Головна Література Лілія Шитова Наш моральний вибір
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 113 гостей онлайн

Наш моральний вибір

Якось на зборах ми затверджували характеристику на свого колегу, ветерана колективу, учасника Великої Вітчизняної війни, кваліфікованого працівника, доброго товариша. Були в характеристиці і такі слова: «високопорядна людина». Цілком заслужені, вони для офіційного документа прозвучали дещо незвично. Але, певно, саме тому й змусили задуматися: а чи завжди з легким серцем ми можемо підписатися під такою характеристикою? І що означає саме слово порядність, і чому ним ми користуємося не так густо?
Словники дають лаконічне, однак вичерпне визначення. Порядний – значить нездатний на поганий, нечесний, аморальний вчинок. Розумієте? Нездатний...
Таких людей ми бачимо поруч з нами: вони будують наше нове суспільство, рухають прогрес, вирощують хліб, вчать у школах дітей.
Але давайте зважимо: чи завжди ми пред'являємо такі високі вимоги до себе, до свого оточення, щоб про кожного можна було сказати ці прекрасні слова? Чи виховуємо в собі, в своїх дітях цю найкращу людську якість? Щодо епітета – найкраща, – то тут, певно, немає ніякого перебільшення. Бо коли вдуматися, то характеристика – порядна людина – вміщує в собі й всі інші позитивні риси. В усякому разі, більшість із них.
Як ми собі уявляємо порядну людину?
Насамперед, поводиться вона так, що ми сміливо ручаємось за неї, абсолютно переконані в тому, що на якийсь безчесний вчинок ця людина просто нездатна. Ні, ми далекі від того, щоб робити з людини ходячу добродійність, яка завжди права, ні в чому ніколи не помиляється. Кожен може помилитися, допустити непродуманий вчинок, погарячкувати. Мова йде про інше – абсолютно виключається те, що можна віднести до розряду підлості.
Отже, для того, щоб виховати порядну людину, треба з дитинства прищеплювати їй найкращі, найблагородніші риси. Вчити бути в усьому чесною, не поступатися совістю. Вчити бути мужньою у прийнятті рішень, захисті слабших, обмовлених. Бо коли відверто, є ще багато у нас людей, які самі не здатні на підлість, але й проти підлості не виступлять.
Порядну людину якось не можеш уявити невдячною. Не може вона відплатити злом за добро, очорнити людину, послугами якої скористалася.
Невдячність – одна з найгірших рис. Тому біймося пропустити в дитині найперші ознаки егоїзму, на якому буйно вона зростає.
На жаль, ця риса стає чи не надто поширеною. Невдячність дорослого сина до батьків, які виростили його, вивели в люди, а тепер доживають вік у самотині. Невдячність учня до вчителя, кар'єриста-підлеглого до керівника, які вклали стільки сил у його становлення, влаштування добробуту.
А скільки прикладів чорної невдячності можуть навести працівники судів!
Коли прагнуть загарбати не нажите ними добро, не зароблену жилу площу. Ось молодий чоловік. Мешкаючи з батьками у власному пристойному будинку, одружується на вдові з дитям, прописується в їхній двокімнатній квартирі, а через рік розлучається з нею і прагне через суд відвоювати собі «життєвий простір» у квартирі, яка ще й з покійного не переоформлена... Нахабні молодята приїжджають до матері, вмовляють її прописати їх на її невеличкій жилій площі (і мати погоджується, аби тільки їм було добре), а через деякий час безсоромно ділять ту площу, залишаючи матір на старість без власного кутка.
Хто ж вони, ці вимагачі незаробленого? Чи задумуються над тим, що прояв невдячності, це, насамперед, прояв елементарної непорядності? Молодий високоосвічений здоровань влаштовується нічним сторожем, аби поменше платити аліментів на залишену ним малолітню доньку. Звідки він? На якому грунті формувалася його психологія?
Не всі випадки можна передбачити законами, положеннями, інструкціями, але чому ж ми, громадськість, просто знайомі залишаємось в ролі спостерігачів, не засудимо нахаб своєю зневагою, спокійно користуємось обивательським: «моя хата скраю»? Уявіть собі людину, яка вчинила непорядно, і з нею всі, буквально всі, перестали вітатися, розмовляти! Мабуть, вона почувала б себе незатишно. Але не почуває...
І чи не варто нам усім серйозніше задуматися, що і коли ми пропустили у своїй виховній роботі?
Порядна людина ніколи не дозволить собі розпускати плітки і заохочувати пліткарів тим, що вислуховує їх, вона ніколи не скористається недостовірними відомостями, не донесе на товариша, знаючи, що донощики в усі часи зневажалися чесними людьми.
Людська порядність найчастіше випробовується в екстремальних обставинах, коли на ваги часом кладеться налагоджене життя, благополуччя, здоров'я. Але що б їй не загрожувало, порядна людина не поступиться почуттями честі, обов'язку, гідності, які і є основою порядності.
Всі ми не можемо не помітити, що саме порядні люди відзначаються доброзичливістю, терпимістю до дрібних вад інших, не категоричні у висловлюваннях, їм не властиві такі риси, як славолюбність, впертість, підлабузництво, переоцінка власних заслуг. Зате властиві скромність, ввічливість, принциповість, вміння спілкуватися з людьми, готовність визнати власні помилки, взяти на себе тягар відповідальності.
Певно, це не повний портрет порядної людини.
Тож хай читачі доповнять його. І згадають про людей, висока порядність яких була для них взірцем у житті, відіграла роль у їхньому формуванні і становленні.

Доброзичливість
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам —
Все одно ті скарби по краплині
Я тобі закохано віддам.
Василь Симоненко
Є така гарна риса людського характеру – доброзичливість.
Доброзичливі люди завжди скромні, уважні до оточення, розмовляють з вами тактовно, з притаманною їм делікатністю. Вони уміють вислухати людину, почути її (до речі, уміння вислухати, а головне – почути людину – це також мистецтво, яким ми володіємо далеко не всі).
Ви, певне, відчували, як після зустрічі з доброзичливою людиною стає легко і радісно на серці, хоч не завжди нашу біду можна руками розвести. Але їхнє усміхнене обличчя, оті уважні співчутливі очі! Вони, як мамина долоня, прикладена в дитинстві до твоєї голови, знімають біль, розвіюють смуток. І дотик їх чуєш досі.
Історія знає немало прикладів, коли люди, відомі як визначні мислителі, державні діячі, полководці, відзначалися ще й неабиякою доброзичливістю у стосунках з іншими, любов'ю до них, заінтересованістю в чужій долі. Біля таких завжди гуртувалися, в їхньому колі народжувалися і виколисувалися високі помисли і прогресивні ідеї.
Талантом доброзичливості володів перший космонавт Юрій Гагарін.
Що ж, можливо в цьому є своя закономірність. Першими найчастіше й бувають найкращі, найсвітліші люди.
І той дитинний усміх, який знав і полюбив світ, не заважав Юрію Олексійовичу Гагаріну бути хоробрим і вольовим. Мужнім і твердим настільки, щоб стати Першим. І тут, здається, доречно нагадати слова Ларошфуко про те, що істинно м'якими можуть бути тільки люди з твердим характером.
Доброзичливими потрібно бути до всіх, а до дітей особливо – у сім'ї, у школі, в дворі. Діти, вони, як барометр температуру, вловлюють наш настрій. І по-різному сприймають наші зауваження, – коли вони були зроблені тоном доброзичливим чи злим.
І головне, писав Василь Симоненко, запам'ятають наші вчинки:
Грядуть сини – барометри кирпаті,
Вони за все спитають завтра нас.
Давайте подивимось, як розмовляють з онуками наші бабусі, дідусі. Так ніби на тих маленьких співрозмовниках для них зійшовся клином білий світ. А й зійшовся!
Те, що немає для педагога нічого в світі важливішого, як їх дитячі проблеми і турботи, добре відчували вихованці Макаренка, Сухомлинського, Януша Корчака.
Але то генії, генії доброзичливості. А ми, кожен з нас, заглянемо у скарбницю своїх душ: чи не побачимо там саме ту вчительку, яка вчила, насамперед, доброти, того з рідних, чиї очі найчастіше спинялись на нас з доброзичливою пильністю?
Доброзичливість потрібна всім: дітям і дорослим. Доброзичливість потрібна скрізь – вдома і в колективі.
Якщо ти керівник, не забудь: від твоєї доброзичливості – все найкраще, що є у колективі. І не тільки добре слово, а й сувора критика має бути доброзичливою. Бо і критикуючи людину, ми хочемо їй добра. Тільки в цьому разі наша критика матиме характер конструктивний, нестиме в собі позитивний заряд. Хай вибачають любителі метати в підлеглих блискавки й громи, не відчувати регістру свого тону, кидати похмурі і злі погляди, але на нашому календарі сьогодні вже не той вік.
Поваги вимагає, а доброзичливого ставлення – бажає кожна, навіть найменша істота. Проте, коли ми розмовляємо з людиною, старшою за віком чи службовим станом, не треба також забувати, що зичення добра – рух далеко не односторонній. І не тільки – згори вниз, а й знизу – вгору. Про це, можливо рідше, а все ж виникає потреба часом нагадувати.
...Людина прийшла до вас на прийом. Її справа вам здається такою дрібною, такою не вартою уваги! Стримайтесь, проявіть увагу й доброзичливість. По-перше, не завжди те, що вам здається дрібним, є таким для того, хто з ним до вас прийшов. По-друге, коли це й так, можливо, саме ваша лояльність, вміння вислухати (і почути!), допоможе йому це зрозуміти. Бо то ж хтось мудрий колись зауважив: ступінь нещастя вимірюється зовсім не його розміром, а тим, як людина його сприймає...
Доброзичливим треба бути не тільки в колективі, де тебе знають, не тільки в установі, коли до тебе звертаються як до службової особи, доброзичливим треба бути до всіх, навіть зовсім сторонніх, незнайомих людей. В автобусі, коли він переповнений, а ми спішимо, бо запізнюємось на роботу. Від злих поглядів і недобрих слів автобус швидше не поїде і людей в ньому не поменшає. На зупинці, коли треба допомогти чи поступитись хворій або старій людині. Зробіть це з приязню, і сонячніше стане на душі. У вас, і в тих, кому допомогли.
На вулиці, в їдальні, на вокзалі, в гуртожитку, театрі, вдома, – всюди і всі чекають нашої доброзичливості. Бо й що, як не зичення добра означає це, таке миле, таке, здається, старомодне слово.
А ще в давнину наші предки говорили —Добротолюбіє. Воно, добротолюбіє, потрібно всім нам і нині. За всякої життєвої погоди.
Я не випрошую у долі
лише пресвітлих фарб.
За всякої пори з добром іду до люду —
У цьому для душі спасіння.
Ці слова належать нашому сучасникові — поетові Григорію Діхтяренку.
Що ж, виходить і від нас з вами залежить, щоб слово те з моди не виходило ніколи, а було одним з найпопулярніших і найпрестижніших у людському вжитку.
Є така гарна риса людського характеру – доброзичливість...

Скромність

З те, що ми в космос знялися,
що нині здорові й живі,
я пам'ятник бабі Онисі
воздвиг би на площі в Москві.
Щоб знали майбутні предтечі
в щасливій і гордій добі:
їх горе на утлі плечі
Онися взяла собі.
Щоб подвиг її над землею
у бронзі дзвенів віки,
щоб всі, ідучи повз неї,
знімали в пошані шапки.
Василь Симоненко

Вони сиділи поруч, прославлений льотчик великої Вітчизняної війни, двічі Герой Радянського Союзу І.Н.Степаненко і двічі Герой Радянського Союзу, льотчик-космонавт СРСР Л.Д.Кизим, двоє мужніх і скромних людей. На них з захопленням дивилась молодь.
– Які видатні, які напрочуд скромні люди! – в задумі промовила молоденька дівчина, – які відкриті і прості обличчя...
Що ж, нічого тут дивного немає. Героїзм і талант, висока культура, інтелігентність, працьовитість і справжність – ці людські риси завжди сусідять із надзвичайною скромністю і простотою. А обличчя, вираз очей відбивають внутрішній світ людини.
Скромність, пишеться в словнику з етики, це моральна якість, яка характеризує особистість з точки зору її ставлення до оточення і самої себе, і проявляється в тому, що людина не визнає за собою ніяких виняткових достоїнств чи особливих прав, добровільно підпорядковує себе вимогам громадської дисципліни, обмежує свої власні потреби відповідно до матеріальних умов життя народу, ставиться до всіх людей з повагою, проявляє необхідну терпимість до дрібних недоліків людей, якщо ці недоліки зачіпають лише її власні інтереси, і одночасно критично ставиться до своїх власних заслуг і недоліків.
Скромність – це форма усвідомлення своїх обов'язків перед суспільством, товаришами, сім'єю.
Скромна людина, яку б посаду вона не займала, завжди є невибагливою в своїх потребах, не терпить славолюбства, вихвалянь, зарозумілості, жорстоко карає спроби відірватися від народу, поставити себе вище за інших, вважаючи скромність в особистому і громадському житті однією з найважливіших вимог людської моралі.
Бо це дуже добре, коли визнають наші заслуги, але коли надто хвалять у вічі, треба задуматися – з якою метою? Та й самим, коли вихваляємо інших, враховувати, як почуватиме себе людина. Не втрачати міри, а то й пам'ятати, що не всі, на превеликий жаль, витримують випробування славою.
Проте, справді заслуженим людям, видатним ученим, передовикам виробництва, героям війни скромність ніколи не зраджує, вона залишається їх головною рисою.
Давайте оглянемось навколо себе, скільки відомих в області, а то й в країні людей, живе з нами поруч. І, захоплюючись їх громадянськими якостями, працелюбністю, відданістю справі, ми в той же час не можемо не помітити, що нас причаровує в них ще й надзвичайна їхня скромність, теплота в стосунках з людьми, уважність і поважливість.
Людей, відомих своєю героїчною працею, талантом скромності, – скільки їх може назвати кожен з нас, – механізаторів і доярок, вчителів і лікарів, робітників і конструкторів, інженерів і агрономів, ветеранів Великої Вітчизняної війни і праці.
Вони, ці люди, скромні і прості. А, як вдало підмітив великий Лев Толстой, простота є головною умовою краси моральної, а скромність надає нової принадливості, сили і поваги характеру.
І ще одне. Ви задумувалися, чому скромна людина не надає особливого значення своїм позитивним якостям? Тому, що вона вважає їх для себе обов'язковими, само собою зрозумілими. Для неї це просто норма, природна властивість.
«Є строга радість – взять трамплін рекордний.
Без публіки. Без премій. Без жюрі» – писала поетеса Ліна Костенко.
Тож виховання в молоді, в наших дітях, кожного – самому в собі, – скромності, простоти є вихованням однієї з найпрекрасніших людських рис.
Знову ж таки пошлюсь на нашого незабутнього Василя Симоненка, який декларував:
Найчистіша душа незрадлива,
Найскладніша людина проста.
Отже, слід виховувати скромність і боротися проти нескромності. Нескромність – небезпечна, вона може принести дуже багато шкоди суспільству. А тим, хто починає страждати цією хворобою, потрібно вчасно натякнути: коли людині не вистачає скромності, то це не з великого розуму...
Скромність молодої красивої дівчини, здібного спортсмена, талановитого робітника, скромність керівника передового колективу, вона, як візитна картка, свідчить про зрілість і притягає серця. Так само, як їх відвертає нескромність.

Цілеспрямованість
Так краще в тридцять повністю згоріти.
Ніж до півсотні помаленьку тліть.
Василь Симоненко


 
додати

Комментарии 

 
-1 #29 биб биииииб 2013-03-12 23:47 Цитировать
 
 
0 #28 alex 2012-04-09 16:56 thank you Цитировать
 
 
-2 #27 настя 2012-04-05 21:39 Очень полезный сайт, много хорошей информации. к написанию сочинения помогает безупречно! Цитировать
 
 
-1 #26 Gfif 2012-04-04 23:42 Цитировать
 
 
-1 #25 Кристина 2012-03-02 00:35 Очень полезный сайт, много хорошей информации. к написанию сочинения поможет безупречно! Цитировать
 
 
-1 #24 мирося довга* 2012-01-24 21:26 крутоооооооо : Цитировать
 
 
-1 #23 вика 2012-01-16 22:23 клас хоть написала те шо потрібно))) Цитировать
 
 
-2 #22 Виктория 2011-12-21 19:47 Большое спасибо, напишу сочинение и для себя выводы сделаю… Ещё раз большое спасибо Цитировать
 
 
0 #21 Максим 2011-12-04 17:25 азмем так много и замудрено Цитировать
 
 
0 #20 Юля 2011-11-30 22:20 може бути Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить