Головна Історія України Слов’яни Загибель Древньої Русі
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 257 гостей онлайн

Загибель Древньої Русі

навала татар та загибель древньої русіТатари зробили велике побиття

у землі Русів, зруйнували міста й

фортеці й убили людей... Коли ми

їхали через їхню землю, ми знаходили

незлічені голови й кістки мертвих

людей, які лежать у полі...

Плано Карпіні. Історія монголів.

Половці були старими й звичними ворогами - Русь воювала й мирилася з ними вже півтора століття. Половці спустошували Русь набігами,

 грабували й убивали - але їм рідко вдавалося заволодіти містами, за стінами яких рятувалися від набігів селяни. Князі знали, що можна й чого не можна чекати від войовничих сусідів, - але того, що трапилося в 1223 році, ніхто не міг очікувати: такого ще не було на Русі. Половецькі хани прискакали до воріт Києва, їхні одежі були в пилюці, збруя заляпана кров'ю, а обличчя перекручені жахом - вони показували батогами на схід. Вони говорили, що зі сходу насувається страшне військо невідомого й непереможного народу - татар. "Нашу землю нині відняли татари, - говорили половці, - а вашу завтра візьмуть, захистіть нас; якщо ж не допоможете нам, то ми будемо перебиті нині, а ви - завтра".

Вісімнадцять південних князів скликали свої дружини й пішли в степ із половцями; військо спустилося до початку Дніпра й потім вісім днів рухалося на схід по "дикому полю". Татарські передові роз'їзди раз відходили, через раз наближалися, випускаючи рої стріл - і знову неслися в степ. Маленькі коні татар були дивно швидкими, а стріли разили без промаху. 16 червня русичі й половці підійшли до ріки Калки й переправилися через неї. Молодий і гарячий волинський князь Данило з ходу кинув свій полк в атаку, слідом за ним кинулися галицькі й курські війська. Татари відступали, безперервно стріляючи з луків і заманюючи атакуючих на півкільце головних сил – руські князі й не помітили, як виявилися оточеними із трьох боків. Першими не витримали й кинулися у втечу половці, за ними побігли й залишки війська князів, які потрапили в пастку. Київські полки не встигли навіть вийти з табору, вони зміцнилися на пагорбі й три дні відбивали атаки татар - але потім здалися, домовившись із татарами про викуп. Татари обдурили, і кияни були перебиті; їхніх князів на чолі із Мстиславом поклали під дошки, на яких сиділи, бенкетуючи й насолоджуючись їхніми передсмертними лементами, татарські вожді. Потім татари пішли облавою по прикордонних землях, убиваючи всіх кого зустріли на шляху; вони трохи не дійшли до Києва - але раптом повернули й зникли в східних степах. "Не знаємо, -говорить літописець, - звідки приходили на нас ці злі татари Таурмени й куди знову ділися? Деякі тлумачили, що це, мабуть, ті нечисті народи, яких колись бог загнав у пустелю і які перед кінцем світу повинні повернутися й поруйнувати всі країни..." Літописець був прав, передбачаючи прийдешній кінець світу: через чотирнадцять років татари повернулися.

"Узимку року 6745 від створення світу* прийшли зі східних країн на рязанську землю лісом безбожні татари й взяли все Рязанське князівство, і спалили місто, і князя вбили. А бранців одних розпинали, інших розстрілювали стрілами, а іншим зв'язували позад руки. Багато святих церков віддали вони вогню, і монастирі спалили, і села, і взяли звідусіль чималу здобич; потім татари пішли до Коломни. У ту ж зиму виступив Всеволод, син князя Юрія, проти татар. І зустрілися вони у Коломні, і була битва велика. І вбили воєводу Всеволодова Веремія Глібовича, і багатьох інших воїнів Всеволода вбили, а Всеволод прибіг у Владимир з малим військом. А татари пішли до Москви. У ту ж зиму взяли татари Москву. А людей побили від старця до грудної дитини, а місто й церкви святі вогню віддали, і всі монастирі й села спалили, і, захопивши багато добра, пішли. У ту ж зиму виїхав князь Юрій із Володимира з невеликою дружиною, залишивши своїх синів, Всеволода й Мстислава, замість себе. І поїхав він на Волгу, і розташувався на ріці Сіті табором, чекаючи братів своїх Ярослава з полками й Святослава із дружиною.

У ту ж зиму прийшли татари до Володимира, місяця лютого в третій день. Володимирці зачинилися в місті. Татари стани свої розбили біля міста Володимира, а самі пішли й взяли Суздаль, і розграбували церкву Святої Богородиці, і двір князівський вогнем спалили, і монастир Святого Дмитра спалили, а інші розграбували. Старих ченців і черниць, і попів, і всіх людей убили, а юних ченців і черниць, і попів, і попадь, і дияконів, і дружин їх, і дочок, і синів - усіх повели в стани свої, і самі пішли до Володимира. У суботу почали татари готовити ліси, і пороки встановлювали до вечора, а на ніч поставили огорожу навколо всього міста Володимира. У неділі після заутрені пішли вони на приступ до міста, місяця лютого в сьомий день... Взяли татари місто до обіду від Золотих Воріт... Безліч бояр і простих людей замкнулися в церкві Святої Богородиці. І були вони тут без милості спалені.

Церкву Святої Богородиці татари розграбували, зірвали оклад із чудотворної ікони, прикрашений золотом і сріблом, і каменями дорогоцінними, розграбували всі монастирі й ікони обдерли, і книги обдерли, і розграбували одежу блаженних перших князів. Розправилися татари з усіма, убиваючи одних, а інших ведучи босих і роздягнених, умираючих від холоду, у стани свої.

Полонивши Владимир, пішли татари, ці окаянні кровожери, на великого князя Юрія. Частина татар пішла до Ростова, а інша частина до Ярославля, а інші пішли на Волгу на Городець, і полонили вони всі землі по Волзі до самого Галича Мерського; а інші татари пішли на Переяславль, і взяли його, а звідти полонили всі околишні землі й багато міст аж до Торжка. Взяли вони, в один місяць лютий, чотирнадцять міст, не лічачи слобод і малих.

І прийшли безбожні татари на Сить проти великого князя Юрія. І зустрілися обидва війська, і була битва жорстока, і побігли наші перед іноплемінниками. І отут убитий був князь Юрій. А трапилося це нещастя місяця березня в четвертий день. Так був убитий великий князь Юрій на річці Сіті, і багато люду з його дружини загинули тут...

У рік 6748* прийшов Батий до Києва з великою силою, із безліччю воїнів своїх, і оточили вони місто, і обступила сила татарська, і було місто у великій облозі. Був Батий у міста, а воїни його оточували місто. І не можна було голосу чути від скрипіння возів його, від ревіння безлічі верблюдів його, іржання черід коней його, і була вся земля Руська наповнена воїнами.

Поставив Батий пороки біля міста, у Ляшських воріт. Пороки безперестану били день і ніч і зруйнували стіни. Вийшли городяни на залишки стіни, і було видно, як отут ламалися списи, розбивалися на шматки щити, стріли затулили світло. Городяни були переможені й воєвода Дмитро поранений, а татари зійшли на стіни й там засіли. Але в той же день і ніч городяни побудували інші стіни біля церкви Святої Богородиці. На інший день татари почали напад, був великий бій між ними й захисниками. Люди укрилися в церкві, влізли на церковні зводи зі своїм добром, і від ваги звалилися разом із ними стіни церковні. Так місто було захоплено воїнами. Дмитра вивели пораненим і не вбили мужності його заради.

Батий же, взявши Київ, довідався, що Данило** в Угорській землі, пішов сам на Володимир-Волинський і підійшов до міста Колодяжну. Він наставив дванадцять пороків, але не міг він розбити стіни й став підмовляти людей. Вони ж, послухавши його злої поради, здалися й були перебиті. Потім Батий підійшов до Ізяславлю й Кам'янця й взяв їх. Бачив він, що не зможе взяти міста Кременець і Данилов, і відійшов від них. І прийшов до Володимира, і взяв його приступом, і побив всіх, не щадячи. І також Галич і багато інших міст, яким і числа немає..."

На початку 1241 року орда хана Батия, залишивши після себе тліючі руїни, пішла на захід - у Польщу й Угорщину. 9 квітня татаро-монголи зустрілися з польськими й німецькими лицарями в силезського містечка Легниця. Монгольські шаблі зібрали страшні жнива, близько 40 тисяч поляків і німців залишилися на полі бою; після бою монголи для підрахунку відрізали вуха вбитим і наповнили ними десятки мішків. Через два дні на Угорській рівнині біля річки Шайо основні сили орди зустрілися з 60-тисячним військом угорського короля Бели IV. Монгольські загони з усіх боків оточили колону угорських лицарів, на відстані обстрілюючи її з луків і ухиляючись від контратак. Стріли пробивали кольчуги й панцири; вони падали так густо, начебто йшов сніг. Агонія угорської армії тривала шість днів, і лише деякі поранені воїни повернулися до угорської столиці Пешти. Бела IV біг у Німеччину й розповів про винищування угорців, про загибель міст і сіл; Німеччину охопила паніка, тисячі людей молилися в церквах: "Господи, позбав нас від люті татар". Західну Європу врятувало диво: орда Батия раптово зупинилася, зібралася у величезну кінну лаву й стрімко повернула назад - на схід. Десь там, у далеких монгольських степах, помер великий хан всіх монголо-татарських племен, син Чингісхана Угедей, - і Бату-Хан вертався назад, щоб боротися за владу.

Європейські королі й князі із тривогою очікували нової навали страшної орди. Вони щороку чекали, що татари повернуться - і, щоб домовитися з ними, римський папа послав у далеку Монголію свого посла Плано Карпіні. Шлях Плано Карпіні пролягав через руські землі, і він тижнями їхав по спустошеній рівнині, серед пожарів, де були тільки тіла мертвих - і не знайти живих. Папський посол акуратно записував все, що бачив і залишив наповнений жахом опис КІНЦЯ ДРЕВНЬОЇ РУСІ. "Татари... зробили велике побиття в землі Русів, - писав посол. - Вони зруйнували міста й фортеці й убили людей... Коли ми їхали через їхню землю, ми знаходили незліченно голів і кістки мертвих людей, які лежать у полі..."

*) 1240 рік

**) Волинський князь Данило в той час володів Києвом

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить