Головна Середні віки Історія Варварів Хрестовий похід
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 156 гостей онлайн

Хрестовий похід

Хрестовий похід лицарів на Єрусалим

Мечі оголивши, нишпорять франки по місту,

Вони нікого не щадять, навіть тих, хто

молить пощади...

Хроніка Фульхерія Шартрського.

Римський папа доручив усім ченцям і священикам проповідувати хрестовий похід для звільнення Гроба Господня в Єрусалимі. 

Єпископи вмовляли шляхетних лицарів, а ченці  йшли в  села й зверталися до простого народу; самим красномовним із цих ченців був Петро Пустельник, що ходив босоніж, у грубій мішковині, надягнутій на голе тіло; він захоплював за собою юрби людей. Ченці обіцяли хрестоносцям відпущення гріхів і вічне блаженство на небі - і люди відразу нашивали на свій одяг хрести, продавали маєток і збиралися в похід. У той час, коли лицарі ще готувалися в дорогу, юрби селян рушили через Німеччину на південний схід, з ними йшли жінки, що не захотіли залишати своїх чоловіків, і старі, що мріяли лише про те, щоб померти у Святій Землі. У них не було провідників, і літописці говорять, що тисячі людей ішли за козою, на яку, як вони вірили, зійшов Святий Дух, - підходячи до кожному міста, вони запитували, чи не Єрусалим це. Узяті в дорогу припаси незабаром скінчилися, і селяни просили милостиню, а потім стали грабувати тих, хто відмовлявся давати їм хліб або гроші. Вони попервах нападали на євреїв, багатих торговців і лихварів, що жили в містах на Рейні. "От ми йдемо помститися магометанам, - говорили селяни, - а отут перед нами євреї, які розіпнули нашого Рятівника; помстимося ж колись їм!"

Страждаючи від голоду й зіткнень із місцевими жителями, юрби хрестоносців-селян пройшли через Угорщину й Болгарію й досягли Константинополя. Імператор Олексій знав про силу тюрок і розумів, яка доля очікує селян; він радив Петру Пустельнику почекати з переправою в Азію - але охоплені ентузіазмом хрестоносці не послухали старого полководця. Стотисячна юрба переправилася через протоку й незабаром зустрілася з непереможними кіннотами завойовників Азії. Результат битви був жахливий: за свідченням сучасника, після бою тюрки склали на березі високу гору із трупів із хрестами на одязі. Так закінчився хрестовий похід бідноти.

Улітку 1096 року слідом за селянами в шлях зібралися лицарі. У Європі ще не бачили такого величезного ополчення: разом з піхотинцями, слугами й обозними його чисельність оцінювалася в півмільйона. Ніяка країна не могла прокормити таку армію, тому хрестоносці рухалися різними дорогами, щоб зібратися під Константинополем. Окремі колони ополчення очолювали герцог Лотарінгський Готфрід, герцог Нормандський Роберт, граф Тулузький Раймунд і герцог Таренський Боемунд; основну силу хрестоносного лицарства становили франки й нормани.

У грудні 1096 року хрестоносці підійшли до Константинополя. "Їх більше ніж піску на березі й зірок на небі", - сказала принцеса Ганна імператору Олексію, дивлячись зі стін міста на безбережний людський потік. Хрестоносці здивовано дивилися на величезні бастіони й які возносилися майже до неба позолочені куполи церков - який несхожий був цей дивний світ на їх дерев’яні замки, ліси й села. Олексій увів хрестоносних вождів у Святу Софію, і, вражені величчю й багатством Імперії, вони принесли йому присягу васальної вірності. Втім, імператор розумів, як мало значить вірність цих неприборканих варварів; між його солдатами й хрестоносцями не раз відбувалися криваві зіткнення, і величезне місто зітхнуло з полегшенням, коли варвари, нарешті, переправилися в Азію.

Тепер почалися щоденність війни. Перше, що повинні були побачити хрестоносці на іншому березі протоки, - це гора кістяків, що залишилися від їхніх попередників. Тюрки були безстрашними воїнами; їх не лякали лють норманів і таранні удари лицарських кіннот - життя привчило їх до походів і битв. Правда, та непереможна орда, що завоювала Близький Схід, на той час розпалася, і хрестоносцям протистояли окремі султани й еміри. У червні 1096 року хрестоносці оволоділи Нікією - самим великим містом Малої Азії, і незабаром на Дорилейській рівнині зустрілися з військом султана Сулеймана. "Відбувся жахливий бій, - свідчить літописець, - обидві сторони, що кинулися один на одного, билися безстрашно й безжалісно, як дикі звірі". Хрестоносці здобули перемогу й проклали собі дорогу через Малу Азію; почався тримісячний шлях по степам і пустелям під палючим літнім сонцем. Степи й пустелі не могли прокормити величезне воїнство, незабаром почався страшний голод; говорять, що воїни Христа їли чоловічину; їхній шлях був вистелений тілами померлих.

похід хрестоносців на Єрусалим

У жовтні хрестоносці підійшли до Антіохії, але місто було добре укріплене й облога затяглася на дев'ять місяців. Все це час ряди хрестоносців косили голод і епідемії, армія танула на очах, і до кінця цієї страшної зими вціліла лише невелика частина того грізного воїнства, що рік назад переправилося через протоку. Ті, хто вижив, ледь трималися на ногах і вже втратили надію на порятунок - вони були одні в глибині ворожої країни, а тюрки зібрали величезне військо і йшли до Антіохії. Хрестоносців урятувала зрада в рядах захисників міста, один вірмен по змові відкрив їм ворота й лицарі ввірвалися в Антіохію. "Воїни Христа перебили всіх жителів, включаючи дітей і жінок. Всі площі були забиті трупами", - говорить літописець. Ще ніколи в руки лицарів не попадав така багата здобич - але ділити її було ніколи: наступного дня під стіни міста підступили полчища тюрок, очолюваних еміром Кербогой. Хрестоносці вийшли з міста й дали бій, але потерпіли поразку й укрилися за кріпосними стінами. Їх як і раніше переслідували голод і хвороби; багато воїнів відмовлялися підкорятися вождям; захопивши міські будинки, вони відсиджувалися в них, охороняючи свою здобич. Боемунд Тарентський наказав підпалити ці дома, вогонь поширився в усі сторони, і згоріла значна частина міста. У цей час, коли в рядах хрестоносців панувала зневіра, одна проста людина на ім’я Петро побачила в сні святого, що розповів йому про те, що в одній з антиохійських церков під підлогою захована християнська святиня - спис, яким колись один з легіонерів ранив Ісуса, що висів на хресті. Хрестоносці зламали підлогу в зазначеному Петром місці й знайшли Священний Спис; по місту рознісся торжествуючий клич, і негайно всі стали одягати збрую й сідати на коней, щоб іти в бій. З криком: "З нами бог!" хрестоносці обрушилися на військо Кербоги, перекинули його й звернули тюрок у панічну втечу.

Відбивши тюрок, захопивши продовольство й багату здобич, воїни Христа чотири місяці відпочивали в Антіохії. Серед їхніх вождів не було згоди, вони сперечалися про те, кому дістанеться місто, а їхні воїни билися на вулицях через здобич. Зрештою, військо рушило уздовж узбережжя на південь, піддаючи розгрому прибережні міста й безжалісно винищуючи жителів, - мусульманські літописці з жахом описували цю варварську навалу. Убиваючи й грабуючи мусульман, хрестоносці самі вмирали від голоду, і їхній шлях був посипаний трупами. Нарешті, у червні 1099 року військо підійшло до Єрусалима, від величезної армії до цього часу залишилося лише 20 тисяч солдатів. З останніх сил вони спорудили облогові вежі й присунули їх до стін міста. 15 липня 1099 року хрестоносці ввірвалися в Єрусалим.

...Ледь вони в місто проникнули, усюди розсіялися,

Кинулися у вдома, на дахи, у сади, городи - скрізь

Убивають, грабують і спустошують

Душить старців один, інший відбирає дітей,

Багатьох турбує одне: виривати з вух прикраси...

"Ніколи й ніхто не чув і не бачив такого винищування язичників, - говорить літопис. - Щоб спалити трупи, було наказано скласти багаття, подібні до пірамід, і ніхто не відає їхнього числа, крім одного бога". Коли заходило сонце воїни, обтяжені здобиччю і не встигли змити кров зі збруї, зібралися перед церквою Гроба Господня й заспівали хвалебний гімн богу.  Вони стояли на колінах, простягши руки до неба, їхні обличчя були  в сльозах і вони  самозабутньо  дякували Господу за даровану перемогу. "Сама душа їх несла глас вихваляння богу, що переміг і тріумфує, глас, що не виразити словами, - свідчить очевидець. - День цей прославлений назавжди, тому що це день погибелі язичества й затвердження християнства..."

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить