Жив на світі майстер, виготовляв скрипки.
Його ім’я – Страдіваріус – тепер відоме всьому світові.
А тоді про нього ніхто не знав, хіба що сусіди.
Ввечері молодий Страдіваріус любив грати на сконструйованих власноруч скрипках.
А сусіди, завмираючи, слухали.
- Гарно грає Страдіваріус, гарні скрипки майструє, - говорили вони поміж собою.
- Йому б стати знаменитим на весь світ. Але як світ дізнається про його чарівні скрипки? Хто це може зробити?
Почули цю розмову бджоли. Сіли вони того вечора на дерево біля будинку майстра відпочити, та так заслухались музики, що й відлітати не захотілось.
|
У Вови ж відбулася зустріч з Бобрами.
Трапилося це так. На березі річки у невеличкому лісі Вова помітив сімейство невідомих йому звірів. Вони не бігали, не веселились, як всі під час Весняного Балу, а вперто працювали – тягали важкі колоди.
- Ви не знаєте, хто це? – запитав Вова у червоноклювого Лелеки, який поважно крокував повз нього.
Лелека вийняв з футляру бінокль, уважно подивився в нього і сказав:
- Так це ж Бобри.
- Бобри? А що вони роблять?
- Що роблять? Колоди перетягують.
|
|
Один із семи братиків, той, котрого звуть Костик, вирішив збігати на озеро. Він був заядлим рибалкою, і вирішив перевірити чи не розпочалося клювання.
Костик пам’ятав одне тихе озеро. Ще недавно в ньому льодинки переверталися. Раділи, дурненькі, Сонцю, підставляли йому свої блискучі бочки.
|
|
Попрощавшись з Петриком і трохи посумувавши, Ворона Воронівна вирішила:
- Дай-но політаю я лісом, може кого-небудь із знайомих зустріну.
Летить, розглядає все навкруги, яка травичка нова з’явилася, які комашки. І раптом бачить, хлопчик біжить. Не Петрик, але на нього схожий. Такий же білявий, і оченятами зирить на все з цікавістю.
"Це, безперечно, ще один із семи Мудреців", - вирішила Ворона. Вилетіла на стежину, якою хлопчик біг, сіла на гілку глоду і, щоб звернути на себе увагу, каркнула:
|
|
Коли на Землі почався Весняний Бал, семеро братів, Маленьких Мудреців, вирішили подивитися, що діється у лісі.
Було о тій порі тут дуже гарно.
Ліс тільки одягав весняне вбрання. Ялиночки причепурюються, струшують з гілок пил, а із смолисто-золотистих свічечок на світ виповзають пухнасті лапки світло-зеленого кольору.
|
|
Жила-була на світі Маленька Фея. Дуже-дуже маленька і дуже-дуже добра. Звали її Бджілкою.
Жила Маленька Фея у високому-високому, побудованому з самісіньких смарагдів і рубінів, Казковому Палаці. Гуляла вона в садку, де цвіли запашні квіти, а на чарівних деревах росли чарівні плоди і співали чарівні птахи.
На зелених галявинах бігала Маленька Фея за метеликами, у дзеркальних ставках купалася і гралася із золотими рибками, товаришувала з усім населенням Палацу
|
Сонячний промінчик ковзнув по ковдрі і залоскотав Маринчині щічки, прагнучи розтулити зчіплені сном пухнасті вії. Маринка потягнулася, смачно позіхнула і схопилася з ліжка.
Промінчик миттю скочив з щічки і вчепився в килим, перебігаючи по ньому зайчиком. Маринка бігала за ним, ловила руками, але промінчик вислизав з рук і знову зайчиком скакав по килиму, стінах.
Маринка закопилила губу і вже ладна була розплакатися, але увагу її раптом прикувало вікно. За ним стояв веселий гамір літнього ранку.
|
|
(Бувальщина)
На околиці села, на хаті, що стояла на високому пагорбі, звив гніздо лелека. Катерина частенько вглядалася в нього і кожного разу дивувалась: лелека завжди стояв на одній нозі. Від старих людей чула, що лелека – то Добрий Дух людини. Зрання й до вечора стоїть він на одній нозі, - це, щоб землі хоч трішки було легше, - і вдивляється у далину: чи немає звідти загрози для країни.
|
|
Живі квіти
Сьогодні вони, Оксанка і її тато Михайло, - найбагатші люди у світі. Їм належить ця чудова ріка, підперезана синьою смужкою ледь помітних лісів. І навіть все, без жодної хмаринки, небо, яке блакитним наметом скинулось над ними, і цей маленький човен! Ластівкою кидаючись через хвилі, він несеться туди, де серед майже притихлої води ховається невеличкий острівок.
|
|
Лілія Павлівна Шитова народилася 20 травня 1930 року в с.Деренківець Корсунь-Шевченківського району Черкаської області в сім’ї педагогів. Автор багатьох публіцистичних і художніх книг, публікацій в колективних збірниках і журналах. Заслужений працівник культури України, член Національної Спілки журналістів України, лауреат республіканської журналістської премії імені Ярослава Галана, володарка Диплому Спілки журналістів України «Золоте перо», найвищої журналістської нагороди - Золотої медалі української журналістики, інших журналістських премій і відзнак.
|
Уроки життя
Будьмо красивими
Йду додому стомлена, настрій зіпсований конфліктом на роботі, плечі опущені... І раптом згадую: «Слідкуй за собою, коли йдеш вулицею. Це тільки здається, що тебе ніхто не бачить. Навпаки, думай, що на тебе зараз дивиться весь світ. Ну, вище підборіддя, погляд – веселіший, хода енергійніша...»
Це так моя мама мене вчила. І я підкоряюсь її давним-давно сказаним словам, міняю темп ходи, посміхаюсь, і... відчуваю, що мені стає краще. Зникає втома, з'являється зацікавленість навколишнім, і ось я вже думаю про те, що мене чекають вдома, і чим би смачненьким їх порадувати, щоб вони мого стану навіть не помітили. Це – також мамина наука. «Коли тобі сумно, не навівай нудьгу на інших, навпаки, постарайся влаштувати їм невеличке свято. Всі радітимуть і на душі розвидниться...»
|
Публіцистичні роздуми
* * *
Хто не жив посеред бурі,
Той ціни не знає силі,
той не знає, як людині
Боротьба і праця милі.
Леся Українка
Лілія Павлівна Шитова – автор десяти публіцистичних і художніх книг, багатьох публікацій в колективних збірниках і журналах. Заслужений працівник культури України, член Спілки журналістів України, Лауреат республіканської журналістської премії імені Ярослава Галана, володарка Диплому Спілки журналістів України «Золоте перо», інших журналістських премій і відзнак.
Морально-етична проблематика завжди була провідною в творчості автора.
|
|
Література 
