Головна Середні віки Історія Варварів Варвари після руйнування Римської Імперії
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 128 гостей онлайн

Варвари після руйнування Римської Імперії

руйнування Римської Імперії та варвари

Час повернувся до тиші, що панувала

до створення людини: ні голосу

у полях, ні свисту пастуха...

Павло Диякон.

Через сто років після катастрофи руйнування Римської Імперії, коли пожежі затихли й смерть, нарешті, зробила перепочинок, погляду деяких літописців відкрився новий, несхожий на колишній світ. 

Європа, здавалося, повернулася до початку часів. Там, де колись були багатолюдні селища й колосилися поля, тепер простиралися ліси, повні диких звірів. Серед цих лісів зрідка зустрічалися маленькі села із дерев'яних напівземлянок; у деяких місцях люди, як у первісну епоху, жили в печерах. Подекуди виднілися руїни міст: повиті плющем стіни, що обвалилися, і лежачі на землі колони, напівзруйновані акведуки. У будинках навколо зарослою травою форуму іноді ще жили люди, у розграбованій церкві священик зрідка вів службу для околишніх селян, хрестив, відспівував і просив у Господа  порятунку від лиха.

Країною, що простиралася від берегів Рейну до Піренеїв правили вожді із племені франків. Франки, що називали себе "вільними", жили на нижньому Рейні; наприкінці V століття їхній вождь Хлодвиг з роду Меровінгів розбив останнього римського намісника й, узявши гору в сутичці з іншими германськими племенами, опанував Галлією. Частина франків переселилася на береги Сени й Луари; вони будували села з рубаних будинків і змушували захоплених у походах рабів орати для них землю. дружинникам, Що Відзначилися, Хлодвиг дарував маєтки римських аристократів, що бігли, разом з уцілілими орендарями й рабами; у варварів не було ніяких грамот, і, даруючи маєток, вождь простягав дружинникові пучок соломи.

Як за старих часів, франки воліли проводити час у походах; щовесни вони збиралися на "березневому полі" і вирішували, з ким воювати цього року. Хлодвигу вартувало чималих зусиль змусити їх підкорятися; один раз після розгарбування церкви він хотів взяти собі срібну чашу - але один з воїнів був проти цього й розрубив чашу сокирою. Лише через рік Хлодвиг знайшов випадок для помсти й під час огляду вбив воїна, заявивши, що його зброя ні на що не годиться. Пізніше він зумів під різними приводами винищити всіх своїх родичів і залишився єдиним проводирем франків; він став призначати своїх людей на збережені з римських часів посади окружних начальників - раніше їх кликали комітами, а тепер - графами.

Втім, графи були владою для римського населення, але не для франків: франки неохоче підкорялися новій владі. Варвари не хотіли знати ніяких податків і судилися по старих звичаях - сперечальники рубалися на мечах, або по вироку сходки піддавалися випробуванню: тримали в руках розпечену смугу заліза. Якщо опіки виступали не відразу, то обвинувачуваного виправдували - це називалося Суд Божий. Часта справа вирішувалося без суду, по праву кревної помсти; як за давніх часів, один рід міг довгі роки вести війну з іншим родом, не звертаючи уваги на вмовляння графа. Зупинити ворожнечу міг лише викуп, "вертгельд"; Хлодвиг доручив латинським грамотіям записати звичайні норми викупу у випадку різних злочинів; цей збірник називався "Салицька Правда" - салії були одним із франкських племен. Відповідно до цієї "правди" викуп за вбивство франка був утроє більше викупу за вбивство римлянина, а життя римлянина оцінювалася, як пара корів.

Франки сповідали право сильного і єдиною силою, здатної стримати їх, був Господь Бог. Після однієї здобутої чудом перемоги, Хлодвиг увірував у могутність християнського бога й вирішив "вступити в його дружину", принести клятву вірності. Разом зі своїми воїнами він прийняв хрещення й вислухав розповідь про страждання Христа. "Будь я тоді зі своїми франками, я б помстився за нього!" - викликнув хоробрий вождь, потрясаючи мечем.

 Віра в бога зм'якшила душу варварів, вони стали менше грабувати й убивати, не торкали церкви й почитали священиків. Єпископи стали захисниками римського населення, під час смут вони вкривали в церквах місцевих жителів і виходили із хрестом назустріч варварам. Щоб урятувати від розгарбування свої маєтки, що вціліли римські аристократи віддавали їх церкві й ставали священиками, монастирі стали місцем притулку для освічених людей, і ченці були переписувачами у варварських вождів і графів. Наприкінці VI століття єпископ Григорій Турський написав "Історію франків"; він зі смутком визнавав, що недостатньо грамотний, що плутає відмінки й прийменники - але тепер не знайти по-справжньому культурної людини. Коли стариться геть усе, писав Григорій, нема чого порівнювати свій час із минулим, себе - з колишніми людьми. Знатні римляни стали наслідувати варварів, сталі одягатися як варвари й приймати варварські імена. Останній поет Рима, Венанцій Фортунат, під час бенкетів сидів скраю дощатого стола й за знаком франкського вождя викрикував віршовані вихваляння. У ті часи відбувалася безліч злочинів, писав Григорій, і кожний бачив справедливість по своєму власному бажанню. Так багато зла й неправди навкруги, що мабуть - наближається кінець світу.

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить