
Коли на Землі почався Весняний Бал, семеро братів, Маленьких Мудреців, вирішили подивитися, що діється у лісі. Було о тій порі тут дуже гарно. Ліс тільки одягав весняне вбрання. Ялиночки причепурюються, струшують з гілок пил, а із смолисто-золотистих свічечок на світ виповзають пухнасті лапки світло-зеленого кольору.
Молоденький клен щось весело бурмотить червоно-жовтими листочками, підганяє їх розкриватися,а вони все ще ніжаться, ніжаться. Тендітна осичка, немов із кимось бавиться. Викине золоту монетку і дивиться, яке враження це справляє на інших. А ліщина, ліщина випростує довгі тонкі прутики й розгойдує їх з усіх сил. Це щоб золоті сережки дзвеніли, бджілок приваблювали . Лише дуб стоїть, зовсім ще роздягнений,а серйозний такий, ніби Весняний Бал його й не цікавить зовсім. Одного з братів, Петрика, це заінтригувало. „Кого б запитати” - подумав він і раптом почув під ногами писк. - Ой-ой, обережно! Ти на мене ледве не наступив! Дивиться, а внизу маленька фіолетова квіточка ображено скривила жовтий ротик. Соромно стало йому: - Пробач, будь ласка, ти такий крихітний, відразу й не помітиш. - Будь ласка, тільки надалі будь обережніший. До речі, я не крихітний, а крихітна. Звати мене Фіалка. Походження - з сімейства фіалкових. Можеш і ти мені відрекомендуватися - ласкаво запропонувала вона. - А я Мудрець. - Мудрець? Хіба ти старенький? - Нічого я не старенький, - спалахнув Мудрець. - Нас семеро братів, і всі ще маленькі. Це казкарка називає нас Мудрецями. А так я Петрик. - Петрик - це гарно! - зраділа Фіалка. – Петрик плюс Фіалка, правда звучить? Давай, Петрику, дружити. - Звучить то звучить , - розсудливо відповідає Петрик. - А ось як бути з дружбою не маю уяви. Адже мені бігти далі треба, щоб побачити якнайбільше, а ти тут залишаєшся. - І справді, - засумувала Фіалка. - Таке приємне знайомство і таке коротке... Петрик потер лоба. - Слухай, Фіалко, є грандіозна ідея. Я тебе приколю до кишеньки, щоб не загубилась, і будемо разом бігати! - Ідея дійсно грандіозна, - зітхнула Фіалка. – В ім’я дружби я, звичайно, на будь-які жертви готова. Але ж я, Петрику, на твоїй кишеньці дуже швидко зів’яну. А в мене життя і так коротке. Петрик відразу зацікавився: - А скільки років Фіалки живуть? - запитав він. - Тільки одну весну. - Це, звичайно, малувато. Я ось живу на світі цілих шість весен і стільки ж зим, і то ще зовсім мало прожив. Вони сумно помовчали. - Евріка! - раптом вигукнув Петрик,недарма ж Мудрець! - Я з тобою залишуся. Звичайно, доки буде Бал. Дещо ми й тут побачимо, а про інше мені брати розкажуть. - От і добре, - зрадівши, Фіалка підняла свої зовсім-зовсім фіалкові очі. - Ти справжній друг, Петрику! - Аякже, так і треба – солідно проказав басом хлопчик. І почервонів від задоволення, так його похвала Фіалки зворушила. А щоб приховати ніяковість, запитав: - Слухай, а ти не знаєш, чому це всі дерева зеленіють, а дуб ні? Фіалка похитала головою. - Не знаю... Давай запитаємо Ворону. Ось вона, на гілці сидить. - Давай, - погодився Петрик. - Слухайте, Вороно... - Ворона Воронівна, мене звуть. Кар-р, - перебивши Петрика, відрекомендувалася Ворона. - Я дуже давно тут живу, все бачу, все знаю. І всю вашу глибокомудру розмову чула. І, трохи помовчавши, промовила: - А дуб, молоді люди, тому ще не одягнений, що в нього дубове мислення. Геніальні думки до нього пізніше приходять. І листя, яке виросте, також буде, вибачте, дубове. - Невже? Такі маленькі листочки і вже дубові? - Петрик був вражений. - Ну так, звичайно, дубові. Я це точно знаю, кар-р. - Якщо Ви, Вороно Воронівно, все знаєте, то чи не можете ви нам сказати, чому Фіалка тут в самотині росте, зовсім без сім’ї. - Можу, безумовно. Тому, що любителів зір-рвати тут дуже багато буває. Торік на цьому ж місці ще багато фіалок росло, ціле сімейство фіалкових. Прибігла компанія, на вигляд таких порядних молодих людей, і фіалки повиривали разом із корінням. - Діла... - сказав протягом зовсім спантеличений Петрик. Та невдовзі у нього з’явилась нова геніальна ідея. І він поклявся: - Я тепер, Вороно Воронівно, ніколи квітів рвати не буду. Тільки нюхати і дивитися. - Правильно, квітами лише милуватися годиться. Спасибі. Ви дуже вихована молода людина. Якби й інші діти були такими, а то ж у лісі зовсім квітів не залишиться, порядній Вороні навіть на духи не буде. - А що, хіба духи з фіалок бувають? - ще більше здивувався Петрик. - Безумовно. І з фіалок, і з конвалій. І духи, і ліки також. Ці квіти, як і багато інших, дуже корисні. Ви, до речі, знайомі з Конвалією? - Ні... - відповів Петрик розгублено. - Та ось же вона, поруч, - зраділа Фіалка, що може чимось допомогти Петрику. - Познайомтеся, будь ласка. - Здрастуй, Конваліє! - сказав хлопчик. - Пробач, я тебе якось відразу не помітив. - Та це тому, що вона весь час дивиться вниз, - засміялася Фіалка. - А чому? - Чому? Але це ж так природно! Я з вдячністю поспішаю надивитися на землю, адже це вона мені життя дала. А часу в мене, знаєте, обмаль. - А чому обмаль? - запитав Петрик. - Тому, що, не вважайте це з мого боку нескромністю, Конвалія - квітка гарна і цілюща. Кожний намагається її зірвати. - Так ти й голову, напевне, тому нахиляєш, щоб нікому не впасти в очі? - Нічого не вдієш, - покірно зітхнула Конвалія. - Кожна рослина змушена якось захищати своє життя. - Ну ось що, друзі, я про ваше життя своїм братам розповім, а вони вмить усіх дітей оповістять. І візьмемо ми вас під свій дитячий захист, - урочисто пообіцяв Петрик. - Ура! - закричала Фіалка. І закліпала віями. - Спасибі тобі, Петрику! - скромно подякувала й Конвалія. - А зараз, - сказав хлопчик, - мені час іти. Хоч і сумно з вами розлучатися, та вдома будуть хвилюватися. - Правильно, Петрику, не можна, щоб старші хвилювалися. Ви дуже люб’язний хлопчик, - сказала Ворона. Петрик привітно помахав своїм новим знайомим рукою і побіг у хащі. Фіалка і Конвалія сумно дивилися йому вслід. А Ворона Воронівна сказала: - Ось що значить хороша дитина. За такий короткий час ми його встигли так полюбити...
|