Головна Середні віки Історія Варварів Імператор Отон і навала угорців.
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 201 гостей онлайн

Імператор Отон і навала угорців.

правитель  Отон і навала варварів угорців

Тепер прийшов час показати

мужність і любов до батьківщини...

Отон I.

У покритої димом пожеж Європі була лише одна християнська країна, що встояла перед другою германською навалою.

 Імовірно, це відбулося тому, що в цій країні вже жили германці - і, увірвавшись у неї, нормани зустрілися з людьми, настільки ж лютими в боях. В 891 році низов'я, що захопили, Рейну полчища вікінгів були розбиті германським королем Арнульфом і в паніці бігли за море.

Після численних переділів спадщини Карла Великого, його праправнуку Арнульфу дісталися області на схід від Рейну, землі колись скорених імператором германських племен - саксів, швабів, тюрингів, баварців. Це була країна лісів, серед яких подекуди розташовувалися поля, села й засновані Карлом монастирі. Германці як і раніше не розлучалися зі зброєю, зберігали свою варварську волю й іноді на племінних сходках вибирали своїх вождів-герцогів. Герцоги часто воювали між собою, але в роки миру разом із племінною знаттю збиралися на з'їзди, де обирали королів - Арнульф був саме таким виборним королем, головуючим загальногерманського ополчення. Зібравши всі сили, йому вдалося відбити норманів - але незабаром на сході з'явилася нова, ще більш страшна небезпека: угорці. Після вибуху, що відбувся в IV столітті, Великий Степ продовжував викидати зі свого чрева всі нові й нові племена; слідом за гунами прийшли авари, потім болгари, і от тепер через карпатські перевали на захід заюшила нова орда. Сотні тисяч одягнених у шкіри диких вершників безперервним потоком уливалися на рівнини Паннонії, місцеві жителі прийняли їх за демонів і в жаху бігли на північ, в 896 році угорці розкинули свої намети на берегах Дунаю. Орда не була привчена до мирного життя: улаштувавшись на Дунаї, вона прийнялася робити набіги на околишні країни. Щороку десятки тисяч вершників, спустошуючи всі навколо, проривалися через Німеччину, переправлялися через Рейн і грабували Галлію; вони переходили Альпи й Піренеї, розоряти все, що ще залишилося після норманів.

Германський король Генріх I (919-936) вживав запеклі зусилля, щоб зупинити цей потоп. Десятки тисяч мобілізованих селян будували дерев'яні укріплення-бурги, "робота з будівництва цих бургів ішла безупинно дні й ночі безперервно", - розповідає хроніст. За зразком франків спішно створювалося лицарське військо з васалів, які одержували бенефіції. Військова небезпека змусила германців згуртуватися; син Генріха Отон I (936-973) зумів підкорити племінних герцогів і зібрати всі сили для вирішальної битви. У червні 955 року на поле біля ріки Лех нищівна атака лицарських кіннот зім'яла й примусила втекти величезну угорську орду.

По легенді, король Отон боровся в цій битві священним списом, наконечником якого служив цвях із хреста, на якому колись розіпнули Ісуса. Отон був ревним воїном Христа - таким же, як Карл Великий - він все життя провів у битвах з язичниками, спочатку з угорцями, а потім зі слов'янами. Він скорив слов'ян, що жили на Ельбі й Одері, і спонукав прийняти християнство заодерське плем'я "полян" - тобто поляків. Польський князь Мешко й чеський князь Болеслав стали васалами Отона й платили йому данину. Вертаючись із походів, Отон, як і Карл, намагався налагодити керування, засноване на заповідях Христа; він відняв у герцогів і передав єпископам багато областей, разом з ними вирішував справи на соборах, і, щоб розуміти Біблію, уже в поважному віці старанно вчився читати. Отон призвав ченців з Італії й відновив карлову "Академію" - придворну школу, заняття якої проходили в аахенській палацовій церкві, "капелі"; вихованці придворної капели призначалися єпископами й абатами - і потім вірно служили королю й богу. В 962 році по заклику римського Папи Отон разом з військом перейшов альпійські перевали й спустився в охоплену заколотами Італію; він установив в Італії свою владу й прийняв від папи імператорську корону Карла Великого. Історія повторювалася, як і півтора століття назад, папа й імператор, обійнявшись, стояли під куполом собору Святого Петра, і народ кричав: "Отон найяснішим, коронованим богом, великий миролюбний імператор, життя й перемога!"

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить