Головна Література Лілія Шитова Наш моральний вибір
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 146 гостей онлайн

Наш моральний вибір

Поважати інших
Ми тут. Ми всі. Ми є. Ми гурт.
Єднаймося. Ми той є ґрунт
Подій майбутніх вирішальних.
Микола Вінграновський

Розвинене почуття поваги до інших – одна з найпринадливіших людських рис. Без поваги один до одного не може існувати сучасний трудовий колектив, не складуться ні службові, ні товариські взаємини, не виживе сім'я. І все ж, як часто саме цього ще не вистачає! В службових стосунках, в звичайному спілкуванні.
У кожної людини є почуття власної гідності, вона прагне поважати інших і хоче, щоб до неї ставились також з повагою. І в цьому людям, насамперед, допомагають правила ввічливості, вироблені людством для того, щоб життя наше, стосунки були... людяними. І коли ми говоримо про додержання цих правил, то передусім маємо на увазі повагу до людей, з якими спілкуємось.
Правила ввічливості прості, вони легко засвоюються людиною, якщо вона вихована в дусі поваги до інших, якщо дбає не про себе, а про те, щоб тим, хто поруч, було добре і зручно.
Ввічлива людина ніколи не образить іншу, не дозволить собі грубого тону в розмові з колегою і тим більше з підлеглим, не розмовлятиме на лекції, зборах, нараді, куди її запросили, – їй не дасть цього зробити вроджена вихованість, елементарне почуття поваги до іншої людини. І не тільки знайомої, а й незнайомої. В будинках культури, кінотеатрах, на стадіонах, в громадському транспорті, в зонах відпочинку, на вулицях міста ми зустрічаємось, хай на хвилину, з багатьма людьми. Страшно навіть уявити, що б принесли ці зустрічі, коли б нам раптом зрадило це почуття. Почуття поваги.
А декому воно зраджує. І тоді перед нами виникає войовничий міщанин, який заради свого благополуччя відштовхне вас ліктем і не помітить; пихатий керівничок, який випадково «вибився в люди» і вже не може поважати інших, вимагаючи, проте, поваги до своєї особи; підлабузник, який невтримно і пристрасно проявляє «повагу» до керівного Петра Петровича, а заодно і до його секретарки, бабусі чи внучки (якщо вони можуть стати йому в пригоді на шляху до кар'єри чи інших благ). З'являється бюрократ, який загубить будь-яку живу справу, хуліган, якому море по коліна, дармоїд, якому не соромно жити за рахунок старенької матері, з'являється... Втім, досить. Список тих, хто виріс на неповазі до людей, до їх праці, можна продовжувати і продовжувати. Люди, – писав відомий класик, – виявляють свою неповагу до інших різними способами, наприклад, недбалістю в одежі, неохайністю, поганими звичками... Справжня ввічливість нерозлучна з повагою до особистості іншого і без неї неможлива.
Згадується сповідь юної Наташі: «Дома мене завжди виховували в дусі поважливого ставлення до людей, вчили не ображати почуття їх гідності. А ось потрапила до гуртожитку, і що я бачу? Окремі хлопці можуть дозволити вести себе по відношенню до дівчат нав'язливо, в нашій присутності допускати грубі жарти, цинічні висловлювання. І, здається, навіть не розуміють, як це образливо для нас. А сьогоднішні дівчата – це ж завтрашні дружини, матері...».
Повага до жінки – це особлива повага. Вона мас бути притаманною всім. Сумно читати Наташиного листа. Сумно тому, що «не знайшлося нікого, хто б роз'яснив це хлопцям». Так само, як і тим, хто, прикриваючись лозунгом рівності, вважає за можливе поводитися з колегою-жінкою запанібрата, незважаючи на її вік, характер, обставини життя.
Повагою один до одного повинна бути пройнята вся атмосфера сім'ї. Особливу тривогу викликає те, що окремі чоловіки і жінки в присутності дітей зводять між собою рахунки, дозволяють неетичні висловлювання на адресу інших людей, часом грубо ставляться до стареньких батьків, які особливо потребують поважливого ставлення.
«Я так вважаю: з повагою треба ставитися до всіх, аж надто особливо – до найслабших. А вони – це наші маленькі діти і наші старенькі батьки та батьки батьків. Найменша істота потребує поваги, вона не виросте без неї. Безпомічна від старості людина без поваги просто загине. Пишу ці слова з гіркотою провини перед власними дітьми, власними батьками». Далі – підпис...
Але найбільше листів, і листів найболючіших, про те, як пияцтво призвело до втрати поваги людини до себе і людей – до неї. Бо треба зовсім не поважати ні себе, ні батьків, ні дітей своїх, щоб дозволити собі опуститися до рівня п'яниці, який заради чарки готовий втратити все.
Коли ми не покінчимо з цим злом, не будемо поважати себе. Але почнемо з того, що покажемо свою неповагу і презирство до тих, хто не поважає наші етичні норми, закони, сам ставить себе в становище ворогів людського щастя.
Прояви неповаги... Вони часом випливають з вчинків, над якими ми і не задумуємось. Не виконав даного слова, порушив договірну, технологічну чи трудову дисципліну на виробництві, виточив браковану деталь, випустив партію неякісної продукції, спік несмачну хлібину, пошив негодящу взуванку дитині, зіпсував сукню чи зачіску клієнтці – хіба це не елементарна неповага до людини?
Поважати людей – це насамперед бути порядними в усіх своїх вчинках і діях. Поважати – значить боротися з неповагою...

Бути діловими
Я буду твій час не словами мірять —
Ділами мені кричи.
Василь Симоненко
Ділова людина...
Погодьтеся, така характеристика для кожного з нас багато значить. І коли випадково доводиться дізнатись, що керівником до нас йде ділова людина, і коли так рекомендують нового колегу, з яким доведеться працювати поруч, і коли їдемо у відрядження, скажімо, до суміжників чи у наукову установу, у відомство, де треба розв'язати важливі виробничі питання, всюди ми воліємо мати справу з діловою людиною, яка не почне з того, щоб знайти причини не займатися вашою проблемою, або перекласти її на плечі інших, а по-діловому розбереться і допоможе. Така людина вже своїм складом характеру орієнтована на установку зробити, розв'язати, не витрачати ні вашого, ні власного часу на тяганину і формалізм, в яких часто-густо тонуть найкращі наміри.
Словом, усі ми прагнемо працювати і спілкуватися з людьми діловими, ініціативними, здатними чітко організувати виробничий процес, з людьми, які над усе ставлять суспільні інтереси, керуються ними насамперед, як і своєю людською — совістю.
Але чи про кожного з нас, наших колег, поклавши руку на серце, можна сказати – ділова людина?
Такого питання, виявляється, ми перед собою просто не ставили. А треба...
Адже це почуття мобілізує, дисциплінує більше за всякі умовляння і заклики. І діловитість важлива не сама по собі, її смисл – у поліпшенні управління, підвищенні організованості, державної і трудової дисципліни.
Отже, проблема ділової людини особливо стає актуальною в цей відповідальний період підвищення продуктивності праці, ефективності суспільного виробництва. Вона, можна сказати, все більше і більше наповнюється змістом.
Нас не влаштовує сьогодні Чешков, діловий, але черствий герой нашумілої в минулому п'єси. Нам потрібна ділова людина, яка сповідує справедливість, гуманність, в боротьбі за передове, прогресивне керується наукою і інтересами суспільства. Людина, якій чужі бюрократизм і перестраховка, зате притаманні заінтересованість у справі і людських долях.
Діловитість має пронизувати всі сфери життя суспільства, її повинен формувати трудовий колектив у кожної людини, але й кожна людина у собі також. А тому зовсім не зайве в хвилину самоаналізу задати собі запитання: наскільки наша ділова поведінка спирається на передову практику, чи вміємо ми дивитися в перспективу, самомобілізуватися на подолання труднощів.
Звичайно, для того, щоб дійти до визначення: «я ділова» чи «я, виявляється, неділова людина», потрібно чітко уявити, що це означає. У кожної професії є своя специфіка, тому не будемо говорити про те, що і як має робити ділова людина. Спинимось на тому, чого вона ніколи не дозволить собі зробити...
Ділова людина, насамперед, дисциплінована, вона ніколи не дозволить собі порушувати робочий розпорядок, займатися на роботі сторонніми справами, неслужбовими розмовами, не допустить безладності, розхлябаності при виконанні обов'язків.
Ділова людина не відкладе справу на потім, вона прагне зразу братися за її розв'язання, пам'ятає, що одержує заробітну плату за кожний робочий день, а отже, й щодня має бути віддача. Не марнує ні свого часу, ні часу інших на з'ясування дрібниць, не піде до керівника чи колеги з купою паперів, у яких не розібралась до кінця сама.
Ділова людина не витрачатиме нерви свої і чужі на конфлікти, оскільки конфлікти виникають там, де хтось не схотів розібратися зі справою, а почав «зі з’ясування стосунків», не слухає пліток, оскільки ними займаються тільки нездари, ті, які «не знаходять собі роботи».
Говорять, що в кожному колективі є люди, які працюють, люди, які не працюють самі, але й не заважають іншим, а також люди, які самі не працюють і іншим працювати заважають.
У цих гірких жартах є частка істини. Знаходяться ще люди, які швидко вчаться спекулювати на нашому гуманізмі, добре знають і вміють «качати» свої права, але забувають про обов'язки. Зате як вони декламують!
Це ніби про них написала Ліна Костенко:

Навіщо ж декламація? Все значно
і важче, і складніше. І бува,
така пласка глупота однозначна
себе ховає за гучні слова.

Утвердження діловитості, ініціативності, підприємливості в трудових колективах і має сприяти тому, щоб незатишно почували себе ті, хто звик жити за рахунок колективу, допомагатиме боротися з пасивністю, безкрилістю, вузьким практицизмом, намаганням замінити справу балаканиною.
Оптимізація ділових стосунків на виробництві сприяє формуванню моральних якостей особистості, таких як професійна честь і гордість, робітнича совість, самовідданість, активна життєва позиція, моральна гідність, які найбільш звеличують людину. Чим багатшою духовно стає людина, тим більше зростає її творчий потенціал, тим відчутніший вклад вносить працівник в інтенсифікацію виробництва.
Отже, в людині потрібно виховувати прагнення розвиватись гармонійно, вміти поєднувати діловитість, підприємливість і чесність, самовіддачу і точність, ініціативність і акуратність, дбати про створення в колективі такої атмосфери, при якій грунтом професійного спілкування були б взаємні вимогливість, підтримка, повага, допомога, відповідальність, чуйність.
Ділова людина...
Здається, все так просто. Але давайте на хвилинку уявимо: всі ми, кожен колектив і кожний член колективу зокрема, стали по-справжньому діловими людьми. Наскільки б зразу підвищилась продуктивність праці, зросла творчість, активність, наші духовні багатства.
А тому треба вчити цього і вчитися самим.
Бути – діловими людьми.

Тон, яким ми говоримо
Ну щоб, здавалося, слова...
Слова та голос – більш нічого.
А серце б'ється – ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!..
Тарас Шевченко

Чи вміємо ми розмовляти? Здається, тільки жартома можна поставити таке запитання. Давайте вслухаємось в розмови навколо себе: на роботі, вдома, в автобусі, у місцях відпочинку. І зробимо не дуже втішні висновки. Ні, не вміємо, на жаль, не вміємо ми розмовляти. В усякому разі, не всі, не завжди.
В чому ж справа? У значній мірі, як нам здається, в невмінні знайти правильний тон. Така собі дрібничка, тон, а який відтінок кидає він на всю розмову, на її зміст, який різний вплив має на людину.
Тон, яким ми розмовляємо...
Як багато він значить! Насамперед по тону розмови, ще не ознайомившись з її змістом, ми судимо про рівень вихованості співрозмовника.
Саме вихованості. Бо справді, вихована людина ніколи не підвищує тону, вона завжди стримана, врівноважена, уважна.
Вихований керівник ніколи не дозволить собі кричати на підлеглих, не принизить грубощами, окриком гідності людей, він пам'ятає, що підлеглі не можуть відповісти йому тим же.
Втім, не тільки керівника, а й взагалі кожну виховану людину в розмові з колегами, старшими за віком, жінками, дітьми, знайомими і незнайомими людьми відрізняє тон голосу, вміння володіти ним, знайти в будь-якій ситуації потрібну інтонацію.
Це не завжди легко – актори скажуть, це справжнє мистецтво. Інколи нас провокують своєю далеко не ідеальною поведінкою інші, інколи важко стриматися (у кожного з нас нерви, стреси, невдачі, хвороби). Але на те ми і виховані люди. Тим ми і відрізняємося чи маємо відрізнятися від людей невихованих, далеких від культури.
Часом тон, яким ми розмовляємо, відбивається на таких речах, про які ми й не здогадуємось.
Вчитель, який грубо розмовляє з дітьми; в їх присутності, забувши про такт, «відчитує» батьків, кого він виховає, подаючи сам взірець кричущої невихованості?
Контролер, який базарним голосом «закликає» до порядку, жінка, яка на весь автобус істерично розповідає про «негідника»-чоловіка, з яким ростить дітей, ділить долю. А продавці в наших магазинах, буфетах, зухвалість і зверхність тону їхнього в розмові з покупцями (а покупці – всі ми) важко навіть осягти.
Вигуки захмелілого гуляки, нетактовність гостя, який всю увагу прагне привернути до своєї дорогоцінної персони, облесливість хитруна, лисяче виляння підлабузника, фальшивість, фамільярність, нетерпимість і розв'язність, різкість і пошлість тону, не прикрита озлобленість заздрісника, іронія зарозумілості, нещирість похвали чи співчуття, єзуїтська посмішка, двозначна репліка, нетактовне запитання, багатозначний погляд, нескромні дотепи, нав'язливість сутяги – як болісно ми їх сприймаємо в інших, скільки приносять вони нам прикрощів. І як не вміємо ми з цим усім боротися. Бо що таке тон, отакий собі маленький відтінок голосу, до якого не придерешся, за який не притягнеш до суду...
Згадаймо, скільки гірких хвилин у житті пережили ми через зневажливий тон, взятий у розмові з нами, згадаймо і подумаймо про себе. А ми, чи завжди ми самі дбаємо про комфорт спілкування з нами колег, друзів? Чи така, як слід, тональність розмов у нашій сім'ї, з нашими мамами і татами, дідусями і бабусями, дружинами і чоловіками, малятами і підлітками?
А які уроки поваги до співрозмовника, хто б він не був, давали нам видатні педагоги Ушинський, Сухомлинський! Вони вчилися цього все життя. Вчилися і не соромилися про це говорити.
Отож, голосом своїм і тоном розмови треба вчитися володіти, як вчимося ми володіти власними вчинками. Взяти «на контроль» тон своїх розмов, офіційних і неофіційних.
Розмовляючи з людьми, пам'ятати, що від тональності цієї розмови, ввічливості, доброзичливості виразу обличчя, готовності вислухати залежить успіх взаєморозуміння. Справедливість полягає в тому, що у розмові, як і взагалі в житті, треба не тільки брати, а й давати.
Коли співрозмовнику неприємно – зміни тему, коли нецікаво – вчасно замовкни. І навіть в тому разі, коли твої аргументи, а може, й терпіння, вичерпані, не доводь полеміку до високих градусів.
Не говори надто голосно по телефону, він розрахований на культурних людей. Не розмовляй, навіть не дуже голосно, в театрі, кіно, на концерті, лекції чи в іншому громадському місці, куди люди прийшли послухати зовсім не тебе.
Розмовляючи з людиною, дивись їй у вічі – інколи вони можуть сказати більше, ніж слова. Як, до речі, й твої очі – видати байдужість чи зацікавленість співрозмовником.
А закінчити хочу висловом незабутнього Василя Олександровича Сухомлинського про те, що «одне-єдине твоє слово може створити у людей думку про тебе, як про хама чи неука, пустопорожнього базіку чи хвалька». Вмій по тону розмови розпізнати виховану людину. Знай, що по тону, яким розмовляєш, судять і про тебе.

Службова етика
Але правди в брехні не розмішуй,
Не ганьби все підряд без пуття,
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.
Василь Симоненко

Порахуйте, дорогий читачу, скільки годин свого життя ви перебуваєте на службі, порахуйте уважно і задумайтесь над цим величезним відрізком часу.
Наскільки плідно ви його використовуєте, чи все те зроблено, чого можна було б досягти, чи має підприємство, установа, де ви працюєте, віддачу від тієї посади, яку займаєте, чи, зрештою, окупається та заробітна плата, яку одержуєте?
Якось незвично, навіть ніби не зовсім етично ставити такі запитання. Можливо, можливо. І все ж... Принаймні, перед собою, наодинці, можна? А коли вже ми поставили таке запитання, то, може, і резерви вдосконалення використання свого робочого часу помітили. І ось тоді, на подив, одним з таких резервів виявився наш... настрій. Звичайний людський настрій, від якого, проте, хоч це й не суто службова категорія, великою мірою залежать і продуктивність нашої праці, і наші службові досягнення, а часом і гальмування чи сходження по службових сходинках.
Бо коли вивчаються кандидати на ту чи іншу посаду, то, безперечно, враховується і характер людини, її вміння спілкуватися з колегами і підлеглими, і вищестоящими, і тими, хто поруч, – а отже, й те, вміє людина створювати у себе й інших добрий робочий настрій чи не вміє...
Можна навести безліч прикладів про людей, у яких це напрочуд добре виходить, з якими працювати і легко, й радісно. Але можна навести й безліч прикладів, коли людина ніби за мету свого життя поставила псувати людям настрій, шукати і бачити в усьому тільки чорне. Такі люди вважають лише свою думку правильною, тільки свої вчинки – бездоганними, ставши раз у позу «борця за справедливість», вони вже не можуть без неї обійтися.
І в громадському відношенні вона, на перший погляд, здається виграшною. Але тільки на перший погляд. Насправді ж виграшною є лише для них особисто. По-перше, тому, що до всіх вони можуть пред'явити (і постійно пред'являють!) претензії, помічаючи навіть соломинку в чужому оці, у своєму ж не бачать і деревини. По-друге, тому, що, знаючи їх скандальну вдачу, ніхто їм особисто претензій не пред'являє (зачепи тільки!). А в такій обстановці (всіх вона критикує, а її ніхто), дивись, і сама людина вже вважає себе безгрішною, а своє становище – привілейованим.
Керівництво з нею справ не хоче мати, знає, це зразу ж буде кваліфіковано як «розправа зa критику», колеги не хочуть потрапити в халепу і псувати собі настрій. Треба ж працювати, а як ти працюватимеш, коли він зіпсований?
І процвітають на нашій ниві, нашими ж спільними зусиллями викохані, отакі собі некороновані королі, і ніхто ніколи не порахував, скільки витрачено робочих днів на всілякі перевірки претензій і вимог, скарг – усних, письмових і анонімних. Так, часом і анонімних. Бо вже й виробився такий собі стереотип «борців» – галасувати всюди про справедливість: «я такий, я все скажу у вічі», а потихеньку в закутку строчити анонімки. Правда, не завжди своїм почерком. Для цього є дружина, приятель, а часом і власна дитина проходить практику батьківської науки «про життя».
Проте години все-таки можна порахувати. Та не перерахуєш, скільки втрачено здоров'я, набуто інфарктів і інсультів, попсовано (наших з вами!) нервів і настрою, і скільки це коштує державі.
А ми перед ними пасуємо. Швидко задовольняємо нічим, здається, не обгрунтовані амбіції – «королі» знають, що їм ні в чому не відмовлять. Хай навіть і за рахунок тих, хто цього більше заслужив, але ж він шуму не підніме! А цей, та він таку веремію влаштує, пред'являючи свої права, що знову кілька днів ніхто не працюватиме. Вночі навіть про це думатимуть, і хіба що тоді згадають: чомусь не натякнули вимагачеві, хоч би легенько якось, делікатно, на те, що, крім прав, існують ще й обов'язки. В тому числі і для «борців» за справедливість.
А до чого тут службова етика, певно, вже подумали ви. А до того, що є такі «борці» в багатьох колективах, і щодалі, то стає їх, на жаль, більше. І хоч теоретично всі ми знаємо, що це спекуляція на нашій демократії, на гуманізмі нашого ладу, практично – перед ними чомусь безпорадні. Бо згадайте, коли ви спитали свого штатного критика чи скаржника, як він сам працює, що доброго зробив для людей, з якими знаходиться поруч? Чи сказали «стоп», коли він обливав відрами демагогії керівника чи вимагав «з усією принциповістю» знищити колегу на місце якого сам претендує?
Але ж саме це і входить у службову етику. Не тільки самому не бути демагогом і пліткарем, а й зупинити пліткаря і демагога, розповсюдника чуток, сказати зась кар'єристові і наклепнику, підлабузникові і сутязі. Дати відсіч грубіянові, який, випадково потрапивши на керівний пост, зовсім не випадково без поваги і елементарної ввічливості ставиться до тих, хто знаходиться на сходинку нижче. Поставити на місце крикуна, який нахабно поводиться щодо старшого товариша, керівника, користуючись тим, що керівник. зважаючи на своє службове становище, не має можливості відповісти йому тим же.
До речі, говорячи про службову етику, ми чомусь забуваємо про значення службової субординації, без додержання якої так само неможливо працювати творчо і продуктивно, як і без поважливого ставлення до підлеглих.
Словом, всім нам разом треба створювати і дбати про власний і чужий настрій, а отже, й настрій всього колективу загалом. Той настрій, який сприяє взаємній ввічливості і вимогливості, принциповості і доброзичливості, творчості і діловитості. Бо ми сподіваємося, кожен вже в умі для себе, підрахував: більшу частину свого часового бюджету, а отже, й життя знаходимось на роботі. І елементарне додержання службової етики, по вертикалі й горизонталі, допоможе нам зробити цей відрізок життя і продуктивнішим, і приємнішим.
І над нами й під нами горять світи...
І внизу, і вгорі глибини...
О, який же прекрасний ти,
Світе єдиний! – 
писав Євген Плужник.
Але для того, щоб це відчути і на службі – спробуймо берегти один одного. Берегти й оберігати.
А щодо прізвищ «героїв» розмови, то пошукайте їх у своїх колективах. І позитивних, і негативних. А окремі риси – і кожен у собі...

Чим ми перевіряємось...
Згоряє те, що брехнями гуде,
а сяє те, що в істинній скорботі.
Д.Павличко

В документальній повісті «Чорнобиль» письменник Юрій Щербак цитував пісню Володимира Висоцького, написану ним для фільму «Карантин»:

Давно смолкли залпы орудий,
Над нами лишь солнечный свет.
На чем проверяются люди,
Если войны уже нет?

Приходится слышать нередко
Сейчас, как тогда:
«Ты бы пошел с ним в разведку?
Нет или да?»


 
додати

Комментарии 

 
-1 #29 биб биииииб 2013-03-12 23:47 Цитировать
 
 
0 #28 alex 2012-04-09 16:56 thank you Цитировать
 
 
-2 #27 настя 2012-04-05 21:39 Очень полезный сайт, много хорошей информации. к написанию сочинения помогает безупречно! Цитировать
 
 
-1 #26 Gfif 2012-04-04 23:42 Цитировать
 
 
-1 #25 Кристина 2012-03-02 00:35 Очень полезный сайт, много хорошей информации. к написанию сочинения поможет безупречно! Цитировать
 
 
-1 #24 мирося довга* 2012-01-24 21:26 крутоооооооо : Цитировать
 
 
-1 #23 вика 2012-01-16 22:23 клас хоть написала те шо потрібно))) Цитировать
 
 
-2 #22 Виктория 2011-12-21 19:47 Большое спасибо, напишу сочинение и для себя выводы сделаю… Ещё раз большое спасибо Цитировать
 
 
0 #21 Максим 2011-12-04 17:25 азмем так много и замудрено Цитировать
 
 
0 #20 Юля 2011-11-30 22:20 може бути Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить