Головна Історія України Iсторія Черкас Золота Підкова Черкащини Мошни і Межиріч
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

загрузка...
Сейчас 579 гостей онлайн

Села Мошни і Межиріч

Село Мошни


  Посередині між Черкасами і Каневом розкинулось старовинне козацьке містечко Мошни. 
  Постало воно серед боліт та лісів як сторожове поселення більше 500 років тому. Вперше Мошни згадуються під 1494 роком у дарчій грамоті великого князя литовського Олександра як село, що було заселено й раніше. Мешканці села виконували сторожову службу та ясачу повинність ( давали ясу – сигнал про наближення ворога), але татари знищили село. Князь Семен Олелькович дозволив боярину В.Єршовичу знову заселить цю місцевість.
  Але за археологічними дослідженнями ця місцевість була заселена здавна. Тут виявлено багатошарове поселення, поселення доби бронзи та черняхівської культури, велика курганна група з 33 насипами.
  На початку ХVІ ст. Мошни належали В.Домонту, у якого село купив О.Вишневецький. Він спорудив тут замок та костьол. 
  З 1592 року Мошни користувались Магдебурзьким правом .Незадоволені своїми ущербними правами місцеві селяни й козаки піднімають повстання у 1625 та 1637 рр. З Мошен надсилав свої універсали козацький гетьман Павло Бут і полковник війська запорізького К.Скидан. Тут повстанці дали бій кінному загону Лаща, стражника війська шляхетської Польщі.
  Активну участь беруть мешканці села у національно-визвольній війні 1648-54 рр. З 1649 р. Мошни стали козацьким сотенним містечком.
Відомий історичний факт : в Мошнах зупинявся 1649 р. російський посол Григорій Унковський, що прямував до Б.Хмельницького в Чигирин. Бував тут і сам гетьман. А 1654 року, після Переяславської Ради, представник російського уряду Тимофій Спасителів прийняв у мешканців села присягу на вірність Росії.
  В другій половині ХVІІ ст. на Мошни не раз наїздили татари і турки – 1665, 1667, 1677-78 рр. Тому 1679 року мешканці села переселилися на Лівобережжя. А за умовами «Вічного миру» 1686 року, Мошни потрапляли до тієї полоси Подніпров’я, яка мала стояти пустою і не підлягала заселенню. Але Мошни поволі залюднювалися знову. Від Вишневецьких вони перейшли до Радзевіллів, потім - до Моравських, Любомирських. Останні продали село князю Потьомкіну. Пізніше село у спадок отримала небога князя Браницькі, яка віддала Мошни у посаг своєї дочці, що вийшла заміж за графа Воронова.
  Таким чином, на початку ХІХ ст. Мошни стають центром великого маєтку, а в 1811 році – містечком. В 641 дворі мешкало тоді 4794 чоловіка, діяла лікарня, працювали ґуральня і цегельня.
  Руками кріпаків граф Воронцов збільшував орні землі, в 1930-х рр.. він провів меліоративні роботи, прорив до 60 км канав, осушив велику площу боліт.В економіці маєтку велику роль відігравало човно-і пароплавство. Саме тут, у Мошнах, біля гирла Вільшанки,1823 року був побудований перший пароплав на Україні «Бджілка», пізніше – «Надія».
  В 1840 році в центрі містечка була побудована Свято-Преображенсь-
ка церква, а посеред Мошногірського парку виріс трьохповерховий палац графа Воронова. Славилося село своїми умільцями Відомо, що на будівництві Алупкінського палацу графа Воронова працювала бригада ліпників із Мошен.
  Влітку 1859 року в Мошнах побував Т.Г.Шевченко, жив у будинку полковника Грузинського та міщанина Нагановського. Хата останнього збереглася.
  Перед реформою 1861 року господаркою Мошенського маєтку стала поміщиця Балашова.Після реформи 1861 року селяни отримали невеличкі наділи, а заворушення 1862 року не змінило їх становище. Малоземелля та безземелля гнали їх у найми і на заробітки до Херсонської, Катеринославської, Подільської, Таврійської та Київської губерній.
  Разом з тим, в Мошнах зростає промисловість, будуються ґуральня, лісопильний, цегельний, медоварений, воскобійний, 3 маслобійні заводи, просорушка, ковбасня та низка інших невеликих підприємств. До 1900 року Мошни стали значним торгівельним й економічним осередком Наддніпрянщини з власним поштово-телеграфним відділенням, з 32 крамницями, базарами та дводенним ярмарком раз на рік.
  Під час перебування в Мошнах ви дізнаєтесь про ці та інші цікаві сторінки історії села.

  Спасько-Преображенська церква 1840 р. ( Мошенська Церква )

   
  З якого б боку ви не під’їхали до Мошен Свято-Преобра-женську церкву видно як візитку села. І навряд чи знайдеться людина, яка, побачивши церкву, не замилується її красою. Красива вона в будь-яку пору року. А особливо, гарна на Великдень, свята Спаса та Маковія, коли біля неї тисячі людей з свічниками, пасками,букетами яскравих квітів.
  Побудована наша Преображенська церква за наказом генерал-губернатора Новоросії графа Михайла Семеновича Воронцова, який став власником Мошен після того, як в 1819 році одружився на дочці місцевої поміщиці Олександри Енгельгардт та польського гетьмана Браницького Єлизаветі Браницькій. Воронцов зробив багато для свого маєтку в Мошнах.  
  Мошни і навколишні села розташовані в болотистій місцевості. Під керівництвом управляючого справами маєтку гвардії підпол-ковника Ягницького було здійснено меліорацію. Замість боліт граф отримав 12 тисяч десятин першокласних луків та орних земель. Будучи людиною високоосвіченою, граф дбав не тільки про розвиток економіки краю, а також культуру та духовність. В 1830 році за його наказом і його коштом почалось будівництво Преображенської церкви у Мошнах. Будівництво тривало 10 років, закінчилось в 1840 році.  
  Автор проекту церкви - італійський архітектор Георгій Іванович Торрічеллі ( 1800-1843 ), який працював міським архітектором м .Одеси. Будучи уродженцем Швейцарії він використовував в своїх проектах досвід західної архітектури. Тому в архітектурі до романтичного стилю додались елементи тюдоровської готики.  
  Будівля церкви цегляна, базилікального типу з трансептом і величною баштою-дзвіницею над притвором. 
  Розміри пам’ятника - 44 х 20 х 39,9 метрів. До широких стін восьмикутного в плані середньохрестя дотикаються з трьох сторін гранчасті капели. Такі ж капели менших розмірів розташовані з північного й південного боку нефа.
  В декоративному оформленні будівлі фантастично переплелись орнаментальні готичні форми з мотивами східного мистецтва. Фасади завершені зубчастими парапетами, капели, середньохрестя і баня-дзвіниця " увенчаны вычурными луковичными главами", стрункі декоративні фіали " с луковичными главками отмечают все углы строения" і ділянки стін між капелами. В інтер’єрі виявлена чітка об’ємно-просторова структура споруди. Напівциркульні капели перекриті конхами, середньохрестя - плоскою стелею, неф - двосхилим перекриттям з декоративними висячими стропилами з фігурною аркою на консолях. Аскетичний образ інтер’єра контрастує з вітіюватими формами фасаду. 
  Церква відноситься до пам’яток архітектури романтичного періоду,
в який привнесені риси епохи еклектизму, що дало таке фантастичне з’єднання стильових особливостей.
  Славна наша церква не тільки архітектурою, а й церковним хором, який з року в рік займає перші місця серед церковних хорів Європи. То ж , не дарма побачити нашу красуню-церкву, послухати спів церковного хору приходять тисячі наших земляків, співвітчизників, іноземних туристів, віддаючи данину поваги всім творцям перлини мошнівської землі.


Мошногірря

   
  На території Мошногріського кряжу за наказом графа М.С.Ворон-цова було побудовано окрім чудового палацу, величний ландшафтний парк. На жаль після 1917 року, палац було зруйновано, а парк занедбано. І все ж крокуючи його стежками сьогодні, можна побачити старовинний горіховий сад, залишки винограднику, насадження бузку та вікових ялин, старинний глибокий колодязь, воду з якого використовували для поливу квітів в оранжереї. Можна здійснити чудову прогулянку залишками паркової алеї, яка колись тяглася на 50 км.
  В природоохоронному значенні Мошногірря має велике значення. Не випадково, коли постало питання про створення Національного природного парку «Черкаський бір», серед трьох природних об’єктів до нього було включено, окрім Черкаського соснового бору та Ірдинських боліт , і Мошногірський кряж.
  Мошногріський кряж знаходиться у Городищесько-Кам’янському фізико-географічному районі центральної лісостепової області Придніпровської височини. Його територія належить до системи Канівських дислокацій. Максимальна висота їх не перевищує 245 м над рівнем моря і 165 метрів над рівнем Дніпра.. Кряж займає перпендикулярне положення щодо р.Дніпро і тягнеться смугою до 27 км довжиною та 4 км шириною вздовж правого берега р. Вільшанка. Його поверхня слабко хвиляста, схили порізані ярами та балками. Загальна площі кряжа – 2,75 тисяч га.
  Різноманітна фауна Мошногірря. Своїм місцем проживання цю місцевість обрали близько 350 видів хребетних тварин. Клас земноводних, наприклад, представлений 11 видами : звичайним тритоном, часникової жабою, зеленою репухою та ін. Клас плазунів налічує 9 видів, серед них : болотяна черепаха, зелена ящірка, звичайний вуж та ін.
  В широлистяних лісах Мошногірря можна зустріти орла-карлика, змієїда, сірого журавля, кілька видів дятлів, хижих птахів.
  До Червоної Книги України занесені такі мешканці Мошногірря, як тхір степовий, норка європейська, борсук, видра річкова, 8 видів бражників та ін.
  Багато рослин Мошногірського кряжу занесено до Червоної книги України : цибуля ведмежа, любка дволиста,підсніжник, гніздівка звичайна, булатка червона ті ін.
  В 1956-73 рр. тут проводилася акліматизація плямистого оленя з Приморського краю.
  Територія Мошногірського кряжа багата природо-заповідними об’єктами. Тут розташовані комплексний заказник місцевого значення «Мошногірський», комплексна пам’ятка природи загальнодержавного значення «Мошенська діброва», ботанічні пам’ятки «Плантація бархату амурського», «Група вікових ялин» та «Дерево вільхи з дубом», гідрологічні пам’ятки «Каскад лісових озер» та «Підземне джерело», зоологічний заказник місцевого значення «Мошнівський». Всі вони знаходяться під охороною держави.
  Окрім того, що Мошногірря – надзвичайно мальовничий куточок черкаської природи, він має велике природохоронне і рекреаційне значення. Лісові насадження Мошногірського кряжу запобігають руху і зсуву, змиву і розмиву грунтів, регулюють поверхневий стік атмосферної вологи, покращують мікроклімат прилеглих територій. Окрім цього, ліси Мошногірря є джерелом дерев’яної сировини та лікарських трав.
  Відвідання Мошногірря, пішохідні прогулянки його лісовими стеж-ками, дають великий простір для проведення виховної природо-охоронної та екологічної роботи.

Село Межиріч


  В с. Межиріч Канівського району Черкаської області знахо-диться унікальна , всесвітньо відома пізньопалеолітична стоянка мис-ливців на мамонтів, яка за даними радіовуглецевого методу дату-ється 15-20 тис. років тому. Відкрита стоянка була в 1965 році. В 1966-74 рр. досліджувалась академіком І.Г.Підоплічко, який розкопав три споруди з кісток мамонтів. З 1976 року по теперішній час пам’ятку досліджувала кандидат біоло-гічних наук Н.Л.Корніець, яка в 1978 році відкрила четверту споруду з кісток мамонтів,що зберігається як натурна експозиція просто неба в с. Межирічі. З 2000 року розкопки стоянки здійснює комплексна експедиція установ Національної Академії наук України,Російської Академії наук, Сполучених Штатів Америки, в лабораторних дослідженнях беруть участь вчені Англії і Франції. Унікальність Межиріцьких споруд полягає в своєрідній художній зовнішності обкладки з певних частин кісток мамонтів, не відмічених на всіх відомих до нашого часу місцезнаходженнях пізнього палеоліту. Зважаючи на наукову цінність і світову відомість стоянки первісних мисливців на мамонтів в с. Межиріч, Національна Академія наук України прийняла рішення про будівництво науково-дослідної лабораторії-музею "Стійбище мислив-ців на мамонтів" на місці розкопок.
  Свідченням світової відомості і наукового значення Межиріча є демонстрація в 1981-82 рр. першої споруди на міжнародній виставці в Японії, спорудження її в м.Дордон’є у Франції, створення діорами Межиріцької стоянки у другому по значенню музеї в світі - в музеї природничої історії в США. На місці розкопок знято кілька українських телефільмів і один телефільм Бі-Бі-Сі, що демонструвався в Європі і Америці.
  Межиріцька стоянка розташована поруч з автотрасою Черкаси-Київ (через Канів), що дає можливість для відвідання її широкими масами туристів, як вітчизняних, так і зарубіжних. За думкою науковців Межиріцька пам’ятка заслуговує бути об’єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення з організацією наукового заповідника і будівництва музею на місці розкопок.
  Зараз стоянка первісних мисливців на мамонтів в с. Межиріч є пам’яткою археології національного значення і охороняється держа-вою. Над четвертою спорудою збудовано захисний павільйон, продовжуються розкопки навколишньої території.
ВІДКРИТТЯ І ДОСЛІДЖЕННЯ ПАМ’ЯТКИ.
  …Якось восени 1965 р. колгоспник З.М.Новицький, копаючи льох коло своєї хати, на глибині близько двох метрів натрапив на  
згромадження великих кісток. Тоді старожили згадали, що такі кістки викопувались і раніше на інших сусідніх садибах. Про все це учитель місцевої школи повідомив в інститут зоології та археології Академії наук України в Києві, звідки незабаром прибула спеціальна експедиція. Почались розкопки під керівництвом академіка І.Г.Підоплічко, розкрито ціле поселення мисливців на мамонтів пізньої палеолітичної епохи. Як і переважна більшість селищ первісної епохи, відомих за етнографічними даними, воно не було великим і складалося всього з чотирьох жител, виготовлених із черепів і бивнів мамонтів, жердин та кісток великих, тепер уже здебільшого вимерлих тварин.
