Головна Історія України Слов’яни Русь на початку.
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 116 гостей онлайн

Русь на початку.

русь та варяги

Тепер нам потрібно повернутися на чотири сторіччя назад, у бурхливе IX століття, коли Європу спустошували походи вікінгів і флотилії кораблів-"драконів" 

нишпорили по морях у пошуках здобичі й слави. Одним зі знаменитих вікінгів тих часів був конунг Рорих Ютландський, учасник розгарбування Лондона й Парижа. Про його криваві подвиги багато говорили на Заході - поки він раптово не відплив зі своїм військом на схід. На сході Європи простиралася нескінченна покрита лісами рівнина; і лише маленькі села слов'ян піднімалися подекуди над обривами по берегах рік. У диких лісах слов'ян було багато хутрового звіра й бджолиних вуликів, але це було все, що можна було взяти в цій країні; тут не було ні золота, ні багатих церков - тут нема чого було грабувати. Але Рорих знав, що тут пролягав шлях до далеких багатств південних країн, і піднявшись нагору по північних ріках і перетягнувши кораблі на Дніпро, можна вийти до Чорного моря й опинитися у воріт столиці світу, Константинополя. Він вирішив улаштуватися на цьому шляху й в 862 році побудував на березі Волхова маленьку дерев'яну фортецю Холмгард - згодом слов'яни називали її Новгородом.

Переказ говорить про те, що не слов'яни, що ладили між собою, самі призвали "варягів": "Не бе в них правди й ста рід на рід, і биша у них усобіце, і воєвати почаша самі на ся. І реша самі собі: "Пошукаємо собі князя, іже б володел нами й судив по праву". І ідоша за море, до варягів, до русі. Сіце бо зваху тьі варязі русь, яко ре друзії звуться свіє, друзіє ж урмане, англяни, друзії ґете, тако й сі. Реша русь, чюдь, словени й кривичі, і всі: "Земля наша велика й обілна, а вбрання в ній немає. Так поідете княжити й володеть нами..."

"Русь" - так кликали вікінгів Рориха, говорить переказ: "Тому що кликали тих варягів РУСЬ, так само, як інші звуться шведами, інші германцями, англами, готами - так і цих кликали Руссю". На озері Нево слов'яни жили упереміж з фінами, а фіни дотепер кличуть вікінгів "руссю": ruotsi по-финські означає "шведи".

Рорих вирішив залишитися в цій землі, і запрошували його, чи ні - це не мало значення. Незабаром він показав слов'янам, хто тут хазяїн: "Того ж літа Новгородці, казали: "Яко бути нам рабами й багато зла всіляко постраждати від Рюріка й роду його". Того ж літа вбив Рюрик Вадима Хороброго й інших багатьох  Новгородців..." Рорих придушив повстання й став ходити походами на села слов'ян, будувати "гради"-бурги й садити в них своїх "людей". Потім він послав Хоскольда й Діюрі із частиною дружини в набіг на Константинополь - греки з жахом описували раптову появу небачених кораблів і дику лють вікінгів. Розграбувавши околиці столиці, Аскольд і Дір не зхотіли ділитися здобиччю з Рорихом і зупинилися на Дніпрі в граді Кейнігарді - Києві. Конунг Рорих не встиг покарати зрадників - він умер улітку 879 року й, за звичаєм вікінгів, був спалений у своєму "драконі" разом з рабами й наложницями. Спадкоємцем Рориха став його маленький син Інгвар, а його опікуном - жрець Хельги. У літо 882 року дружина Рюрика пішла на Кейнигард; Хоскольд і Діюрі вийшли назустріч Віщому Хельги.

"І говорить Олег Аскольду й Дірові: "Ви неста князя, ні роду княжачи, але аз єсмь роду княжачи", - і винесоша Ігоря: "А сє є син Рюріків". І убив Аскольда й Діра...

І сяде Олег княжачи в Києві, і рече Олег: "сє буди мати градам руським". І беша в нього варязі й словени й прочи прозвашася Руссю. Сє ж Олег нача городи ставити й устав данини словенам, кривичам і мері..."

Зміцнившись у Києві, Олег почав "воювати" околишні племена й "змучив" їх, накладав данину. У листопаді, по першому снігу, військо виходило з Києва й, зупиняючись у селах, збирало данину й бенкетували за рахунок хазяїв - цей варязький порядок називався в слов'ян "полюдіє". Ті, хто не давав данини, розплачувалися життям, вікінги вбивали всіх, залишаючи в живих лише дівчат - їх чекала доля рабинь і наложниць. Повернувшись навесні в Київ, Русь грузила рабинь і хутра на кораблі й відправлялася в Константинополь: продавати здобич, обмінювати її на золото й шовки. Коли здобичі було мало, ішли в набіг - на той же Константинополь, або по Дону й Волзі на Каспійське море, на багаті перські міста.

Провівши літо в торговельній експедиції або в набігах, восени Русь верталася у своє гніздо - Київ. У кожного дружинника-боярина тут була оточена частоколом садиба; високий терем, з'єднаний переходами зі стайнею й службами. На садибі жили десятки рабів -слуги, ремісники, наложниці-рабині. У князя були кам'яні хороми, де дружина бенкетувала чекаючи виходу на полюдіє або нового походу в далекі країни.

В 907 році Олег зробив великий похід на Царєград - так називала русь Константинополь. "У літо 6415 (від створення світу) іде Олег на греки... - говорить літопис, - на конях і кораблях і бе числом кораблів 2000. І приїде до Царя-Місту... І воювати нача й багато вбивства створи біля граду греком і разбиша багато полати й пожегоша церкви. А їх же имаху пленніки, овех посекаху, другіа ж мучаху, інші ж растреляху, а інші в море вметаху, а іна багато зла творяху Русь греком..." Імператор Лев погодився заплатити данину й уклав договір з руссю - досить прочитати його початок, щоб зрозуміти, що це були за "русічи": "Ми від роду руськаго, Карли, Інгельд, Фарлоф, Веремуд, Рулав, Гуди, Руальд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемід - іже послані від Олега, великого князя руського..." Договір містив умови торгівлі: щороку з Києва в Константинополь приходили каравани судів із зібраної на полюдіє здобиччю, з хутрами й рабинями - і варягам було важливо, щоб їхню торгівлю не обтяжували митами. Крім того, багато варягів, "біляві воїни із сокирами", наймалися на службу у гвардію імператора - і договір підписувався за умови цього наймання.

Константинополь платить данину Русі

В 913 році Олег умер, і змужнілий син Рюріка Ігор став конунгом, або князем Землі Руської - слов'яни вимовляли слово конунг, як "князь", а вікінг - як "витязь". Один раз під час полювання в псковських лісах молодий князь зустрів гарну дівчину, дочку селянина-перевізника; він полюбив її й женився на ній. Ігор по-варязські називав свою дружину Хельгою або Ольгою - але Ольга була слов'янкою й назвала свого сина Святославом. Ігор здійснював набіги на грецькі міста й обходив на полюдіє села слов'ян, збираючи данину - мед, хутра й рабів. В 945 році йому здалося мало, і він захотів двічі зібрати данину із древлян, що жили на Прип'яті. "Слишавші ж древляни, яко знову йде, сдумавші із князем своїм Малом: "Аще ся ввадіт вовк у вівці, то виносить всю череду, аще не вб'ють його", - і вбили Ігоря й тих, хто прийшов з ним. Святослав був ще дитиною, і влада опинилася в руках Ольги, яка пішла разом із дружиною на древлян, "взяла їхнє місто й спалила його, старійшин забрала в полон, а інших убила, третіх віддала в рабство людям своїм, а інших змусила платити данину". Потім Ольга об'їхала підвладні їй землі й установила всім слов'янам точні оброки й данину - скільки хто повинен платити й приносити на місце збору - у цвинтар. В 955 році вона разом з торговельною флотилією приїхала в Константинополь, з подивом оглянула величезне й гучне місто, увійшла у святу Софію - і була настільки піднесена її красою й величчю, що вирішила хреститися, прийняти віру Христову. Вона вмовляла хреститися й Святослава - але молодий князь відповідав, що військо буде сміятися. Святослав по зовнішності був справжнім слов'янином, носив довгі вуса й чуб, який потім носили козаки, - але характером був у батька-варяга, все життя проводив у походах і битвах. "Легко ходив у походах, як барс, - говорить літопис, - не возив за собою ні возів, ні казанів. Не варив м'яса, але тонко нарізавши конину, або зверину, або яловичину й, зажаривши на вугіллях, так їв. Не мав він і намету, але спав, підстеливши пітник, із сідлом у головах..." Збираючись у похід, Святослав посилав послів зі словами: "Іду на ви" - і інший раз доходив до Каспійського моря, боровся серед волзьких степів і в підніжжя Кавказьких гір. В 967 році Святослав рушив на болгар, які жили на нижньому Дунаї, завоював їхню країну й улаштувався в місті Переяславці. Зелені гори й квітучі долини Болгарії так сподобалися Святославові, що він хотів назавжди оселитися в цій країні - як його дід Рюрік оселився на Русі. Але Римська імперія не хотіла мати на своїх кордонах такого могутнього й неспокійного сусіда; в 971 році знаменитий полководець, імператор Цимісхий, з величезною армією осадив Святослава в фортеці Доростолі. Два місяці під Доростолом відбувалися криваві битви, і грецький літописець із подивом описував неприборкану лють русів, які в безвихідному положенні втикали в себе мечі - аби тільки не потрапити в полон. Ночами бойовище на березі Дунаю замайоріли багаттями: руси палили своїх загиблих і під заклинання "волхвів" приносили в жертву дітей і жінок. Зрештою, Святославу довелося віддати Доростол імператору й піти з Болгарії; на шляху в Київ, на дніпровських порогах, на дружину князя напали кочівники-печеніги; Святослав був убитий, і печенізький хан Куря зробив з його черепа чашу для бенкетів.

Святослав мав багато дружин і наложниць, але більше всіх любив рабиню Малушу, сина якої, юного Володимира, він послав намісником у Новгород. Після смерті князя серед його синів спалахнула міжусобиця, і старший з них, Ярополк, убивши Олега, який правив древлянами,, змусив Володимира бігти "за море", до варягів. Варяги були родичами русів й щороку в безлічі припливали через море найматися на службу до князів; з давніх часів вони вважали Новгород своїм містом і одержували з його данину. Нормани допомогли Владимиру, і, повернувшись із великою варязькою дружиною, він в 980 році оволодів Києвом. Як і його батько, Володимир любив ходити в далекі походи, воював на Волзі й у Карпатах, скоряв віддалені слов'янські племена - поки не заволодів всією рівниною. Він був таким же варварським богатирем, як і його батько, любив криваву січу, буйні бенкети й плотські втіхи; він приводив з походів сотні рабинь-наложниць і не міг спокійно пройти повз гарну жінку. Владимир любив послухати гуслярів, розповідачів казок і проповідників. В 986 році, оповідає літопис, прибули посли магометанської віри, які говорили: "Учить нас Магомет так: робити обрізання, не їсти свинини, не пити вина, зате по смерті дасть Магомет кожному по сімдесяти гарних дівчат". Владимир же слухав, тому що сам любив дівчат, але от що йому було нелюбо: обрізання, утримання від свинячого м'яса й від питва; і сказав він: "Русі є веселощі - пити, не можемо без того бути". Легенда говорить, що виступали перед князем німці, іудеї й християни, умовляючи прийняти їхню віру - і, зрештою, князь вирішив хреститися. У дійсності, хрещення Володимира було результатом договору про дружбу з імператором Василем II: князь послав своїх воїнів на підмогу Василю,який боровся із заколотниками, а у відповідь удостоївся виняткової почесті: йому обіцяли в дружину сестру імператора, принцесу Ганну - але з умовою прийняти християнство. Принцеси імператорського дому ще ніколи не видавалися заміж за варварських королів і князів - тому Ганна, як могла, пручалася волі свого брата; від'їзд у Київ затягався, і, щоб змусити греків виконати обіцянку, Володимирові довелося осадити й взяти місто Херсонес у Криму. Зрештою, в 988 році Ганна в супроводі цілого "собору" грецьких священиків прибула до свого нареченого в Київ. Незадовго до весілля відбулося "хрещення Русі": тисячі киян на чолі із князем під спів молитов увійшли у воду Дніпра, і священики провели над ними святий обряд. Ідоли, які стояли на пагорбі над Дніпром, були скинуті у воду, і самого головного з них, Перуна, князівські дружинники "провели" у човні до дніпровських порогів. Вони підштовхували величезного ідола тичинами, випроваджуваючи його з Роської землі - і разом з Перуном ішла з Русі ціла епоха - епоха варязького панування й лютих набігів, епоха язичества й варварства. Київська Русь   вступила в число цивілізованих країн, і грецькі майстри зводили на берегах Дніпра перші білокамінні храми, а ченці вчили отроків грамоті:

- Аз, буки, веді...

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить