Головна Історія України Збірка матеріалів Українець на польському троні
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 236 гостей онлайн

Українець на польському троні

вишнивецький на польському троніЖиттеопис Михайла Корибута Вишневецького не виключення. Про нього в історії згадується лише мимохіть - як про польського короля, правління якого не запам'яталося чимсь яскравим і видатної. А тим часом коротке життя українського короля Речі Посполитї багато в чому цікава й повчальна. Фактично після історичної реабілітації його батька, Иеремии Вишневецького, варто більш пильно придивитися й до інших представників цього дійсно лицарського роду українських аристократів.

 

Михайло Вишневецький народився в 31 липня 1640 року в Олесскому замку (за 11 років до народження Михайла в цьому ж замку народився інший польський політичний діяч і головний опонент Вишневецького - Ян Собеський). По батьківській лінії Михайло був нащадком знаменитого засновника Запорізької Січі Дмитра Байды-Вишневецького й рідної сестри митрополита Київського Петра Могили (Раіна Могила була матір'ю Иереміі Вишневецького, що перешли із православ'я в католицьку віру в 19-літньому віці). Матір'ю Михайла була Гризельда-Констанція Замойская, представниця славного литовсько-російського роду (зокрема, вона була внучкою князя Костянтина Острозького).

Дитинство Михайла пройшло в так званій Вишневеччине - своєрідній «державі в державі». Його батько володів територією, що включала 56 міст із загальною чисельністю населення в 288 тис. осіб. Щорічно ці володіння приносили Иереміі Вишневецькому і його родині прибуток у розмірі 1 млн. 200 тис. злотих у вигляді податків з підданих. Це було майже в 6 разів більше, ніж польський сейм виділяв на утримання королівської родини й всі королівські витрати. Крім того, особиста гвардія Иереміі нараховувала 12 тис. збройних шляхтичів - при 2 тисячах, дозволених королеві. Сейм усіляко намагався обмежити владу короля, і бували випадки, коли король для протистояння нападу зовнішніх ворогів був змушений закласти фамільні коштовності дружини й столове срібло, щоб зібрати ополчення.

Не дивно, що для Владислава IV Иеремия Вишневецький був більшим злом і більше відчутним ворогом, ніж, наприклад, Богдан Хмельницький. Саме король підказав Хмельницькому ідею повстання: «Невже ви забули, що таке шабля і як нею ваші предки добували собі славу й привілеї?» - так, на думку сучасників, відповів король на благання Хмельницького про заступництво й справедливість.
Король дійсно незадовго до повстання Хмельницького відвідав Вишневець поблизу Збаража й був шокований пишнотою прийому. Уздовж доріг вишикувалося блискуче, у новеньких мундирах і яскравих кірасах з пір'ям, військо Иереміі. Палац був переповнений розкішшю й оздобленням. Бенкет був вишуканим. Але найбільше короля вразило те, що декілька фрейлін королеви після візиту попросилися залишитися у Вишневці, - їм хотілося прислужувати княгині Гризельді, матеріальне становище якої було набагато вище королівського.
Після Люблинскою унії 1569 року й об'єднання Польщі й Литви в єдину державу поляки зштовхнулися з явищем, якого вони не спостерігали раніше, - з магнатерією. Магнати - середньовічні олігархи - були «винаходом» саме наших предків, древніх українців (русинів) і білорусів (литвинов), протягом тривалого часу будувавши велику східноєвропейську слов'янську державу Велике Князівство Литовське. В 1569 році Польща й Литва начебто б і об'єдналися, але тон у новій державі задавали переважно литовські магнати, що страшно не подобалося ні полякам, ні шведським принцам з династії Ваза, протягом більше напівстоліття бувших королями Речі Посполітой. У шляхти не було сил боротися з магнатерією. У короля не було війська й грошей. Боротися з українськими магнатами можна було тільки за допомогою самих же українців. Розділяй і пануй - древній і дуже дієвий принцип.

У восьмирічному віці Михайло став свідком громадянської війни, що розгорнулася, у якій його батько воював проти козаків Хмельницького й селян, що підтримали повстання, під предводительством Максима Кривоноса. Після декількох успішних боїв, у яких Хмельницький виступав як вірнопідданого короля, посилаючись на королівські грамоти й привілеї, ситуація небагато змінилася: король Владислав умер. Новий король, брат Владислава Ян-Казимир, успадкував від покійного короля тільки дружину (він женився на вдові Владислава). У всім іншому він був антиподом свого брата й став виразником інтересів саме магнатеріі, очоливши її й повівши в боротьбу проти Хмельницького.
Иеремія Вишневецький як найбільш щасливий з полководців короля, людина з лицарськими уявленнями про борг, честь і достоїнство, залізною рукою порядок наводив, і що стратив повсталих за законами Речі Посполитої - дорівнюючи їх до розбійників, - став найбільш впливовим лідером опору Хмельницькому. Весь залишок свого короткого життя (Иеремія прожив усього 39 років) він присвятив боротьбі проти козаків і захисту цілісності й підвалин Речі Посполитой - цим самої він захищав і свої володіння, і власну вигоду, і свій же матеріальний статок. (задумайтесь сучасні багатії, що ви робите)
Коли Иеремія помер в 1651 році, ставши жертвою епідемії дизентерії, що розбушувалася в польському таборі , Михайлові було лише 11 років. Мати вивезла сина в глиб Польщі, де він оволодів науками під доглядом єзуїтів і постійно жив в усвідомленні великих справ свого батька (про що йому говорили практично всі навколишні) і в тривозі громадянської війни й наступної окупації Речі Посполитої шведами й угорцями. Уже сам факт його походження, сама та обставина, що він був сином Иеремії Вишневецького, робило життя хлопчика небезпечним.

У вересні 1668 року король Ян-Казимир зрікся престолу. Влада обтяжувала його, і він вирішив виїхати у віддалене абатство у Франції, присвятивши останні чотири роки життя служінню Богові. Після його зречення було підняте закономірне питання про престолонаслідування. По законодавству Речі Посполитої, король обирався сеймом, у якому домінувала шляхта. Оскільки роком раніше, в 1667 році, Польща підписала з Московською державою Андрусовський мир, що поклав кінець черговому етапу громадянської війни в Речі Посполитой, партія реваншистів у сеймі вирішила, що правильним буде обрання на королівський пост 28-літнього Михайла, що особливими заслугами не вирізнився, але саме його походження, статус «сина рятівника Польщі» робили вибір символічним і цілком закономірним. Обрання Михайла повинне було стати своєрідним знаком для українців-бунтарів і Московської держави.

19 червня 1669 р. сейм обрав більшістю голосів Михайла Корибута Вишневецького королем Речі Посполитої. 29 вересня того ж року Михайло був коронований у краківському Вавеле, древньої резиденції польських королів.

З перших же днів свого перебування на троні Михайло почав підкреслювати своє литовське походження. Він обов'язково підписував всі, навіть особисті листи як «Михал Корибут Вишневецький». Повна титуляція короля звучала в такий спосіб: «Михайло Перший, Божою милістю король Польщі, великий князь Литовський, Російський, Пруський, Мазовецький, Самогитський, Київський, Волинський, Подляшський, Подільський, Ливонський, Смоленський, Сиверський і Чернігівський», хоча ні Київ, ні Чернігів, ні Смоленськ Михайлові не належали.
При королівському дворі в ту пору розігралася боротьба між двома партіями, кожна з яких проявляла свою зовнішньополітичну орієнтацію. Перша партія - це прихильники зближення з Австрією. Представники цієї партії вважали, що Австрія може допомогти Польщі ліквідувати погрозу, що походить із півдня, від Угорщини й Трансільванії. Цей регіон протягом тривалого часу загрожував Польщі, а угорські аристократи з роду Баторія на тій підставі, що їхні представники в стародавності двічі володіли польським престолом, висловлювали претензії на владу в Речі Посполитої. Друга партія - це прихильники зближення із Францією й королем Людовиком XIV. Цю партію очолював Ян Собеський. Першу партію підтримували переважно представники аристократії й магнатеріі, другу - шляхта.

Король вирішив поставити крапку в цьому конфлікті й в 1670 році заявив про одруження на 17-річній австрійській принцесі Марії-Йозеф, дочки австрійського короля й імператора Священної Римської Імперії Фердинанда III Габсбурга. Це викликало серйозне невдоволення й опозицію стосовно Вишневецькому в середовищі шляхти. Практично всі подальші кроки молодого короля натрапляли на відвертий саботаж прихильників Собеського, що став головним опонентом Михайла. Але при цьому Вишневецький відмовився перетворитися в слухняне знаряддя в руках австрійських політиків - він вів досить зважену політику в західному й південному напрямках. Австрія додавала чимало зусиль для приборкування Михайла, навіть нагородила його орденом Золотого Руна - вищим символом доблесті. Але той залишався непохитний і йшов на поступки австрійцям вибірково, при цьому неодноразово роблячи кроки й назустріч Франції.

Король намагався також грати східну карту й посіяти смуту й розкол у таборі козаків. Саме тому він на противагу гетьманові Петрові Дорошенко з його протурецкою орієнтацією підтримав Уманського полковника Михайла Ханенка. Ханенко, користуючись особистою прихильністю короля й підтримкою з боку Польщі, дуже швидко почав перетворюватися в альтернативний стосовно Дорошенко центр прийняття рішень на Правобережжя. Ханенко, кошовий Іван Серко з усіма запорожцями, плюс чотири козацьких полки на Правобережжя визнали владу короля й принесли йому присягу.

Але ситуація помінялася після того, як в 1672 році 300-тисячна турецька армія разом з військами Петра Дорошенко рушила убік Польщі. Ханенко й Серко (до речі, що постійно перебігає з одного політичного табору в іншій) не змогли зробити гідного опору туркам і почали відступ. Після поразки під містечком Ладижином у Ханенка залишилося ледве більше тисячі козаків, у Серко - 500. Турки дійшли до Галичини й загрожували Польщі. Король зібрав війська, але військова фортуна була явно не на його боці - туркам вдалося захопити навіть, уважавшийся неприступним Кам'янець-Подільський. У таких умовах у жовтні 1672-го Вишневецький був змушений підписати ганебний для Польщі Бучацький мир, відповідно до якого Польща відмовлялася на користь Османської імперії від Поділля й більшої частини Правобережної України. Брацлавщина й Київщина відходили під булаву Дорошенко - на цій території він проголосив напівнезалежну державу під протекторатом Туреччини.

В 1673 році Янові Собеському вдалося перегрупувати війська й розбити турок під Хотином. Хотин удруге став місцем поразки турецької армії. Із цього моменту почалася серія перемог польської зброї над турецькою армією. Але зв'язані ці перемоги були вже не з Вишневецьким, а із Собеським. І Ян Собеський, а не Вишневецький був тепер власником титулу «рятівник Польщі»...

Михайло в повній депресії відійшов у Львів, плануючи на самому початку 1674 р. новий виступ проти турків. Тут він оселився в королівських палатах на площі Ринок. Але не в тих, які нині демонструють екскурсоводи, а на розі з вулицею Російською, біля будинку, де зараз перебуває філія Музею етнографії.

На самому початку листопада 1673 року король захворів. У нього різко піднялася температура, розболівся живіт, почалися конвульсії. Агонія тривала майже тиждень. Офіційна версія лікарів полягала в тому, що король ( щостраждав від обжерливості й любив добре випити) з'їв занадто багато огірків. Однак більше правдоподібної виглядає версія, що виклали у своїх повідомленнях австрійські дипломати. Вони вважали, що короля отруїли в Кафедральному соборі під час причастя. Занадто вже багатьом він був незручний. Занадто змінилася ситуація в країні. Полякам був потрібний не король-символ, а король із караючою десницею. До того ж шляхта повністю узяла гору над аристократією й магнатерією, і тепер вона задавала тон у політиці. Король-Українець став гальмом для розвитку польської державності. 10 листопада він помер. Михайлові йшов тоді 34-й рік...

Новим королем був обраний Ян Собеський. Що й не дивно. Михайла Вишневецького поховали спочатку у Львові й лише через три роки перенесли у Вавель, де поховані всі польські королі. Його дружина, недовго залишаючись удовою, вийшла заміж за герцога Лотарингського й народила вісьмох дітей. Вона пережила Михайла на чверть століття.
А Михайло Вишневецький залишається дотепер недовивченим, маловідомим королем, чиї справи й чиє чотирирічне правління затьмарили діяння його попередника Яна-Казимира і його спадкоємця Яна Собеського.

 

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить