Головна Історія України Iсторія Черкас Золота Підкова Черкащини Умань
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 167 гостей онлайн

Місто Умань
На території сучасного міста та його околиць виявлено залишки багатьох давніх поселень ( всього 26 пам’яток) : трипільської культури, доби пізньої бронзи, чорноліської культури, скіфського часу, черня-хівської культури, ранньослов’янських, періоду Київської Русі, пізньосередньовічних. Останні представлені територією пізньосередньо-вічного міста ( Уманська фортеця та посад), та підземними спорудами, яких тут виявлено більше 40.  
  Протягом кількох століть ця територія зазнавала нападів різних кочових народів, серед яких набіги монголо-татар були особливо руйнівними.
  За дослідженнями науковців назва «Умань» походить або від річки Уми (Уманки), або від Куманії (Гуманії) - країни кочовиків ( куманів- половців), яка розташовувалася в степах України. Уманщина входила до території Білої (західної) Куманії, де під владою прийшлих кочовиків жило багато осілих селян, які займалися своїми традиційними справами і розмовляли давньою українською мовою.
  В другій половині ХІV ст. територія Умані була загарбана Литвою, а з 1569 р. – опинилася під владою Речі Посполитої.
  1609 року територія Умані була подарована польським урядом у вотчинне володіння брацлавському старості В.О.Калиновському. А в судовому документі 1616 р. вперше згадується місто Умань. Магнат В.О.Калиновський прагнув назвати місто Калинград, але ця назва не прижилася. 
  За рахунок селян і ремісників місто швидко зростало, в середині ХVІІ ст. тут було вже 9600 чоловік. В той час Умань була ремісничим і торгівельним осередком, у передмістях якого жило хліборобське населення.
  В ході національно-визвольної війни 1648-54 рр. повстанці під керівництвом І.Ганжі штурмом взяли Умань, яка стає центром Уманського полку ( до 1711 р.). Полк займав територію від Гірського Тікича до Південного Бугу, в ньому було 14 сотень і 2949 козаків. Збудована козаками в 50-70-х роках ХVІІ ст., Уманська фортеця була однією з наймогутніших на Україні. Тут були добротні будинки, кілька церков. Місцеві й заїжджі купці вели жваву торгівлю. В місті працювало багато ремісників – кравців, шапкарів, кушнірів, шевців, ковалів, зброярів. Про це ми знаходимо відомості у турецького мандрівника Е.Челебі та П.Алепського із Сірії.
  В ХVІІ ст. Уманська фортеця неодноразово витримувала наступ польсько-шляхетських військ ( 1654, 1955, 1664, 1665 ). За Андрусівсь-ким перемир’ям 1667 року Умань залишилася під владою Польщі.
  1670 р. Умань захопив ставленик шляхетської Польщі гетьман Пра-вобережної України М.Ханенко.Під час турецьких походів 1677-78 рр. місто зазнало великих руйнувань. Умань лежала в руїнах, тут кочувала татарська орда. Проте, у 1690-х роках ця територія була визволена повстанськими загонами С.Палія. Місто знову почало заселятися.
  У 1726 р. Умань належала магнатам Потоцьким. Польське панство проводило політику ополячування населення Умані. Для цього 1765 р. Тут було засновано уніатський монастир.
  На протязі всього ХVІІІ ст. населення Умані боролося проти феодального, релігійного, національного гніту. Гуртуючись в загони гайдамака нападали на Умань ( 1737, 1739, 1755-57, 1761 рр.).
  1760 р. Умані надано Магдебурзьке право. 1765 р. засновано Уманський уніатський монастир, 1766 р . – базиліанську школу, в якій навчалось до 400 учнів.
  Під час подій Коліївщини 1768 р. повстанці здобули Умань. Коли до міста підішли війська Максима Залізняка, до них приєдналися 400 уманських надвірних козаків на чолі з сотником І.Гонтою. Ці події яскраво оспівані Т.Г.Шевченком у поемі “Гайдамаки”.  
  Після придушення повстання Умань залишилася центром маєтку Потоцьких. З 1797 року місто стає центром Уманського повіту Київської губернії.
  Кінець ХVІІІ-початок ХІХ ст. ст. в історії Умані знаменується створення тут дендрологічного парку “Софіївка”.

Софіївка


  Світ знає багато шедеврів паркового , ландшафтного мистецтва, і треба взяти на себе велику сміливість,щоб сказати про той чи інший парк : оце неперевершена перлина ! Але,розповідаючи про “Софіївку “, яка ,безперечно ,посідає у цьому ряду одне з перших місць,ми можемо з певністю твердити : рідко який витвір паркової архітектури позмагається з нею кількістю легенд та романтичних історій,що загубилися в тінистих алеях,таємничих гротах,у нагромадженні скель. Вони розкриваються лише перед тими , хто вміє бачити, хоче слухати.
  Вчені ще й досі сперечаються , де й коли було закладено легендарні сади Семираміди,одне з семи чудес світу. А от з уманським парком ніби все зрозуміло : і час початку будівництва, і рік відкриття, і сума , в яку обійшлася “Софіївка” її власникові та інші віхи її біографії. Та не поспішаймо з висновками. Бо й сьогодні ми почуємо від старожилів, прочитаємо в давніх і сучасних виданнях чимало напівказкових історій, у яких реальне тісно переплітається з фантастичним, і марна справа відділяти правду від вигадки.
  Гарну легенду завжди прикро й боляче руйнувати, але історія грун- тується на істині. Тож і ми , розповідаючи про “Софіївку”, будемо змушені піддавати сумніву казкові образи. І , щонайперше – в легенді про її заснування.
  Оповідь ця романтична. Граф Станіслав Щенсний Потоцький, один з найбагатших магнатів України,узяв шлюб з прекрасною грекинею Софією.Такої красуні , як свідчать сучасники, не бачив світ. Описуючи її навіть сухі історики збивались на поетичну мову.Так, В.Іващенко, автор нарису про “Царицин сад”(так називали “Софіївку” з 1836року) ,писав : “Софія була навдивовиж гарна ; у великих чорних очах виднілися сум і пристрасть ; у руках її було скільки невимовної чарівності,на губах скільки покірності й мольби…”  
  Закоханий граф квапився виконати всі забаганки молодої дружини. Влітку 1795 року, повертаючись із Гамбурга до Умані, вона завітала до графині Гелени Радзивілл.Її маєток був розташований у містечку Неборорові,неподалік Варшави.На Софію велике враження справив розкішний парк,про що красуня писала в листі до Щенсного :” Після обіду поїхали дивитися “Аркадію”.Важко уявити собі щось більш романтичне і прекрасне.Ти знаєш “Аркадію”,але бачив її 10 років тому. Уяви собі , як можуть повиростати молоді дерева за 10 років і як багато


Софія ПотоцькаСофія
Потоцька

тут зроблено для поліпшення цього місця…В “Акадію” я закохана до нестями; нема в світі жодного виду квітів і екзотичних рослин , яких би не було тут.Гуляючи садами “Аркадії”, я відчувала,що у розпал літа переживаю знов весну і кожне дерево наче каже : «Мені тут хороше!”Аркадія дуже нагадує мені Крим; ти знаєш , що в тому краю з твоїми достатками можна було б мати протягом двох років таку ж саму, а може, й більш прекрасну “Аркадію”, адже там не потрібні штучні насадження ? Правда,мій любий друже, що ми матимемо сільце в Криму?..”
  У наступному листі від 19 липня вона доповнила своє прохання побажанням: ”…Якщо ми матимемо садибу в Криму, накажеш 
встановити там органи так само , як у Радзивіллової в “Арка-дії”…”Однак Софія не знала про дійсний стан фінансових справ у Щенсного - на той час перша дружина Потоцького Юзефіна зі своїми управляючими довела маєток мало не до краху.Тому тоді придбати садибу в Криму граф не міг.
  Та недаремно древня мудрість твердить:все перемагає любов! Вона й надихнула закоханого Щенсного на своєрідний подвиг – він зібрав кошти і через рік в Умані серед вигорілих під сонцем степів та балок, 
серед хаотичного нагромадження скель,почалося будівництво парку в романтично му стилі.
  У дарунок коханій граф вирішив створити куточок Еллади, щоб нагадував він їй гори і ліси,чисті струмки й прозорі озера покинутої Греції.
  Під час будівництва славної “ Софіївки ” пролилися ріки поту й сліз знедолених кріпаків,її безвісних творців.Марно було б шукати в архівах імена бодай небагатьох із них.Так само марно,як шукати на старовинних єгипетських табличках імена будівників пірамід .Та все ж через усні перекази до нас дійшло кілька прізвищ,мабуть,найвідоміших будівничих “ Софіївки ” : Дрозденка,Діденка,Ковалевського,Гудимова та ще декількох із незліченної кріпацької армії Потоцького.
  Немає меж народній фантазії ,коли вона хоче уславити,увічнити ге– роя. Документальних підтверджень про участь у створенні “Софіївки” кріпосного садівника Заремби, на жаль, не знайшлося. Але до нас дійшли легенди про те,що за наказом графа після закінчення робіт його осліпили й відтяли правицю,щоб ніколи вже не зміг не тільки перевершити створене ним диво ,а й бодай повторити його .Про те,як на прохання своєї коханої він покликав до життя животворний струмок, води якого зціляли людей , додавали їм сили. Про те , як разом із повсталими боровся він проти поневолювачів, польської шляхти. Цілком можливо , що в недалекому майбутньому вченим усе ж пощастить виявити сліди цього легендарного садівника, як вдалося їм уже заповнити багато білих плям в історії створення “Софіївки”.
  Ім’я інженера , якому граф доручив будівництво парку,відоме. Це - Людовік Метцель, колишній польський військовий інженер , людина талановита і широко ерудована. Як згадують сучасники, Потоцький , коли приїхав до Умані на полювання, звернув увагу на мальовничі яри та озера. Тоді він запитав у Метцеля : “Чи не можна зробити з цього яру гулянку? Я б волів подарувати її моїй дружині й наректи це місце її ім’ям. Аби витрати тебе не зупиняли, я готовий все, що зажадаєш, на це зужиткувати.” Інженер обдивився місцевість і сказав, що перш за все потрібні робочі руки,і якомога більше.
  Треба було мати глибокі інженерні знання,витонченний смак, неабияку фантазію і вміння , щоб окреслити в уяві , а потім втілити в життя таку феєрію гаїв і мальовничих галявин, ставків і водограїв, терас і алей, гротів і альтанок. Метцель мав у своєму розпорядженні багато тисяч робочих рук адже кріпаків зганяли сюди з усіх величезних графських володінь.Однак, і це не давало можливості вирішити всі питання будівництва, які потребували колосальних фізичних зусиль. Для того, щоб пересувати величезні гранітні брили, Метцель широко застосовував підйомні машини. Помічником його був садівник Олива.
  На скелястих берегах річки Багно, яка пізніше дістала назву Кам’янка, росло кілька десятків верб, в’язів, поодинокі липи та груші. Тисячі екзотичних дерев було завезено до Умані звідусюди. Вони чудово вписалися в навколишню місцевість і створили неповторний ансамбль.
  Урочисте відкриття парку відбулося у травні 1802 року, в день народження красуні Софії.
  Роботи , пов’язані з завершенням будівництва парку, тривали і наступні роки, навіть після смерті господаря. Та все одно вражають фантастично стислі строки, за які виросло на Умані оце зеленомармурове диво. Всього шість років ! Графу “Софіївка” обійшлася в 2000250 карбованців сріблом.
  І все ж…Віддавши належне історичній правді , повернімося до легенди, втіленої в камені , в воді, дібровах і галявинах, до рукотворної “Софіївки”.
  З 1836 року і аж до революції парк носив іншу назву – “Царицин сад”.Справа в тому ,що після Польського визвольного повстання 1830-1831 рр. Умань і родовий маєток Потоцьких було конфісковано. Тоді й загубилася первісна назва парку - “Софіївка” ,відновлена вже за нашої доби.” Царицин сад” потрапив під опіку Управління військових поселень.У цей період його ретельно доглядали і здійснили чимало робіт по реконструкції та розширенню. Станом цього чарівного оазису цікавився імператор Микола І. За його розпорядженням на місці встановленої Потоцьким статуї Тадеуша Костюшка, керівника Польсь-кого повстання, з’явилася статуя імператриці Олександри Федорівни. Здавалося , що віднині за парком навічно було закріплено назву “Царициного саду”.
  У 1859 році уманський парк перейшов у розпорядження Головного училища садівництва , яке з цієї нагоди перевели з Одеси до Умані. Так, унікальний маєток, який слугував розвагою нечисленним можно-владцям, почав працювати на користь науки.
  Після того як колишня “ Софіївка” стала господарством навчально- го закладу , наймана праця за її доглядом поступово відсувалася на задній план: тут трудилися і учні училища , і вихованці нижчих шкіл, які проходили практику тривалістю не менше року. Одночасно в цей період, як й раніше, коли парк підпорядковувався відомству військових поселень, тут проводилися значні роботи по реконструкції гідротехнічних та інших споруд, будувалися й нові.У численних свідченнях очевидців, офіційних документах можна знайти згадки про ремонтні роботи на греблі, в одному з гротів , про перебудову терас,оглядових майданчиків тощо,а також про зразковий порядок,який тут підтримувався.
  Можливо, доля була милостивою до цього парку, можливо, пощастило йому на добрих людей, турботливих господарів, які з завидним старанням примножували його багатства, але факт залишається фактом : ”Софіївка” ставала дедалі прекраснішою.
  За перших п’ять років до урочистого відкриття “Софіївки” 1802 році було зроблено багато. З’явилися Верхній і Нижній стави,водограї, таємничі гроти, нагромадження скель, містки, алеї. З Італії граф Потоцький виписав прекрасні мармурові статуї. Пересаджені багаторічні дерева утворили гаї і тінисті алеї.
  Гостей парку вражали хаотичні велетенські брили над Кам’янкою, скеля – тераса над Нижнім ставом-так звана Левкадська скеля, звідки відкривається чарівна панорама “Софіївки”, романтичний острів Анти-Цірцеї, грот Діани , водограй, що б’є з каменя посеред ставу, задум-ливий спокій Єлисейських полів, грот Тантала з кам’яною брилою,що загрозливо нависла над ним та багато інших рукотворних див.
  Згодом , коли “Софіївка” перетворилася на “Царицин сад” і стала державною власністю, роботи по реконструкції парку та його розвитку розпочалися в значних масштабах.
  На гігантській палітрі парку лишили свої мазки-автографи талано-
виті архітектори і садівничі. Історія донесла ім’я головного садівника “Софіївки” Ферре, який наприкінці 1830-х – на початку 40-х років побудував терасу Бельвю, а також терасу Муз. Обидві вони влаштовані у надзвичайно мальовничих місцях, оточених басейнами, водограями, альтанками.
  Свій помітний слід у біографії “Софіївки” залишив відомий вчений-природознавець В.В.Пашкевич, який у 1885 році обіймав посаду головного садівника парку.Під його керівництвом у 1890-1891рр. тут було закладено арборетум,що надалі дістав назву Англійського парку . На території 2 га вчений висадив понад сто екзотичних рослин , завезених з різних місць. З ім’ям В.В.Пашкевича пов’язують початок справжньої наукової роботи в “Софіївці” .
  Справжнім дивом “Софіївки “можна назвати численні гроти , висічені у скельних монолітах. Найбільший грот - грот Каліпсо. Назву пов’язано з міфом про мандри Одіссея. Грот називають ще Левовим або 
Громовим , через лункий гуркіт водяного струменя. Граф Потоцький наказав своїм майстрам викарбувати на кам’яній стіні напівзагадкові слова :” Загуби тут пам’ять про нещастя і прийми щастя віще , якщо ти щасливий, так будь щасливим ще більше”.  
  Неподалік розташовано грот Фетіди – давньогрецької морської богині - один з найпрекрасніших у цьому ансамблі.Він має вигляд античного храму. Спершу тут стояв бюст фессалійського героя Пелея, який оволодів Фетідою. Зараз тут стоїть біломармурова статуя Венери, оточена урочистими колонами,-її приховує суцільний каскад води.
  Долина Велетнів вражає хаотичним нагромадженням гранітних брил. Здається, ніби й справді її будували велетні, бавлячись, розкидали скелі, а деякі з них навмисне лишили в такому хисткому положенні, що ось лишень повіє вітерець – важка брила обрушиться вниз і ніщо не зможе її зупинити.
  А зовсім неподалік - тиша й спокій Єлисейських полів, що мають уособлювати райський куточок.Застигли в мовчанні віковічні дерева, стиха дзюркотить лагідний струмок. Місце для мрій і тихого смутку. Чи не тому господар саме тут , у Темпейській долині , звелів постави ти колону Печалі – пам’ять про своїх померлих дітей , про так рано обірвані їхні юні життя .
  Особливе місце займають ріка Стікс та Мертве озеро. Наш човен , рушивши з Мертвого озера , тихо впливає в підземну ріку. Не багато в нашій країні таких річок. Ця ж – рукотворна ,бо , насправді є каналом, пробитим у кам’яній товщі - особливо незвичайна.Уже сама її назва (з міфології Стікс ріка, через яку переселялися душі померлих у потой-бічний світ) настроює людину на філософські думки, нагадує про скороминучість життя. На чверть кілометра простягнувся підземний Стікс. На відміну від інших природних річок у карстових нашару-ваннях, по яких здійснюються прогулянки для туристів, тут немає штучного освітлення. Через нечисленні отвори, влаштовані у гранітній скелі , сюди проривається скупе, тьмяне сонячне світло. 
  Підземна ріка Стікс , через яку міфічний перевізник Харон нібито переправляв душі до царства мертвих ледь освітлена , вона тягнеться , протікає під тунелем , облицьованим гранітом і цеглою. Денне світло сюди падає крізь отвори в горі.Човен запливає в річку з Мертвого озера і опиняється в Амстердамському шлюзі.
  Вже в повоєнний час, 1946 року, було відновлено історичну назву дендропарку.В 1995 році “Софіївку” було підпорядковано Академії наук республіки. Вона стала філіалом Центрального республіканського ботанічного саду.
  Територія парку розширилася до 160 га. Сьогодні Уманський державний дендрологічний парк “Софіївка”- найбільший центр індустрії рослин у Правобережному лісостепу України. 
  На його експозиціях і колекційних ділянках росте 1646 видів , форм, сортів місцевих та експозиційних рослин.Тут проводить наукову роботу відділ репродуктивної біології рослин Центрального ботанічного саду. Багато уваги приділяється збереженню та реконструкції насаджень парку,його архітектурних та гідротехнічних споруд ,тому “Софіївка” по праву вважається одним із кращих дендропарків України.
  Протягом усього туристичного сезону прямують до Умані автобу- си. Будь-якої пори року не припиняється потік відвідувачів-“Софіївка” принадна в усі пори року .
  Звичайно , марно й сподіватися за один день оглянути всі 160 га те- риторії “Софіївки”, побувати в розсадниках і теплицях, познайомитись з копіткою працею наукових працівників парку. І все ж ми запрошуємо вас до “Софіївки”. Під час відвідання парку ви помандруєте старовинними алеями, тими, якими ступали Олександр Пушкін, Тарас Шевченко , Іван Котляревський , Сергій Волконський, Павло Пестель, Михайло Бестужев-Рюмін, Володимир Сосюра , Максим Рильський та ще сотні славних наших земляків. І обов’язково повернитесь сюди ще неодноразово!

Новий вхід до «Софіївки» з боку вулиці Київської.
Новий вхід до « Софіївки » з боку вулиці Київської.
  Повертаючись до Умані, в якій розташований дендрологічний парк “Софіївка”, варто зазначити, що з її історією і культурою ви можете 
ознайомитися в Уманському краєзнавчому музеї , а також під час пішохідної прогулянки по місту, оглядаючи її численні пам’ятки та пам’ятні місця.
  В Умані народилися український археолог, етнограф, мистецтво-знавець, академік АН УРСР М.Ф.Біляшевський, український письменник, Герой Соціалістичної праці Ю.К.Смолич. Тут пройшли дитячі та юнацькі роки українського поета, академіка М.П.Бажана.
  Під час подорожування по Уманщині вас неодмінно запросять побувати в окремих селах Уманського району, які славні своїми земляками : село Оксанино, де народився двічі Герой Радянського Союзу генерал І.Д.Черняхівський, село Косенівка – на батьківщину генерала К.М.Дерев’янка, який підписував капітуляцію Японії в ІІ-й світовій війні від імені Радянського Союзу ( нещодавно в селі відкрито меморіальний музей ) та інші. Якщо у вас буде час, побувайте в них : ви доторкнетися до цікавих сторінок нашої історії та культури.
 
додати

Комментарии 

 
0 #14 qElenaFef 2017-09-09 02:18 Работа в интернете Цитировать
 
 
0 #13 сексоман 2016-03-18 23:15 Цитировать
 
 
-1 #12 Алёна 2011-12-08 18:45 Алёна"Как хорошо что вы есть,но было бы на много лутше если бы вы написали б сочинение Цитировать
 
 
0 #11 Алёна 2011-12-08 18:43 Как хорошо что вы есть, былобы на много лутше если бы вы написали б сочинение Цитировать
 
 
+1 #10 Татьяна11Б 2011-12-01 23:59 я вам очень признательна, эта полезная информация мне безумно помогла! Цитировать
 
 
0 #9 кетрін 2011-05-09 22:36 :s gh: я лове умань Цитировать
 
 
0 #8 Альона 2011-04-18 00:08 спасибо Цитировать
 
 
0 #7 Алина 2011-03-09 19:28 Дякую!!!!! Цитировать
 
 
+1 #6 ani4ka 2011-02-07 13:37 а мені подобаєься я в цьому місті народилась і тут живу!!!!!!!!!! Цитировать
 
 
-2 #5 мегаhttp://mestectvo 2010-12-24 21:24 спс большое,вы мне помогли Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить