Головна Середні віки історія Середньовіччя Стисла Історія Середніх Віків
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу
euphoria.biz цены на организацию шоу мыльных пузырей с индейцами

Это интересно

 

Сейчас 163 гостей онлайн

Стисла Історія Середніх Віків

історія середніх віків

ХIII-ХIV століттях цивілізація Старого Світу завершила ще одне коло по арені історії, і, щоб зрозуміти суть подій, нам потрібно повернутися до їхніх джерел. Початком днів і крапкою відліку історії людства було освоєння землеробства й скотарства - Неолітична Революція, 

що невпізнанно змінила світ древніх людей і поклала початок новому виду Homo sapiens, виду людей-хліборобів. Хлібороби розселилися по просторах Старого Світу й створили те, що тепер називають цивілізацією - міста, храми, науки й мистецтва. Потім наступило перенаселення, земля була поділена між родинами й стала власністю, багаті стали скуповувати наділи бідняків, з'явилися поміщики й безземельні батраки. Почався Стиск - час голоду й повстань, які зрештою, призвели до революції, громадянській війні й загибелі великої частини населення. Революція віддала владу в руки царів, які намагалися відновити справедливість, обмежити владу багатих і дати землю селянам - і царі спокійно правили доти, поки знову не почалося перенаселення й Стиск. Голод змусив бідняків віддавати свої наділи лихварям за мішок зерна; знову з'явилися поміщики й батраки, і знову почалися повстання, які погубили велику кількість людей і привели до влади нових справедливих царів. Історія землеробських цивілізацій протікала в ритмі демографічних циклів довжиною в півтора-два сторіччя: період росту населення, потім Стиск, голод і революція, що приводить до загибелі мільйонів людей і відновленню монархії - а потім все повторювалося знову й знову.

Історія Середньовіччя почалася з однієї з таких хвиль - грандіозної навали варварських народів, викликаної появою стремені, сідла й шаблі - і з народження у Великому Степу нового народу кентаврів, тюрок. Велика Хвиля зі Степу зімкнулася з Арабською Хвилею з Аравії й поглинула цивілізацію Древнього Світу; лише одне місто, напівзруйнований і спустілий Константинополь, зміг вистояти й урятувати у своїх стінах дорогоцінні рукописи минулого.

Як завжди буває після навали, завойовники звернули частину скорених тубільців у рабів, а інших змусили платити данину. Деякі історики називають цей лад феодалізмом, але "феодалізм" не був винайдений в VI столітті - таке бувало й раніше, і пізніше. Гордовиті вершники з довгими мечами царювали серед руїн і зарослою лободою ланів - почалася епоха Середньовіччя.

Батьківщиною людської цивілізації й місцем, де вперше почався Стиск, був Близький Схід. До початку середніх століть історія близькосхідних імперій нараховувала вже три тисячоріччя; монархічна традиція справедливості вела тут початок від Хеопса й Саргона Великого. Час від часу хвилі варварських навал розтрощували Імперію, але традиції були настільки сильні, що переможці швидко переймали імперський порядок і намагалися використовувати його для експлуатації місцевого населення. Араби - як і інші завойовники - зберегли колишню податкову систему й стали військовим станом нової держави, "Халіфату". "Невірним" тубільцям, "зимміям", було відведене місце підлеглого стану - однак про справедливий розподіл повинностей уже не було мови; араби збільшували податі по праву переможців. Надмірні повинності звужували екологічну нішу і,  цивілізація тільки-тільки встигла піднятися з руїн, знову попала під демографічний Стиск. Стиск викликав одну за іншою три революції й довгі громадянські війни, що принесли загибель великої частини населення; IХ століття стало часом катастроф, що завершили перший демографічний цикл Середньовіччя. Революції зруйнували Халіфат і породили на світ три імперії: Імперію Фатимідів у Єгипті, Імперію Газневидів в Ірані й Імперію Буїдів в Іраці. В Імперії Фатимідів затвердилися при влади прихильники зрівняльного ісламу, ісмаїліти; вони розсилали по усьому арабському світу проповідників-даі, які піднімали революції під прапором справедливості.

Імперії нового покоління освоїли нову військову техніку й створили регулярні кінні армії. Ці армії комплектувалися з гулямів, рабів-тюрок  куплених у дитячому віці й вихованих у казармі. Кращі воїни степів з дитинства привчалися до суворої військової дисципліни й за рахунок держави оснащувалися лицарським озброєнням; вони не мали рівних на полі бою - але проблема полягала в тому, щоб тримати їх у покірності; заколоти гулямів були частим явищем у країнах Сходу. Однак, упокорившись під залізною рукою великих султанів, таких, як Махмуд Газневі, армія гулямів перетворювалася в могутню силу. У ХII столітті гулями завоювали Північну Індію й створили тут по близькосхідному зразку ще одну могутню Імперію - Делійський султанат.

Арабська Хвиля розділила Близький Схід на два світи, світ ісламу й світ християнства. У розореній арабськими навалами Малій Азії вцілів уламок Великої Римської Імперії - Візантія. Так само як у Халіфаті, тут продовжували зберігатися сильні імперські традиції, і революція IХ століття, поширившись на Малу Азію, викликала тут відродження Імперії. Наступні півтора сторіччя стали епохою розквіту імперій і разом з тим часом нового демографічного циклу. Руйнівні наслідки революцій були поступово переборені, і наприкінці Х століття почався новий Стиск; це був період розквіту міст і торгівлі, час процвітання Константинополя й Багдада, епоха плавань Синбада-Морехода. Однак з посиленням Стиску знову прийшов голод, почалися повстання в містах, і в цей момент на ослабілі імперії обрушилася нова Хвиля з Великого Степу - навала тюрок. Завоювавши Передню Азію, тюрків зберегли імперські порядки й бюрократичне керування, але перешикували військову організацію. Тюрки стали військовим станом Імперії, воїни одержували в ікту села із селянами й збирали з них податки. У такий же спосіб була перетворена військова організація у Візантії, а в Єгипті тюркські еміри були зобов'язані виставляти зі своїх ікту певна кількість гулямів. В остаточному підсумку тюркським султанам не вдалося втримати імперський порядок; одержавши ікту, воїни здобули незалежність і стали піднімати заколоти; у ХII столітті величезний тюркський султанат розпався на князівства, які ворогували між собою.

У той час як у Передній Азії завойовники, використавши традиції Імперії, швидко створили могутню централізовану держава, Європа протягом століть залишалася полем запеклих боїв. Германці, гуни, тюрки, араби, угорці, нормани хвиля за хвилею накочувалися на рівнини Європи, спопеляючи все, що ще залишилося. Правда, у проміжку між навалами франки зуміли засвоїти залишки римських імперських традицій, християнство й графську адміністрацію. В VIII столітті вони перейняли у арабів лицарську кавалерію й систему феоду-ікту. Підсилившись завдяки цій модернізації, франки завоювали всю Західну Європу; однак королі, які опиралися на залишки римських традицій, не змогли втримати в підпорядкуванні своїх лицарів; так само як у тюркському султанаті, у державі франків установилися феодальні порядки. Лицарі позбавили влади королів, поневолили селян і перетворили свої володіння в напівнезалежні сеньйорії. У Х і ХI століттях на території Франції панувала анархія, приватні війни сеньйорів чергувалися з набігами угорців і норманів. Римські імперські традиції до якогось ступеня зберігалися в Англії й Німеччині, де королі ще втримували в підпорядкуванні своїх баронів і церкву. Однак у ХI столітті почалася боротьба церкви за незалежність від королівської влади; ця боротьба призвела до загибелі залишків європейського абсолютизму. Європа поринула в анархію й приватні війни сеньйорів; усюди споруджувалися замки й життя було можливе лише за кріпосними стінами.

Війни й навали довгий час стримували зростання населення; у часи розквіту Константинополя й Багдада в Європі практично не було міст. Лише наприкінці ХI століття почалося пожвавлення міського життя в Італії й Фландрії; згодом ці області стали двома вогнищами європейського Стиску, тут виросли міста-комуни, що постачали на всю Європу тканини й предмети розкоші. У ХIII столітті почалися виступи міських низів і селянські повстання; робітники оволоділи владою в містах Фландрії, а італійські комуни звільнили рабів у своїх володіннях. На початку ХIV століття Стиск привів до звільнення більшості сервів у Франції: в обстановці голоду й здешевлення робочої сили раби втратили цінність, і сеньйори дозволили їм викуповувати волю. Ініціаторами звільнення через викуп були французькі королі, це привернуло до них симпатії народу й сприяло новому посиленню королівської влади. На початку ХIV століття Франція стояла на порозі народження нової Імперії - однак європейський Стиск було раптово перерваний Чорною Смертю - Чумою.

Цивілізації Близького Сходу, Європи й Індії були зв'язані багатьма нитками й у відомому значенні складали одне ціле. Тут виділявся потужний центр Стиску в Передній Азії, що впливав на сусідні суспільства, змушуючи їх модернізуватися за своїм зразком і по своїй подобі. Історія периферійних областей у значній мірі зводилася до процесів модернізації, перейманню державного устрою, релігії й культури. Крім цього єдиного ісламо-християнського світу на Землі існував інший світ в далекій Піднебесній - велика китайська цивілізація. Внаслідок географічної ізольованості контакти між двома світами були слабкі й про процеси модернізації й запозичення соціальних інститутів не могло бути мови. Китайське суспільство розвивалося незалежно від Заходу - тим більш дивним є те, що воно розвивалося по тим самим законам. Тут також існував потужний центр Стиску в долині Хуанхе, який виступав у ролі оплоту тисячолітніх імперських традицій. Після періоду ста п'ятдесяти років анархії кочівники засвоїли ці традиції й пристосували їх для експлуатації скореного населення. Як тільки війни стихли, чисельність населення стала швидко рости, і вже наприкінці VI століття почався Стиск, і він викликав грандіозну соціальну революцію. Катастрофа погубила дві третини жителів Китаю й породила могутню Імперію Тан. Принципи "загальної рівності" були проведені в життя з максимальною послідовністю; селяни були забезпечені однаковими наділами, а вчені-чиновники відбиралися через відкриті для всіх іспити. З народженням Імперії Тан почався другий демографічний цикл, що тривав більше ста років і врешті решт призвів у середині VIII століття до нового Стиску. Через недостачу землі припинилося наділення селян, почалися продажі наділів, і знову з'явилися маєтки "сильних домів". Криза Імперії призвела до ослаблення контролю за армією, викликала військові заколоти й погубила половину населення, яке вижило в громадянській війні. У третьому циклі, що тривав до кінця IХ століття, Імперії Тан доводилося боротися із заколотами, що тривали, військових; держава ослабшала й уже не контролювала розподіл земель. В остаточному підсумку, Стиск викликав нову революцію - і разом із тим нову демографічну катастрофу, що погубила більшу частину населення. Новий, четвертий, цикл почався з народження Імперії Сун і тривав незвичайно довго, біля трьох сторіч. Імперія Сун проводила енергійну політику колонізації Південного Китаю, будівництва іригаційних систем і впровадження культури заливного рису. Ця політика дозволила вдвічі розширити екологічну нішу Китаю й на довгий час охоронила державу від соціальних потрясінь - хоча всередині Імперії як і раніше існувала нерівність, і "чисті чиновники" епохи Тан поступово перетворювалися в поміщиків

Долина Хуанхе була вогнищем Стиску й центром китайської цивілізації. Південний Китай, В'єтнам, Корея і Японія залишалися областями низького стиску й соціальні процеси тут в основному зводилися до модернізації по північнокитайському зразку. Так само, як цивілізація Заходу, цивілізація Сходу мала свій центр і свою периферію й відносини між ними обумовлювалися процесами модернізації. Обом землеробським цивілізаціям із півночі загрожував світ кочівників, як і раніше він випускав хвилі навал. На початку Х століття на Європу обрушилася Угорська Хвиля, у ХI столітті Близький Схід було затоплено Тюркською Хвилею, у ХII столітті Північний Китай було завойовано чжурчженями. Ці локальні навали свідчили про нове підвищення тиску у Великому Степу; у ХIII столітті на Євразію обрушилася нова Велика Хвиля, що принесла загибель світу середньовіччя. Кочівники знищили обидва вогнища цивілізації, західний й східний; міста були зруйновані, населення вирізане, іригаційні системи були виведені з ладу і квітучі колись землі перетворилися в пустелю. Ще й зараз із висоти пташиного польоту вгадуються обриси колись давно існуючих міст і каналів - Газна, Мерв, Нішапур, величезні міста Сходу перетворилися в легенду "Тисячі й однієї ночі". Мільйони трупів, що розкладалися, покрили рівнини Євразії; випари гниття породили невідомих і страшних бактерій. Слідом за Великою Хвилею прийшла Чорна Смерть; вона спустошила ті країни, куди не дійшов залізний потік монгольських кіннот. "Вівці й кози плутали по полях, на яких хліб був занедбаний - не тільки не прибраний, але й не зжатий".

Монгольська навала була катастрофою планетарного масштабу, але разом із тим вона була ОСТАННЬОЮ катастрофою такого роду. Кінець Середньовіччя був разом із тим кінцем довгої епохи боротьби цивілізації й варварства. Аж до ХIV століття Хвилі навал з Великого Степу регулярно обрушувалися на землеробські цивілізації, змітаючи з особи землі міста й ховаючи під руїнами залишки древніх культур. Наприкінці Середніх Століть цивілізація здобула рішучу перемогу: винахід артилерії зупинив варварські навали, і Homo sapiens novus став хазяїном своєї планети. Історія вирвалася з нескінченного круговороту відроджень і катастроф і вийшла на пряму дорогу.

Почався Новий Час.

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить