Головна Історія України Iсторія Черкас Золота Підкова Черкащини Суботів
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

загрузка...
Сейчас 547 гостей онлайн

Село Суботів - Золота Підкова Черкащини

Землі, на яких виникло село, були даровані чигиринському підстарості Михайлу Хмельницькому ( батьку Богдана хмельницького) на зламі ХVІ-ХVІІ ст.ст. Хоча за археологічними джерела населення мешкало тут з неолітичного періоду. В селі та на його околицях відомо багато археологічних пам’яток : багатошарове поселення неоліту-ранніх слов’ян, два поселення і одне городище чорноліської культури, два посе-лення скіфського часу, курганний могильник «Три брати», могильник зарубинецької культури,посад пізньосередньовічного Суботова та ін.
  В історичних джерелах знаходимо : «… Він посів тут Суботівську слободу… і почав був досить розживатись». Тут пройшли дитячі роки майбутнього гетьмана України.

Богдан Хмельницький

Богдан Хмельницький



  У невдалому для польського війська бою з турками і татарами під Цецерою у 1620 р. М.Хмельницький загинув, а його син, Богдан, потрапив в полон. Повернувшись через два роки, Б.Хмельницький оселяється в Суботові і починає розвивати господарство, яке залишилося від батька.
  Про період 1622-1645 рр. відомості досить скупі. З початком Визвольної війни у 1648 році статус Суботова зазнає значних змін: він стає приміською резиденцією гетьмана України Б.Хмельницького. Тут на стародавньому городищі було споруджено невелику фортецю, а в ній – житлові, господарські та інші будівлі гетьманського двору. Тут проживала родина гетьмана,а також челядь й козацька старшина.
  1653-1656 рр. Богдан Хмельницький своїм коштом будує поруч із замчищем Іллінську церкву і заповідає поховати себе в її стінах.
  Укріплення Суботова та його околиць у ХVІІ ст.за місцем розташування розділяються на три групи : центральна – оборонні споруди замку та Іллінська церква ; південна – Вовчий шпиль – спостережний пункт; укріплення для захисту зі сторони заплави Тясмину – хутори на пагорбах, що здійснювали додатковий контроль над Суботівським шляхом. Окремо виділялись підземні ходи, що виконували роль шляхів сполучення між укріпленнями. Центром був замок площею 2 га, який розташовувався на мису з крутими схилами, мав оточуючий рів, два яруси валів із ескарпованими схилами, три дерев’яні то одну кам’яну вежі. Археологічні дослідження свідчать про два етапи в будівництві замку, хронологічні рамки яких визначаються життям та діяльністю Михайла та Богдана Хмельницьких. Перший – кінець ХVІ ст.. – 1620 р., коли Суботів був власністю М.Хмельницького, який закладає фундаменти замкових укріплень. Другий – 1622-1657 рр., коли Б.Хмельницький продовжує спорудження укріплень, використовуючи свої знання в галузі фортифікації, яких він набув у Франції. Початок 1650-х рр.. приносить якісні зміни в архітектуру замку : споруджуються будівлі із каменю та цегли. Це – будинок гетьмана, оборонна вежа, Іллінська церква. Вони повинні були викликати у іноземних гостей і послів повагу до господаря – гетьмана України, а відтак - до всієї держави. Посередині замчища стояв величний кам’яний палац. Руїни замку зберігалися ще до 1830 р. і були замальовані в 1826 році художником Сплетсером. У 1830 році залишки замку були розібрані на будівництво Медведівського монастиря. 
  У 1664 р. Суботів було захоплено і зруйновано польсько-шляхетсь-ким військом С.Чарнецького. За Андрусівським перемир’ям 1667 р.

Суботів ХVІІ ст. за реконструкцією Г.Логвина.Суботів ХVІІ ст. за реконструкцією Г.Логвина.


Суботів у складі Правобережної України відійшов до шляхетської Польщі. А після включення у 1793 р. Правобережної України до складу Російської імперії, Суботів став звичайним селом Київської губернії.
  В Суботові двічі – 1843 та 1945 рр.- побував Т.Г.Шевченко, який неодноразово згадував село у своїх творах (містерія «Великий льох», поезії «Стоїть у селі Суботові», «Заступила чорна хмара» та ін.). Тут він виконує свої малюнки : «Богданові руїни в Суботові», «Богданова церква в Суботові», «Кам’яні хрести в Суботові», «Будинок Хмельницьких в Суботові» ( останній не зберігся).
  Сьогодні відвідавши замчище Богдана Хмельницького , ви побачите кам’яні фундаменти оборонної вежі, над якими заплановано збудувати захисний павільйон з розміщенням у ньому експозиції знахідок, що були зроблені археологами під час розкопок замчища.
  Найцікавішими сторінками в історії Суботова є Іллінська та Михайлівська церкви.
Іллінська церква 1653 р.
   
  Іллінська церква - визначна архітектурна, історична і культурна пам’ятка другої половини ХVП століття, що добре збереглася майже в первісному вигляді до наших днів. Ії історія складає вже 352 роки. Історія , яка дуже цікава, з початку і до сьогодні.
  На жаль, поки що немає літописних даних про точний рік побудови храму. З непрямих свідчень Самійла Величка і Григорія Грабянки можна зробити висновок , що церква будувалася як домовий храм сім’ї Хмельницьких впродовж 1651-1653 рр. навпроти гетьманського палацу з його південно-західної частини Ймовірно, зведено цю монументальну споруду на кошти гетьмана та за його проектом. Але, і зараз рік побудови церкви викликає суперечки між дослідниками, адже Павло Алепський, подорожуючи через Суботів 1656 року відмічав, що в цей час в приміщенні проводились облицювальні роботи.
  Збереглися відомості про 1652 рік, як рік спорудження храму, коли Богдан Хмельницький розібрав мусульманську мечеть в Суботові, використовуючи каміння для свого храму.
  Отже, вірогідніше , що Іллінська церква споруджувалася в 1651-1653 рр., в серпні 1653 року – в День Св.Іллі - була освячена, а в 1656 році, коли в ній побував Павло Алепський, в церкві проводились додаткові роботи. 
  Літописні згадки про Іллінську церкву знаходимо у зв’язку із смертю Богдана Хмельницького. За традиціями православної церкви, як фундатора храму, гетьмана поховано праворуч від вівтаря,біля південної стіни споруди.  
  Але невідомо, чи домовина гетьмана залишилася на місці поховання. У “Чернігівському літописі” ХVШ століття було вміщено відомості, що 1664 року, коли польсько-шляхетські війська захопили Чигирин, за наказом Стефана Чарнецького тіло Богдана і його сина Тимоша були видобуті і викинуті з домовин. Частина дослідників не вважає цю вістку достовірною.
  Відомо, що саме в 1664 році було спалено значну частину Суботова. Тоді ж зруйновано будівлі і укріплення садиби гетьмана. 
В той же час церква залишилась практично неушкодженою.
  Вже з Х1Х ст. почали розповсюджувати різні версії про те, що вірні козаки Богдана Хмельницького в день його похорон підмінили його тіло і похоронили в іншому місці. Одні гадають, що прах гетьмана поховали біля Іллінської церкви на погості, інші - що перенесли його і поховали в склепі під Михайлівською церквою у Суботові і навіть у Холодному Яру. А доказів і досі немає.
  Відомий на Черкащині краєзнавець Соса П.П. вважав, що підміна тіла гетьмана під час похорон була практично неможлива з урахуванням церковних правил та релігійних переконань духовенства, та і потреби в цьому у 1657 році не було .
  Отже, Богдан Хмельницький не міг бути похований в інших місцях, окрім Іллінської церкви. П.П Соса допускає, що рідні й шанувальники Б.Хмельницького після глумлення над прахом гетьмана, дійсно зібрали останки від праху і поховали на погості біля церкви.
  Але для з’ясування такої або іншої гіпотези необхідно провести масштабні розкопки і додаткові наукові дослідження, можливо в архівах іноземних держав. Археологічні дослідження , що проводились в церкві в 1970-х роках, не дають можливості стверджувати або заперечувати відомостям літописів.
  Кілька слів треба сказати про архітектурний стиль церкви. Адже, вона є ПАМ’ЯТКОЮ АРХІТЕКТУРИ НАЦІОНАЛЬНОГО НАДБАННЯ.
  Архітектори розглядають Іллінську церкву як переходову пам’ят-ку від середньовічної і ренесансної архітектури до українського бароко.
  Основні розміри церкви : довжина – 23 м, ширина – 14,08 м, висота стін – 7,35 м. Церква збудована із каменю і цегли, товщина стін – 1,8 м. Місце для церкви вибрано надзвичайно вдало з погляду оборонного, а також містобудівного та художнього.  
  Документальних джерел про подальшу долю Богданової церкви у другій половині ХVП століття на даний час , на жаль, не виявлено. Не знайдено документальних джерел і про долю Іллінскої  
церкви і в ХVШ столітті. Ця біла пляма в історії храму чекає на свого дослідника.. Лише на початку Х1Х століття Іллінська церква знову починає згадуватися в документальних джерелах. І відтоді ми вже можемо добре прослідкувати т долю за малюнками 1826 р. з “Истории Малой России…” Д.М.Бантиш-Каменського, 1844 р. Т.Г.Шевченка , за гравюрою 1861 р. К.Пржичиховського та ін.
  З 1851 року місце священика Іллінської церкви займав отець Роман Орловський. Рішенням Палати державного майна церкву планували розібрати на цеглу. І тоді, отець Роман Орловський почав бити в усі дзвони. До Суботова приїздили інженери, оглядали споруду й кожного разу приймали рішення, що виключало одне одного. Настирливість отця Р.Орловського перемогла ! Він довів справу до кінця : не лише зберіг пам’ятку, підтримав її, але й зробив усе можливе, щоб відродити первісний вигляд церкви. Під час реставрації дерев’яний купол перенесли на вівтарну частину.


Іллінська церква за малюнком початку ХІХ ст.


 Іллінська церква за малюнком початку ХІХ ст.

Відновлена Богданова церква була освячена 30 вересня 1869 року. Згодом, в 1874 році замість дерев’яної дзвіниці побудували кам’яну ( з цегли місцевого походження), з’єднавши її з церквою кам’яним коридором. До кінця ХІХ ст. відносяться і кам’яні хрести, що і зараз стоять позаду церкви .
  В 1921 році на прилеглій до церкви території проводились перші археологічні дослідження. Їх проводив академік Української Академії Наук І.Я.Стелецький. Метою розкопок було виявлення поховання Богдана Хмельницького. 
  1923 р. рішенням Черкаського окружного комітету охорони пам’яток старовини, мистецтва й природи Іллінську церкву було прийнято на облік під охорону як пам’ятку старовини. До 1929 року Богданова церква постійно діяла. Напевно, у зв’язку з місцезнаходженням, поступово з’являється ще одна місцева назва храму - Горянська церква.
  З початком колективізації у Суботові представники місцевої влади вирішили закрити Іллінську церкву. Новостворений колгосп потребував спорудження просторого зерносховища.. Спроба влаштувати в приміщенні храму сільський клуб для молоді виявилася не вдалою, адже кам’яне приміщення не отоплювалося. Певний час тут демонструвалися кінофільми, і церковне начиння замінили декорації з краєвидами природи.  
  З початком окупації Чигиринщини фашистськими загарбниками 1941-1943 рр. На прохання більшості суботян було поновлено службу в єдиній на той час Іллінській церкві. Священиком в цей час і до останнього закриття 1953 р. служив отець Димитрій Квартальнов.  
  Напередодні святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією в 1953 році прийнято рішення про закриття Іллінської церкви як культового закладу й створення там краєзнавчого музею. Тоді ж експедицією Інституту історії і теорії архітектури Академії архітектури УРСР на чолі з видатним архітектором і вченим Г.Я.Логвином здійснено перші історико-архітектурні дослідження Іллінської церкви.
  1953 р. В церкві установлено символічний надгробок Богдана Хмельницького, виконаний за проектом І.Шмульсона, місце розміщення якого визначене без дотримання історичної правди за вказівкою тодішнього голови місцевого колгоспу ( адже фінансування робіт проводилось на кошти колгоспу).
  Наступні археолого-архітектурні дослідження Іллінської церкви припадають на 1969-1973 рр. Експедицію Інституту Археології АН УРСР очолювали Р.Юра , М.Кучера , П.Горішній. В західній частині церкви виявлені залишки згорілого житла ХI століття. Біля фундаменту північної стіни розчищено два поховання у дерев’яних домовинах. На одному з кістяків збереглись залишки шовкового пояса, за яким поховання датується ХVП століттям. До розкопок в Іллінській церкві не було відомо про існування тут інших поховань, крім Богдана Хмельницького. Дослідники вважають, що поховання належать членам родини гетьмана або представникам козацької старшини. В 1972 році поблизу вівтаря в південно-східної частині храму відкрито ще одне пограбоване поховання ХVП ст.
  На початку 1970-х років церкву реставрували. Архітектору С.К.Кілессо вдалося відновити первісну форму даху із заломом, розміри і форму “муравленої” зеленої полив’яної черепиці, віконні дубові рами з круглими литими кольоровими шибками в ціновій оправі, первісну форму порталу та барокового фронтону зі стрільницями. Роботи завершились в 1977 р. Під час реставрації було розібрано і цегельний коридор.
  Завдяки старанням місцевих краєзнавців І.К.Юрченка, С.І Вах-ненка, В.П.Арутіна та ін. в приміщенні церкви було створено цікаву експозицію краєзнавчого музею .Та згодом найцінніші експонати стали поступово переправлятися до музеїв Києва, Черкас, Переяслава. В зв’язку з незадовільним фінансуванням час від часу музей то припиняв свою роботу, то знову відновлював. Деякий час Іллінська церква бездіяльно пустувала.
  В 1990 році на численні звернення жителів Суботова в різні державні інстанції було прийнято рішення про відновлення служби в Іллінській церкві. Іллінська церква як видатна пам’ятка історії, культури та архітектури знаходиться на балансі Національного історико-культурного заповідника “ЧИГИРИН” з правом безкоштовної оренди з боку релігійної общини. Нині це Українська православна церква Київського патріархату.
  Під час підготовки до 400-річчя з дня народження Богдана Хмельницького у 1993-1995 рр. пройшла остання реставрація церкви. В ній встановлено новий іконостас за зразком кінця ХІХ ст. Нещодавно його вкрито позолотою.  
   

Михайлівська церква.

   
  Інша церква с. Cуботова, про яку відвідувачам розповідають у селі – Св.Архистратига Михайла. Вірогідно, вона була побудована за вказівкою Михайла Хмельницького на центральному майдані хутора. В ній, за літописними джерелами, був похований Тиміш, син Б.Хмельницького у 1652 р.
  Церква була дерев’яною,трибанною.Протягом трьохсотлітньої історії вона не раз гинула в пожежі і знову відбудовувалася : 1664, 1718, 1786 .
  Збереглися рідкісні фотографії із зображенням Михайлівської церкви, що датуються кінцем ХІХ та 1912 р.
  Зі створенням в Суботові колгоспу, церкву закрили і протягом кількох років тут знаходився сільській клуб, хоча іконостас та ікони зберігалися. 
  1935 року церкву було зруйновано, а її дерев’яні конструкції використано для спорудження зерносховища. Таким був кінець історії Михайлівської церкви, хоча час від часу її реліквії дають про себе знати. Нещодавно було виявлено частину різьбленого іконостасу, що являє собою зображення Івана Хрестителя.

Суботівське городище чорноліської культури


  Городище було виявлено у 1950 році відомим українським археологом О.І.Тереножкіним. У 1955 р. тут були здійснені перші археологічні розкопки експедицією ІА АН України за участю історичного факультету Московського університету ( Б.М.Граков).
  Суботівське городище розташоване на західному кінці села, на правому високому березі р.Суботь. Його північно-західна половина була обкопана в давнину з двох сторін глибокими ровами, і має в плані круглу форму. Ця частина укріплення має назву «Малий городок» або «Кінське копито». Діаметр городка 85-100 метрів. Тут на початку ХХ ст. при оранці було знайдено скарб : у великому горщику знаходилися бронзові вудила і велика кількість круглих гладеньких бронзових бляшок.
  На схід від «Кінського копита» знаходиться інша, більша за площею, частина городища, яка називається «Великим городком». В плані вона має форму трикутника зі сторонами 200 метрів. Загальна довжина городища – біля 300 метрів, ширина в різних частинах – від 50 до 200 метрів.
  Під час археологічного дослідження городища були виявлені матеріали катакомбної культури епохи бронзи, дві прямокутні землянки перехідного етапу від білогрудівської до чорноліської культур, 5 землянок іншого часу, кераміка зарубинецької культури. Це свідчить про існування тут поселень до створення укріплень та після загибелі Суботовського городища.
  Розкопки городища дали велику кількість цілого та відновленого з уламків глиняного посуду : тюльпановидні горщики, корчаги, великий та середні лощені кубки, миски. Серед цікавих знахідок – гарно випалені глиняні «цеглинки»( можливо, для склепіння печі) та уламки прямо стінних жаровень ( для готування їжі). Глиняний посуд показує спадкоємність білогрудівської та чорноліської культур. Про це свідчать й інші знахідки з городища : шліфовані провушні сокири та крем’яні вкладиші для серпів.
  Серед археологічного матеріалу виділяються багато уламків глиняних форми для відливання бронзових прикрас, насамперед, бронзових браслетів зі спіральним орнаментом. Два таких браслети знайдені у скарбі в землянці № 4, поруч з бронзовим кельтом та залізним теслом. До речі, знахідка бронзового кельту була дуже важливою : вона 
довела, що кельти не є предметами імпорту із заходу, а пов’язані з розвитком культури стародавнього населення Середнього Подніпров’я. А знахідка залізного тесла засвідчила час появи в Подніпров’ї виробів із заліза.
  На Суботівському городищі знайдено багато ллячок, лійок, фрагментів тиглей, які свідчать про те, що городище було одним із бронзоливарних центрів передскіфського часу в лісостеповому Правобережжі.
  На городищі широко використовувалися вироби з кістки та рогу. Знайдені кістяні шила, наконечники стріл, вироби для вуздечки, палії та бляшки, пряслиця, підвіски-амулети та ін.
  На початку 1970-х років дослідження Суботівського городища продовжилися, і серед найцікавіших знахідок того часу слід назвати, насамперед, біметалевий меч.
  Відновлені розкопки городища були лише у 1994 році зусиллями спільної археологічної експедиції ІА НАН України, НІКЗ «Чигирин» та дослідників із Німеччини під керівництвом В.І.Клочка. Розкопки, про-ведені за найновітнішою науковою методикою, стали новим етапом у вивченні однієї із найцікавіших пам’яток чорноліської культури.
  Отже, в ході археологічних розкопок поселення з’ясовано, що культурний шар поселення поділяється на два яруси. Нижній відповідає 
часу переходу від білогрудівської культури пізньої бронзи до чорноліької культур ранньозалізного віку. Житла наземні та заглиблені. Останні представлені землянками глибиною до 1 м. Вони мали прямокутну форму, довжиною до 10, шириною до 6 м. Підлога горизонтальна, але іноді знижується до середини, де трапляються залишки вогнища. Кухонний посуд представлений горщиками , частіше тюльпаноподібної форми, прикрашеними валиками і проколами по краю. Виділяються столові посудини з залощеною поверхнею : черпаки, келихи, корчаги, орнаментовані різними наліпками та поясками із зубчастих та лінійних візерунків.
  Цікавими знахідками на городищі є скарби : один складався з деталей бронзового кінського спорядження; другий – з бронзових прикрас : браслетів, сережок, парних бляшок, про низок, намиста; третій – з бронзового кельта, залізного тесла і двох бронзових браслетів із спіральною орнаментацією; четвертий – сталевого меча з бронзовим руків’ям, браслетів, сережок, скроневих кілець, бляшки та невеликих злитків бронзи.
  Датується городище ХІ-VІІІ ст.ст. до н.е.
  Дослідження Суботівського городища мали велике значення для вивчення розвитку культури праслов’ян, ядро формування якої знаходилося в Середньому Подніпров’ї, куди входять і землі Чигиринщини. Знахідки металевих виробів дали можливість науково кваліфікувати всі відомі до цього різні матеріали пізнього бронзового віку, що походили із випадкових знахідок та зібрань.
  Спадкоємність генетично пов’язаних культур пізньої бронзи та раннього залізного віку чітко простежується, зокрема, в еволюції місцевих форм кераміки, її орнаментації. Ця культурна традиція продовжує тут розвиватися і пізніше, переростаючи у VІІ ст. до н.е. в культуру «скіфів-орачів» Геродота, що проживали за скіфського часу в лісостеповій зоні між Дніпром і Дністром.

Три криниці


  Хто б не приїздив до Суботова, його обов’язково ведуть до “Трьох криниць”, що розташовані у південній частині села в глибокій балці, яка має назву ”Качалка”. Їх площа -3.0 га. Зараз вони є пам’яткою Національного історико-культурного заповідника “ЧИГИРИН”.А під охорону “ Три криниці” було взято рішенням Черкаського облвиконкому №367 від 27.06.1972року як гідрологічну пам’ятку. Вода в кожній криниці чиста і однаково приємна на смак.Біля криниць є корячок. Але “Три криниці“ є і пам’яткою історії, тому що їх виникнення пов’язане з відомим діячем нашої історії Б.Хмельницьким.
  Багато легенд ходять в народі про “Три криниці “.Ось одна з них..
  ….Добре побив шляхту Богдан на Жовтих водах.У тій грізній січі ледь живими залишилися три найхоробріші козаки з Богданового війська. Що то за відважні витязі були – кожен проти ворожої сотні бився. Відшукав Богдан на полі брані зранених своїх побратимів.Підняв закривавлені тіла їх з землі.Поцілував кожного і наказав поранених негайно везти до Субова , де гетьман планував створити госпіталь.І подалися вершники до Тясьмину. На ранок другого дня вони вже минули Замкову гору. На бугрі біля Суботова зустрівся їм дідусь. Зупинив вершників. Розповіли вони йому про наказ гетьмана. А ранені стогнали, просили пити.
  У глибокій балці напоїв старий поранених джерельною водою. Знався дідусь на лікарських травах, збирав цвіт, корінці. Настояв їх на джерельній воді, все поїв трьох козаків.Тією ж водою обливав рани, що швидко зарубцьовувалися. І вирвав старий хоробрих витязів з обіймів смерті. Швидко одужали вони і,коли сідали на коней ,подякували дідусеві. Незабаром після нової великої перемоги повернувся Богдан Хмельницький до Суботова . І приїхали з ним ті три славних козаки. Знайшли дідуся, низько вклонилися йому до ніг.А потім спустились в балку і кожен викопав біля життєдайного джерела невеличку криничку,обклав її білим каменем.Так і стоять вони понині – свідки давніх героїчних подій.
  А ось друга легенда.
  …Коли йшла війна козацького війська та польської шляхти під проводом Богдана Хмельницького ,то йшла козацька кров струмочком, а на землі, серед поля ,на могилі лежали три воїни-козаки.Дійшла ця звістка до села Суботова , до хати де жили три красуні сестри. І сказав їм сліпий лірник криниці копати ,воду чисту добувати і нею козаків поїти.Почали вони козацькі кринички копати. День копають, ніч копають, а як зійшло сонце, то всі побачили , що молоді дівчата перетворилися в старих бабусь. То вони свою вроду , всю красу свою віддали воді . Напоїли козаків дівчата тією водою, обмили рани і не стало глибоких ран. Стали козаки ще сильніші й красивіші. Кинулись вони в бій і перемогло тоді українське військо. А потім, дізнавшись про це, Богдан Хмельницький наказав обложити ці криниці дубом, а поряд з ними побудувати шпиталь. З того часу і стоять три криниці – три сестриці : та нема краще води, ніж в них.
  Цікаві легенди , як й сама пам’ятка ! До речі, місцеві жителі доповнюють легенди про “Три криниці“.
  Вони кажуть , що кожен , хто перший раз відвідав пам’ятку - повинен вмитися або попити джерельну воду. Дівчатам вода дає вроду, а хлопцям – силу, щоб захищати свою Батьківщину !

 
додати

Комментарии 

 
0 #2 Ольга 2011-10-25 15:14 Чому немає фотографій? Адже є що показати. Цитировать
 
 
0 #1 Ruten 2010-12-29 15:35 Работающий под императорским присмотром историк В.О.Ключевский хоть крупицу правды смог написать: «Наша великорусская физиономия не совсем точно воспроизводит общеславянские черты. Стороннюю примесь с большой вероятностью ставят на счет финского влияния». Немудрено, сама Москва – по старо-фински «мокрое место» или болото. Даже при мусульманине-христианине Иване Грозном (ИванеIV) вокруг стольного града были сплошь финские села. Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить




...