  В житлах та поблизу них зібрано величезну кількість найрізно-манітніших знахідок, простежені цікаві деталі, пов’язані з побутом, трудовою діяльністю і культурою мешканців. Все це зроблено з такою повнотою й акуратністю, що дозволяє досить чітко уявляти окремі епізоди з життя найстаровинніших.
  … Ось, розібравши товстий завал одного із Межиріцьких жител, археологи ступили на його долівку, колись густо втоптану ногами наших далеких предків. Кілька чоловік схиляється над центральним вогнищем : починається розчистка вкопаних з двох його боків підпорок з кісток мамонта, на яких колись крутився рожен з нанизаною для запікання дичиною. Тут і там на долівці лежать кам’яні ножі, скребки, вістря для списів, різноманітні кістяні вироби. Все це, наче залишене вчора чи кілька днів тому… Поблизу вогнища - "точок", де стародавній майстер виготовляв крем’яні знаряддя. Тут в невеличкій заглибині виявлено тисячі дрібних відщепів і лусочок, що відкочувалися від цілого під час роботи над крем’яними виробами ( за Д.Я.Телегіним )…
  На ілюстраціях можна побачити розвалини першого житла після розкопок, такими, якими їх знайшли дослідники стоянки . Детальне вивчення цих розвалин дозволило відтворити первісний вигляд жител. На думку А.Г.Підоплічко, вони відносяться до типу яранг. Шар попелу у вогнищах жител та ступінь вивітрювання кісток дозволили говорити про термін існування цих жител - 10 -20 років. 
  Культурний шар з житлами залягає на глибині 3-3,2 м від поверхні, однак на глибині 1,5-2 м вчені зустрічали культурні рештки трипільської і ранньослов’янської культур, що свідчить про існування тут життя і в наступні історичні епохи.
МЕЖИРІЦЬКІ СПОРУДИ З КІСТОК МАМОНТІВ.
  Отже, на стоянці було знайдено чотири споруди, які вважаються житлами древніх мисливців на мамонтів. Якже будувались ці житла . Завдяки дослідженням академіка І.Г.Підоплічко, ми можемо собі уявити цей процес досить цілісно, а реконструкція жител, запропонована дослідником, дає нагляднє уявлення про них. Розглянемо, наприклад, перше житло, яке відтворено в експозиції Палеонтологічного музею в Києві. 
  Житло мало площу 23 кв.м. Його стіни ( цоколь ) висотою до метра, виготовлені з вкопаних по колу 25-ти черепів мамонтів. Відносно рівна і гладенька поверхня лобної частини черепів створює в середині житла своєрідну "панель". Над цоколем похила покрівля. Каркас її виготовлений з бивнів мамонтів й жердин. Висота житла така, що в ньому могла вільно стояти людина високого зросту.


Реконструкція першого житла
 в Палеонтологічному музеї Києва.
МЕЖИРІЦЬКІ СПОРУДИ З КІСТОК МАМОНТІВ.
  Зовні цокольна частина житла обкладена вертикальними рядками із укладених "сосонкою" нижніх щелеп мамонта, а над цоколем - знову ряд черепів та інших великих кісток цієї тварини. Тільки вже укладені інакше. Перед входом в житло, що у вигляді аркоподібного отвору розміщувався збоку річки Рось, збудовано заслін. Також із вертикально вкопаних у землю кісток мамонта. При спорудженні комплексу цього житла було використано 385 кісток, в тому числі близько 40 черепів, 95 нижніх щелеп, 35 бивнів тощо.
  Покрівельним матеріалом служили, напевно, шкіри великих ссавців. Ними ж в холодну пору року завішували також і відносно широкий вхід в житло.
  Досить складне архітектурне завдання створення арки входу в житло розв’язане за допомогою двох великих бивнів мамонта. Нижніми товстішими кінцями їх спирали на крайні черепи, а верхні міцно зв’язували.
  Якщо врахувати, що у деяких мисливських народів далекої півночі щільність мешканців в житлах була дуже великою , то межиріцьке житло могло вільно вміщувати в зимовий час близько 30 чоловік великої родини.
  Рештки жител, аналогічних межиріцьким, розкопані й на інших стоянках Подніпров’я. Наприклад, в Добранічівці на річці Удай, у Фастові поблизу Києва, тощо. Отже, у населення Подніпров’я вже 15-25 тисяч років тому - так датуються ці житла - склалась досить стала домобудівельна традиція, що тривала близько 10 тисячоліть.
  І саме Межиріцька стоянка , завдяки добрій збереженості і кваліфі-кованним розкопкам, дає нам унікальну можливість вивчення первісної архітектури. 
ЦІКАВІ І УНІКАЛЬНІ ЗНАХІДКИ.
  Відкриття пізньопалеолітичних жител в с.Межирічі - видатне досягнення української і світової науки. Під час їх розкопок був знайдений багаточисельний археологічний матеріал, що дає змогу характеризувати не тільки традиції житлобудівництва, а й інші сторони життя первісних мисливців на мамонтів. Він представлений знаряддями праці, предметами побуту, культовими виробами, прикрасами, виробами мистецтва з каменю, кременю, кістки, рогу та інших матеріалів.  
  Основні вироби з кременю ( всього знайдено більше 300 знарядь і біля 4300 відщепів ) зібрані всередині жител, на підлозі і на "точку"- місці виготовлення крем’яних знарядь, а також в "топталищах", біля багаття, що були розташовані в 1-1,5 м від жител , мали шар попелу до 15 см і розміри 2 х 3 м. Серед крем’яного інвентарю знайдена велика кількість ножевидних пластин, скребків, 
менше - різців, скобелів, нуклеусів, вістрів , ретушерів, проколок, пилок, відбійників та ін.
  Знайдено багато знарядь праці і предметів побуту з кісток і зубів, насамперед, мамонта, а також інших тварин - зайця, північного оленя, зубра. Це - різноманітні знаряддя для полювання, молотки, проколки, голки,"лопаточки", вістря списів , чашки-світильники, деталі одягу ( шпильки,брошки, прикраси, намиста) , культові предмети ( аму-лети) та інші вироби. 
  Привертають особливу увагу вироби первісного мистецтва - штрихові і кольорові малюнки, стилізовані жіночі статуетки, скульп-турне зображення тварини на шпильках та ін.
  Окремо треба розповісти про дві унікальні і дуже цікаві знахідки. Біля входу в житло стояв великий череп мамонта, на лобній частині якого червоною вохрою був намальований малюнок. Між пучками ламаних ліній розкидані крапки та плями. Вважають, що стародавній митець так відтворив багаття. Розпис вохрою виявлений і на інших архітектурних деталях всередині житла. 
  Серед численних зображень на кістках і бивнях мамонта з Ме-жиріча виявлено ще одне своєрідне. В ньому не без підстав вбачають план-схему всього поселення. Серед різноманітних прямих і кривих ліній, смуг і драбинок тут подано чотири підковоподібні фігури з плямою "вогнищ" в центрі, зі схематичним позначенням нерівностей рельєфу і ландшафту навкруги.
  Про досить важливу роль жінки в суспільстві того часу ( у ме-жиріцьких мисливців на мамонтів існувала матріархальна родова община ) свідчать знахідки жіночих статуеток, вирізьблених з бивня мамонта. Вони досить схематичні й передають собою лише образ жінки. Гострим різцем по кістці стародавній митець намагався передати саме ознаки праматері, підкреслюючи ознаки жіночої статі й форми жіночого тіла.  
  В культурному шарі Межиріцької стоянки археологи знайшли прикраси у вигляді разків намиста з просвердлених черепашок і з бур-штину. За визначенням зоологів черепашки мають причорноморське походження, а бурштин з району Києва , що свідчить про існування в ті далекі часи обміну між родовими групами різних територій.
  Отже, з появою "людини розумної" ( якими були межиріцькі мисливці на мамонтів) в Подніпров’ї пов’язують значний стрибок у розвитку матеріальної та духовної культури стародавнього суспільства.  
Це був час значного удосконалення техніки виготовлення знарядь праці, появи житлобудування, складення родової організації, зародження вірувань ( тотемізма, магії, анімізма), виникнення образотворчого мистецтва , тощо. 
  На околицях села Межиріч відомі й інші археологічні пам’ятки : поселення ІІІ тис. до н.е., поселення епохи бронзи-раннього заліза, городище ХІ-ХІІІ ст. ст. , поселення ХІІ-ХІІІ ст. ст. , курган
 
додати

Комментарии 

 
-1 #1 Маша 2011-09-08 12:29 Я также принимала участие в раскопках и горжусь этим Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить




...