Головна Історія України Слов’яни Слов’яни за дунаєм
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 177 гостей онлайн

Слов’яни за дунаєм

Слов’яни авари та морави

Боротьба зі Степом була вічним сюжетом слов'янської історії, вічною драмою з незліченною кількістю дій. Великий Степ постійно кипів від воєн, і переможені орди бігли на захід - бігли з розпачливою рішучістю 

загинути або завоювати собі нову батьківщину. Тією обітованою землею, куди спрямовувалися кочівники, була Паннонська рівнина, відділена від Степу Карпатами - утікачі сподівалися, що їх не будуть переслідувати за горами. Рівнина на берегах Дунаю була колись покрита лісами, але пожежі й череди кочівників поступово перетворили її в плоску степу, який поріс ковилом. У середині VI століття Паннонською рівниною й причорноморськими степами заволоділи авари - страшна орда вершників, що сиділи в сідлах, опираючись на стремена й ворогів, що рубали, шаблями. У слов'ян, які в ті часи жили в лісах по окраїнах степу, не було воїнів-вершників, і авари звернули їх у рабів. "Сі ж Обри воєваху на Словенах, - говорить "Повість минулих літ", - і примучища Дуліби, суща Словени, і насіліє творяху дружинам Дулебським: аще поєхаті будящі Оборину, не дадящі впрягсти ні коня, ні вола, але ведяші впрягти 3 чи, 4 чи, 5 чи дружин у віз і повести Обрена, і тако мучаху Дуліби". Посередині рівнини, на Дунаї, авари побудували величезний військовий табір, оточений дев'ятьма поясами ровів і валів, - "Хрінг" - звідси вони робили набіги, спустошуючи Європу від Босфору до берегів Рейну. У цих походах авари змушували брати участь усі скорені ними народи - у тому числі й слов'ян. В 626 році авари й слов'яни осадили  Константинополь і присунули до стін міста 12 величезних облогових веж; лише чудо врятувало Римську імперію від загибелі. Воюючи разом з непереможними аварами або йдучи від своїх жорстоких володарів, слов'яни зайняли великі області на Балканах - теперішні Сербію, Хорватію й Словенію; окремі племена проникнули до південного краю півострова. На заході слов'яни заселили Чехію й просунулися до Ельби, а на півночі вони вийшли до берегів Балтійського моря.

Слов'яни не раз повставали проти авар, і вже в середині VII століття багато слов'янських племен стали незалежними від кочівників. В VIII столітті на заході Європи відбулася велика й грізна подія - народження на світ лицарської держави франків. У кровопролитних війнах франки скорили германські племена між Рейном і Ельбою й зіткнулися віч-на-віч із аварами. Імператор Карл Великий наказав своїм полководцям зупинити нескінченні аварські набіги, і в 795 році залізні лицарі франків розгромили табір авар на Дунаї. Після цього авари раптово пропали зі сторінок історії: "Погібоша, акі обре, їх же ні, ні плем'я, ні потомства", - говорить літопис. Імовірно, авар осягла звичайна доля нечисленних завойовників: їхні воїни брали собі слов'янських дружин і наложниць, їхні діти були вже наполовину слов'янами, а їхні правнуки перетворилися в слов'янську племінну знать. Коли після розгрому дунайської ставки держава авар розпалася, то на її місці утворилося кілька слов'янських князівств - від самих же авар не залишилося нічого, крім легенд і переказів.

Одним з нових слов'янських князівств була Моравія, що розташовувалася на землях між Дунаєм і схилами Чеських Татрів. Західними сусідами моравів були франки, і франкські лицарі рік за роком здійснювали походи на схід, намагаючись підкорити Моравію. Римський папа надсилав до моравам проповідників, які хрестили багатьох князів і селян, однак їхня проповідь часто зустрічала нерозуміння: ченці, що приходили із заходу, читали Біблію на латині. В 862 році набожний князь Ростислав послав послів у Константинополь: "Наші люди залишили язичество й прийняли християнство, - говорили посли, - але немає в нас таких учителів, які наставили б нас у щирій вірі на нашій мові. Тому відправ нам, государ, такого єпископа й учителя - адже від вас в усі сторони виходить добрий закон". Імператор Михайло скликав церковний собор і звернувся до відомого своєю вченістю священика Костянтина з Фессалоніки, який знав багато мов і проповідував святу віру народам за Чорним морем. "Я піду туди з радістю, - відповідав Костянтин, - якщо тільки вони мають письмена, якими можна було б викласти Слово Боже". "Ми шукали їх і не знайшли, - сказав імператор, -але, може бути, бог дасть їх тобі". І от у відповідь на молитву Костянтина Господь відкрив йому письмена, Костянтин склав абетку й почав переводити Євангеліє: "Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог..." Із цією абеткою і Євангелієм Костянтин прибув у Моравію, був з радістю прийнятий Ростиславом і проповідував перед слов'янами на зрозумілій їм мові: "И отверзлися вуха глухих, і почули слова Біблії, і ясною стала мова безпомічних". Латинські священики осудливо дивилися на проповідь Костянтина: вони вважали, що Біблію можна передавати лише на латині, на грецькому або єврейському. Щоб розв'язати цю суперечку, Костянтин поїхав у Рим до папи, і папа Адріан освятив слов'янські книги - так вийшло, що скрізь у Європі служба велася на латині, і лише православні слов'яни й греки виконували її на своїх мовах. Всі слов'яни, від Дунаю до Дніпра й Вісли, у ті часи говорили на одній мові - і слов'янські племена як велику цінність передавали один одному абетку, створену Костянтином Філософом; з Моравії вона потрапила в Болгарію, а від болгар - на Русь.

Трапилося так, що Костянтин занедужав у Римі й перед смертю прийняв чернецтво й ім'я Кирила; його проповіді продовжував його брат Мефодій. Мефодій був архієпископом Моравії, він закінчив початий братом переклад Біблії й побудував кілька кам'яних храмів. Однак після смерті Мефодія політика римського папи раптово змінилася; він заборонив богослужіння слов'янською мовою, а учні Мефодія були змушені рятуватися від гонінь і бігти в Болгарію. Незабаром загинуло й саме Моравське князівство: в 896 році на рівнину Паннонії ввірвалася угорська орда; у битві в Пресбургу морави були розбиті, і угорці зайняли аварам придунайські степи, що колись належали моравам.

До свого переселення на захід угорці жили в приуральських степах; вони були родичами ханти, мансі й інших фіно угорських народів. Коли хазяями Великого Степу стали тюрки, вони відтіснили хантів у тайгу й прогнали угорців на західний край степового світу, у Паннонію. На якийсь час утікачі з Азії стали панами Європи, вони поневолили паннонських слов'ян і прийнялися спустошувати околишні країни - аж до берегів Атлантичного океану й Середземного моря. Лише в 955 році германським лицарям удалося зібратися із силами й розгромити Орду в битві на Лехському полі; набіги припинилися й угорці стали влаштовуватися на завойованій ними землі.

Так само, як і інші степові народи, угорці жили родами й племенами; кожний рід володів землями довжиною в півста або навіть у сто кілометрів. Улітку угорці кочували в степу, а взимку збиралися на родовій стоянці, в оточеному частоколом селищі; у цьому селищі жили раби, які належали роду, вони пасли худобу й обробляли околишні поля. Раби-Слов'яни згодом перейняли мову своїх панів і, залишившись рабами, перетворилися в угорців. Пізніше, коли прийшов час недостачі пасовищ, раби й поля були поділені між родовичами, причому рядовим кочівникам дісталося хіба що кілька родин рабів, а вождям - численні села. Після битви на Лехському полі угорські вожді стали з повагою ставитися до німецьких лицарів і місіонерів, які приходили з Європи; наприкінці X століття один з вождів роду Арпадів прийняв християнство й по хрещенню одержав ім'я Стефана - угорці вимовляли це ім'я "Іштван". Стефан став запрошувати на службу німецьких лицарів і виділяти їм села з рабами; завдяки лицарям він підкорив всі угорські племена й змусив угорців прийняти християнство. Папа й імператор визнали Стефана християнським королем, і в 1000 році папський посол поклав на його голову привезену з Рима корону.

Стефан, прозваний пізніше Святим, намагався облаштувати свою країну по германському зразку; він будував бурги й селив у них начальників округів - "Ішпанів"; він заснував безліч монастирів, побудував церкви й увів церковну десятину. Однак після смерті Стефана прихильні старим звичаям кочівники повстали проти десятини, проти єпископів і ішпанів; країна знову розпалася на ворогуючі племінні князівства, і лише в XII столітті королям з династії Арпадів вдалося примирити угорські роди зі своєю владою. До цього часу угорці вже перестали кочувати й жили в будинках, родові вожді побудували замки й перетворилися в могутніх баронів, а вільні родовичи склали численний і войовничий дворянський стан. Мало хто із цих дворян володів повним лицарським озброєнням, але навіть ті, у кого були лише кінь і шабля, воліли землеробській праці міжусобні війни й лихі набіги. Барони збиралися на збори-сейми й обговорювали разом з королем і єпископами державні справи; іноді вони скидали неугодних королів, а іноді воювали між собою. Все це нагадувало порядки сусідньої Німеччини - якщо можна назвати порядком ту анархію, що запанувала в Німеччині після падіння імператорської влади. Крім того, на відміну від Німеччини, в Угорщині не було міст - була тільки нескінченна рівнина, жалюгідні села рабів і дерев’яні замки, у воріт яких стояли шибениці.

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить