Головна Середні віки історія Середньовіччя Остання фортеця цивілізації - Константинополь
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 175 гостей онлайн

Остання фортеця цивілізації - Константинополь

фортеця цивілізації - Константинополь

І розлютили язичники, і прийшов

гнів твій, і час судити мертвих...

Одкровення Іоанна Богослова, 11, 18.

Тепер нам потрібно повернутися до початку середніх століть, коли вирвалися з аравійських пустель арабські кінноти перекинули кордони тисячолітньої Римської Імперії й досягли берегів Босфору

. На іншому березі протоки піднімалися могутні стіни й золоті куполи Константинополя - міста, що називали Новим Римом. Поки в арабів не було флоту, Константинополь був неприступний - але араби побудували флот, зігнали десятки тисяч селян на фінікійські верфі й спустили на воду сотні швидкохідних галер. Воїни ісламу боролися на морі з тією ж неприборканою люттю, що й на суші; вони запекло кидалися на абордаж і після жорстоких сутичок на палубах оволодівали ворожими судами. Починаючи з 664 року, араби чотирнадцять років безупинно атакували Константинополь із суши й моря; захисники міста вже втратили надію - але Господь дарував порятунок. Майстер Кіллінік із Сирії зумів заново відкрити "грецький вогонь" - страшну самозаймисту рідину, якою колись у древні часи був спалений флот Антонія і Клеопатри. Були побудовані вогненосні кораблі, дромони, що вихлюпували з мідних труб струмені вогню, і в 678 році араби с жахом бігли від стін Константинополя. Вони ще раз зібралися із силами, і в 717 році величезна армія знову осадила Константинополь (Новий Рим). Араби оточили місто земляним валом і поставили проти веж величезні облогові машини; майже дві тисячі галер увійшли в Босфор, щоб атакувати гавань. Але назустріч арабському флоту знову вийшли вогненосні дромони; безліч галер було спалено, і штурм не вдалася. Потім прийшла зима, араби голодували і їли чоловічину; прибулий навесні флот був знову спалений "грецьким вогнем", і, зрештою, мусульмани відступили.

Остання фортеця цивілізації встояла перед напором варварів. Старий Рим давно лежав у руїнах; у руїни звернулися столиці колись могутніх імперій Ірану, Індії, Китаю; усюди виднілися спалені села й спустошені поля - але Константинополь вистояв. Після важких облог у місті залишилася лише мала частина колишнього населення; багато кварталів спорожніли, на вулицях ріс бур'ян; був зруйнований акведук, по якому надходила вода. Однак уцілілі жителі як і раніше з гордістю називали себе римлянами, а свою країну - Римською імперією* - і, як у старі часи, імператори святкували тріумфи й влаштовували на іподромі змагання колісниць. Навколо чудом збереженого міста, по обох сторони Босфору, лежала обпалена навалами рівнина; подекуди в землянках жили вцілілі місцеві жителі й утікачі, принесені навалами з інших країн - слов'яни, вірмени, германці, сирійці. Константинопольські чиновники намагалися налагодити керування й розділили країну на області - феми; розорена країна не могла утримувати регулярну армію, і селяни захищали себе самі: у кожної феми було своє ополчення. У селі тоді не було ні поміщиків, ні лихварів - банкірів, нещастя зрівняли всіх, багатих й бідних; усюди лежали занедбані поля, і кожний міг орати, скільки хоче. Селяни, що мали коней, уважалися воїнами-стратіотами й боролися в ополченні, а інші складалися, щоб спорядити кіннотника. У вогні війни вціліли тільки сильні, ті, хто вмів боротися; греки й варвари, перемішавшись, утворили новий народ, що говорив на грецькій мові, але зберігав волелюбність і мужність варварів. Селяни-Воїни не хотіли платити податки, і держава вже не керувала життям суспільства , як колись; Римська імперія залишилася Імперією лише за назвою; піддані були  самі  пособі, і кожен повинен був сам піклуватися про свою їжу й свій захист - так само, як у варварських королівствах Європи.

імператор Діоклетіан боровся з варварами

Напівварварські ополчення областей-фем не хотіли підкорятися Константинополю; бувало, що вони піднімали заколоти, уривалися в місто й садили своїх вождів на імператорський трон. Ці селянські імператори були грубими воїнами, майже варварами; маючи потребу в грошах, вони грабували монастирі й знімали золоті оклади з ікон. "Вони були повні неуцтва й цілковитої безграмотності, звідси  й відбуваються всі лиха, - писав хроніст Феофан. - Книги спалювали, священні предмети й святі храми опоганювали ..." Ченців били, монастирі перетворювали в казарми й стайні; був спалений Константинопольський університет - остання вища школа, де ще теплів вогонь знання. Все це робилося під приводом боротьби з ідолами: "Бог - це дух, - говорили ті, хто виправдував гоніння, - він непізнаваний і невимовний, тому ікони - це ідоли, покриті золотом, і золото потрібно застосувати на потреби війни." Все життя імператорів VIII століття проходило у війнах з арабами й болгарами - тюркським плем'ям, що підкорило придунайських слов'ян. Знаменитий захисник Константинополя Лев III Ісавр (717-741) в 740 році здобув велику перемогу при Акроіні й перервав довгу низку арабських набігів; тепер селяни змогли відновлювати села й спокійно орати свої поля. Потроху оживала торгівля, і знову будувалися провінційні міста - життя верталося на попелища й руїни.

Константинополь був останньою фортецею цивілізації, де в бібліотеках монастирів зберігалися поеми Гомера, праці Аристотеля й стародавні трактати про керування державою. Публічні школи давно зникли, і лише ченці й потомствені чиновники передавали з покоління в покоління древні знання. В 802 році сановники зненацька захопили владу й проголосили імператором начальника податкового відомства Никифора. Новий імператор заявив, що ніхто з його попередників не вмів по-справжньому управляти державним кораблем і не піклувався про благо держави. Він почав спробу відновлення Імперії - спробу відтворення потужної держави з його системою державного регулювання. Він провів військову реформу, виділив стратіотів в особливий стан і під час походів став платити їм жалування - для цього довелося збільшити податки на інших селян. Були конфісковані багато маєтків багатих і знатних; як у часи Юстиніана й Діоклетіана, держава намагалося все контролювати й розподіляти. Так само, як Юстиніан, Никифор прагнув відновити колишні кордони Імперії; він підкорив багато слов'янських племен, але, зрештою, був оточений болгарами в гірській тіснині серед Балкан. "Тільки крила можуть урятувати нас!" - викликнув імператор, побачивши болгарських лучників на схилах гір. Никифор загинув у битві, і болгарський хан Крум зробив з його черепа чашу для бенкетів.

Смерть імператора означала невдачу реформ, і все повернулося на круги свої. Тим часом, із часів арабського спустошення пройшло вже більше сторіччя, села потроху відновлювалися, знову стала відчуватися недостача землі, з'явилися багаті й бідні. Командири загонів ополчення, "коміти" і "дінати", приводили з походів рабів і створювали маєтки; вони утримували збройних слуг і всіляко пригноблювали околишніх селян, відбираючи в них землю. Нові сутички між бідними й багатими змусили згадати про навчання Христа - не про те навчання, що проповідували в церквах, а про щирі слова Божі. У часи здичавіння й безграмотності Новий Завіт став рідкістю, і прості люди не знали про те, що говорилося у священній книзі. По легенді, проїзний диякон подарував старцю Костянтину, що жив в одному малоазіатському містечку, Новий Завіт з посланнями апостола Павла. "Хто не працює, той не їсть!" - писав апостол Павло, і ці прості слова змусили старця Костянтина залишити своє тихе життя; він взяв ціпок і до кінця своїх днів бродив по селах і цвинтарям, показуючи селянам Новий Завіт і повторюючи: "Хто не працює, той не їсть!" Число послідовників Костянтина, "павлікіян", швидко збільшувалося; як і в часи Христа, віруючі сталі поєднуватися в громади: "Всі віруючі були разом і продавали маєток і всяку власність, і розділяли всім дивлячись по нестатку кожного". Так само як у часи Христа, їх переслідували й розпинали на хрестах; Костянтин був схоплений, і карателі, загрожуючи смертю, намагалися змусити його учнів кидати в старого камені. Так само, як у священній історії, серед учнів найшовся один зрадник, і Костянтин став новим святим мучеником за віру. Влада намагалися викорінити віру, і розпинали "павлікіян" на деревах; по переказу, було розп'ято сто тисяч істинно віруючих. Розпач вселив у "павлікіян" лють, вони повстали й розгромили війська карателів, а потім вогнем і мечем пройшли по Малій Азії, убиваючи всіх, кого вони вважали відступниками. В 868 році вони взяли Ефес і, розграбувавши місто, перетворили в стайню знаменитий Ефеський собор. Імператор Василь I був змушений почати переговори з повсталими, і цей рік став поворотним пунктом у долі Нового Рима - Константинополя.

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить