Головна Південна Америка Істрія Південної Америки Історія Інків
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 106 гостей онлайн

Історія Інків

виникнення імперії Інків

Мова йтиме про Новий Світ, або про

його кращу частину, іменованою Перу...

Інка Гарсіа де ла Вега.

Колись, за давніх часів кам'яного віку, коли перші люди розселялися по просторах Азії і Європи, частина мисливських племен, зазнавши поразки в боротьбі за вгіддя, була відтиснута на північний схід Азії 

й перейшла по льоду Берингову протоку в Америку. Рухаючись на південь у пошуках теплих і багатих здобиччю країн, мисливці заселили прерії Північної Америки й, зрештою, перейшовши Панамський перешийок, досягли "рибальського раю" - Перуанського узбережжя. Узбережжя було пустельним, і лише в устях рік, що збігали з гір, розташовувалися невеликі тропічні оазиси - але море уздовж берега буквально кишіло рибою, а на піщаних пляжах розташовувалися величезні лежбища тюленів і морських левів. В IV тисячоріччі в прибережних оазисах виросли села рибалок;  жінки вирощували бавовну й плели сітки, а чоловіки з невеликих очеретяних човнів ловили сітками рибу. В III тисячоріччі на узбережжі стали вирощувати батат і кукурудзу й села перетворилися на великі селища; в II тисячоріччі в оазисах стали будувати піраміди й прокладати канали - так народилася ще одна велика цивілізація стародавності, цивілізація Перу.

Перуанська цивілізація існувала три тисячоріччя й пережила чимало зльотів і падінь. Перші міста Перу населяли люди зі штучно деформованими черепами - очевидно, голови дітей стягали пов'язками, так що вони здувалися на зразок високих шапок. Ці міста загинули в V столітті до н.е. у результаті навали варварів - але через якийсь час цивілізація відродилася. На початку нашої ери на узбережжі знову виросли міста й храми, потім, в VIII столітті, пішла нова навала, а потім нове відродження, ознаменоване будівництвом величезних пірамід біля озера Тітікака. Держава, яка залишила після себе ці піраміди, без сумніву, було могутньою Імперією - тому що тільки Імперія могла мобілізувати багато тисяч людей на створення настільки грандіозних споруджень. Спадкоємцями цієї імперії стали інки - невелике плем'я, що об'єднало навколо себе Перу в період варварських навал на початку ХV століття. Інки перейняли існуючі до них традиції й порядки, але деякі елементи культури були безповоротно загублені - і в тому числі древня писемність; по легенді, вона була заборонена жерцями, що заявили, що "все зло й всі недуги йдуть від писемності". Тому все, що ми знаємо про інків - це записки індіанців, навчених грамоті першими іспанськими місіонерами. Вони описують Імперію Інків такою, якою вона була в ХV столітті, і нічого не говорять про попередні їй імперії і держави, про тисячолітню історію перуанської цивілізації й про її джерела. Історики дотепер сперечаються про ці джерела, і, якщо одні наполягають на самобутності суспільства інків, інші підкреслюють його дивну подібність із древніми суспільствами Близького Сходу й середньовічних цивілізацій Південно-Східної Азії.

Індіанці Перу жили родовими громадами, айлію, у яких щорічно проводилися переділи землі й кожному чоловіку покладався наділ в один тупу (30 арів). Главою громади був спадкоємний курака ("сотник"), а її центром - маленьке святилище, присвячене засновнику роду, - іноді це був просто великий камінь або пагорб, на якому відбувалися жертвоприносини. На землі громади для святилища було виділено спеціальне "поле Сонця"; інша ділянка, "поле Інки", оброблялося на користь царя. Общинники були прикріплені до місця проживання й зобов'язані трудовою повинністю, "митою"; три місяці в році вони будували дороги, фортеці, рили канали, терасували гірські схили. Руками тисяч мобілізованих селян були зведені величезні прикрашені барельєфами піраміди й побудовані чудові храми. Храми мали своє господарство й великі землі, які обробляли загони храмових працівників, "янакона". Деякі храми були центрами стародавніх громад, інші - так само, як у Єгипті, - заупокійними храмами владик, пірамідами, які зберігали священні мумії. Піраміда символізувала священну гору, обитель богів; на пірамідах і гірських вершинах приносилися людські жертви; у день коронації нового царя на горі Чукиканча вбивали двісті найкрасивіших дітей країни інків.

інки царі та розвиток імперії

Царі, "Інки" з великої букви, були абсолютними монархами своєї країни, "Синами Сонця", схожими на єгипетських фараонів і ангкорських девараджей. Так само як у Єгипті й Ангкорі, вони женилися на своїх сестрах і жили в оточенні тисяч жінок, що складали їхній гарем і свиту. Інки очолювали ієрархію чиновників, яка відрізнялися від простого народу чудовими одежами з тонкої вовняної тканини "кумбі" і важкими золотими сергами. Тільки чиновницька знать мала право користуватися паланкінами, мати наложниць, жити в будинках з полірованого каменю й жувати листи коки - знаменитої наркотичної рослини. На вищі пости, звичайно, призначалися члени "царського" племені інків; однак шлях наверх був відкритий і простолюдинам-іноплемінникам; чиновник, який вислужився, або доблесний офіцер одержував звання "інка по привілею" і право на золоті серги. Для дітей знаті існувала спеціальна школа, "дім знань", де навчали "сонячної релігії", зберіганню інформації за допомогою вузликів-"кіпу" і військовому ремеслу.

Центром Імперії Інків, "Тауатинсуію", було Перуанське нагір'я, воно було багате родючими ґрунтами й теплим здоровим кліматом. Тут, у долині Куско, інки побудували свою столицю - велике місто із чудовими храмами й палацами з величезних ретельно пригнаних друг до друга шліфованих кам'яних монолітів. Вага цих кам'яних брил досягала 350 тонн, і, по легенді, їх тягли "запряжки" із багатьох тисяч мобілізованих по трудовій повинності селян; один із таких каменів, зірвавшись під час перевезення, задавив 400 чоловік. Навколо міста були прокладені зрошувальні канали, а на схилах гір вирубані поля-тераси - у полонинах відчувався недолік землі й, очевидно, демографічний тиск був дуже високим. Інки здійснювали грандіозні переселення підвладних їм племен на цілинні землі; подібно древнім ассирійцям, вони прагнули переміщати племена й народи й, завойовуючи чергову країну, виводили з неї багато тисяч полонених. На новому місці переселенцям надавалася допомога в облаштованості, і вони створювали нові громади-айлію, які нічим не відрізнялися від інших громад.

Життя в айлію підкорялося строгому порядку, за яким стежив чиновник-курака; в 12 років хлопчики повинні були пасти худоба, а дівчата ткати, в 18 років юнака забирали в армію, і, коли через сім років він вертався, курака підбирав йому дружину й виділяв ділянку землі. З початком оранки курака піднімався на дозорну вишку й, протрубивши в раковину, повідомляв, яку ділянку сьогодні селяни будуть обробляти - починали з наділів, що належали немічним і хворим, потім, допомагаючи один одному, обробляли свої ділянки й ділянка кураки. Останніми оброблялися поле Сонця й поле Інки, ця робота обставлялася як релігійне свято індіанці надягали кращі одяги й співали пісні, а по закінченню робіт улаштовувалося частування з м'яса й кукурудзяного пива. Чиновники-Кураки трудилися разом з усіма, і самого Інка, оточений своїми сановниками, працював на священному полі в Куско.

Імперія Інків була древньою соціалістичною державою, що дивно нагадує держави Єгипту, Шумеру й Ангкора. Історикам ще треба буде розв'язати, чим пояснюється ця подібність, і, можливо, що вони прийдуть до того ж висновку, що й знаменитий етнограф Гейне-Гелдерн: "Ми думали, що Тихий океан - непереборна перешкода, - писав Гейне-Гелдерн. - Тепер ми бачимо, що він скоріше проїзна дорога". Мешканці островів Тихого океану, полінезійці, на своїх великих вітрильних каное не раз досягали берегів Америки; можливо, що полінезійці принесли із собою й деякі риси громадської організації - риси, характерні для всіх південноазіатських суспільств.

Як би те не було, кінець імперії Інків був дуже сумним. В 1532 році в ставку Інки Атауальпи на півночі країни прибув загін блідолицих людей, одягнених у залізо й озброєних небаченою зброєю, пушками й мушкетами. Вождь завойовників-"конкістадорів" Франсиско Пісаро раптовим нападом захопив Атауальпу; охоплена панікою армія інків розбіглася; конкістадори вогнем і мечем пройшли по країні, випалюючи й грабуючи міста. Однак найстрашнішим виявилися не мушкети й пушки іспанців, а принесені ними незнайомі індіанцям хвороби. Епідемії спустошили країну, багато міст і сіл були назавжди закинуті. З десяти мільйонів жителів Перу вціліли лише один-два мільйона.

У ХVI столітті почалася інша, Hова Історія.

 
додати

Комментарии 

 
0 #1 валерия 2015-10-07 20:21 Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить