Головна Історія України Iсторія Черкас Золота Підкова Черкащини Мельники Медведiвка
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

загрузка...
Сейчас 84 гостей онлайн

Села Мельники Медведiвка

Село Мельники


  Під час проїзду через село Мельники, що розташовано на околицях Холодноярських лісів, можна відвідати кілька цікавих пам’яток і пам’ятних місць . Насамперед, це – джерело з цілющою водою “Дзюркало”, яке зараз добре обладнане , має бесідку і місце для відпочинку. В селі вам покажуть місце, де знаходилася хата братів Чучупаків - організаторів Холодноярської республіки, а на кладовищі – хрест на могилі В.Чучупаки. В цих місцях планується встановлення пам’ятних знаків. Нещодавно в селі встановлено пам’ятник у вигляді кам’яного хреста на честь захисників Вітчизни в різні часи.
  При в’їзді в село з боку Креселецького лісництва, ви можете зупинитесь на своєрідному підвищенні. Вам запропонують вийти з автобусу і помилуватися чудовим краєвидом Холодноярських лісів, який 
тут звуть “холодноярьский небокрай”. З цієї точки добре видно все урочище Холодний Яр. Місцеві легенди розповідають, що саме тут колись зупинявся Тарас Шевченко, коли в 1822 р. з дідом Іваном вперше мандрував до Холодного Яру.

Село Медведiвка


  Медведівка в минулому - фортеця, заснована на початку ХVІІ ст. на правому підвищеному березі р. Тясмин в 20 км від Чигирина. Але в селі та його околицях археологи виявили і більш давні пам’ятки : поселення епохи бронзи, 4 кургани, городище ХVІ-ХVІІІ ст.ст., підземні споруди ХVІ-ХVІІІ ст.ст.
  У різні часи належало різним господарям – Яну Даниловичу, польським магнатам Калиновському, Конецпольському, Яблоновському, Фундуклею. У межах поселення в р. Тясмин впадає рівчак Медведів (Медведівка), що поділяє село на дві нерівні частини.
  З історіографічних та літературних джерел відомо, що на старих мапах Медведівка - це велике село, а в ХVІІ ст. - містечко, що звалося Ведмедівкою. Великих навал турецьких і татарських військ село зазнало в 1611, 1635, 1639 роках. Масові повстання 1637, 1638 рр. набули тут великого розмаху. Деякий час Медведівка належала Б.Хмельницькому й була укріпленим сотенним містечком Чигиринського полку, яке складалося з фортеці та зовнішнього посаду, де селилися ремісники і козаки.
  Евлія Челебі, турецький мандрівник, учасник турецько-татарського походу на Київ 1656-1658 рр., так описував Медведівку: "Ця міцна фортеця розташована між двома річками. Її цитадель - надійне укріплення зі стрімкими стінами...” 1659 року Медведівка отримала Магдебурзьке право.
  1768 році уродженець урочища Калинівка, що розташоване на околиці Медведівки, М.Залізняк очолює народне повстання - Коліївщину. Медведівка була визволена в першу чергу. У документах про ті події перелічуються такі укріплення Медведівки: паланка, башти, брама, казарми тощо. Замок ХVІІІ-ХІХ ст.ст. згадується у О.А.Бобринського під назвою "Замковщина", а в сер. ХІХ ст., Л.Похилевич відзначав , що "... на горі при р. Тясмин мається древній замок, оточений земляним валом та ровом, на якому ще недавно були помітні рештки дубового частоколу” . Площа замку – 100 кв. м , з двох боків він оточений ярами, з напільної сторони був вал і рів. Рештки його укріплень простежуються й зараз. 
  1735 р. під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Медведівку було знищено, але містечко швидко відбудовувалось. У 1741 р. в Медведівці вже до 1500 мешканців та 200 дворів. У ХІХ ст. одна частина Медведівки та прилеглих земель перейшла у власність Чигиринської округи державних маєтностей, а інша - у власність І.Фундуклея, київського генерал-губернатора, сенатора й таємного радника. В обох частинах Медведівки в сер. ХІХ ст. налічувалося біля 4000 мешканців.

Максим Залізняк Максим 
Залізняк

У 1864 р. в селі була зведена нова мурована церква Успіння Пр.Богородиці, на місці давньої Михайлівської церкви, вона збереглася 
до сьогодні. Окрім цього храму у Медведівці в ХVІІІ ст., за переказами, існували ще чотири церкви – Успенська, Преображенська, Богородицька та Троїцька. З того часу в селі зберігся також Католицький костьол.


Золота Підкова Черкащини

  Неподалік Медведівки, на острові у заплаві р. Тясмин, розташовувався Медведівський Свято-Миколаївський чоловічий монастир, який було засновано у 1661 р. Монастир відомий за подіями гайдамацького руху 1768-1769 рр. Усі споруди монастиря було зведено з дерева. Нещодавно дослідниками знайдено ряд архівних матеріалів, які дають можливість з’ясувати розміри території та окремих споруд комплексу монастиря, що був зруйнований у 1934 р.  


  Миколаївський 
  Собор 
  Свято -Миколаївського
  Медведівського
  монастиря
  ( за малюнком ХІХ ст. 
  та фото 1930-х р.)

  За дослідженнями Кукси Н.В., монастир існував уже у ІІ пол.ХVІ ст., в 1664-1665 рр. був зруйнований, відбудова його розпочалася лише близько 1730 р., тоді було споруджено дерев’яну церкву в ім’я Святителя Миколая. Фундатором монастиря можна вважати князя Я.С.Яблонського, власника Чигиринського староства, який закріпив за монастирем його давні угіддя.1751 р. було побудовано церкву в ім’я Різдва Пр.Богородиці і при ній трапезну. У 1768 р. під час Коліївщини монастир зазнав нападу гайдамаків, неодноразових нападів й руйнацій зазнав монастир і в подальшій історії. Найвизначним настоятелем і яскравою особистістю в історії монастиря був ігумен Віссаріон (кін. ХVІІІ ст.).Тоді монастир мав близько 60 дес. земли, 6 водяних млинів.
  1785-1795 рр. благословенням митрополита Самуїла було закладено Миколаївську церкву, яку передбачається відтворити.
  ХІХ ст. – період відносної стабілізації в розвитку монастиря. Він мав власну бібліотеку, в якій зберігались стародруки та універсали Б.Хмельницького і П.Тетері.Серед його святинь – чудотворний образ Святителя Миколая, частини св.мощів багатьох святих, прислані до монастиря у 1845 р.  
  У 1931 р. монастир зруйнували , бібліотеку спалили, деревину та каміння використали для господарських потреб.

Атаманський парк


   
  Атаманський парк – лісовий масив площею 397 га , розташований по дорозі між Медведівкою і Головківкою. 367 га парку - ліс, інша площа розподіляється між ставками та рільними землями. 
  В лісі росте дуб черещатий і червоний, сосна звичайна і чорна, ялина, 8 видів тополі, 12 - іви, 5 - клену, 2 – берези, 2 – вільхи, 2 – липи, 3 – ясени, в’яз, берест, черешня, черемуха, осика. На 48 га кущових порід ростуть 3 види бузини, 3 – гльоту та ін. В трав’яному покрові можна знайти більше 150 видів однорічних і багаторічних трав. Зустрічаються тут косулі, дикі свині, лисиці, зайці, барсуки та куниці. Численні лісові джерела створюють струмки, з яких утворилися два стави.
  З давніх давен Атаманський парк служив місцем відпочинку багатих. В др. пол. ХVІІІ ст. за послуги в битві з татарами під Чигирином цей ліс був подарований князю Ромадановському ( він мав чин атамана- відсюди і назва парку), який продає його пізніше князям Краснокутським. Фундуклій І.І., який придбав Холодноярські ліси від Безрадецьких, в сер. ХІХ ст. побудував тут 8 ставів, проклав 6 км доріг з вогнетривкої цегли, ввів насадження чужоземних дерев, побудував 8 сторожок для лісової охорони, які охороняли ліс і фазанів.
  В 1850-55 рр. власником Атаманського парку став Артем Терещенко, який на місці під Головківкою побудував 2 поміщицьких будинки, а на ставках – купальні. Його син Микола в 1869 році створив 2 лісництва – Канівське і Креселецьке, до останнього увійшов Атаманський парк. Тоді ж було проведено перше лісовпорядження, на основі якого в 1871 році був складений фундаментальний план лісогосподарства.
  В 1845 році в Атаманському парку побував Т.Г.Шевченко.
  Відомо, що в 1905-1907 рр. в Атаманському парку відбувалися маївки робітників Мельниківської винокурні, а на початку 1920-х рр. тут була організована перша комуна. Тоді в парку було близько 30 дерев віком від 300 до 500 років. Але в тяжкі роки німецької окупації парку було завдано великої шкоди - вирубалися старезні дуби, розриті насипи ставків, замулилися джерела.
  З 1972 року Атаманському парку надано статус заповідного урочища. Його особливістю є унікальне джерело, потужність потічка з якого коли-вається в межах 0,5 л за хвилину, а вода з джерела за своїм складом близька до знаменитої «Нафтусі» : слаболужна, слабо-мінеральна, зі слідами родону.

Цілюще джерело «Живун» в Атаманському паркуЦілюще джерело «Живун» в Атаманському парку

  Розповідають таку легенду. Колись в Атаманський парк приїздив по пісок старий дід Пилип , який мав хворобу шлунку. Він і переконався у цілющості джерела, вилікувавшись його водою. Відкопав дід те джерело і назвав його Пилипівським, відтоді багато людей вилікувалися джерельною водою. А назву «Живун» йому дав колишній голова місцевого колгоспу Марченко.
  Зараз територія навколо джерела облаштована для тих, хто приїздить по цілющу воду звідусіль. Побудовано альтанку із столиком і лавами, над джерелом зведено дах, до джерела ведуть кам’яні сходи.
  До парку примикає с.Головківка – центр українського гончарства, де в ХІХ ст. існувала школа підполив’яного фляндрованого розпису кераміки, відома далеко за межами Середнього Подніпров’я. Розповідають, що наприкінці ХVІІІ ст. на замовлення польського королівського двору, в Головківці було виготовлено столовий сервиз на 250 персон і відправлено до Польщі. Далі він потрапив, як королівський дарунок, до Франції і на цьому його слід загубився. Але слава про головківських гончарів довгенько ходила по Європі. Невідомо, скільки в цій розповіді правди, але в етнографічних колекціях музеїв Кракова і Варшави і понині є зразки нашої головківської кераміки.
  Зараз в Національному історико-культурному заповіднику “Чигирин” працює останній майстер-гончар із Головківки – Яків Михайлович Брюховецький, який походить зі старовинного роду головківських гончарів. В майстерні заповідника, в Чигирині він відродив особливості Головківського підполив’яного фляндрованого розпису. Його миски вражають своєю красою!Він знаний сьогодні заслужений майстер народної творчості України, член і лауреат премії Національної спілки майстрів народного мистецтва України, переможець багатьох конкурсів гончарів та фестивалів мистецтв.

 
додати

Комментарии 

 
0 #3 Nazar 2011-03-22 09:17 Цитирую 1:
Nazar, чо ти тупиш?????????

Анонім, в тебе більше аргументів нема? Жаль… Нехрен видавать бажане за дійсне!!! Не існує жодних підтверджень привязки Залізняка до міфічної "Калинівки", а тим паче "Калиніви" до Медведівки. Є документальна біографія Залізняка, де чорним по білому написано "Родился польской области, села Ивковцев"!!!!!! А розказувать бред сивої кобили можна й надалі…
Цитировать
 
 
0 #2 1 2010-11-25 02:55 Nazar, чо ти тупиш????????? Цитировать
 
 
+1 #1 Nazar 2009-06-18 20:59 Максик Залізняк народився не на хуторі Калинівка (котрий, доречі розміщувався далеко не на околиці Медведівки), а у селі Івківці, що неподалік села Медведівка. Жодних доккументальних свідчень чи переказів про Калинівку й Залізняка не існує. Є лише художній роман Юрія Мушкетика \"Прийдімо вклонімося\". Повтоюю: художній роман!
З повагою, к.і.н., Лавріненко Н.П.
Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить




...