Головна Історія України Збірка матеріалів Чому названий так Печерський монастир
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 108 гостей онлайн

Чому названий так Печерський монастир

як і коли виник києво-печерський монастирОдним із монастирів, що залишили яскравий слід у всій давньоруській історії, був Києво-Печерський монастир, заснований під Києвом у часи князювання Ярослава Мудрого. Про початкову історію Києво-Печерського монастиря оповідають три джерела: Житіє Феодосія Печерського, Києво-Печерський патерик і Повість временних літ. Уважно вивчивши й проаналізувавши дані цих джерел, ми можемо з повною впевненістю говорити про те, що перед нами три версії становлення монастиря.

Перше згадування про Києво-Печерський монастир знаходимо в Повісті временних літ під 1051 р. Тут же читаємо про Антонія Печерського, як про людину «ім'ям мирським від граду Любича». Так називають його автор сказання «Про те, чому монастир був прозваний Печерським» у Києво-Печерськім патерику й автор літописної статті, які не знали ні його мирського ім'я, ні походження. Бажаючи прийняти чернецтво, ця людина відправилася «у країну Грецьку й досягла Царьграда. І прийшов він на Святу гору й обійшов Афонскі святі монастирі, і, побачивши ці монастирі на Святій горі й життя ченців, що перевершує людські можливості... захотів повторити подвиги цих ченців. Прийшов він в один із тамтешніх монастирів і вблагав ігумена, щоб він поклав на нього ангельський образ чернечого чина».

Згідно Києво-Печерському патерика, Антоній змолоду хотів стати ченцем і із цією метою відправився у Візантію, бажаючи прийняти постриг в одному з монастирів Святої Гори: «Якийсь благочестивий чоловік від граду Любича, у який змолоду вселився страх божий, і захотів він стати ченцем... Господь вклав у його душу йти в країну Грецьку й там постригтися в ченці».

З тексту Повести временних літ слідує, що подорож Антонія на Святу Гору була випадковою, тому що він любив мандрувати й спочатку цілі прийняти чернечий образ у нього не було. Тільки під час самої подорожі, після огляду всіх монастирів, він полюбив чернецтво, і «прийшов в один монастир, і вблагав ігумена, щоб постриг його в ченці».

Наставивши й навчивши любичанина чернечому житію, ігумен монастиря Святої Гори постриг його під ім'ям Антоній. У цьому випадку вибір ім'я мало символічне значення: воно було дано «благочестивому чоловікові від граду Любича» на згадку засновника чернецтва в римському Єгипті Антонія Великого.

Я. Н. Щапов уважає, що, «хоча в Повісті временних літ немає прямої вказівки на цей факт, але про це можна думати на підставі слів самого Нестора, що пише, що афонський ігумен розглядав новопостриженого як потенційного розповсюджувача чернецтва у своїй країні, на Русі: "Іди на Русь, тому що від тебе багато хто стануть ченцями"». Сам літописець підтверджує це, порівнюючи популярність Антонія Печерського зі славою Антонія Великого: «И став відомий він як великий Антоній».

Сказання Патерика про початок Києво-Печерського монастиря й літописна стаття 1051 р. практично повторюють один одного, за винятком одного фрагмента. З тексту Патерика треба, що Антоній двічі повертався на Русь. Перший раз - «під час князювання самодержця Російської землі, великого князя Володимира Святославича». У цей час він, на настійну вимогу ігумена афонського монастиря, «прийшов у місто Київ». Обійшовши монастирі, і, не знаючи, де оселитися, він «знайшов печеру» на околицях села Берестова, «яку колись викопали варяги, і оселився в ній». Однак, коли після смерті Володимира Святославича владу в Києві захопив Святополк, Антоній покинув свою печеру й «знову вийшов на Святу Гору».

На відміну від патерикового сказання, Повість временних літ згадує тільки про одну подорож Антонія на Афона. Вернувшись звідти в Київ при великому князі Ярославі, після довгих скитань «по нетрям і горам», чернець в 1051 р. оселився «у малої печери», викопаної колись Ілларіоном на околицях села Берестова, що служило літньою резиденцією київських князів - незабаром після того, як Ілларіон був зведений у сан митрополита.

Два варіанти сказання не узгоджуються між собою тільки в питанні про кількість зроблених Антонієм подорожей на Афон. Починаючи зі слів про вступ до влади Ярослава в Києві, вони практично ідентичні один одному. Митрополит Макарій вважав, що з «двох варіантів сказання перевагу варто віддати короткому. По-перше, тому що воно зустрічається набагато раніше, а по-друге, тому що велике сказання у всій своїй першій половині, котрою воно суттєво відрізняється від короткого, являє собою тільки очевидне й досить невміле прироблення до короткого сказання».

Згодом Ілларіонова печера була розширена, тому що Антоній, що оселився тут, «копаючи печеру й не даючи собі спокою вдень і вночі, перебуваючи в працях, у пильнуванні й у молитвах». Життя в тісній печері, виснаження тіла важкою фізичною працею, природно, не могли не викликати певного інтересу: «И відомий став усім великий Антоній і шануємий усіма». Багато з людей «приходили до нього, просячи в нього благословення» і приносили йому все необхідне для життя.

У цей час до Антонія в печеру прийшли й постриглися перші ченці: Никін, Феодосій і Мойсей Угрин. М. В. Толстой уважав, що Феодосій прийшов до Антонія в 1032 р., а Никін - і того раніше, тому що, відповідно до Житія Феодосія, саме Никін «за звичаєм святих батьків постриг і наділив у чернечу одежу» Феодосія.

У той час, як «світила три жили в печері», Антоній, Феодосій і Великий Никін, до них часто приходив син Іоанна - «першого з бояр» київського князя Ізяслава (1054-1078), що прийняв постриг у київських печерників 19 листопада 1060 р. під ім'ям Варлаама.

Приблизно в той же час прийшов у печеру до Антонія «якийсь скопець із князівського будинку; був він улюбленцем князя і всім управляв у його будинку», молячи старця наділити його у великий чернечий образ. Після наставлянь про порятунок душі, старець передав його Никонові, «щоб той постриг його. Він же того постриг, наділив його в чернечий одяг і нарік ім'я йому Єфрем».

Постриг Варлаама і Єфрема викликав гнів князя Ізяслава Ярославовича на преподобних. Згадування про цей конфлікт є тільки в Житії Феодосія Печерського. Як видно з тексту джерела, відповідати за все довелося Никонові. Як тільки князь довідався «про боярина й скопця його, те страшно розгнівався й наказав привести до себе того, хто дерзнув усе це зробити. Негайно ж пішли й привели великого Никіна до князя».

Князь не скупився на погрози, намагаючись повернути своїх наближених до двору. Він обіцяв послати Никона й інших старців «на ув'язнення» і розкопати печеру, якщо Варлаам і Єфрем не повернуться назад. Видимо, злякавшись погроз князя, Антоній із братіями, «взявши одіяння свої, покинули своє місце, маючи намір піти в іншу землю». Ченців урятувало втручання княгині - дружини Ізяслава Ярославовича, польської князівни, завдяки якому Никін був відпущений, а Антонію й збіглої з ним ченцям було дозволено повернутися назад у печери. Никін же разом з іншим ченцем зволів покинути монастир, і «відправився в острів Тмутороканський, і там знайшов місце вільне поблизу міста, і влаштувався там. І прославилося місце те, побудував він там церкву святої Богородиці й заснував монастир славний». Після відходу Никіна з печери Феодосій був поставлений по велінню Антонія «священиком... і в усі дні з усілякою смиренністю робив божественну службу» і «приймав і стриг» приходящих жити в печеру до Антонія.

Хоча Антоній зробився відомим завдяки своїм подвигам ще при житті князя Ярослава Мудрого, братії, згідно Повести временних літ, стала збиратися до нього тільки після того, як печеру Антонія відвідав великий київський князь Ізяслав Ярославович: «Ізяслав, довідавшись про святе життя його, прийшов із військом своїм, просячи в нього благословення й молитви. І ведений став усім великий Антоній і шануємий усіма, і стали приходити до нього брати».

Інший погляд на ці події викладений Нестором у Житії Феодосія Печерського, відповідно до якого монастир одержав популярність після того, як «блаженний Варлаам побудував над печерою невелику церківку в ім'я святої Богородиці». Після цього «усім виявлене було місце те, а доти багато хто про нього не відали». На наш погляд, із двох суперечних один одному висловлень слід віддати перевагу першому. Постриг двох знатних людей із кола наближених князя Ізяслава, що спричинив  собою конфлікт і наступне примирення князя із чернечими братіями, безсумнівно, привернули до подвижників і печери набагато більше уваги, ніж будівництво невеликої церкви серед глухого лісу. Крім того, підтвердженням висловленого припущення може служити й фраза Житія Феодосія Печерського із сюжету про постриг Варлаама і Єфрема: «із цього часу прославиться місце те».

повість временних літ та монастирЗгідно Повести временних літ і Києво-Печерському патерику, «зібралося до нього (Антонію. - Н. В.) братія числом 12», а в Житії Феодосія Печерського сказане, що монастир був створений, коли до Антонія зібралося «до п'ятнадцяти ченців». На думку П. С. Казанського, літописні дані вірніше, тому що «збільшення братій тільки п'ятьма чоловіками не могло б змусити жителів печери спочатку будувати церква поза нею, а потім і переносити весь монастир на гору». М. Д. Приселків думав, що «розбіжність між літописною статтею й Житієм Феодосія Печерського в цифрі братів потрібно розуміти в тому розумінні, що в Повісті временних літ, не повідомляючи про важкі події росту монастиря з печери, дається та цифра, яка була тоді в дійсності під рукою Варлаама. Нестір же, уводячи в подробиці всього пережитого, веде лік усім братам обителі, що як остались в монастирі, так і тимчасово пішли: з доручення чи ігумена - як Єфрем, по чи зовнішньому тиску - як Никін».

Ю. А. Артамонов подібну невідповідність пояснював тим, що «число дванадцять мало, як видно, символічне значення». Швидше за все, літописець, керуючись біблійною традицією, персоніфікував Антонія й дванадцять перших печерських ченців з образом Ісуса Христа і його дванадцяти учнів, відводячи, таким чином, Антонію роль своєрідного месії, що несе вогонь християнської віри й освіти на язичну Русь.

Згідно Повести временних літ і Києво-Печерському патерику, ченці «викопали печеру більшу, і церкву, і келії». Швидше за все, на цьому етапі свого існування монастир по характеру своєї організації й по кількості ченців являв собою невеликий скит або скромну громаду ченців, що фактично виникла на порожнім місці, «тому що був там ліс великий».

Звиклий до самітності Антоній, «поставив замість себе братії блаженного Варлаама», а сам зачинився в одній із келій печери, де на той момент жили всі ченці. Звідти згодом Антоній «переселився на інший пагорб і, викопавши печеру, що під новим монастирем, жив у ній, нікуди не виходячи». Однак, незважаючи на це, незрима присутність Антонія в подальшому житті монастиря - і при будівлі монастиря на горі, над печерою, і при влаштуванні життя обителі по Студійському уставі, і при будівництві церкви Успення Богородиці - ясно відчувалося.

Ченці на чолі з ігуменом Варлаамом продовжували жити в печері, але через збільшення числа братії «задумали вони поруч із печерою поставити монастир». Антоній схвалив це рішення й навіть «повелів їм». Будівництво наземного монастиря почалося зі зведення «церковки маленької над печерою в ім'я Успення святої Богородиці». А після того, як на прохання преподобного Антонія князь Ізяслав передав ченцям гору над печерою, «ігумен же й братії заклали церкву більшу й монастир, обнесли огорожею, і багато келій поставили, і, поставивши церкву, прикрасили її іконами. І з тих пор прозвався монастир Печерський».

З Повісті минулих літ і Києво-Печерського патерика треба, що монастир, як повноцінна церковна організація, виник в ігуменство Варлаама й саме його, а не Антонія, варто вважати його засновником. На думку Н. И. Костомарова, в ігуменство Варлаама «тут покладено був початок монастирського житія». Згідно Повести временних літ, в ігуменство Варлаама «зміцнився монастир».

Іншої точки зору дотримується в Житії Феодосія Печерського. З нього треба, що саме Феодосій «доглянув вільне місце неподалік від печери, і розрахував, що добре воно для спорудження монастиря. У недовгий час побудував на тім місці церкву, і оточив стіною місце те, і побудував безліч келій, і переселився туди з печери із братіями в рік 6570 (1062). І відтоді піднялося місце те, і існує монастир славний ...який улаштований батьком нашим Феодосієм».

З одного боку, Повість временних літ і Києво-Печерський патерик указують на те, що рішення про будівництво наземного монастиря було прийнято Варлаамом і всіма братіями. З іншого боку, Житіє Феодосія Печерського заслугу становлення й будівництва наземного монастиря цілком приписує Феодосію. Ім'я Варлаама й період його ігуменства з Житія Феодосія, за винятком одного незначного згадування, Нестором виключений. Більше того, Нестір усіляко підкреслює заслуги Феодосія в становленні монастиря, забуваючи Варлаама й відсуваючи на задній план фігуру Антонія, що, згідно Повісті временних літ, брав участь в улаштуванні наземного монастиря.

Виходячи із зазначеного різночитання, можна припустити, що літописна фраза поєднує події різного років: дозвіл князя Ізяслава Варлааму зайняти під монастир гору над Дніпром і початок будівництва монастиря. Крім того, можна припустити, що автор Житія Феодосія Печерського всіляко намагався возвеличити Феодосія і його роль у становленні й розвитку монастиря. Таким чином, події, що відбувалися в ігуменство Варлаама, у Житії Феодосія Печерського могли бути штучно віднесені вчасно ігуменства Феодосія.

Однак, судячи із джерел, ігуменом Києво-Печерського монастиря Варлаам був недовго. Цілком можливо, що після того, як, за бажанням князя Ізяслава, Варлаам був «поставлений ігуменом у монастирі святого мученика Дмитра», Феодосій, ставши «ігуменом братій, числом двадцять», завершив усі будівельні роботи, початі при ігумені Варлаамі, після чого в 1062 р. ченці з печери переселилися в наземний монастир, а печери були перетворені в усипальницю для ченців.

На це різночитання звертав увагу й митрополита Макарій. На його думку, аналізуючи звістки про початок будівництва наземного монастиря, «природно віддати перевагу сказанню літопису, як твору пізнішому, у якому Нестір міг виправити колишню свою неточність. Але, говорячи, що монастир зроблений при Варлаамі, літопис аж ніяк не говорить, що при ньому пішло й переселення в монастир братєв із печер. Тому не можна не вірити сказанню Житія Феодосія, що це переселення відбулося при його ігуменстві, і саме в 1062 р. Швидше за все, у цей час преподобний Феодосій і перемінив на ігуменстві Варлаама й завершив будівництво.

Отже, незважаючи на всі різночитання в текстах джерел, можна говорити про те, що зведення наземного монастиря почалося при ігумені Варлаамі. У силу ряда причин він встиг побудувати лише невелику дерев'яну церкву над печерою й обнести територію майбутнього монастиря огорожею. Віддалення Варлаама в монастир святого Дмитра примирило князя Ізяслава з Києво-Печерським ченцями й дало можливість новому ігуменові Феодосію вибудувати монастир на більш великій території й у кращій місцевості.

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить