Головна Історія України ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

загрузка...
Сейчас 58 гостей онлайн

ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА

Галицькі і Волинські землі до об'єднання Галицькі і Волинські землі увійшли до складу Київської держави за часів Володимира Великого, коли у 980 — 990 рр. були відвойовані у поляків. На Волині було засновано місто Володимир, що згодом стало столицею цих земель.

У Галичині політичним центром став Галич. Київським князям удалося закріпити ці землі за своїми наступниками.
Першими у Галичині правили Ростиславичі нащадки одного з онуків Ярослава Мудрого. Одночасно на Волині при владі були Мстиславичі, що були нащадками Володимира Мономаха.
Галицька земля фактично відокремилась від Києва ще 1097 р., а її князі Василько, Володар і Рюрик Ростиславичі (правнуки Ярослава Мудрого) протягом 25 наступних років зміцнили незалежне становище Галичини.
Особливістю політичного життя Галицького князівства був значний вплив на управління князівством місцевих бояр. На відміну від бояр інших земель, де вони здебільшого походили з княжої дружини, галицьке боярство розвинулося насамперед з місцевої родоплемінної знаті. Свої маєтки вони дістали не від київського князя, а шляхом загарбання общинних земель. Прийшовши сюди, перші Рюриковичі зустріли опір місцевої знаті, що бачила в них чужинців і будь-якими засобами відстоювала свої інтереси, часто спираючись на Польщу та Угорщину.
Перші Ростиславичі приборкали непокірне боярство. 1099 р. під Перемишлем розгромили угорські війська, за допомогою половців завдали відчутних ударів Польщі й укріпили південно-східні кордони краю.
Спираючись на успіхи попередників, син Володаря Володимирко (1124—1153) 1142 р. об'єднав галицькі землі в одне князівство з центром у Галичі. Він обстоював незалежність країни на три боки — проти Києва, Угорщини та Польщі, застосовуючи при цьому не стільки воєнні, скільки дипломатичні заходи. Володимирко придушував будь-який опір його владі. Так, 1145 р. він жорстоко розправився з повсталими міщанами Галича. Володимирко вважається засновником могутності Галицького князівства.
Свого розквіту Галицьке князівство досягло за правління сина Володимирка Ярослава Осмомисла (1153—1187). Він придушив опір місцевих бояр, вигнав їхнього лідера, а свого племінника Івана Ростиславича, до м. Берладі та зайняв придунайські землі. Галицький князь допомагав своєму тестеві Юрію Довгорукому у боротьбі за Київ, посилав полки на половців і поставив надійний заслін на шляху польських та угорських загарбників.
Після смерті Ярослава Осмомисла бояри знову підвели голову і розпочали тривалу боротьбу за владу з його сином Володимиром (1187:—1198). Галицьке князівство почало занепадати.
Подібна до Галицької була й історія Волинського князівства. Відділившись від. Києва приблизно в середині XII ст., Волинь розпалася на дрібні князівства, що постійно ворогували між собою. Але життя вимагало об'єднання ворогуючих уділів. Ставши у 1154 р. волинським князем, правнук Володимира Мономаха Мстислав Ізяславич підкорив своїй владі місцевих бояр і успішно втрутився в боротьбу претендентів на великокнязівський престол, посадивши в Києві спочатку свого дядька, смоленського князя Ростислава Мстиславича, а після його смерті сам став князем.
Дещо інакше діяв його син Роман Мстиславич (1170—1205). Він спирався не на високородних бояр, а на міщан і служилих дворян, за допомогою яких розправився з супротивниками централізованої влади, створивши на Волині сильне державне утворення. Завдяки цьому він став претендувати на приєднання до свого князівства ослаблених міжусобною боротьбою Галицьких земель.



 

 Об'єднання Галичини й Волині. Правління Романа Мстиславича




Роман МстиславичСкориставшись смертю у 1199 р. останнього представника династії Ростиславичів (Володимира Ярославича), Роман Мстиславич, спираючись на підтримку дружинників, частково боярства й міщанства, які були невдоволені могутністю великих бояр, з другої спроби (перша, 1189 р., була невдалою) здобув Галич і таким чином об'єднав під своєю владою Волинське і Галицьке князівства.
У своїй об'єднаній державі князеві довелося повести рішучу боротьбу проти галицького боярства, що було проти посилення княжої влади. За допомогою дружинників і міщан йому вдалося на деякий час приборкати боярську сваволю.
Князь Роман здійснив два успішні походи проти половців (1201—1202; 1203—1204), а також переможні походи проти Польщі. Це додало йому авторитету. З його ім'ям пов'язувалась надія на відновлення могутності та єдності Київської Русі. Тому кияни у 1202 р. без опору прийняли владу Романа Мстиславича. Без опору ж скорилися йому й навколишні землі. Роман Мстиславич створив державу, територія якої простяглася від Карпат до Дніпра. Роман Мстиславич відігравав помітну роль у житті Угорщини та Польщі. У 1205 р. він втрутився в міжусобну війну польських князів і загинув під Завихвостом.
Оскільки створена Романом держава трималася переважно на сильній особистості князя, то після його смерті вона була приречена на розпад.







  Галицько-волинська держава за правління Данила Романовича




Після загибелі Романа Мстиславича його синам Данилу та Васильку довелося вести тривалу боротьбу за відновлення єдності Галичини та Волині під своєю владою. Ця боротьба завершилася їхньою перемогою 1238 р. Посівши в Галичині, Данило віддав братові Васильку в управління Волинь. Але незважаючи на такий поділ, обидва князівства продовжували існувати як одне ціле під зверхністю старшого і діяльнішого Данила.
Початок правління Данила Романовича Галицького припав на період монголо-татарської навали на Русь. 1241 р. загарбники зруйнували і його володіння. Сам Данило переховувався тоді в Польщі. Повернувшись звідти він почав відбудовувати державу. Відроджувались зруйновані міста і села. Одночасно велася боротьба проти боярської сваволі, яка знов набрала сили. 1245 р. під Ярославом полки Романовичів вщент розгромили сили лідера боярства Ростислава Михайловича, угорських і польських князів. Перемога під Ярославом зміцнила становище Данила і Василька, які в своїй політиці спирались на незадоволених діями бояр служилих бояр та торговий і ремісницький люд. Влада Романовичів знову поширилася на віддалені землі. Галицько-Волинська держава знову відродилася в старих кордонах.
Посилення Галицько-Волинської держави непокоїло Золоту Орду. Щоб запобігти цьому, Батий восени 1245 р. наказав Данилу Галицькому з'явитись в Орду і визнати від неї свою залежність. Данило змушений був виконати принизливу вимогу хана, але утримав за собою князівський престол. Це дозволило йому почати підготовку до визволення Русі від загарбників. Для зміцнення міжнародного авторитету держави князь створив галицьку митрополію, 
призначив її митрополитом свого прибічника «печатника» Кирила. Разом з тим він уклав союз проти Орди із своїм зятем князем володимиро-суздальським, а також польськими, литовськими князями та з угорським королем і зблизився з Папою Римським. Але після розгрому 1252 р. володимиро-суздальського князя Андрія Ярославича ординцями Галицько-Волинська держава залишилася фактично віч-на-віч із Золотою Ордою.
Незважаючи на таке становище, Данило Галицький не зрікся своїх планів. Він укріплював свої володіння, заснував на честь старшого сина Лева м. Львів, а столицю переніс з ненадійного Галича до неприступного Холма. Одночасно відбувалася реорганізація війська. Ударною силою в ньому стала важкоозброєна дружина, а також селянське і міщанське ополчення. Почалося визволення Галичини й Волині від татарських загонів. 1252 р. галичани і волиняни спільними зусиллями вигнали татарську орду хана Куремси за Дністер. Протягом 1254—1255 рр. дружини Данила і Василька Романовичів та Лева Даниловича звільнили землі уздовж Бугу, Случа і Тетерева. Але 1259 р. на кордонах Волині з'явилося об'єднане татарське військо, послане ханом, щоб покарати повсталих. Щоб зберегти державу від розгрому, Данило мусив виконати вимоги хана про знищення міських укріплень і прикордонних фортець, знову визнати свою залежність від Орди. Його спроби створити новий антитатарський союз зазнали невдачі. 1264 р. Данило Романович Галицький помер.


 

  Галицько-волинське князівство за наступників Данила Галицького




Після смерті Данила Галицького його держава продовжувала зберігати напівзалежне становище від Золотої Орди. Василько до своєї смерті 1270 р. княжив на Волині, сини Данила: Лев — у Галичині, Мстислав — у Теребовлі, Шварно — у Холмі.
У другій половині XIII ст. частина знаті прагнула звільнити край від ординської залежності за допомогою союзу з Литвою. Прибічником цього був Варно Данилович, який допоміг посісти батьківський престол у Литві князю Войшелку, а той у свою чергу зробив Шварна своїм спадкоємцем на тій підставі, що той — був одружений на його сестрі. Але цей союз тривав недовго. Лев Данилович, побоюючись литовців, 1267 р. вбив Войшелка і в Литві прийшло до влади антигалицьке угруповання, що посилило наступ на Волинь.
Натомість Лев, порозумівшись з татарами, разом з ними ходив на Польщу, здобувши Люблін, Литву, приєднав до своїх володінь Закарпаття. Наприкінці свого правління (1264—1301) він спромігся відновити укріплення, зруйновані його батьком Данилом за наказом Орди.
Тим часом Волинське князівство після смерті Василька успадкував 1270 р. його син Володимир. Але не маючи спадкоємців, він заповідав свій наділ Мстиславу Теребовлянському.
Після смерті Лева його син Юрій І (1301—1308) знову став правителем єдиної Галицько-Волинської держави, бо Мстислав Теребовлянський також не полишив спадкоємця. Столицею держави Юрій І зробив Володимир-Волинський. За його правління вона пережила своє піднесення: швидке зростання міст і сіл, розвиток культури й торгівлі. Сам князь прийняв королівський 
титул, Останніми галицько-волинськими князями роду Романовичів були сини Юрія І Андрій і Лев II. Вони хоч і поділили між собою територію князівства, але в політиці завжди діяли спільно. Князі підтримували дружні стосунки з західними державами, прагнули здобути незалежність від Золотої Орди, яка почала слабнути. 1323 р. загинули під час однієї з війн проти татар. Після їх смерті не залишилось спадкоємця по чоловічій лінії династії Рюриковичів.
Галицькі бояри запросили на князівський стіл сина сестри Андрія і Лева Мазовецького князя Болеслава, що прийняв православ'я та дістав ім'я Юрія II. Проте вибір виявився невдалим. Юрій-Болеслав був короткозорим та егоїстичним правителем. Він запрошував до Галичини німецьких і чеських колоністів, прихильно ставився до католицької церкви, чим викликав невдоволення місцевих бояр і православного духовенства.
Непослідовною була і зовнішня політика Юрія-Болеслава. Хоча він врегулював відносини з Ордою та Литвою і навіть віддав свою дочку за сина литовського князя Гедиміна, але таке зближення посварило його з поляками та уграми. 1337 р. він здійснив спільно з татарами невдалий похід на Люблін і під загрозою польсько-угорського вторгнення у відповідь змушений був у Вишеграді підписати угоду, згідно з якою заповідав галицький трон польському королеві Казимиру ІІІ. Коли про це стало відомо, галицькі бояри отруїли князя, здійснивши 1340 р. переворот. З цього часу галицькі землі стають ареною боротьби сусідніх держав — Литви, Польщі і Угорщини і втрачають свою незалежність.


 

  Культура Галицько-Волинської держави




У культурному житті Галицько-Волинської держави значну роль відігравала церква, оскільки її установи були центрами освіти. Писемність поширювалась не тільки серед знаті, але й серед простих людей, про що свідчать численні знахідки берестяних грамот і бронзових писал. В Галицько-Волинській державі було створено і переписано багато книжок. Велика книгописна майстерня існувала при дворі волинського князя Володимира Васильовича (1270—1289), який багато знався на різних науках. Як і в Київській державі, тут велось літописання. Галицько-Волинський літопис, створений тут, є основним історичним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства з початку до кінця XIII ст.Монголи
Архітектура краю була представлена кам'яними фортифікаційними спорудами з великою кількістю башт. Такі замки у другій половині XIII ст. будувалися в Луцьку, Кременці, Олеськові, Хотині тощо.
У містах Галичини — Перемишлі, Звенигороді, Галичі, застосовуючи різьблені орнаменти, будувалися з білого каменю церкви. Найбільшим білокам'яним храмом у Галичі був збудований у середині XII ст. Успенський собор. Нові ідеї в архітектурі з'явилися у XIII ст. Вони відобразились у спорудженні урочистих храмів: церков Успіння у Холмі, храмів Івана Богослова та Дмитра у Луцьку (кінець XIII ст.), церкви Миколи у Львові, церкви Василя у Володимирі-Волинському. В їхній архітектурі перепліталися візантійсько-руський та готичний стилі.
Під впливом київського розвивався галицько-волинський іконопис. До сьогодні збереглася ікона волинської Божої Матері кінця XIII—XIV ст. з Покровської церкви у Луцьку. Популярна в Польщі Ченстоховська ікона Божої Матері («Матка Боска Ченстоховська») була створена у XIV ст. в місті Белзі на Галичині.
Отже, культура Галицько-Волинської держави відзначалась поєднанням слов'янської спадщини й впливів Візантії, Західної та Центральної Європи. За рівнем культурного розвитку Галицько-Волинське князівство посідало помітне місце серед сусідніх народів.

 
додати

Комментарии 

 
0 #84 Гоголь 2012-12-23 17:37 Цитировать
 
 
0 #83 сергей 2012-10-09 22:17 спс!!! Цитировать
 
 
-1 #82 лошица 2012-03-19 15:53 Цитировать
 
 
+1 #81 Дашуля 2012-03-17 20:09 дякую Цитировать
 
 
-1 #80 Іринка 2012-02-24 22:53 Цитировать
 
 
0 #79 Марія 2012-01-06 18:37 Дякую! Цитировать
 
 
+2 #78 Лена 2011-10-27 23:14 спасибо Цитировать
 
 
+2 #77 Bodya 2011-10-24 15:35 дякую Цитировать
 
 
+5 #76 Iren 2011-10-04 08:38 Дякую!!!!) Цитировать
 
 
+2 #75 KI-11-1-18 2011-09-29 01:02 #73 p.pz, к семинару готовишься? Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить




...