Головна Історія України Збірка матеріалів Володарка Русі Інгігерда
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу
http://artdiscount.com.ua/ как заказать Печать фото на холсте.

Это интересно

 

Сейчас 112 гостей онлайн

Володарка Русі Інгігерда

інгінгерда дружина Ярослава МудрогоІм'я Інгігерды Олафовни, як правило, згадується тільки у зв'язку з діяльністю її вінценосного чоловіка - князя Ярослава Мудрого. Однак історична правда й реконструкція подій тисячолітньої давнини говорять зовсім про іншому: Інгігерда була реальною володаркою Русі, що активно впливала на політичні процеси. Можливо, Ярослав не ввійшов би в історію як «Мудрий», якби не старання його дружини - шведської князівни, що сприйняла Русь як свою нову батьківщину й східнослов'янську імперію, що чимало зробила для її величі.

Інгігерда, дочка шведського короля Олафа Скетконунга («Короля королів»), народилася приблизно в 1001 році. Її матір'ю була дочка вождя слов'янського плем'я ободритов (бодричей), що жили на території нинішньої Німеччини. До речі, і сам Олаф був сином польської князівни - так що в жилах Інгігерди текла значна кількість слов'янської крові. Слов'янськими мовами дівчинка володіла з раннього дитинства. Воно пройшло в центральній Швеції, у маленькому містечку Сигтуна, заснованому її батьком за рік до народження дочки.

В 1015-му Європу потрясли ряд подій. На Русі після смерті князя Володимира Святого розгорнулася міжусобна боротьба між його синами. Відійшовши від канонічної літописної традиції й використовуючи більше авторитетне джерело - скандинавські саги, можна припустити, що спочатку війна розгорнулася між Борисом Володимировичем (на стороні якого виступив його брат Гліб) і Ярославом Новгородським (майбутнім Ярославом Мудрим). У ході цієї боротьби Борис загинув (знищивши брата, що біг за допомогою в Угорщину свого, Святослава), пізніше смерть наздогнала Гліба. Їхній прапор підхопив Святополк і протягом чотирьох років воював з Ярославом, але був змушений відправитися у вигнання... Громадянська війна тривала понад десять років! У неї втягувалися нові й нові сини Володимира, що не бажали той. У підсумку Ярослав став єдиновладним правителем Русі.

У цей же час у Норвегії 20-літній правнук Харальда Прекрасноволосого, Олаф Харальдссон (відомий в історії як Святий Олаф або Олаф Товстий), був проголошений королем. Він почав поєднувати розрізнені землі Норвегії й вступив у конфлікт зі Швецією. Щоб розв'язати його, Олаф зажадав від шведського короля видати за нього Інгігерду. Юна принцеса закохалася в сміливця й уже готувалася до шлюбу. Весілля повинне була відбутися восени 1017 року на кордоні Швеції й Норвегії, біля  устя ріки Эльв. Олаф Скетконунг дав норвезькому королеві врочисту обіцянку щодо одруження. Союзу Норвегії й Швеції належало стати реальністю.

Але влітку того ж року в Сигтуну прибули посли новгородського князя Ярослава (Ярицлейва - у шведському варіанті вимови ім'я). Ярославові була потрібна підтримка в його війні із братами. Він обіцяв шведам серйозні преференції в торгівлі - у випадку перемоги. Олаф Скетконунг розумів важливість Києва й дніпровський водній артерії в торговельних справах і їхнє значення для економіки Швеції. Ярославові була необхідна не тільки військова допомога - він теж зажадав руки дочки шведського короля. Скетконунг приймає рішення: замість Інгігерди Олаф одержав її молодшу сестру Астрид. Інгігерда виходить заміж за Ярослава. У придане вона одержала місто Альдейгюборг (Стару Ладогу) і досить велику територію навколо Ладожського озера, названу на честь її Ингерманландією (землею Інгігерди). В 1703-му саме на території Ингерманландии був заснований Санкт-Петербург.

Ярослав Володимирович був відомий як амбіційний і жорстокий володарь. З народження кульгавий, він намагався довести усьому світу й собі самому свою перевагу над численними братами й сусідами. Він використовував всі можливі механізми досягнення влади - аж до вбивства й пропагандистських вивертів (саме по його волі найдавніший літопис зіпсували, представивши старшого брата Ярослава, Святополка, у вигляді садиста й «окаянного» узурпатора). Сьогодні історія поступово позбувається від середньовічної полуниці. Уже доведено, що Золоті ворота в Києві існували до Ярослава. І Софійський собор був заснований ще при Володимирі... «Сага про Эймунде» згадує про те, як її герой, Эймунд, збирався зустрітися з Інгігердою (задумавшей вбивство самого Эймунда). Герой саги говорить: «Я їй не довіряю, тому що вона розумніше конунгу Ярицлейва, але я не хочу ухилятися від зустрічі з нею».

Тобто мудрість Ярослава - це в першу чергу мудрість Інгігерди? І не вона чи була першим давньоруським іміджмейкером, що придумала легенду про Мудрого Ярослава?

Цікавий факт: в 1020 році новгородському (на той час уже й київському) князеві Ярославову кидає виклик його племінник, полоцький князь Брячислав Ізяславич. Він напав на Новгород і з багатою здобиччю вертався в Полоцьк. Але на річці Судомі був розбитий військами Ярослава. У наступному році Брячислав знову йде на Новгород, але Ярослав тепер посилає на чолі війська свою дружину. Інгігерда завдала поразки Брячиславу, але потім сама приїхала до нього в ставку, ризикуючи потрапити в полон. Вона виступила в ролі посередника в справі примирення Ярослава й Брячислава: полоцький князь більше не нападав на Новгород, але в обмін він одержав місто Вітебськ.

Вважається, що Інгігерда також була повіреною в процесі примирення Ярослава з його братом Мстиславом Чернігівським. Після Лиственської битви Ярославові вдалося втримати Київ, але брати поділили Русь по Дніпру. Це чи не перший історично засвідчений факт поділу Русі на лівобережну й правобережну? До речі, в 1036 році, після смерті Мстислава, Ярослав знову об'єднав Русь...

В 1027-му - через три роки після Лиственської битви - у Норвегії розігралася драматична історія. Колишній коханий Інгігерди, Олаф Харальдсон, зазнав поразки у війні з Данією й змушений був бігти - спочатку в Новгород, а потім і в Київ. У Новгороді його зустріла Інгігерда - на той час уже мати шістьох дітей Ярослава. На руках в Інгігерди був новонароджений син Святослав - майбутній князь чернігівський і київський, засновник Успенського собору Печерської лаври... Знову ж - «Сага про Эймунда» стверджує, що під час перебування в Новгороді Інгігерда мала з Олафом таємний любовний зв'язок...

Олаф недовгий час гостював у Києві, тому як, мріючи відвоювати свій трон у короля Батога Великого (дядька Інгігерди), рушив в Норвегію й загинув у битві під Стикласдатирою.

Збірки саг «Моркинскина», складене в XIII столітті, розповідають про реальні відносини між Ярославом і його дружиною. «Король Ярослав правив у Гардарике (Русі), а королева Інгігерда була самою мудрою серед жінок і дуже красивою зовні. Король Ярослав побудував чудовий зал для бенкетів, прикрашений золотом і дорогоцінними каменями, а також дорогими тканинами. Він приймав там найблагородніших людей, яких підбирав по їхньому походженню, одягу й зброї. Один раз король, одягнений у королівську мантію, сидів на троні. Він улаштував бенкет і запросив багатьох друзів. Тоді й увійшла королева Інгігерда із блискучою пошаною. Король підвівся, щоб привітати її, і запитав: «Де ще доводилося тобі бачити настільки красиво прибраний зал і чудове товариство?» Королівна відповів: «Володар! Цей зал прибраний дійсно чудово, і нелегко знайти такий же по оздобленню й кількості славних і хоробрих чоловіків, тих, що зібралися тут. Але більше чудовим є той зал, у якому сидить король Олаф Харальдсон, хоч цей зал і підтримує всього одна колона». Ярослав розгнівався: «Твої слова покривають тебе ганьбою, тому що свідчать про те, що ти любиш короля Олафа!» - і вдарив її по обличчю. Вона ж відповіла: «Існує більша різниця між вами обома, а ще більшою є любов, що я не можу передати словами». Інгігерда вийшла з палацу в гніві й наказала сідлати коней - вона збиралася покинути Київ назавжди.

Але Ярослав довго просив дружину залишитися. Вона виставила єдину умову: «Ти повинен зараз же відправити корабель у Норвегію й знайти там сина Олафа, Магнуса, якого будеш виховувати як свою дитину». Ярослав виконав її волю, і Магнус якийсь час виховувався при дворі Ярослава. Пізніше Магнус повернув собі батьківський трон і ввійшов в історію як Магнус Добрий.

Саме Інгігерда додала зовнішній політиці Русі вектор, спрямований на Європу. Якщо Святослав і Володимир звертали погляди переважно на Візантію, Балкани й на Схід (звідки до Русі надходили основні товари), то старання Інгігерди активізували свою політику переважно в Європі. Ізяслав женився на дочці польського князя Мешко ІІ, Гертруді. Святослав - на принцесі Оді Леопольдівні з австрійської династії Бабенбергов. Ігор - на принцесі Кунигунде Орламиндський. Дочка Ганна була видана заміж за французького короля, Настасія - за угорського, Єлизавета - за норвезького (Харальда Суворого). Німецька, польська й шведська кров, які змішалися у Інгігерді, дали поштовх до розвитку Русі в європейському напрямку.

З ініціативи Інгігерди у Києві був споруджений перший жіночий монастир при церкві Святої Ірины (після хрещення Інгігерда прийняла ім'я Ірина). До середини ХХ століття піднімалася одна з колон собору, що не витримала випробування часом, - так званий Ірининський стовп. У роки радянської влади територія, на якій перебувала Ірининська церква, була повністю поглинена будівлями Комітету державної безпеки. Про храм нагадує тільки назва тихої вулички Ірининська у центрі столиці.

Про останні роки життя Інгігерди збереглися суперечливі свідчення. Одні історики затверджують, що вона постриглася в черниці в 1045-му (очевидно, не витримавши постійної напруги у відносинах із чоловіком). Інші говорять про те, що вона прийняла схиму й ім'я черниці Ганни після смерті Ярослава в 1054 році. Відома дата її смерті - 10 лютого, але от рік вказується різний - 1050-й, 1051-й, 1056-й. По одним даним, вона була похована в Новгороді, по іншим - у Києві, а в Новгород її мощі були перенесені. В 1439-м архієпископ Евфимій прилічив Інгігерду-Ірину-Ганну і її сина Володимира до лику святих. Вона стала небесною покровителькою Новгорода. В 1991 році мощі святої Ганни були знову передані Церкві...

...Все життя Інгігерда прожила поруч із нелюбимою людиною. Вона створила міф про Ярослава, завдяки якому цей середньовічний князь дотепер шанується як «найбільший українець». Вона привела Русь і Київ до розквіту, поклала кінець громадянській війні й налагодила стосунки між Руссю і європейськими державами. При цьому вона залишилася в тіні створеної нею же Легенди. Принаймні сьогодні - через тисячу років - вона заслуговує нашої подяки й пам'яті. Ярослава в пантеоні українських діячів все-таки варто посунути, щоб поруч могла сісти його велика дружина - Інгігерда Олафівна.

 

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить