Головна Історія України Iсторія Черкас Золота Підкова Черкащини Канів
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу
Читайте о том, как встречать 2014 год.

Это интересно

загрузка...
Сейчас 72 гостей онлайн

Місто Канів

  Територія Канева та його околиці здавна були заселені. В археологічних культурних шарах знаходяться останки матеріальної та духовної культури, починаючи з палеоліту ( 25 тисяч років тому). Тут знайдені поселення доби мезоліту, всесвітньо відомої трипільської куль-тури ( ІV-ІІІ тис. до н.е.) , середньодніпровської культури бронзового ві-ку ( ІІ тис. до н.е.), скіфські древності (VІ-ІV ст. ст. до н.е.),зарубинецькі ( ІІІ ст. до не. – І ст. н.е.), черняхівські ( ІІ-V ст. ст. н.е.), ранньо-слов’янські ( VІ-VІІ ст. ст. ) , давньоруські ( VIII-ІХ ст. ст.) пам’ятки. Всього – більше 30 пам’яток. Але чи не найбільш визначною та дослідженою археологічною пам’яткою цього регіону є Княжа гора – літописне давньоруське місто Родень. Відомі тут й інші укріплення часів давньоруської держави, зокрема, Канів, Заруб, Товарів.
  Про походження назви міста є кілька гіпотез. Дві тлумачать Канів як слово татарського походження, що означає “ханський перевіз” або “місце крові”. За народним переказом, Канів походить від назви птаха-канюка. А перша літописна згадка про Канів відноситься до 1144 року. Тоді київський князь Всеволод заснував тут церкву св. Георгія, яку пізніше назвали Успенським Собором. Вона і сьогодні прикрашає міста. Дані 1149 року розповідають про перебування в Каневі князя Глеба, одного із синів Юрія Долгорукова. 1155 року Канів відомий як офіційне місце переговорів руських князів з половецькими послами.
  1240 року місто захопила монголо-татарська орда хана Батия. Багата років в Каневі перебували ханські баскаки, намісники та збирачі податей.
  Близько 1362 року Каневом заволоділи литовські феодали. Через місто проходив важливий торгівельний шлях з Аравії, Індії, Ірану до північних країн.
  З середини ХV століття тут формувалося українське козацтво.
  1511 року канівським старостою стає Остафій Дашкевич, який поси-
лював утиски, чим викликав незадоволення місцевого населення, навіть повстання. Потім тут сидить старостою Дмитро Вишневецький. Десь з того часу Канів стає своєрідною козацькою святинею. Сюди приїздять літні запорожці, оселяються поруч з Канівським монастирем на чернечій горі. 1574 року тут поховали гетьмана Якова Шаха, а 1578 року козаки перевезли сюди останки скараного у Львові Івана Підкови. Канів є місцем народження та поховання відомого козацького ватажка Самійла Кішки.
  А неподалік від Канева в Трахтемирові у ХV-XVI ст ст. існував замок та козацький монастир, де зберігалися скарби запорожців та розташовувався відомий шпиталь – один із перших лікувальних закладів України. Тут знаходиться могила відомого козака Мухи, а козацьке кладовище зберегло кам’яні нагробки з написами.1578 року Трахтемирів стає першою столицею реєстрового козацтва. Якщо у вас буде час, неодмінно побувайте в Трахтемирові. Зараз тут створено історико-культурний заповідник “Трахтемирів”, який об’єднав історико-культурні 
пам’ятки та пам’ятні місця цього унікального куточку нашої землі.
  До речі, велика кількість археологічних пам’яток цього регіону та завдання їх збереження дали змогу створити тут в 1992 році заповідну територію «Трахтемирів», до якої увійшли 179 пам’яток археології, серед яких 2 монастирі, 23 городищ, 62 поселення, 70 курганів, 9 могильників та 3 змієві вали. Вони охоплюють період від ІІІ тис. до н.е. до пізнього середньовіччя.
  Повертаючись до історії Канева, зазначимо, що перепис населення 1552 року фіксує навколо міста невеликі козацькі хутори. 1600 року Каневу надано Магдебурзьке право.
  Населення Канева брало найактивнішу участь у козацько-селянських повстання ХVІ-ХVІІ ст. Тут відбулися такі відомі битви, як з литовцями 1536 р., з поляками 1625 р , 1844 р. козаків під проводом 
І. Брюховецького з військами Ст.Чернецького і гетьмана Тетері.
  Під час національно-визвольної війни 1648-1654 рр. тут містився Канівський полк, що мав у складі близько 3000 козаків, керований полковником Юрієм Голубом та Семеном Павичем. Двічі був у Каневі Богдан Хмельницький, 1654 та 1655 рр. Канів був місцем багатьох козацьких рад.
  1667 року Канів відійшов до Польщі, 1672 року – до Туреччини, 1674 року – до Росії. Згідно “Вічного миру” 1686 року територія Канева стала нейтральною зоною, хоча польська шляхта фактично відновили тут свої права. Після придушення Коліївщини Канів відійшов у власне володіння польського короля Станіслава Августа ( 1775 р.), а ще через два роки місто було подаровано небожу короля Станіславу Понятовському.
  У 1793 році Канів увійшов до складу Російської імперії і один рік був повітовим містечком Київського намісництва. Пізніше, 1840-х рр. Канів знову стає центром Канівського повіту, сюди переїздять із Богуслава поліція, повітова управа, для купців та городян вводяться пільги. Розробляється план забудови міста ( 1844 р.). В місті діє лікарня, парафіяльне училище, працює цегельня, 16 млинів, 18 крамниць, трактир , 11 пивних рундуків.
  Влітку 1859 року, перебуваючи в с. Прохорівці у свого давнього приятеля М.О.Максимовича, Тарас Шевченко не раз переправлявся чов-ном на правий берег Дніпра,щоб побувати в с.Пекарях і в місті Каневі та підшукати клапоть землі для садиби й хати. Його чарували канівські краєвиди. Один з них “Біля Канева” він замалював в альбом.
  Село Прохорівна відома своєю мальовничістю і гостинністю. Високо над селом розкинувся хутір Михайлова Гора, де з 1845 року близько 30 років прожив видатний український учений-природознавець, філолог, історик, фольклорист і письменник М.О.Максимович. Перший ректор Московського університету, перший ректор Київського університету, організатор і видавець журналів, різнобічний учений і патріот вітчизняної науки. Якщо у вас буде хоча б найменша можливість


М.О.Максимович.  М.О.Максимович.


завітайте до Михайлового хутора, відвідайте літературно-меморіальний музей М.О.Максимовича. Ви отримаєте незабутні враження, які довго будуть жити в вашому серці.
  Але повернемося до Канева і до Тараса Шевченка.
  22 травня 1861 року Т.Г.Шевченка поховали на Чернечій горі, яка з того часу в народі названа Тарасовою.
  Починаючи 1870-х рр. значно швидше пішов розвиток Канева: забудовані 24 вулиці і провулки, базарний та ярмарковий майдани, споруджено готель та заїжджий двір, організовано бібліотеку з публічною читальнею, 1883 року відкрилося однокласне, 1890 р. – почато працювати двокласне містке училище, в якому навчалося 220 учнів.
  1896 року в Каневі жила Марко Вовчок, 1913 року – Г.М.Хоткевич. Тут багато років мешкав відомий український вчений, археолог, етнограф й організатор музейної справи М.Ф.Біля шевський. У Каневі постійно жив і працював директором повітового училища поет і педагог А Гаврик ( В.С.Гнилосиров).

  Т.Г.Шевченко


  З наростанням революційного руху на початку ХХ ст. в Росії росте і кількість відвідувачів Тарасової гори. До могили поета їдуть віддати свою шану з усіх куточків України і Росії : Марко Кропивницький, Іван Бунін, Максим Горький, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Михайло Старицький, Микола Лисенко, Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Марія Заньковецька та багато-багато інших видатних особистостей.
  Як відомо,царизм забороняв шанувати пам’ять поета. В ювілейному
1914 році оточила Тарасову гору, жандарми лежали на могилі поета напоготові, а тисячі людей шли і йшли до могили Т.Г.Шевченка. 
  Лише 1923 року на могилі Шевченка відкрито перший пам’ятник поету, а 1925 року за рішення уряду Радянської України могилу Т.Г.Шевченка оголошено державним культурним заповідником, проведено роботи по закріпленню схилів Тарасової гори, закладено парк площею 18 га. 1939 року, під час святкування 125-річчя від дня народження поета тут зібралося понад 40 тисяч чоловік. Тоді було відкрито новий пам’ятник Т.Г.Шевченку ( скульптор М.Г.Манізер) та літературно-меморіальний музей, збудований за проектом архітекторів Г.Кричевського та П.Ф.Костирка. Сьогодні ви можете побачите їх під час перебування в Каневі, а під час відвідання канівських музеїв ви дізнаєтесь більш детальніше про історію та сучасність Канева, про Т.Г.Шевченка та інших відомих земляків.
  Гордість і слава Канева – його знатні люди, діячі науки і культури : доктор медичних наук М.С.Заноздра, голова колгоспу О.Г.Бузницький, український учений в галузі зоогігієни А.К.Скороходько, український 
філолог і педагог М.О.Андріївський, відомий педагог, історик і публіцист О.О.Анжрієвський, літературознавець та письменник К.І.Арабажин, народна артистка СРСР О.Я.Кусенко, письменники 
Г.О.Гриненко, В.М. Лагоза та інші.
  Сьогодні Канів – районний центр Канівського району Черкаської області, невелике сучасне місто, яке гордиться своєю історію та створює своє сьогодення. Розташоване місто на берегах Дніпра, за 130 км від столиці України міста Києва. Територія міста складає 1654 га, населення приблизно 30 тисяч чоловік.
  В Каневі функціонує 6 загальноосвітніх шкіл, 8 дитячих садочків, училище культури та вище професійне училище, будинок культури, станція юних техніків, станція юних туристів, ляльковий театр, дитяча школа мистецтв та літературна студія, 6 кафе, готель “Тарасова гора”, Міжнародний туристичний центр “Славутич”, дитячо-юнацька спортивна школа, ДЮСШ “Зеніт”.
  Тут можна відвідати 7 музеїв : Т.Г.Шевченка , природи, історичний, народно-декоративного мистецтва, бібліотеку-музей О.П.Гайдара, літературно-меморіальний братів Вараввів, клуб-музей ветеранів війни та праці.
  В місті працює більше десятка промислових підприємств, серед яких провідне місце належить акціонерному товариству “Електро-механічний завод “Магніт”, багато громадських організацій, серед яких 
асоціація “Канів-Ламберсарт-Франція”.
   

Княжа гора


  Княжа Гора - відоме городище, що розташоване за 7 км на південь від м. Канів. Воно займає видовжену мисоподібну гору з стрімкими схилами, що тягнеться на 350 м від корінного берега до русла Дніпра, підносячись над його рівнем на 63 м. З двох боків гора оточена глибокими ярами. Поверхня гори нерівна, в багатьох місцях вона по краях зсунулася і має в середньому ширину 14-25 м.
  Мисову частину гори, що прилягає до Дніпра, займав дитинець, від укріплень якого збереглися за 140 м від кінця гори залишки валу та рову. На іншій частині гори містився окольний град – посад, від укріплень якого збереглися з напільного боку незначні залишки двох валів та ровів. Поблизу підніжжя гори розташовувалося неукріплене селище.
  Протягом другої половини ХІХ і на початку ХХ ст.ст. на Княжій Горі жителями сусіднього с. Пекарі знайдено багато ювелірних виробів, які у них скуповували різні спекулянти. Значна  

   

Княжа Гора - Місто Канів– давньоруське місто Родень.

частина цих ювелірних виробів, що потрапляла згодом до колекціонерів, була врятована. Частина ж була вивезена за кордон, і зараз зберігається в європейських музеях і приватних колекціях.
  Скарбошукання привело до руйнування культурного шару пам’ятки на значній площі. 
  Перші розкопки на городищі провів у 1876 році Д.Я.Самоквасов, у 1891,1892 та 1899 рр. воно досліджувалось М.Ф.Біляшевським. З 1958 року Княжу Гору досліджувала експедиція кафедри археології Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка під керівницт-вом Мезенцевої Г.Г. Розкопки проводились на посаді й дитинці, а також на сусідній горі, де було виявлено і частково досліджено могильник давньоруського часу.
  Розкопками встановлено, що по краю дитинця розташовувалося по одному ряду житлових і господарчих споруд. Напівземлянкові житла з глинобитними печами мали звичайні для того часу розміри - довжина їх стін не перевищувала 5 м. Всього на дитинці виявлено понад 30 жител. Залишки господарських споруд мали вигляд округлих ям діаметром 1-1,2 м , глибиною 1-1,5 м. Вони призначалися для зберігання різних припасів. У них виявлено залишки хлібних злаків, подекуди риб’ячі кістки.  
  Всі будівлі, що знаходилися на дитинці в останній період його існування, як і укріплення, згоріли. Залишки їх перекриті шаром вугілля і попелу, шматками обвуглених деревин. Про наявність тут, зокрема, церковної споруди свідчать знахідки п’яти залізних хрестів із загостреними нижніми кінцями, а також інші речі церковного призначення. Посередині дитинця, між будинками, проходила вулиця. На посаді , який теж загинув під час пожежі, напівземлянкові житла розташовувалися кількома рядами. Житла мали розміри 3-4 х 3,5-4,5 м і були заглиблені у землю на 1,2-1,25 м У кожному житлі в кутку стояла піч з округлим черінем не рівні долівки. В більшості випадків печі були глинобитними, в окремих житлах – з каменю. Біля жител знаходились господарські приміщення - прямокутні льохи та округлі ями для зберігання припасів, які теж розташовувалися рядами. Всього на посаді відкрито 25 жител.
  Речовий матеріал на Княжій Горі виявився досить багатим. Із землеробських знарядь знайдено 7 наральників і лемешів, 7 чересел від плуга, 8 кіс, 10 серпів, 20 заступів, кілька мотик. Із зернових культур траплялися залишки жита, проса, гречки, вівса. Під час розкопок нерідко зустрічалися кам’яні жорна для розмолу зерна, а також обвуглені грудки борошна. Судячи з кісток домашніх тварин, тут розводили коней, волів, корів, свиней, кіз, а також займалися птахівництвом.
  Ремісничі знаряддя представлені цілими наборами ковальських слюсарських та деревообробних інструментів, які вказують на існування тут майстерень з різних галузей ремесла. На дитинці виявлено два ковадла, кілька молотків, ковальські щипці, зубила, пробійники, уламок точила та ін. Пам’ятками ювелірного ремесла є кам’яна формочка для відливання прикрас, бруски міді. Знайдено деревообробні інструменти : 18 сокир (цілих і уламків), 12 тесел, 8 буравчиків, 5 стругів, лучкову пилку, стамеску.
  Мешканці городища займалися також мисливством, рибальством, бджільництвом. У культурному шарі зустрічалися кістки диких кабанів, оленів, ведмедів, зайців та лисиць. З рибальських знарядь знайдено близько 150 залізних гачків, 15 залізних остів, понад 50 свинцевих грузил. Про заняття бджільництвом свідчать три залізні медорізки.
  До пам’яток торгівлі належать ваги з гирками, давньоруські й візантійські монети та предмети східного та причорноморського походження – деякі прикраси, культові вироби, кісточки фініка, морські мушлі.
  Серед залізних побутових речей знайдено : близько 100 ножів, близько 200 замків, понад 150 ключів, кілька ножиць та інші предмети.
  Крім глиняного посуду, під час розкопок знайдено кілька мідних казанців і чаш, а також уламки двох точених дерев’яних чаш. З культових речей знайдено бронзові свічники, панікадила, різноманітні хрести, багато медальйонів із зображенням святих тощо.
  Прикраси представлені скроневими кільцями, сережками, колтами, лунницями, шийними гривнями, браслетами, перстнями. Більшість цих виробів виготовлена із золота і срібла і оздоблена високохудожньою зерню, сканню, яскравими візерунками з емалі і черні. Значна частина їх знайдено в скарбах, яких виявлено на Княжій Горі - 11.
  Серед предметів озброєння : близько 600 залізних наконечників стріл, 20 наконечників списів, кілька мечів та шабель. 
  У культурному шарі знайдено розрізнені кістки, в тому числі кілька десятків черепів раптово загиблих, що свідчить про воєнний напад, внаслідок якого городище згоріло і життя на ньому остаточно припинилось під час монголо-татарської навали.

Канівський державний природний заповідник


  Серед заповідників України Канівський посідає особливе місце : він один представляє лісостепову зону України , що займає третину території України. Взагалі, Канівське Придніпров’я є винятково розчленованим природним районом, де первісні лісостепові ландшаф-ти практично не збереглися. Типові природні комплекси найповніше виражені саме на території Канівського заповідника та на його околицях : лісостепові ландшафти поєднуються тут з унікальними “свідками” і результатами давньої геологічної історії та археології – горами,глибокими ярами,зсувами,скіфськими городищами та ін.
  Територія заповідника в дореволюційний час належала місцевим поміщикам та Канівській міській управі. У 1897 р. вчений –археолог М.Ф.Біляшівський придбав тут невелику ділянку землі для проведення археологічних досліджень. У 1926 р. це місце разом з прилеглими лісовими угіддями було передано Академії наук України.
  Особливо багато й плідно працював над вивченням рельєфу та геологічної історії краю академік В.В.Різниченко.Він описав форми рельєфу ,численні відслонення верств гірських порід ,багатих скам’янілостями та відбитками тварин і рослин,нашарування неогено-вої, палеогенової, крейдової та юрських епох,в яких навіки закарбовані зміни життя протягом мільйонів років геологічної історії.
  Лісостеповий заповідник імені Т.Г.Шевченка був створений постановою уряду Радянської України в 1931 р. У 1933 р. заповідник був перейменований на Державний Середньодніпровський із включенням до його складу заплавної та борової терас масиву Конча-Заспи, розташованого під Києвом. В 1939 р. РНК УРСР передала його Київському державному університету.
  Великих збитків завдали заповіднику жорстокі бої,що тривали на Дніпрі в 1941 р., 1943-44 рр. Майже всі його наукові надбання були повністю знищені фашистськими загарбниками. Після звільнення Канівського району Раднарком УРСР спеціальною постановою відновив діяльність заповідника. Протягом 7 років велися роботи по впорядкуванню його території та ви вченню природи.
  Нині Канівський заповідник традиційно залишився у віданні Міністерства освіти та науки України і безпосередньо підпорядкований Київському державному університету ім.Т.Г.Шевченка.
  Зараз нагірна грабова діброва заповідника і заплавний острів Круглик займають понад тисячу гектарів.Щоб послабити негативний вплив діяльності людини на заповідник , в 1973р.навколо заповідника виділено охоронну зону ,площа якої значно перевищує територію самого заповідника (1830га).Більшу її частину займають угіддя держлісфонду, а решту становлять колгоспні поля, ліси й луки, акваторія Кременчуцького водосховища, зелені насадження біля музею Т.Г.Шевченка.
  Найбільше враження на всіх , хто приїздить до Канева ,справляє навпрочуд дивний рельєф навколишньої місцевості. Побачене тут раптово переносить нас з рівнини у справжнісінькі гори. Округлі вершини то тут, то там розкинулись пасмами-ланцюгами ,які прямують на схід і кручами спадають до Дніпра. А серед них – глибокі яри та 
провалля. Гори з такою назвою не позначені на картах. Однак, відвідавши Канів, переконуєшся, що вони насправді існують. Окремі з них стали історичними, наприклад, всесвітньо відома Тарасова гора ,на якій поховано великого сина українського народу Т.Г.Шевченка. Поруч з нею височить оригінальна за своєю геологічною будовою гора, засаджена берізками. Нижче по Дніпру розташовані гори давніх городищ: Мар’їна, Княжа, Пластунка… З їх вершин добре видно панораму величезної греблі гідроелектростанції.
  Вище греблі, скільки сягає око, видніється широчінь Канівського водосховища,над яким кручами звисають Бучацькі й Трахтемирівські висоти. Нижче греблі широким плесом та старичними рукавами поміж заплави розпочинається Кременчуцьке водосховище. А далі, на видноколі лівобережжя, - вузькі смужки золотавих пляжних пісків та безкрає море лісів…

Гора «Пластунка»
гора «Пластунка» - Місто Канів
  Хоч своїми вершинами Канівські гори не сягають у захмарну височінь, але над Дніпром підносяться на 130-160м. Вони займають східну околицю Придніпровської височини ,найбільші відмітки поверхні якої дещо перевищують 320м, але навіть на таких її ділянках гірські краєвиди ,схожі на канівські ,не зустрічаються. Канівські гори – явище унікальне не тільки на Придніпровській височині, а й на всій величезній Східно-Європейській рівнині.
  За чистотою повітря Канівське Придніпров’я порівнюють з високо
гірними районами Кавказу.А якщо при цьому врахувати чистоту дніпро-
вих вод і наявність першокласних річкових пляжів ,то можна з впев-неністю сказати ,що цей куточок землі дуже перспективний для створення широкої мережі будинків відпочинку і курортів аерогідротерапевтичної дії.
  Помірний клімат – одне з найважливіших життєдайних джерел цієї місцевості. Його характерною рисою є, передусім, висока тривалість сонячного сяйва, яка щорічно налічує більше 1710 год., а в роки підвищеного освітлення перевищує 2060 год., тобто майже стільки, скільки на узбережжі Чорного моря. Найбільша тривалість сонячного сяйва відмічається у травні-липні (понад 760 год. ). Найпохмурішим вважається грудень, коли місячна тривалість сонячного сяйва не досягає 30 год.
  Грабова діброва, яка зеленим килимом покриває гори, утворює тут крайній східний суцільний виступ європейських грабових лісостанів .Вона має виключно важливе грунтозахисне й водоохоронне значення. Заповідний ліс – багата скарбниця живої природи. Основні деревостани заповідника – грабняки із незначною домішкою дуба черешчатого, клена гостролистого й польового, липи серцелистої, берези бородавчастої, ясеня звичайного та ін. порід.
  Всього корінним ,природним лісом зайнято три чверті території заповідника .Є тут і культурні насадження сосни звичайної, дуба,акації білої тощо.
  Флора судинних рослин цього району налічує 1095 видів, які належать до 475 родів і 106 родин. За числом видів серед них домінують покритонасінні або ж квіткові рослини. За життєвими формами досліджувана флора розподіляється: дерева – 46,чагарники й напівчагарники – 38, трав’янисті багаторічники –695,дворічники – 108,однорічники – 211видів.
  На освітлених схилах гір ,пагорбів і балок, на лісових галявинах і по узліссях зустрічаються типові рослини степової флори. Де-не-де ще збереглися ковила,лещиця волосиста, айстра степова, головатень кругло-головий, горицвіт весняний, різак степовий, волове око та ін. Серед дикорослих рослин трапляється чимало і типових північних лісових видів: копитняк європейський, переліска багаторічна, яглиця звичайна, зеленчук жовтий, зірочник лісовий ,бутень запашний.
  Рідкісні та зникаючі рослини Канівського Придніпров’я належать до 31 родини .Найбільшу кількість видів мають обхідні - 15, лілійні –9, жовтцеві – 8, багатоніжкові- 5,18 родин охоплюють лише по одному виду. В заповіднику проростає 12 видів, занесених до Червоної книги України :брандушка різноколірна, вовчі ягоди пахучі, ключ-трава,ковила волосиста й піскова, підсніжник звичайний, півники угорські, плаун колючий,сальвінія плавуча, скополія карніолійська, сон великий .цибуля ведмежа.
  В міру розширення лісової площі. яка протягом останніх 20 років збільшилася на Канівщині майже втроє , помітно зросло поголів’я копитних тварин. До 1970 р. на території заповідника зовсім не зустрічалися лосі, тепер цих тварин у заповіднику декілька голів.До окультуреного ландшафту добре пристосувалися також дикі свині – найбільш поширені у заповіднику представники фауни ссавців. Середньорічне поголів’я диких свиней тут становить 15-20 голів.
  Типовим мешканцем лісостепу є козуля європейська. Чисельність її в заповіднику 10-12 голів.
  Зміни гідрологічного режиму Дніпра, що сталися внаслідок зарегулювання річки каскадом гребель, позначилися на структурі тваринного населення водойм. Дуже рідко тепер зустрічається така риба як стерлядь, змешилося поголів’я чехоні, жереха, підуста, марени, головня, носаря та ін. Помітно зросла чисельність ляща, щуки, окуня,плітки, густірки, в’язя та інших. Розмножуються інтродуковані форми 
гібридного карася, рослиноїдні риби товстолобик ,амур.
  Клас амфібій представлений у заповіднику виключно жабами та двома видами тритонів. В числі плазунів – гадюка, мідянка, вуж, ящірки, химерна безнога веретенниця, болотяна черепаха.
  Серед птахів заповідника найбільш численні представники родини воронових – ворон, галка, сорока, грак, сойка. Зустрічаються іволги, шпаки. З в’юркових : зяблики, костогриз, щиглик, вівсянки. Багато ластівок ,горобців. Водяться лісовий та чубатий жайворонки, синиці-велика, гаєчка, лазорівка. Є також і синиця-ремез. З дроздів поширені : співочий чорний , горобинник та деряба, з сорокопудів – сірий та жулан. Красивим пір’ям приваблює до себе увагу золотиста щурка (бджолоїдка).У дуплах дерев селиться сіро-голуба сиворакша, а в берегових кручах –голуба вибалочка (зимородок).Звичайними мешканцями є чубатий одуд, зозуля. Поширені великий та малий дятли, рідше зустрічаються зелений та сивий дятли.
  Предметом особливої турботи працівників заповідника стали хижі птахи, чисельність яких останнім часом зменшується. З совиних частіше зустрічаються силуха, неясить, болотна та вухаста сова, сплюшка, домовий сич, зрідка – пугач До “Червоної книги” занесені : орлан-білохвіст, скопа. Більш поширені канюк, боривітер, кібчик, луні, яструби (перепелятник, тетерев’ятник), шуліка, підорлик, сокіл-чеглок.
  Своєрідна емблема Канівських гір – білий лелека. В околицях заповідника дуже рідко зустрічається ще й чорний лелека, а на перельотах - сірий журавель, гуси, біла чапля. Заплавні угіддя та мілководдя приваблюють сіру чаплю та квакшу. Руда чапля зустрічається рідше ,а ось крижень, лиска, чирки, качки, чайки, кулики-звичайні мешканці місцевих водойм. В грабовому лісі і на заплаві зустрічаються голуби-горлиця, клинтух, припутень.
  З хижаків слід назвати вовка. В грабовій діброві є два “містечка” борсуків. На заплавному острові часто трапляються сліди моторної видри. Досить широко розмножився єнотовидний собака. На угіддях заповідника та його околиць постійно мешкають лісова куниця, європейська норка, тхір, горностай, ласка.
 
додати

Комментарии 

 
0 #8 Ліана 2014-03-28 02:33 Мені дуже подобається моє місто, так приємно про нього розповідати людям из інших міст. Бо це місто наймальовничіше і відоме своїми горами і схилами, річкою і музеями. І так приємно коли туристи не обминають наше містечечко і полюбляють його як своє. Дякую людям які прагнуть до найкращого))) Цитировать
 
 
-1 #7 Drogonoov 2013-09-12 23:07 хуйня Цитировать
 
 
+1 #6 катя 2011-08-14 18:02 я дуже сильно люблю канів до нас навіть з усієї країни приїжають байкери біль чим на будь якій планеті.але про це можливо довго розмовляти
КАНІВ СУПЕР місто
Цитировать
 
 
+2 #5 Надя 2011-05-17 13:51 Канів - один із найкращих куточків моєї Батьківщини!!!! !!!!!!!!!!!!!!! !!!!!!!!!! Цитировать
 
 
+4 #4 Женюшка 2010-09-10 14:11 Я дуже сильно люблю моє рідне місто Канів Цитировать
 
 
-3 #3 Ксавентій 2010-08-13 16:55 вичитайте текст
бо аж соромно читати:
"Глеба сина Долгорукова"
враження місцями ніби це писав другокласник в якого рідна мова російська
Цитировать
 
 
+9 #2 Оля Фурса 2010-05-24 18:39 Як добре, що наше місто таке прекрасне і історичне. Цитировать
 
 
+9 #1 Тарас Ватра 2010-04-05 23:13 Яке щастя, що на світі існує таке прекрасне історичне місто, як Канів.
Люблю його, як святиню українського народу!
Дав би Бог мудрості нашим можновладцям, щоб зробити його привабливим і комфортним містом-курортом. Не дати забудувати дачами ненажерливими захребетниками нашої багатостраждаль ної держави райських берегів моря і сивого Дніпра. Збережіть його канівчани!
Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить




...