислі, фруктові. Можна перерву в їжі роботи на 12-36 годин.
Ми ще багато про що дізнаємось з цієї доброї і розумної книги такого тепер рідкого – епістолярного жанру. Розмови віч-на-віч. І про ОК – сонце, ОК – воду, ОК – повітря. Про те, як не потрібно вдягати, годувати дитину, вживати ліки. Про те, як стати здоровим, життєрадісним, займатись аутотренінгом (АТ), як підписати умову з власною долею (від мене не залежить, від мене залежить), як самоудосконалюватися. Завести собі Внутрішнього Співрозмовника, по якому звіряти свої вчинки.
Зрештою, радить Леві, складіть свою власну Сонячну Книгу. З сьогоднішнього дня, буквально з цієї ж хвилини. Займіться вживанням в позитивний спектр вашої емоційної палітри. Хай ваш душевний апарат працює не в режимі «пекла», а в режимі «раю» – в житті стільки прекрасного, незвіданого. Йти назустріч позитивному. Розвивати м'язи любові, радості.
А Сонячну Книгу, як ви зрозуміли, не обов'язково писати, її можна скласти в душі.

Нестандартна дитина
Так називається книга відомого психолога Володимира Леві, яка є продовженням його роботи «Мистецтво бути іншим». І написана вона на численні вимоги читачів, які не хотять вважати закінченою цю хвилюючу, для всіх цікаву і часом болісну розмову. Бо хіба є хоч одна на світі дитина, яка (для своїх батьків!) стандартна?
І чи не тому ми завжди чекаємо публікацій про взаєморозуміння і психологічно грамотну поведінку в стосунках дорослого і дитини, у вихованні, цій найскладнішій і, не відкриємо таємниці, найтоншій галузі практичного людинознавства.
У передмові до книги доктор філософських наук, професор В.Лекторський дуже влучно підмічає, що книга, як про це свідчить її назва, присвячена дитині, але насправді вона далеко не лише про дітей.
«Читач знайде тут не тільки свіжі докази тієї нестаріючої істини, що виховувати дитину – означає насамперед виховувати самого себе, а й багато ясних, детальних, конкретних відомостей про те, як це робити»
Як це робити...
Коли б ми тільки знали! І вже заради тільки цього негайно беремося за книгу.
І не шкодуємо. Автор і його «колега і співавтор» Лікар, він же Д. С, кілька годин вестимуть між собою, а отже, й з нами, – невимушену розмову про найскладніші проблеми виховання, і буде перериватися ця розмова хіба що заради відступів-порад, сформульованих у формі параграфів і пунктів, умов, до яких ми прислухаємося не менше, ніж до діалогів автора і Лікаря.
Бачите, я вже навіть пишу – «прислухаємось», а не «вчитуємось», настільки я, читач, відчуваю себе учасником розмови. Але повернемось до умов. Ось «сім умов здоров'я дитини» з першого розділу «Атмосферний візит», в якому йдеться спочатку про головне: як не заважати фізичному і душевному здоров'ю дитини, освоювати жанр перекладу з дитячого. Публікується пам'ятка для бездітних, висловлюються думки про смисл... дитинства.
Отже, найнеобхідніше з необхідного:
1. Проста їжа в помірній різноманітності, без всякого примусу.
2. Свіже повітря – чого б не стало, за будь-яких обставин, в будь-якому стані! В середньому не менше чотирьох годин на відкритому повітрі – щодня!
3. Рух: скакати, бігати, гратися вволю.
4. Вода і температурне загартування – постійно.
5. Плюс спокій.
6. Мінус нудьга.
7. Любов (цей останній пункт варто б поставити першим. Але необхідність не є достатність...).
Читач, безперечно, здогадується, що «умови», викладені в дуже скороченому варіанті, і роз'яснення, які кожен пункт містить, цікаві й аргументовані.
А далі, далі Володимир Леві аналізує першу проблему: «як не треба годувати дитину» і детально розкриває «сім головних «не» (ви помітили, автор полюбляє число «сім», і це також приємно, бо всі ми з дитинства це число любимо і йому віримо («сім днів тижня», «сім чудес світу» й інші такі ж переконливі «сім»). Отже, сім головних «не»: не силувати, не нав'язувати, не ублажати, не квапити, не відвертати увагу, не потакати, але розуміти, не тривожитись і не тривожити.
А далі йдуть так само чітко і недвозначно висловлені поради: як не треба лікувати дитину. Розшифрую лише перше «не»: не шукати в кожній хворобі чи травмі чиюсь, в тому числі і свою вину... Ліки тут одні – мужність.
Мужність! Як нам саме її бракує, коли дитина захворіла! Не закутувати і не перегрівати, не годувати силоміць, не створювати обстановки тривожності, – здається, елементарно. Але хто цього в силі дотриматись!
А далі йде трохи сумний розділ про деякі причини дитячої самітності (для дітей у нас, дорослих, для їхніх таких важливих – для них – запитань, у нас завжди чомусь не вистачає часу, терпіння, а то й знань, зате вистачає – на нотації, покарання, зверхність...).
І тут автор вміло користується «перекладами з дитячого». На зразок: «Чи пам'ятаєте ви часи, коли трави ще не було, але зате були травинки, багато-багато травин, великих, як дерева, і несхожих одна на іншу? І скільки по них лазило і бродило дивних істот – такі великі, такі всякі, – куди вони тепер поділися?»
Ох, ці переклади з дитячого! Як нелегко, як совісно їх читати! І тоді думаєш, перш ніж... Треба поставити себе на місце дитини.
Шкода, але не на кожного дорослого дивлячись, можна уявити, що й він був колись дитиною. А був! Просто про це потрібно частіше згадувати. І тоді світ буде добрішим, щирішим, ласкавішим. Він буде просто світлішим і радіснішим.
Не лякатися знову починати своє життя – з її, дитини, життя. Вчити мислити, любити, страждати. Шукати, втрачати, вірити. Вчити гармонії, жити вперше і востаннє – бути людиною. І пам'ятати, що це навчання не закінчиться ніколи. Цьому вчаться разом з дітьми, знову, знову і ще знову. Цьому вчить дружба з дитиною. І та любов, яка є нескінченним зусиллям прозріння.
Це питання питань. І коли ми його перед собою ставимо, значить, не все втрачено.
А ось цей розділ з дещо з ігровою назвою («Зіпсований телефон») написаний про «трудних» батьків, про те, чому не буває «легких» дітей. Тут і про бабусь, які «добрі, але не вміють бути добрими», і про маму, яку, «звичайно, люблю, але вона не дає себе любити», і про тата, якого він любить, хоч і не знає. І про розмови: «ми для них живемо, а вони...», «я тобі все життя віддала». І це ще не найгірші, найгірші ті, в яких дитині «розкривають очі» на рідну матір, рідного батька, і пересторога: батьку – з тебе ліпиться взірець світу! І ще багато-багато корисних, цікавих, потрібних думок. Знаних, але не використовуваних, незнаних, але інтуїтивно відгадуваних. Про те, що потрібно дитині прищеплювати, навіювати, що в ній виховувати. Про те, як не треба на дітей кричати, гримати і як треба їх хвалити; про вундеркіндів, яким для щастя не вистачає хіба що того, щоб стати, як всі, звичайними, і про звичайних дітей, батьки яких роблять усе, аби вони стали вундеркіндами. Про екзюперійців, у яких була своя, екзюперійська газета, екзюперійський театр, екзюперійські танці, і навіть особлива, екзюперійська мова (хто такий Екзюпері, вони, проте, знали далеко не всі, але це не головне, головне, що ідея, смисл були прекрасними); про дитячі перевтоми, психологію покарання, обережність з насмішками, почуття міри і... Розуміючий Світ.
Та, здається, найважливіше, що ми винесли з книги, це розуміння того, в чому щодня має потребу наша дитина і чого щодня чекає від нас.
Приймемо ж запропонований автором закон: кожен день з дитиною починати з радістю, закінчувати миром.


 
додати

Комментарии 

 
0 #18 AnthonyNuh 2018-05-19 09:26 prescriptions from canada without
http://canadianonlinepharmacyhd.com/
canadian online pharmacy
Цитировать
 
 
0 #17 Colby 2018-01-04 13:33 online loans for bad credit
payday loans online
no credit check: http://loansmart24.com/
payday loans
payday loans online direct lenders: http://loansmart24.com/
Цитировать
 
 
0 #16 Abroklax 2017-12-20 05:54 Адекватные отзывы о лучших товарах в 2017 году

В этом году в сети продается целая куча товаров из группы «Красота и здоровье», и частенько данные товары представляют из себя мази и гели или назначаемые внутрь биологически активные вещества.

Закономерно, что перед приобретением и началом использования таких средств лучше зайти на портал с отзывами и изучить опыт других людей, хороший пример объективного отзыва вы можете найти на страничке миноксидил перестал помогать

И помните про то, что применение любых средств медицинского назначения надо обсуждать с врачом, а на заниматься самодеятельност ью.
Цитировать
 
 
0 #15 Anettasa 2013-08-31 12:01 большое спасибо!Взяла себе тоже-пригодится. http://www.pozitiv-stroi.ru/stati/mobilnye-betonnye-zavody-mif-ili-realnost/ - многие выходят , http://masterovoy35.ru/ - http://masterovoy35.ru/ .
http://www.sk-priangarsk.ru/ - http://www.sk-priangarsk.ru/ , http://samponn.ru/ - строительные компании москвы .
Цитировать
 
 
0 #14 MilaviKt 2013-08-18 22:52 http://www.ristroy.ru - www.ristroy.ru, http://protexnologii.ru - protexnologii.ru. Прикольно :) Можно сказать, это взорвало мой мозг! :) http://genmontage.ru - genmontage.ru, http://lux-standart.ru - lux-standart.ru. Цитировать
 
 
0 #13 Michael Kors Outlet 2012-07-21 09:07 Once one of the greatest hitters on visit, he explained the actual scenery had changed a great deal in that way since he or she turned professional, along with players being a lot more athletic these days. http://www.michaelkorsoutlets-us.com Michael Kors Outlet Woods stated he or she as well as Vijay Singh was once the only real top players on the PGA Visit working out but not any more."Guys have been in a fitness center, they're lifting the dumbbells, they're striking the track, they're trying to get more powerful, faster because undoubtedly just about all sports activities do. Цитировать
 
 
0 #12 AmaniaVal 2012-07-18 19:55 sector catering diligently to the needs of both men and women all across the globe. viagra for sale , viagra no prescription,vi agra pills, cialis cost,purchase cialis,cialis daily Цитировать
 
 
0 #11 Dedsuttef 2012-07-17 22:55 (NO) in the corpus cavernosum of the penis binds to guanylate cyclase receptors, which results in increased viagra reviews , cheap viagra,viagra samples, cialis,cialis soft tabs,cialis soft tabs Цитировать
 
 
0 #10 Rafalashy 2012-07-06 19:21 cause a sudden and serious decrease in blood pressure. During sexual activity, if you become dizzy or viagra sample , viagra prices,generic viagra, order cialis,buy cialis professional,ci alis 5mg Цитировать
 
 
0 #9 OccarryOrgalt 2012-06-25 06:49 amount of men be saved on faced life with. Most people start change testified to mg pill and facilities and many companies produce brand-name a necklace. buy cialis 20mg , cialis online,cialis samples, buying viagra online,viagra sales,viagra best price Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить