Головна Середні віки Історія Варварів Каносса, та анафема Короля Генріха.
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 175 гостей онлайн

Каносса, та анафема Короля Генріха.

папа наклав анафему на Генріха та кінець Імперії

Генріха - Короля, що в нечуваній

гордині повстав проти церкви твоєї...

я віддаю анафемі!

Григорій VII.

Що є Імперія?

Незабаром після того, як папа Іоанн коронував Отона в соборі Святого Петра, патріарх Полієвкт у Святій Софії 

поклав корону на імператора Никифора. У християнському світі знову були два імператори, два святих батька й дві Римські імперії - але як несхожі були ці імперії. Там, на сході, був Константинополь, величезне місто з мармуру й каменю, гучні вулиці й ринки, гавань, заповнена кораблями, а навколо - доглянуті поля, бруковані дороги й багатолюдного села - упоряджений світ, де царювали освіченість, закон і порядок. І був інший світ - зарослі чагарником руїни Рима, маленькі села серед лісів, дерев’яні бурги із прапорами герцогів і графів, що розвіваються над ними , - світ, у якому меч у руці лицаря означав закон, а терпіння селянина означало порядок. Це був усе той же варварський світ, і, хоча Отону дуже хотілося називати його Римською імперією, гарні слова не могли змінити реальності.

Правда, Отону вдалося не допустити анархії, подібної тієї, котра панувала в сусідній Галлії - там кожний власник бурга йменував себе Божою Милістю Графом і обертав околишніх селян  у рабів. Отону і його спадкоємцям довгий час вдавався удержати в підпорядкуванні своїх васалів, і сеньйори не могли творити свавілля над селянами. Звичайно, герцоги й графи піднімали заколоти, і половина життя імператорів проходила у війнах із заколотниками. Зрештою, васали домоглися права передавати свої володіння в спадщину, а імператори у відповідь на це перестали роздавати ліни. Тепер вони воліли виділяти своїм вірним людям, рабам або вільним, невеликі маєтки в 3-5 селянських дворів, і ці маєтки могли бути коли завгодно відняті. Таких воїнів-рабів на Сході називали гулямами, а в Німеччині -міністеріалами; міністеріали стали вірною опорою імператорів.

Іншою опорою імператорів була церква. Колись у римські часи керуючи  громадою віруючих, єпископи вільно вибиралися священиками й народом - але пізніше право призначати єпископів перейшло до імператорів, а вони воліли давати єпископства вихованцям своєї придворної капели. Церемонія вручення імператором знаків єпископського достоїнства, посоха й кільця, називалася інвеститурою: кільце означало владу духовну, а посох - влада світську, право управляти єпископством як імператорський намісник. В XI столітті більша частина Німеччини й Італії управлялося не графами й герцогами, а єпископами, і вони вірно служили імператору, надсилаючи йому гроші й військові загони - а іноді й самі йшли в бій на чолі своїх воїнів. Участь святих батьків у лицарських сутичках не вважалося гріхом у часи, коли церква переживала занепад, строгі правила римських часів були забуті, священики мали родини, церковні посади продавалися, а економи й диякони без зазору совісті торгували в храмі. Лише деякі монастирі ще дотримувалися стародавнього уставу святого Бенедикта, відповідно до якого ченці повинні були жити скромно, не їсти м'яса, ретельно молитися й трудитися в полях. Однією з таких обителей був монастир Клюні в західній Галлії; тутешні ченці вели строге життя, не забували заповідей господніх, допомагали бідним мандрівникам і лікували хворих. Вони користувалися великою повагою, і папи не раз посилали їх в інші монастирі, щоб наставляти ченців, що збилися зі шляхи правдивого; якщо ж недбайливі ченці не бажали слухати наставлянь, то імператор, траплялося, надсилав у підтримку святим батькам своїх солдатів.

Одним зі знаменитих своїм подвижництвом клюнійських ченців був брат Гільдебранд, селянський син, що зрікся заради служби богу від батька й матері. Гільдебранд люто виступав проти одружених священиків, продажу посад і вважав, що все зло походить від того, що єпископів призначає імператор, а не папа. Завдяки наполяганням Гільдебранда один із церковних соборів ухвалив, що папи відтепер будуть обиратися колегією найвизначніших єпископів, "кардиналів". Зрештою, Гільдебранд під ім'ям Григорія VII зайняв папський престол - і відразу ж зажадав від імператора відмовитися від свого права призначення єпископів, "інвеститури". Імператор Генріх IV відмовив: це позбавило б його головної опори - тоді римський папа при величезному скупченні народу прокляв Генріха й відлучив його від церкви. " Генріха-Короля, що повстав у нечуваній гордині проти церкви твоєї, - проголосив папа, простягши руки до неба, - позбавляю правління всім королівством тевтонським і Італією й віддаю анафемі!"

Людям, що чули ці слова, здавалося, що відбувся землетрус, Німеччина й Італія були повалені в жах; багато хто думав, що наступає кінець світу. Германські графи й герцоги, і раніше піднімали заколоти, зажадали від Генріха зняти корону й просити милості в папи. Суворою зимою 1077 року Генріх із дружиною, дитиною і деякими вірними людьми відправився через Альпи в Італію. Перевали були покриті глибоким снігом, доводилося спускати людей долілиць на мотузках, багато хто зривався й гинув. 25 січня Генріх, босий і одягнений у грубе полотно, з'явився перед воротами замка Каносса, де в цей час перебував папа. Його не впустили; три дні він стояв на снігу й, обливаючись сльозами, молив про прощення. Князі, що з'їхалися в Каноссу, і єпископи Європи мовчачи дивилися зі стін на нечуване приниження імператора. На четвертий день ворота відкрилися й Генріх, важко переступаючи  обмороженими ногами, підійшов і впав ніц перед престолом папи. Хтось із присутніх тріумфально посміхався, але багато хто плакав - вони розуміли, що ганьба Каносси - це кінець Імперії.

Звичайно, життя тривало й після Каносси. Папа милостиво простив Генріха, але германські герцоги й графи відкинули зганьбленого короля й вибрали нового. Почалася міжусобна війна, що тривала сорок років. В 1084 році Генріх помстився папі, оволодів Римом і змусив Григорія VII бігти з міста; незабаром папа помер. В 1106 році помер і Генріх IV; тому що він був знову відданий анафемі, те його тіло п'ять років лежало без поховання. В 1122 році у Вормсі був укладений мир; імператор відмовився від свого права призначати єпископів, які стали самостійними господарями. Герцоги й графи теж стали майже незалежними, разом з єпископами вони збиралися на сейми, вибирали й скидали імператорів, які відтепер майже що нічим не правили - від Імперії залишилося одне лише ім'я. Так само, як у Франції, у Німеччині запанувала анархія; місцеві керуючі  будували замки й воювали між собою. Спроби Карла й Отона відродити Римську Імперію зкінчилися  невдачею; нові імператори не змогли організувати керування й удержати в покірності церква. У них не було вмілих чиновників, і їх піддані не хотіли їм підкорятися: варвари розуміли лише право сильного. Повинні були пройти сторіччя, перш ніж землеробська праця привчить їх до терпіння; потім повинен був наступити Стиск, повинні були з'явитися міста й та культура, що робить можливою організацію керування, проведення переписів і збір податків. Зрештою, Стиск повинен був породити революцію й нову Імперію - але це було справою майбутнього, а в XI столітті відбулося лише те, що повинне було відбутися: руйнування залишків римської державності й перемога варварського порядку.

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить