Головна Історія України Iсторія Черкас
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 126 гостей онлайн

Історія
адреси та телефони

Музеї та заповідники 

на туристсько-краєзнавчому маршруті
“Золота підкова Черкащини”

- Кам’янський державний історико-культурний заповідник :
20800, Черкаська область, м.Кам’янка, вул.Леніна,42.
Тел.: 6-19-78.

- Кам’янський історичний музей :
20800,Черкаська область, м.Кам’янна, вул.Декабристів,15.
Тел.:6-19-75.

- Національний історико-культурний заповідник “Чигирин” :
20900,Черкаська область, м. Чигирин, вул. Б.Хмельницького, 24.
Тел.: 2-77-28, 2-84-57.

- Музей Археології НІКЗ “Чигирин” :
20900,Черкаська область, м. Чигирин, вул. Першотравнева,90.
Тел.: 2-77-28.

- Етнографічний музей “Українська хата ХІХ- поч.. ХХ ст.ст. “ :
20940,Черкаська область, Чигиринський район, с. Суботів,
 замчище Богдана Хмельницького. Історичний відділ НІКЗ Чигирин”.
Тел.: 2-77-28.

- Медведівський краєзнавчий музей : 
20930 ,Черкаська область, Чигиринський район, с. Медведівка, вул.М.Залізняка. Філіал “Холодний Яр” НІКЗ “Чигирин”. Тел.: 95-3-31.
- Приватний музей с. Головківка :
20936 , Черкаська область , Чигиринський район, с. Головківка.  
- Стецівський етнографічний музей:
20914, Черкаська область, Чигиринський район,с.Стецівка.
Етнографічний відділ НІКЗ «Чигирин».
Тел.: 2-77-28.

- Черкаській обласний краєзнавчий музей:
18000,Черкаси, вул. Слави, 1.
Тел.: 47-20-91, 45-11-46, 45-11-22.
- Черкаській художній музей:
18002, Черкаси, вул..Хрещатик, 259.
Тел.: 47-28-77.

- Музей “Кобзаря” Т.Г.Шевченка:
  18002, вул.Байди Вишневецького, 29. Тел.: 35-41-05.
- Шевченківський Національний заповідник :
19000, Черкаська область, и.Канів, Тарасова гора.
Тел.: 3-23-23, 3-23-68, 3-20-86.

- Канівський історичний музей :
19000, Черкаська область, м.Канів, вул..Леніна, 15 .
Тел.: 3-23-41.

- Канівський музей народно-декоративного мистецтва:
19000, Черкаська область, м.Канів, вул..Леніна, 64 .
Тел.: 3-23-91.

- Канівський природний заповідник:
19000 , Черкаська область, м. Канів. Тел.:3-29-91,3-30-47.  

- Літературно-меморіальний музей М.О.Максимовича :
19023 , Черкаська область, Канівський район,
  с.Прохорівна, х.Михайлова гора.


- Корсунь-Шевченківський державний історико-культурний заповідник:19400, м. Корсунь-Шевченківський, 
острів М.Коцюбинського, 4.Тел.:2-04-55.

Стеблівський літературно-меморіальний музей І.С.Нечуй-Левицького:19451, Черкаська область, Корсунь-Шевченківський район, с. Стеблів, вул. Партизанська,8. Тел.: 5-90-48.
Меморіальний музей К.Стеценка: 19446, Черкаська область, Корсунь-Шевченківський район, с. Квітки. Тел.: 6-21-15.


Меморіальний музей К.Стеценка.
Меморіальний музей Стеценка
- Державний історико-культурний заповідник
“Батьківщина Тараса Шевченка”:20214, Черкаська область, Звенигородський район,с. Шевченкове, вул.Петровського,33. Тел.: 9-53-49, 2-01-98.

- Звенигородський краєзнавчий музей:
20200, м.Звенигородка, вул. Чорновола, 41.
Тел.: 2-44-48.

- Меморіальний музей А.Ю.Кримського :
20200, Черкаська область, м.Звенигородка. Тел.: 2-44-48.

Музей історії села Вільшана,
 Відділ заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка»:  
20214, Черкаська область, Звенигородський район, с. Шевченкове, вул.Петровського,33. Тел.: 9-53-49, 2-01-98.

- Тальнівський музей історії хліборобства:
20400, Черкаська область, м. Тальне, вул. Радянська,48.
Тел.: 2-24-97.
- Державний історико-культурний заповідник 
“Трипільська культура”: 20453 ,Черкаська область, Тальнівський район, с. Легедзине. Тел.: 8-067-603-42-70.
- Державний дендрологічний парк “Софіївка”:
20300, Черкаська область, м.Умань, вул.Київська, 12-а.
Тел.: -5-63-19, 5-72-94.

- Уманський краєзнавчий музей :
20300, Черкаська область, м.Умань, вул.Жовтневої революції, 31.
Тел.: 5-30-70.

- Уманська картинна галерея :
20300, Черкаська область, м.Умань, вул. Коломенська,2.
Тел. 5-45-14.

Музей культури та побуту Уманщини:
20300, м.Умань, вул.. Смідовича,6.
Тел.: 5-26-15.

Музей літератури та мистецтв Уманщини:
20300, м. Умань, вул.. Ленінської «Іскри», 128.
Тел.: 5-23-21.

Держаний історико-культурний заповідник «Трахтемирів»:
19000, Черкаська область, м.Канев, 
Будинок культури, вул.Леніна,68.
Тел. : 3-29-73.



Готелі


на туристсько-краєзнавчому маршруті
“Золота підкова Черкащини” :

Кам’янка:
-готель “Кам’янка” : м. Кам’янка, вул.Пушкіна, 54. Тел. : 6-18-32.
-кемпінг : м.Кам’янка, перехрестя вулиці Шевченка та траси Київ-Луганськ.

Чигирин:
- готель “Чигирин”: м. Чигирин, вул.М.Грушевського, 29.
Тел.: 2-58-49.
- готель НІКЗ “Чигирин”: м. Чигирин, вул.Леніна, 84. Тел.: 2-84-57.

  Черкаси:
- готельний комплекс “Дніпро” : м. Черкаси, вул. Фрунзе,13. Тел.:54-03-04, 47-23-60.
- готель “Україна” : м.Черкаси, вул. Лісова,1. Тел.: 32-10-52.
- готель “Росава” : м. Черкаси, вул. Фрунзе, 29. Тел.:45-03-21.
- готель “Жовтневий”: м. Черкаси, вул..Фрунзе, 145.
Тел.: 37-54-15, 37-34-95.
- готель “Нива”: м. Черкаси, вул. Смілянська, 144. Тел.: 63-26-71, 63-15-80.
- готель ”Центральний” : м.Черкаси, вул. Леніна, 30.
Тел.: 45-21-70.
- Готель “Черкаси”: м. Черкаси, вул..Лазарєва,6. Тел.: 37-27-28, 37-65-84.
- Готельний комплекс “Селена” : м. Черкаси, вул. Дахнівська, 21. Тел.: 36-20-28.

Канів:
- готель “Тарасова гора”: м.Канів, вул.Т.Шевченка,2. 
Тел.: 4-22-72.
- готель “Старий Канів” : м. Канів,вул..Леніна, 17. Тел.: 3-54-38.
- готель “Княжа гора” : м. Канів, вул. Дніпровська, 1. 
Тел.: 3-55-83.

Готельний комплекс в регіональному ландшафтному парку «Трахмемирів»
Готельний комплекс в регіональному ландшафтному парку «Трахмемирів»
с.Трахтемирів:
Черкаська область, Канівський район, с. Трахтемирів,
Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів.

Корсунь-Шевченківський:
- готель в м. Корсунь-Шевченківському, вул. Осипенко, 4 а. 
Тел.: 2-46-77.
- готель “Корсунь”: м.Корсунь-Шевченківський, вул. Т.Шевченка, 39. Тел.: 2-08-79.

Звенигородка:
- готель “Колос”: м. Звнигородка, проспект Шевченка, 64.
Тел.: 2-68-27.

  Тальне:
- Готель “Гірський Тікич”: м. Тальне, вул. Леніна , 30 а. 
Тел. : 2-40-00.

Умань :
- Готель “Будинок творчості вчених” : м. Умань, вул.Садова,53. 
Тел. : 3-35-27.
- Готель “Умань”: м. Умань, вул. Радянська,7. Тел.: 5-26-32.
- Готель “Фортеця”: м. Умань, вул.Лапаєва,52. Тел.: 5-32-67.


Кафе і ресторани
на туристсько-краєзнавчому маршруті
“Золота підкова Черкащини”

Кам’янка:
- Ресторан “Райспоживтовариства”, вул..Леніна, 36. Тел.: 6-21-94.
- Кафе “Сім-сім” при готелі “Кам’янка”, вул..Пушкіна, 54. 
Тел.: 6-23-46.
- Кафе “За склом”, територія ринку. Тел.: 6-10-56.
- Кафе “Браво”, кемпінг на перехресті вулиці Шевченка та траси Київ-Луганськ.

Чигирин:
- Кафе “Левада”, вул. Орджоникидзе, 3. Тел. 2-59-95.
- Ресторан “Тясмин”, вул.Богдана Хмельницького, 13. 
Тел.: 2-59-95
- Кафе “Богдан”, вул..Богдана Хмельницького,13. Тел. 2-59-95.
- Кафе “Світлиця”, с. Суботів, вул. Музейна, 5. 
- Тел.: 8-097-48-47-732

Черкаси:
- Ресторани і кафе у всіх вище названих готелях міста.
- Ресторан “Домашній кухар”, вул.. Шевченка, 207. Тел.: 45-04-22.
- Ресторан “Бріг”, вул. Косовського,140 . Тел.: 32-98-38.
- Кафе-бар “Коктейль” , вул. Хрещатик, 200 .Тел. : 32-11-23.
- Ресторан “Чайка”, Парковий узвіз,3 . Тел. :36-06-69. - Та інші.

Канів:
- Кафе комунального підприємства “Міський комбінат громадського харчування”, вул. Леніна, 130.
Тел.: 3-22-41.
- Ресторан “Княжа гора”, вул.Дніпробудівська,11. Тел.: 4-55-83.
Нераденко Т.М. «Золота підкова Черкащини»……………………..

- Тур комплекс “Канів”, готель “Тарасова гора”. Тел. : 3-85-88.
- Кафе “Бістро”, район автовокзалу. Тел.: 3-13-14.
- Кафе “Чебуреки”, район автовокзалу. Тел.: 3-22-20.
- Кафе “Сніжинка”,вул.О.Кошевого,2. Тел.: 3-20-87.
- Кафе”Ластівка”, вул. Шевченка.11. Тел.: 3-56-49.
- Кафе “На околиці”, вул. Київська,34. Тел.: 3-41-70.
- Кафе “Лагуна”, вул.Дорошенка,3. Тел.: 3-86-58.
- 7 барів в різних місцях Канева: 
Тел.: 3-54-86, 3-23-93, 4-20-88, 3-51-10, 3-43-90, 3-69-92, 3-86-58.
Корсунь-Шевченківський:
- Кафе “999”, вул. Леніна, 260. Тел.: 2-52-14.
- Кафе “Рось”, вул..Бабушкіна, 2. Тел.: 2-47-20.
- Ресторан “Вітряк”, Черкаське шосе, 2.Тел. : 2-45-44.

Звенигородка:
- Кафе “Централ”, проспект Шевченка, 66 а. Тел. 2-16-91.
- Ресторан “Райспоживтовариства”, вул.Енгельса,135. 
Тел. : 2-39-81.

Тальне :
- Ресторан готелю “Гірський Тікич”, вул. Леніна , 30 а. 
Тел. : 2-40-00.
- Кафе “Корона”, вул. Леніна, 9 а. Тел.: -2-20-74.
- Кафе “Катрина”, вул.Попова-Гартлейна,3. Тел.: : 2-40-60.

Умань:
- Кафе ТОВ “Агрокомплекс”, вул. Дерев’янка, 13. Тел. 2-30-88.
- Кафе ТОВ “Умань-Рось”, вул.. Горького,1. Тел.: 5-71-17.
- Кафе ТОВ фірма “Зустріч”, вул.Київська, 1. Тел.: 3-60-29.
- Ресторан, блок обслуговування туристів
дендропарку “Софіївка”, вул. Садова. 53. Тел.: -3-43-66. -Ресторан, комплекс відпочинку ТОВ “Іскра”, вул. Чапаєва,52 та вул. Більшовицька,1. Тел.: 5-23-83.


Надаємо також телефони, за допомогою яких ви можете самостійно 

в будь-якій час дізнатися про заклади громадського харчування в основних населених пунктах, що лежать на маршруті “Золота підкова Черкащини”:

- м. Кам’янка : 6-10-97;
- м. Чигирин : 2-77-42;
- м. Канів: -3-22-34;
- м. Корсунь-Шевченківський : 2-06-30;
- м. Звенигородка : 2-21-42;
- м.Тальне : 2-30-87;
- м.Умань : 5-33-59.

Коди для міжміських телефонних переговорів:
– для України :


- м.Черкаси : 8-047-2;
- м. Кам’янка : 8-047-32;
- м. Чигирин : 8-047-30;
- м. Канів: 8-047-36;
- м. Корсунь-Шевченківський : 8-047-35;
- м. Звенигородка : 8-047-40;
- м.Тальне : 8-047-31;
- м.Умань : 8-047-44.

2– для Черкаської області:

- м. Черкаси : 8-047;
- м. Кам’янка : 8-232;
- м. Чигирин : 8-230;
- м. Канів: 8-236;
- м. Корсунь-Шевченківський : 8-235;
- м. Звенигородка : 8-240;
- м.Тальне : 8-231;
- м.Умань : 8-244.
 
Розпорядження Президента України Про відродження та розвиток історичних і культурних центрів Черкащини
З метою збереження та відродження історико-культурних надбань українського народу, популяризації серед широких верств населення національної культурної спадщини:

1. Підтримати пропозицію Черкаської обласної державної адміністрації щодо відродження та розвитку історичних і культурних центрів Черкаської області і затвердження з цією метою державної програми «Золота підкова Черкащини».
2. Кабінету Міністрів України:
забезпечити розроблення та затвердити у тримісячний строк державну програму «Золота підкова Черкащини», спрямовану на відродження та розвиток Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», Шевченківського національного заповідника, Корсунь-Шевченківського історико-культурного заповідника, державних історико-культурних заповідників «Батьківщина Тараса Шевченка» та «Трипільська культура», інших історичних і культурних центрів, які знаходяться на території Черкаської області, передбачивши в ній, зокрема. Заходи щодо створення нових туристичних маршрутів, розвитку ефективної туристичної інфраструктури;
забезпечити вирішення в установленому порядку питання фінансування зазначеної програми та залучення для цих потреб додаткових джерел.

Президент України В.Ющенко

29 квітня 2005 року
  № 1016/2005-рп



Додаток
до рішення обласної ради від 13.04.2005 р. № 21-5/ІV
«Обласна комплексна історико-культурологічна програма
 «Золота підкова Черкащини» на 2005-2007 роки.»

  Обласна комплексна програма покликана засобами науки, культури, освіти, туризму, краєзнавства реально відобразити роль Черкащини в розвитку світової цивілізації та державного процесу української нації, ознайомити з історико-культурним потенціалом області широкі верстви населення, молоде покоління.
  Метою програми є визначення невідкладних і перспективних заходів щодо реалізації державної політики у сфері духовності, культури з урахуванням сучасних вимог. Цієї мети передбачається досягти шляхом вирішення таких основних завдань :
- відродження, збереження й розвиток духовних осередків, які забезпечують еталонний рівень культури;
- формування високих естетичних і етичних критеріїв суспільства;
- збереження культурної спадщини як основи української національної культури, турбота про подальший розвиток традицій культур народів, які мешкають в області;
- модернізація культурної інфраструктури з переходои на нові форми роботи в умовах ринкової економіки: забезпечення державної підтримки та сприятливого господарсько-правового режиму для установ та закладів культури і мистецтв, культурницьких об’єднань, окремих митців.
  Очікувані результати :
- реалізація у повному обсязі завдань у сфері духовності, культури, визначених Президентом України В.А.Ющенком, Урядом України;
- збереження та розвиток модернізованої мережі установ та закладів культури і мистецтв, зміцнення їх матеріально-технічної бази.;
- розвиток української національної культури, культур національних меншин;
- мобілізацію потенціалу інтелектуальної еліти області
- створення необхідних умов для збереження та розвитку
  державної мови;
- налагодження інформаційного зв’язку між виробником продукту культури та споживачем;
- розбудова системи освіти в сфері культури та мистецтва;
- збереження, ефективне використання і популяризація культурної спадщини;
- розвиток належної інфраструктури туризму на користь підтримки та збереження культурної спадщини.

Організація виконання програми покладається на обласну державну адміністрацію

Основні заходи в сфері культури:

- підготовка пропозицій щодо створення в області Державного історико-туристичного центру, як основи об’єднання всіх історико-культурних заповідників області;
- внесення пропозиції щодо створення в Черкасах Інформаційно-культурного та економічного консолідуючого центру світового українства «Українська світлиця»;
- вирішення питання щодо створення в області Державної служби охорони культурної спадщини;
- продовження ремонтних робіт та введення в експлуатацію ІІ черги приміщення Канівського музею народно-декоративного мистецтва;
- забезпечення виконання розпоряджень Кабінету Міністрів України « Про затвердження плану заходів щодо упорядження місць, пов’язаних з перебуванням Т.Г.Шевченка…» (від 15.10.2004 р. № 750-р) та «Про затвердження Комплексної програми розвитку історико-архітектурного комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького»;
- порушення клопотання про надання статусу національних історико-культурним заповідникам «Батьківщина Тараса Шевченка» та Корсунь-Шевченківському; створення нового історико-культурного заповідника «Родина Симиренків»;
- продовження робіт по відкриттю нових кафедр у вищих навчальних закладах для підготовки спеціалістів в галузі туризму;
- запровадження на обласному телебаченні каналу «Культура»;
- сприяння створенню Галереї сучасного декоративно-прикладного мистецтва у Черкасах;
- створення при музеї «Кобзаря Т.Г.Шевченка» Шевченківської вітальні.
  Заплановані заходи по окремих заповідниках області : державному історико-культурному заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка», Національному історико-культурному заповіднику «Чигирин», Шевченківському національному заповіднику, Корсунь-Шевченківському історико-культурному заповіднику, державному історико-культурному заповіднику «Трипільська культура», а також заходи по завершенню будівництва історико-етнографічного комплексу «Тарасова криниця» в смт Лисянка та ряд заходів по упорядкуванню пам’яток та пам’ятних місць Городищенського району.
  Серед них хочемо відмітити :
- відновлення, упорядкування та облаштування парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва, водоймища у с.Будищах Звенигородського району;
- реставраційне відтворення об’єктів історико-архітектурного комплексу «Резиденція Б. Хмельницького» та будівель Посольської вилиці в Чигирині;
- продовження робіт щодо відтворення селянських садиб в етнографічному комплексі «Козацький хутір» в с. Стецівка Чигиринського району;
- проведення капітального ремонту будинку Головинських в с.Стеблів Корсунь-Шевченківського району, де буде відкрито музей Тараса Шевченка;
- впорядкування території фортеці ХІІ ст., дн була тимчасова резиденція Б.Хмельницького в ХVІІ ст. в м. Корсунь-Шевченківському;
- реставрація Палацу Шувалова та впорядкування парку в м.Тальному, де бував Тарас Шевченко;
- створення експозиції музею трипільської культури в с.Легедзиному Тальнівського району; 
- будівництво господарчо-житлового комплексу трипільського поселення з гончарною майстернею та двоповерховою житловою будівлею, що стане першою на Україні повномасштабною реконструкцією трипільського житла в с. Легедзиному Тальнівського району.

Основні заходи в сфері туризму :


- сприяння створенню мережі молодіжних готелів;
- сприяння розвитку сільського зеленого, оздоровчо-спортив-ного, релігійного туризму;
- включення туристичного маршруту «Золота підкова Черкащини» до навчальних планів загальноосвітніх шкіл та професійно-технічних училищ;
- розробка туристичного маршруту «Золота підкова Черкащини»;
- забезпечення рекламно-інформаційної підтримки туристичного маршруту з метою просування його на туристичному ринку;
- створення та оновлення теле- та радіо роликів для популяризації маршруту;
- виготовлення та оновлення рекламної продукції по основних заповідних місцях області;
- сприяння створенню представницького центру «Черкащина туристична» в Києві;
- розробка та впровадження системи дорожніх знаків, що інформують про туристичний маршрут;
- проведення щорічного туристичного форуму;
- забезпечення участі у міжнародних туристичних виставках;
- створення та оновлення сайту туристичної інформації.

  Фінансове забезпечення Програми здійснюється у межах осигнувань, передбачених у обласному і місцевих бюджетах, та з інших джерел, не заборонених законодавством.
  Всього за вищевикладеним проектом на основі заходи щодо виконання. Програми необхідна сума в 144513 тисяч грн.
 
Місто Умань
На території сучасного міста та його околиць виявлено залишки багатьох давніх поселень ( всього 26 пам’яток) : трипільської культури, доби пізньої бронзи, чорноліської культури, скіфського часу, черня-хівської культури, ранньослов’янських, періоду Київської Русі, пізньосередньовічних. Останні представлені територією пізньосередньо-вічного міста ( Уманська фортеця та посад), та підземними спорудами, яких тут виявлено більше 40.  
  Протягом кількох століть ця територія зазнавала нападів різних кочових народів, серед яких набіги монголо-татар були особливо руйнівними.
  За дослідженнями науковців назва «Умань» походить або від річки Уми (Уманки), або від Куманії (Гуманії) - країни кочовиків ( куманів- половців), яка розташовувалася в степах України. Уманщина входила до території Білої (західної) Куманії, де під владою прийшлих кочовиків жило багато осілих селян, які займалися своїми традиційними справами і розмовляли давньою українською мовою.
  В другій половині ХІV ст. територія Умані була загарбана Литвою, а з 1569 р. – опинилася під владою Речі Посполитої.
  1609 року територія Умані була подарована польським урядом у вотчинне володіння брацлавському старості В.О.Калиновському. А в судовому документі 1616 р. вперше згадується місто Умань. Магнат В.О.Калиновський прагнув назвати місто Калинград, але ця назва не прижилася. 
  За рахунок селян і ремісників місто швидко зростало, в середині ХVІІ ст. тут було вже 9600 чоловік. В той час Умань була ремісничим і торгівельним осередком, у передмістях якого жило хліборобське населення.
  В ході національно-визвольної війни 1648-54 рр. повстанці під керівництвом І.Ганжі штурмом взяли Умань, яка стає центром Уманського полку ( до 1711 р.). Полк займав територію від Гірського Тікича до Південного Бугу, в ньому було 14 сотень і 2949 козаків. Збудована козаками в 50-70-х роках ХVІІ ст., Уманська фортеця була однією з наймогутніших на Україні. Тут були добротні будинки, кілька церков. Місцеві й заїжджі купці вели жваву торгівлю. В місті працювало багато ремісників – кравців, шапкарів, кушнірів, шевців, ковалів, зброярів. Про це ми знаходимо відомості у турецького мандрівника Е.Челебі та П.Алепського із Сірії.
  В ХVІІ ст. Уманська фортеця неодноразово витримувала наступ польсько-шляхетських військ ( 1654, 1955, 1664, 1665 ). За Андрусівсь-ким перемир’ям 1667 року Умань залишилася під владою Польщі.
  1670 р. Умань захопив ставленик шляхетської Польщі гетьман Пра-вобережної України М.Ханенко.Під час турецьких походів 1677-78 рр. місто зазнало великих руйнувань. Умань лежала в руїнах, тут кочувала татарська орда. Проте, у 1690-х роках ця територія була визволена повстанськими загонами С.Палія. Місто знову почало заселятися.
  У 1726 р. Умань належала магнатам Потоцьким. Польське панство проводило політику ополячування населення Умані. Для цього 1765 р. Тут було засновано уніатський монастир.
  На протязі всього ХVІІІ ст. населення Умані боролося проти феодального, релігійного, національного гніту. Гуртуючись в загони гайдамака нападали на Умань ( 1737, 1739, 1755-57, 1761 рр.).
  1760 р. Умані надано Магдебурзьке право. 1765 р. засновано Уманський уніатський монастир, 1766 р . – базиліанську школу, в якій навчалось до 400 учнів.
  Під час подій Коліївщини 1768 р. повстанці здобули Умань. Коли до міста підішли війська Максима Залізняка, до них приєдналися 400 уманських надвірних козаків на чолі з сотником І.Гонтою. Ці події яскраво оспівані Т.Г.Шевченком у поемі “Гайдамаки”.  
  Після придушення повстання Умань залишилася центром маєтку Потоцьких. З 1797 року місто стає центром Уманського повіту Київської губернії.
  Кінець ХVІІІ-початок ХІХ ст. ст. в історії Умані знаменується створення тут дендрологічного парку “Софіївка”.

Софіївка


  Світ знає багато шедеврів паркового , ландшафтного мистецтва, і треба взяти на себе велику сміливість,щоб сказати про той чи інший парк : оце неперевершена перлина ! Але,розповідаючи про “Софіївку “, яка ,безперечно ,посідає у цьому ряду одне з перших місць,ми можемо з певністю твердити : рідко який витвір паркової архітектури позмагається з нею кількістю легенд та романтичних історій,що загубилися в тінистих алеях,таємничих гротах,у нагромадженні скель. Вони розкриваються лише перед тими , хто вміє бачити, хоче слухати.
  Вчені ще й досі сперечаються , де й коли було закладено легендарні сади Семираміди,одне з семи чудес світу. А от з уманським парком ніби все зрозуміло : і час початку будівництва, і рік відкриття, і сума , в яку обійшлася “Софіївка” її власникові та інші віхи її біографії. Та не поспішаймо з висновками. Бо й сьогодні ми почуємо від старожилів, прочитаємо в давніх і сучасних виданнях чимало напівказкових історій, у яких реальне тісно переплітається з фантастичним, і марна справа відділяти правду від вигадки.
  Гарну легенду завжди прикро й боляче руйнувати, але історія грун- тується на істині. Тож і ми , розповідаючи про “Софіївку”, будемо змушені піддавати сумніву казкові образи. І , щонайперше – в легенді про її заснування.
  Оповідь ця романтична. Граф Станіслав Щенсний Потоцький, один з найбагатших магнатів України,узяв шлюб з прекрасною грекинею Софією.Такої красуні , як свідчать сучасники, не бачив світ. Описуючи її навіть сухі історики збивались на поетичну мову.Так, В.Іващенко, автор нарису про “Царицин сад”(так називали “Софіївку” з 1836року) ,писав : “Софія була навдивовиж гарна ; у великих чорних очах виднілися сум і пристрасть ; у руках її було скільки невимовної чарівності,на губах скільки покірності й мольби…”  
  Закоханий граф квапився виконати всі забаганки молодої дружини. Влітку 1795 року, повертаючись із Гамбурга до Умані, вона завітала до графині Гелени Радзивілл.Її маєток був розташований у містечку Неборорові,неподалік Варшави.На Софію велике враження справив розкішний парк,про що красуня писала в листі до Щенсного :” Після обіду поїхали дивитися “Аркадію”.Важко уявити собі щось більш романтичне і прекрасне.Ти знаєш “Аркадію”,але бачив її 10 років тому. Уяви собі , як можуть повиростати молоді дерева за 10 років і як багато


Софія ПотоцькаСофія
Потоцька

тут зроблено для поліпшення цього місця…В “Акадію” я закохана до нестями; нема в світі жодного виду квітів і екзотичних рослин , яких би не було тут.Гуляючи садами “Аркадії”, я відчувала,що у розпал літа переживаю знов весну і кожне дерево наче каже : «Мені тут хороше!”Аркадія дуже нагадує мені Крим; ти знаєш , що в тому краю з твоїми достатками можна було б мати протягом двох років таку ж саму, а може, й більш прекрасну “Аркадію”, адже там не потрібні штучні насадження ? Правда,мій любий друже, що ми матимемо сільце в Криму?..”
  У наступному листі від 19 липня вона доповнила своє прохання побажанням: ”…Якщо ми матимемо садибу в Криму, накажеш 
встановити там органи так само , як у Радзивіллової в “Арка-дії”…”Однак Софія не знала про дійсний стан фінансових справ у Щенсного - на той час перша дружина Потоцького Юзефіна зі своїми управляючими довела маєток мало не до краху.Тому тоді придбати садибу в Криму граф не міг.
  Та недаремно древня мудрість твердить:все перемагає любов! Вона й надихнула закоханого Щенсного на своєрідний подвиг – він зібрав кошти і через рік в Умані серед вигорілих під сонцем степів та балок, 
серед хаотичного нагромадження скель,почалося будівництво парку в романтично му стилі.
  У дарунок коханій граф вирішив створити куточок Еллади, щоб нагадував він їй гори і ліси,чисті струмки й прозорі озера покинутої Греції.
  Під час будівництва славної “ Софіївки ” пролилися ріки поту й сліз знедолених кріпаків,її безвісних творців.Марно було б шукати в архівах імена бодай небагатьох із них.Так само марно,як шукати на старовинних єгипетських табличках імена будівників пірамід .Та все ж через усні перекази до нас дійшло кілька прізвищ,мабуть,найвідоміших будівничих “ Софіївки ” : Дрозденка,Діденка,Ковалевського,Гудимова та ще декількох із незліченної кріпацької армії Потоцького.
  Немає меж народній фантазії ,коли вона хоче уславити,увічнити ге– роя. Документальних підтверджень про участь у створенні “Софіївки” кріпосного садівника Заремби, на жаль, не знайшлося. Але до нас дійшли легенди про те,що за наказом графа після закінчення робіт його осліпили й відтяли правицю,щоб ніколи вже не зміг не тільки перевершити створене ним диво ,а й бодай повторити його .Про те,як на прохання своєї коханої він покликав до життя животворний струмок, води якого зціляли людей , додавали їм сили. Про те , як разом із повсталими боровся він проти поневолювачів, польської шляхти. Цілком можливо , що в недалекому майбутньому вченим усе ж пощастить виявити сліди цього легендарного садівника, як вдалося їм уже заповнити багато білих плям в історії створення “Софіївки”.
  Ім’я інженера , якому граф доручив будівництво парку,відоме. Це - Людовік Метцель, колишній польський військовий інженер , людина талановита і широко ерудована. Як згадують сучасники, Потоцький , коли приїхав до Умані на полювання, звернув увагу на мальовничі яри та озера. Тоді він запитав у Метцеля : “Чи не можна зробити з цього яру гулянку? Я б волів подарувати її моїй дружині й наректи це місце її ім’ям. Аби витрати тебе не зупиняли, я готовий все, що зажадаєш, на це зужиткувати.” Інженер обдивився місцевість і сказав, що перш за все потрібні робочі руки,і якомога більше.
  Треба було мати глибокі інженерні знання,витонченний смак, неабияку фантазію і вміння , щоб окреслити в уяві , а потім втілити в життя таку феєрію гаїв і мальовничих галявин, ставків і водограїв, терас і алей, гротів і альтанок. Метцель мав у своєму розпорядженні багато тисяч робочих рук адже кріпаків зганяли сюди з усіх величезних графських володінь.Однак, і це не давало можливості вирішити всі питання будівництва, які потребували колосальних фізичних зусиль. Для того, щоб пересувати величезні гранітні брили, Метцель широко застосовував підйомні машини. Помічником його був садівник Олива.
  На скелястих берегах річки Багно, яка пізніше дістала назву Кам’янка, росло кілька десятків верб, в’язів, поодинокі липи та груші. Тисячі екзотичних дерев було завезено до Умані звідусюди. Вони чудово вписалися в навколишню місцевість і створили неповторний ансамбль.
  Урочисте відкриття парку відбулося у травні 1802 року, в день народження красуні Софії.
  Роботи , пов’язані з завершенням будівництва парку, тривали і наступні роки, навіть після смерті господаря. Та все одно вражають фантастично стислі строки, за які виросло на Умані оце зеленомармурове диво. Всього шість років ! Графу “Софіївка” обійшлася в 2000250 карбованців сріблом.
  І все ж…Віддавши належне історичній правді , повернімося до легенди, втіленої в камені , в воді, дібровах і галявинах, до рукотворної “Софіївки”.
  З 1836 року і аж до революції парк носив іншу назву – “Царицин сад”.Справа в тому ,що після Польського визвольного повстання 1830-1831 рр. Умань і родовий маєток Потоцьких було конфісковано. Тоді й загубилася первісна назва парку - “Софіївка” ,відновлена вже за нашої доби.” Царицин сад” потрапив під опіку Управління військових поселень.У цей період його ретельно доглядали і здійснили чимало робіт по реконструкції та розширенню. Станом цього чарівного оазису цікавився імператор Микола І. За його розпорядженням на місці встановленої Потоцьким статуї Тадеуша Костюшка, керівника Польсь-кого повстання, з’явилася статуя імператриці Олександри Федорівни. Здавалося , що віднині за парком навічно було закріплено назву “Царициного саду”.
  У 1859 році уманський парк перейшов у розпорядження Головного училища садівництва , яке з цієї нагоди перевели з Одеси до Умані. Так, унікальний маєток, який слугував розвагою нечисленним можно-владцям, почав працювати на користь науки.
  Після того як колишня “ Софіївка” стала господарством навчально- го закладу , наймана праця за її доглядом поступово відсувалася на задній план: тут трудилися і учні училища , і вихованці нижчих шкіл, які проходили практику тривалістю не менше року. Одночасно в цей період, як й раніше, коли парк підпорядковувався відомству військових поселень, тут проводилися значні роботи по реконструкції гідротехнічних та інших споруд, будувалися й нові.У численних свідченнях очевидців, офіційних документах можна знайти згадки про ремонтні роботи на греблі, в одному з гротів , про перебудову терас,оглядових майданчиків тощо,а також про зразковий порядок,який тут підтримувався.
  Можливо, доля була милостивою до цього парку, можливо, пощастило йому на добрих людей, турботливих господарів, які з завидним старанням примножували його багатства, але факт залишається фактом : ”Софіївка” ставала дедалі прекраснішою.
  За перших п’ять років до урочистого відкриття “Софіївки” 1802 році було зроблено багато. З’явилися Верхній і Нижній стави,водограї, таємничі гроти, нагромадження скель, містки, алеї. З Італії граф Потоцький виписав прекрасні мармурові статуї. Пересаджені багаторічні дерева утворили гаї і тінисті алеї.
  Гостей парку вражали хаотичні велетенські брили над Кам’янкою, скеля – тераса над Нижнім ставом-так звана Левкадська скеля, звідки відкривається чарівна панорама “Софіївки”, романтичний острів Анти-Цірцеї, грот Діани , водограй, що б’є з каменя посеред ставу, задум-ливий спокій Єлисейських полів, грот Тантала з кам’яною брилою,що загрозливо нависла над ним та багато інших рукотворних див.
  Згодом , коли “Софіївка” перетворилася на “Царицин сад” і стала державною власністю, роботи по реконструкції парку та його розвитку розпочалися в значних масштабах.
  На гігантській палітрі парку лишили свої мазки-автографи талано-
виті архітектори і садівничі. Історія донесла ім’я головного садівника “Софіївки” Ферре, який наприкінці 1830-х – на початку 40-х років побудував терасу Бельвю, а також терасу Муз. Обидві вони влаштовані у надзвичайно мальовничих місцях, оточених басейнами, водограями, альтанками.
  Свій помітний слід у біографії “Софіївки” залишив відомий вчений-природознавець В.В.Пашкевич, який у 1885 році обіймав посаду головного садівника парку.Під його керівництвом у 1890-1891рр. тут було закладено арборетум,що надалі дістав назву Англійського парку . На території 2 га вчений висадив понад сто екзотичних рослин , завезених з різних місць. З ім’ям В.В.Пашкевича пов’язують початок справжньої наукової роботи в “Софіївці” .
  Справжнім дивом “Софіївки “можна назвати численні гроти , висічені у скельних монолітах. Найбільший грот - грот Каліпсо. Назву пов’язано з міфом про мандри Одіссея. Грот називають ще Левовим або 
Громовим , через лункий гуркіт водяного струменя. Граф Потоцький наказав своїм майстрам викарбувати на кам’яній стіні напівзагадкові слова :” Загуби тут пам’ять про нещастя і прийми щастя віще , якщо ти щасливий, так будь щасливим ще більше”.  
  Неподалік розташовано грот Фетіди – давньогрецької морської богині - один з найпрекрасніших у цьому ансамблі.Він має вигляд античного храму. Спершу тут стояв бюст фессалійського героя Пелея, який оволодів Фетідою. Зараз тут стоїть біломармурова статуя Венери, оточена урочистими колонами,-її приховує суцільний каскад води.
  Долина Велетнів вражає хаотичним нагромадженням гранітних брил. Здається, ніби й справді її будували велетні, бавлячись, розкидали скелі, а деякі з них навмисне лишили в такому хисткому положенні, що ось лишень повіє вітерець – важка брила обрушиться вниз і ніщо не зможе її зупинити.
  А зовсім неподалік - тиша й спокій Єлисейських полів, що мають уособлювати райський куточок.Застигли в мовчанні віковічні дерева, стиха дзюркотить лагідний струмок. Місце для мрій і тихого смутку. Чи не тому господар саме тут , у Темпейській долині , звелів постави ти колону Печалі – пам’ять про своїх померлих дітей , про так рано обірвані їхні юні життя .
  Особливе місце займають ріка Стікс та Мертве озеро. Наш човен , рушивши з Мертвого озера , тихо впливає в підземну ріку. Не багато в нашій країні таких річок. Ця ж – рукотворна ,бо , насправді є каналом, пробитим у кам’яній товщі - особливо незвичайна.Уже сама її назва (з міфології Стікс ріка, через яку переселялися душі померлих у потой-бічний світ) настроює людину на філософські думки, нагадує про скороминучість життя. На чверть кілометра простягнувся підземний Стікс. На відміну від інших природних річок у карстових нашару-ваннях, по яких здійснюються прогулянки для туристів, тут немає штучного освітлення. Через нечисленні отвори, влаштовані у гранітній скелі , сюди проривається скупе, тьмяне сонячне світло. 
  Підземна ріка Стікс , через яку міфічний перевізник Харон нібито переправляв душі до царства мертвих ледь освітлена , вона тягнеться , протікає під тунелем , облицьованим гранітом і цеглою. Денне світло сюди падає крізь отвори в горі.Човен запливає в річку з Мертвого озера і опиняється в Амстердамському шлюзі.
  Вже в повоєнний час, 1946 року, було відновлено історичну назву дендропарку.В 1995 році “Софіївку” було підпорядковано Академії наук республіки. Вона стала філіалом Центрального республіканського ботанічного саду.
  Територія парку розширилася до 160 га. Сьогодні Уманський державний дендрологічний парк “Софіївка”- найбільший центр індустрії рослин у Правобережному лісостепу України. 
  На його експозиціях і колекційних ділянках росте 1646 видів , форм, сортів місцевих та експозиційних рослин.Тут проводить наукову роботу відділ репродуктивної біології рослин Центрального ботанічного саду. Багато уваги приділяється збереженню та реконструкції насаджень парку,його архітектурних та гідротехнічних споруд ,тому “Софіївка” по праву вважається одним із кращих дендропарків України.
  Протягом усього туристичного сезону прямують до Умані автобу- си. Будь-якої пори року не припиняється потік відвідувачів-“Софіївка” принадна в усі пори року .
  Звичайно , марно й сподіватися за один день оглянути всі 160 га те- риторії “Софіївки”, побувати в розсадниках і теплицях, познайомитись з копіткою працею наукових працівників парку. І все ж ми запрошуємо вас до “Софіївки”. Під час відвідання парку ви помандруєте старовинними алеями, тими, якими ступали Олександр Пушкін, Тарас Шевченко , Іван Котляревський , Сергій Волконський, Павло Пестель, Михайло Бестужев-Рюмін, Володимир Сосюра , Максим Рильський та ще сотні славних наших земляків. І обов’язково повернитесь сюди ще неодноразово!

Новий вхід до «Софіївки» з боку вулиці Київської.
Новий вхід до « Софіївки » з боку вулиці Київської.
  Повертаючись до Умані, в якій розташований дендрологічний парк “Софіївка”, варто зазначити, що з її історією і культурою ви можете 
ознайомитися в Уманському краєзнавчому музеї , а також під час пішохідної прогулянки по місту, оглядаючи її численні пам’ятки та пам’ятні місця.
  В Умані народилися український археолог, етнограф, мистецтво-знавець, академік АН УРСР М.Ф.Біляшевський, український письменник, Герой Соціалістичної праці Ю.К.Смолич. Тут пройшли дитячі та юнацькі роки українського поета, академіка М.П.Бажана.
  Під час подорожування по Уманщині вас неодмінно запросять побувати в окремих селах Уманського району, які славні своїми земляками : село Оксанино, де народився двічі Герой Радянського Союзу генерал І.Д.Черняхівський, село Косенівка – на батьківщину генерала К.М.Дерев’янка, який підписував капітуляцію Японії в ІІ-й світовій війні від імені Радянського Союзу ( нещодавно в селі відкрито меморіальний музей ) та інші. Якщо у вас буде час, побувайте в них : ви доторкнетися до цікавих сторінок нашої історії та культури.
 
Місто Тальне
На околицях міста відомо кілька давніх поселень доби енеоліту (ІІІ тис. до н.е.), бронзи (ХІІ-ХІ ст. ст. до н.е.), черняхівської культури ( ІІ-V ст. ст. н.е.), 16 курганів. Але найбільш відомими і дослідженими є поселення всесвітньо відомої трипільської культури.
  Назва міста походить від татарської «тел», що означає «верба», «лоза». Перші згадки про Тальне належать до XVII ст. Воно виникло на перехресті численних шляхів, що йшли із Сміли, Черкас, Канева, Богуслава на південний захід – до Умані, Бара, Брацлава, Хотина.
  1609 р. повновласним господарем Тального стає магнат В.О.Калиновський. 
  Під час національно-визвольної війни 1648-1654 рр. тальнівці взялися за зброю. Козаки містечка входили до Романівської сотні Уманського полку.
  За Андрусівським перемир’ям 1667 р. місто залишилося під владою шляхетської Польщі, переходило від одного володаря до іншого, а з 1725 р. належало магнату Ф.Потоцькому.
  У XVIII ст. козаки Тального брали активну участь у боротьбі гайдамацьких загонів. Після возз’єднання Правобережної з Лівобереж-ної України в складі Російської імперії м. Тальне ввійшло до Умансь-кого повіту Київської губернії, залишаючись власністю Потоцьких.
  1823 р. місто перейшло до графів Наришкіних, а 1854 р. – до графа П.Шувалова, потім – до Лопухіних. Всі сім’ї знаходилися в родинних відносинах між собою. Тоді в місті діяли паперова фабрика, цукровий завод, цегельня, пивоваренний завод, 2 водяних млина, кінний завод, 11 кузень, невелика лікарня, аптека, парафіяльна школа, трохи пізніше – двокласне міністерське початкове училище. Значний процент населення Тального становили дрібні ремісники - кустарі : кравці, шевці, муляри, маляри та інші.
  Від ХІХ століття в Тальному зберігся чудовий лісопарк – пам’ятки природи державного значення. Він розташований на території 400 га , був закладений в1870-х роках кріпосними селянами графа Шувалова. Тож в парку можна зустріти столітні дуби, ялини та інша дерева. Пізніше тут були насаджені граби, клени, вільха, лищина, берези, сосна Веймутова, сосна жовта, всього близько 40 порід дерев.
  Небагато чисельний, але різноманітний тваринний світ лісопарку. Тут живуть білка, борсук, косуля, дика свиня. Серед птахів переважають 
перепілка, куріпка сіра, іволга, сорокапуд, дятел строкатий, лелека білий.
  Граф Шувалов залишив по собі ще одну згадку – Мисливський будинок – архітектурні пам’ятку ХІХ ст., яка вражає своєю оригінальністю. Розташований на невеликому підвищені, він оточений лісопарком. Спершу палац був дерев’яний, але коли він повністю згорів наприкінці ХІХ ст., а разом з ним відома картинна галерея та колекція зброї, було вирішено почати будівництво кам’яного замку.
  Початок будівництва замку відноситься до 1896 року. Для цього було запрошено відомого на Україні архітектора Клевенсона із Данії, 
який здійснював головне керівництво будівельними роботами. Відомо ім’я ще одного керівника будівництва палацу – Ахраб родом із Одеси. 
  Слід зазначити, що основна маса робітників була так із Одеси Закінчено будівництво в 1903 р.
  Але за час будівництва чоловіча лінія родини Шувалових вимирла. Самого графа П.Шувалова поховали на території щебенного заводу м.Тальне. В Тальному похована і Софія Потоцька. Закінчила будівництво палацу княгиня Ольга Долгорукова, яка мешкала тут до 1920 р.
  Пізніше тут знаходилися народний дім ( 1920 р.), учительська семінарія ( 1920-23 рр.), приют для сиріт (1923-1927 рр.), сільсько-господарські навчальні заклади ( 1927-1989 рр.).
  В 1986 році на першому поверсі замку відкрито музей Хліборобства, який і зараз ви можете відвідати під час екскурсії по місту. Неподалік від замку розташована «Скеля кохання», про яку вам розкажуть багато різноманітних легенд.
  В місті ви побачите також погруддя Ф.І.Дубковецького – голови відомого на Черкащині колгоспу «Здобуток Жовтня», двічі Героя Соціалістичної праці.
  Вам обов’язково розкажуть про уродженця Тального доктора історичних наук М.М.Ткаченка ( 1832-1965 ), автора відомих праць «Уманщина в XVI-XVII ст. ст.», «Шевченківські місця на Україні» та ін.

« Трипільська культура »

/ державний історико-культурний заповідник/


  Черкащина багата пам’ятками археології, які характеризують майже усі періоди розвитку первісного суспільства. Серед них пам’ятки трипільської культури займають особливе місце завдяки великому прогресивному значенню досягнень цієї культури в загальноєвропейському культурному розвитку.
  Пам’ятки трипільської культури на Черкащині характеризують окремі локальні групи загальної східноєвропейської трипільсько-кукутенської культурно-історичної спільності. Ії назва походить від с.Трипілля Київської області та с. Кукутені поблизу м.Яси в Румунії.
  Вона сформувалася на руб. У-ІУ тис. до н.е. в місцевому південно-східноєвропейському середовищі під впливом культурно-історичних традицій, пов’язаних із Східним Середземномор’ям та Балканами.
  Виділяються три періоди існування цієї культури : ранній - руб. V-ІV тис. до н.е. - пер.пол.ІV тис. до н.е; середній - 3600-3000 рр. до 
н.е., пізній - 3000-2250 рр. до н.е.
  Найбільш ранні пам’ятки відомі на території Південно-Східної Трансільванії і Східного Прикарпаття. Внаслідок постійного росту населення та екстенсивної системи землеробства трипільсько-кукутенські общини розселяються в східному напрямку : в пер.чверті ІV тис. до н.е. - до Дністра, в сер. ІV тис. до н.е. - до Південного Бугу, на початку Ш тис. до н.е. – в Середне Подніпров’я і в останню чергу - на Волинь, причорноморські степи та пониззя Дунаю.
  Втрата зв’язку з первісною територією, взаємодія з місцевими та сусідніми племенами призвели до формування трипільсько-кукутенської спільності з локальними особливостями на різних територіях.
  На Черкащині відомо близько 300 трипільських поселень, які відносяться до шести локально-хронологічних груп трипільської культури. Серед них виділяються поселення-гіганти, які існували в ост. чверть ІV – пер.чверть Ш тис. до н.е. : Веселий Кут (150 га), Небелівка (250 га), Глибочок (200 га), Розсохуватка (100 га), Доброводи (200 га), Косенівка (120 га), Тальянки (400 га), Майданецьке (250 га), Аполянка (200 га) та ін. Свого часу була висловлена думка про те, що ці поселення-гіганти являли собою "загально-трипільські столиці". Але дослідження поселень Тальянки і Майданецьке та їх околиць підтвердили висновок про самостійний характер великих трипільських поселень. За останні півтора десятка років відкрито і обстежено 15 поселень-гігантів, тільки одне - за межами Черкащини.
  Найбільш раннє з них - поселення у с. Веселий Кут Тальнівського району, яке датується ост. третиною ІУ тис. до н.е. та відноситься до східнотрипільської групи. Площа поселення – 150 га. Розташоване на березі р.Гірський Тікич.
  В 1970-х рр. офіцер військово-повітряних сил К.В.Шишкін, дешифруючи аерофотознімки території Уманщини, склав докладні плани багатьох трипільських поселень, які майже усі мали кільцеву структуру забудови.
  Досить точним є план поселення Веселий Кут. На поселенні протягом багатьох років проводила розкопки О.В.Цвек, яка відкрила 20 наземних жител-площадок, що вцілому співпадають з житлами за даними аерофотозйомки. Цікава знахідки у центрі поселення комплексу з двох гончарних майстерень. Одна складалася із двох приміщень : сушильної камери з глинобитним настилом –підлогою, та кімнати, де розміщувалась двоярусна глинобитна піч для обпалення посуду. Стіни печі складені з вальків глини на каркасі із прутів та колотого дерева. Друга майстерня із залишками надзвичайно зруйнованої гончарної печі мала підвищення - вівтар. Ця майстерня - найбільш рання, вона вказує на поділ праці в трипільському суспільстві та виділення гончарного ремесла в окрему галузь господарства вже на середньому етапі розвитку трипільської культури. Взагалі, трипільці знали щонайбільше сім різних ремесел.
   

Трипільська культураКераміка із поселень буго-дніпровського варіанту 
(Шкарівка, Миропілля, Веселий Кут).

  Одним з великих за розмірами поселень-гігантів Черкащини є поселення у с.Тальянки Тальнівського району. Його площа - 400 га. Датується воно пер.третиною Ш тис. до н.е. та відноситься до томашівсько-сушківської групи. Багаторічні розкопки на поселенні веде В.А.Круц. За даними аерофотозйомки на поселенні зафіксовано 438 наземних глинобитних жител, які розташовані декількома рядами вздовж схилів плато у вигляді витягнутого овалу ( 3,5 х 1,5 км ). Найбільш цікава північно-східна ділянка поселення мала, очевидно, квартальну забудову. 
  При розкопках поселення була знайдена чисельна колекція керамічного посуду, який поділяється на дві групи : малочисельну кухонну та переважаючу столову. Перша має домішки товченої мушлі, бідно орнаментована і представлена в основному горщиками декількох типів. Друга група - миски, кубки, біконічні та грушоподібні глеки - орнаментовані чорним розписом по жовтооранжевому тлу. Особлива багато знайдено біконічних глеків і кубочків, маже всі вони мають фарбовану орнаментацію. На одних - вона дуже проста і складається з паралельних ліній і дощових смуг. На інших - ми бачимо складні композиції, в яких знайшли відображення ідеологічні та релігійні уявлення трипільців, головним аспектом яких був культ землеробської родючості ( його символи - земля, пооране поле, зерно, смуги дощу, колоски та ін.)
  Археологічні розкопки в Тальянках та на інших поселеннях дали можливість реконструювати трипільське житло. Підлога і стеля являли собою дерев’яні платформи, які були обмазані глиною з домішками полови. Стіни були дерев’яні, обмазані глиною, або саманні. У більшості жител зафіксовано залишки інтер’єру : вдовж  
однієї з довгих стін був розташований поміст шириною близько 1 м, на якому стояли великі зерновики, склеписті печі, невеликі прямокутні помости. Тут же знайдено округлі вимостки - жертовники, які орнаментовані різним візерунком та пофарбовані червоним кольором. В житлах знайдено велику кількість цілого орнаментованого посуду, зернотерки, розтиральники, крем’яні та кам’яні знаряддя праці, відтяжки ткацького верстата.
  За даними науковців в Тальянках мешкало 14 - 15 тис. чоловік.
  Цікаві знахідки дали розкопки іншого відомого поселення-гіганта на Черкащині - Майданецького. Починаючи в 1971 р. посе-лення розкопували М.М.Шмаглій і М.Ю.Відейко.
  Поселення має площу - 250-270 га, за даними геомагнітної розвідки на ньому зафіксовано 1575 жител, хоча вже зараз дослід-ження виявили 1700 жител. Поселення датується 2900-2700 рр. до н.е. та відноситься до томашівсько-сушківської групи.
  Житла на поселенні розташовані 4-ма еліпсоподібними кільцями, кожне з яких дослідники співвідносять з життям одного покоління (25 років). Спочатку житла існували по всій площі поселення, без планування, потім трипільські племена заселили та забудували центр та два овали забудови, пізніше були збудовані останні два кільця овалів, своєрідних “жилих стін”.
  Дані плану вказують на наявність в Майданецькому вулиць, кварталів, площ, входів на поселення, оборонних систем та ін. По уточненим даним в Майданецькому мешкало до 10 тис. чоловік. Порівняйте ці дані з показниками міст цивілізацій Давнього Сходу і ви побачите, який високий рівень розвитку був у трипільських племен на початку Ш тис. до н.е.  
  На поселенні розкопано близько 50 житлогосподарських комплексів, біля 10 тис. кв. м. На прикладі поселення в Майданецькому була висловлена гіпотеза про вертикальний розвиток будівель в епоху мідно-кам’яного віку. Житла трипільців були переважно двоповерхові, а окремі мали й вищі надбудови. Вони займали площу від 50 до 300 кв.м. Перший поверх мав господарське призначення. Тут виготовляли кам’яні та крем’яні знаряддя, вичиняли шкури, виробляли посуд, ткали, мололи зерно на жорнах –зернотерках. На другому поверсі було кілька ( від 2 до 6 ) житлових кімнат з печами. Стіни штукатурили, фарбували. Місцями розмальовували. У 1987 р. М.Ю.Відейко розкопав кілька жител, які з’єднувалися стіною-огорожею. Таким чином жилий ряд ставав оборонною спорудою.
  Керамічний комплекс поселення становить біля двох тисяч цілих посудин і 70 тис. фрагментів. Трипільські гончарі виготовляли біля 20 типів посудин ( та інших керамічних виробів ), які мали різне функціональне призначення : для зберігання молочних продуктів та води, для готування та вживання їжі, культовий посуд та ін. В окремих житлових комплексах було знайдено від 20 до 50 посудин. Тут, як і в Тальянках, представлені в основному два типи кераміки : кухонна і столова.
  Поселення Майданецьке проіснувало близько 150 років та загинуло в полум’ї пожежі (вірогідно, при переселенні на інше місце).
 

Кераміка з поселення Майданецьке.
Кераміка з поселення Майданецьке -Місто Тальне
  Наступне поселення - Доброводи. Воно розташоване у с. Доб-роводи Уманського району, на великому мису, обмеженому балками і р. Ревухою. Поселення має площу 200 га. Існувало на початку Ш тис. до н.е. Відноситься до томашівсько-сушківської групи, як Тальянки і Майданецьке.
  План аерофотозйомки поселення Доброводи найбільш яскраво відображає кільцеву і квартальну систему забудови території, хоча частина поселення читається погано внаслідок слабої насиченості, глибокого залягання або руйнування культурного шару. При знятті топографічного плану поселення нараховано понад 220 наземних глинобитних жител, які розташовані дев’ятьма кільцями на значній відстані одне від одного. Внаслідок розкопок та розвідок з’ясовано, що житла на поселенні були невеликі, прямокутні, одноповерхові. Стіни оштукатурені білою, жовтою та червоною фарбами.
  Дослідники вважають, що жителі трипільських поселень-гігантів обробляли землю площею 4 -5 тис. га. Вирощували три види пшениці (тверду, м’яку й спельту ), два види ячменю (голозерський і плів –частий), овес, горох, сочевицю, просо. Займалися трипільці і садівництвом. Вірогідно, вирощували абрикос, сливу, аличу. Звідки трипільські племена сприймали ці культури ? Встановлено, що культурні рослини з’являлися на нео-енеолітичних поселеннях Європи з передньоазіатського землеробського очагу разом з давньоземлеробськими племенами, а тоді тривалий час використовувались у господарстві трипільського суспільства . 
  Крім землеробства, трипільці займались приселищним скотарством, значну роль відігравало також мисливство й збиральництво.
  Серед знахідок на поселенні Доброводи привертають увагу великі розписні зерновики, які вражають своїми розмірами і довершеністю виконання. Вся поверхня ангобована. Орнамент нанесений в верхній частині тулуба та представляє собою триярусну композицію, характерну для трипільської орнаментації. Вона відображає триярусний поділ світу, який був для світогляду трипільців. Нижня частина - це земна твердь, в надрах якої безперервно рухаються потоки води, звідки проростає все живе. Другий ярус - це повітряний простір, в якому розвиваються еволюційні процеси. Переплетені спіралі зображені у вигляді змій, які були символами космічними, символами добра, охоронцями води, своєрідними посередниками між землею та небом, символами “вмираючої” та “оживаючої” природи. Тут же стилізована сітка - символ життя і засіяного поля. Третій, верхній ярус - це небесна сфера або “верхнє небо”, яке умовно зображено у вигляді хвилястих ліній і стилізований хмар.
  Всього за даними Т.С.Пассек, у трипільський культурі існував 21 тип посудин.
  Крім різноманітного посуду, керамічний комплекс Трипілля включає антропоморфну та зооморфну пластику, модельки жител, “саночок”, кріселець, столиків, амулети, прикраси та інші вироби з глини. Сама чисельна з них антропоморфна пластика.
  Слід зазначити, що в трипільській антропоморфній пластиці домінують жіночі зображення, тоді як чоловічі фігурки дуже рідкі. В ранню пору Трипілля жіночі статуетки зображались, як правило, сидячі, напівлежачі. Це були зрілі жінки з не природно збільшеними стегнами, причому акцентувалась нижня частина фігурки, тоді як торс і голова трактувалися досить умовно. В цьому - намагання стародавніх коропластів підкреслити якраз материнський, плодоносячий початок жіночого образу. Більш пізні статуетки, як правило, стоячі та відображають молодих струнких жінок.
  Часто на фігурках ми бачимо внизу живота трикутник вершиною вгору або ромб з крапками : це теж символ жіночого плодоріддя. Останній також означає засіяне поле, підкреслюючи зв’язок жіночих фігурок з ідеєю землеробської родючості. З хліборобськими культами пов’язані і статуетки, в глину яких підмішували зерна злаків і борошно.
  Взагалі, жіночі антропоморфні статуетки, як правило, виліплені з добре промішаної глини з домішками піску, іноді - дрібнотовченого шамоту і кварциту. Дослідники відмічають декілька способів формовки статуеток : із цілого шматка глини; із двох повздовжніх половинок; із верхньої і нижньої частини. Поверхня статуеток , як правило, добре загладжувалась, покривалась кольоровим (рожевим, коричневим, сірим, жовтим, охристим) ангобом. Обпалення більшості статуеток нерівномірне. Для чого використовували трипільці таку велику кількість жіночих статуеток ? Чому серед них немає практично цілих фігурок ?
  Розділяють фігурки багаторазового і одноактного використання. Перші - великі, добре виготовлені, орнаментовані ; другі - грубі, прості, розбивалися в ході обрядів, наприклад “умираючої та оживаючої” природи. Культові обряди відбувалися як у звичайних житлах ( де концентрація жіночих статуеток буває досить великою), так і в спеціалізованих місцях. Знаходять їх і в культурному шарі поселень, і на вівтарях, і в похованнях дітей (наприклад, на Вихватинському могильнику).
  Дослідивши всебічно антропоморфну пластику, Т.Г.Мовша виділила декілька її груп : статуетки, пов’язані з культом родючості зернових культур; з культом родючості полів і лісів; з продовженням роду ( “вагітні” статуетки); берегині домашнього вогнища; “прохачки”; чоловічі фігурки (жерці).
  Стилізовані антропоморфні зображення зустрічаються також на посудинах, нанесені за допомогою врізаних ліній або фарбою.
  Усім відомі в Трипіллі модельки жител відтворюють або зовнішній вигляд двоповерхового будинку або внутрішній інтер’єр другого поверху житлового приміщення з піччю для випікання хліба. Серед знайдених на Черкащині відомі дві модельки трипільських жител - із с.Розсохуватки Тальнівського району та із с.Попудня Монастирищенського району. Дивись ілюстрацію 10.
  Перша зображає двоповерхову будівлю з балконом над входом, круглим вікном в задній стінці другого поверху. Вірогідно, вона пов’язана з обрядом будівництва нового житла.
  Друга дає інтер’єр приміщення : справа від дверей - піч, зліва - місце для помолу зерна, де розташовані три посудини - зерновики та фігурка жінки, яка розтирає зерно на зернотерці, поруч – хрестоподібний жертовник. Дослідники вважають, що ця моделька пов’язана з родинним обрядом випікання хліба, із прагненням давніх хліборобів магічними діями забезпечити рясний урожай. Одна така моделька приходиться на декілька жител. Як правило, вони знаходяться біля домашнього вівтаря, який був тільки у центральних житлах. В них жили найстаріші члени родини, які виконували функції жерців. Таким чином, дії магічних обрядів розповсюджувалися і на сім’ї сусідніх жител.
 
Розкопки одного з трипільських жител.
Розкопки одного з трипільських жител
  На трипільських поселеннях Черкащини досить часта знахідка - модельки “саночок”. Їх призначення могло бути двояке : як культові вироби і як іграшки.
  Досить різноманітна і трипільська зооморфна пластика, незважаючи на те, що по чисельності вона значно менша за антропоморфну. Домінують зображення різних свійських тварин : бика з великими рогами, корови з повним вим’ям, барана, козла, свині і собаки. Ліпні голівки цих тваринок нерідко прикрашають посудини, які служили для приготування їжі.
  Особливе місце в ідеологічних уявленнях трипільців займали бик і собака. Бик був у трипільців проявленням культу сонячного божества. Бик - найдавніший тотем степових мисливців - з часом трансформувався в зооморфне втілення верховного чоловічого божества, яке було пов’язане з солярним культом і шанувалося в образі небесного Сонця-бика. Цікаве поєднання жіночих фігурок з рогами бика. Це - відображення віри трипільців в запліднювальну силу бика, яка л’ється з небес на землю. Відомі знахідки рогів бика і в житлах трипільців.
  Собака - охоронець посівів і стад від диких тварин. Собака та його зображення використовувалися в культових діях, які охороняли від лиха. Зафіксовано також обряд поховання собаки на площі поселення і могильників, виготовлення з іклів собак амулетів.
  З диких тварин трипільці шанували ведмедя та оленя (лося). Перший був, вірогідно, жертовною твариною. Відомі посудини, які зображали ведмедя. Олень і лось - промислові тварини. Їх м’ясо йшло в їжу, роги - на виготовлення землеробських знарядь праці, зуби - на амулети.
  Трипільські племена мали складні ідеологічні та релігійний уявлення. Вони знайшли яскраве відображення в ритуальній  
пластиці, до якої відносяться антропоморфні та зооморфні статуетки, модельки жител, ритуальні “хлібці”, та в багатогранній орнаментації побутового і ритуального посуду.
  Досить часто зустрічаються на трипільських поселеннях біноклевидні посудини, які належали до обряду “напування землі” ; мисочки на двох, трьох, чотирьох ніжках - курільниці, що використовувалися під час обрядів; посудини у вигляді жіночих статуеток, які були пов’язані з культом викликання дощу.
  Головним аспектом ідеології трипільців був культ родючості (передусім землеробської) в його чисельних варіантах із складною обрядністю і символікою.
  Важливу роль відігравав змій, який був носієм добра, охоронцем цінного, своєрідним посередником між небом і землею в обрядах викликання дощу, символом “вмираючої” та “оживаючої” природи. На трипільській кераміці зображення змія зустрічається досить часто і в різних варіантах : реалістичні зображення, у вигляді спіралі, парні змії ( як покровителі господаря і господарки житла) та ін.
  Широко був розповсюджений і культ небесного оленя - матері , що дає дощ землеробу. З ним пов’язані конічні миски, на дні яких розміщувався розпис у вигляді двох надзвичайно стилізованих фігур рогатих тварин ( олених, лосих) в круговому польоті. Стилізація тварин перетворює їх іноді в дві дощові смуги. Ці миски та зображення на них пов’язані з обрядом “волхвування водою” - звернення до неба з проханням дощу.
  Одержав розвиток у трипільських племен і культ Сонця, яке для трипільців було не господарем світу, а ознакою неба, показником Часу. Його ми також можемо побачити на трипільському посуді.
  Особливу роль в ідеології трипільців відіграв культ святості житла та домашнього вогнища, з яким пов’язані модельки жител.
  Відповідну роль продовжують відігравати мисливські культи, які знайшли відображення в розписах на кераміці і в зооморфній пластиці. На відомому горщику, знайденому В.В.Хвойкою, можна побачити сцену полювання.
  Для орнаментації трипільської кераміки характерні трьохярусні композиції, які свідчать про триярусний поділ світу на землю, небо та “небеса” ( або “верхнє небо” ), якими управляла велика космічна володарка. Вона зображалася на посуді у вигляді “личин” з очами-сонцями.
  В світогляд трипільців ввійшли всі чотири виміри : довжина,  
ширина ( земля розорана “повздовж і поперек”), висота (висота світу, який зникає в “небесах” ), час (безперервний рух світу).
  Орнаментація трипільців була суспільним явищем, яке давало можливість розповісти про відношення до світу та об’єднати людей для різних спільних дій.
  Трипільське мистецтво можна вважати частиною загального східноєвропейського мистецтва. Але порівняно з іншими культурами, воно досягло більш високого рівня розвитку, в чому полягає його історичне значення.
  Під час відвідання пам’яток трипільської культури в Тальнівському та Уманському районах Черкаської області, які лежать вздовж та неподалік туристсько-краєзнавчого маршруту “Золота підкова Черкащини”, вас ознайомлять з історією та розвитком трипільської культури, найхарактернішими рисами та особливостями окремих її поселень. Але побачити всесвітньовідому трипільську кераміку ви поки що зможете лише в Черкаському обласному краєзнавчому музеї або в Тальнівському музеї хліборобства. Адже музей трипільської культури заплановано створити в с. Легедзине, де розміщено адміністративний центр історико-культурного заповідника “Трипільська культура”.

 
Кераміка трипільського поселення Тальне.Кераміка трипільського поселення Тальне.

 
місто Звенигородка


  На території сучасного міста та на його околицях відомі археологічні пам’ятки доби бронзи, скіфського часу, черняхівської культури.
  Саме ж місто виникло за часів Київської Русі і спочатку мало назву Звенигора. За існуючою легендою воно було розташоване за 3 км від сучасного, навколо конусоподібної гори. На одній з його веж висів дзвін, яким населення повідомлялося про небезпеку. Вся гора ніби звиніла під час дзвону, від цього й отримало місто свою назву Звенигора. Про це розповідає мозаїчна стела край дороги, яка зустрічає кожного гостя Звенигордки.
  Під час монголо-татарської навали місто було зруйновано і починається згадуватися в історичних джерелах тільки в кінці ХІV ст. А 1506 р. хан Менглі-Гірей віддав ці землі великому князю Литовського Сигізмунду. Звенигородський замок часто зазнавав нападів турок і татар, однак знову відбудовувався, а в кінці ХVI ст. біля нього знову виросло місто, що отримало назву Звенигородка.
  Після захоплення Правобережної України шляхетською Польщею 1569 року посилюється національний, релігійний, соціально-економічний гніт населення з боку польського панства.
  Під час національно-визвольної війни 1648-1654 рр. населення місто повстало й вигнало польську шляхту. У 1648-1667 рр. Звенигородка входила до складу Корсунського полку.
  За Андрусівським перемир’ям 1667 р. Звенигородка як частина Правобережної України лишилася у складі Польщі і його населенню довелося й далі терпіти гноблення з боку польської шляхти.
  У ХVIII ст. в Звенигородці діяв гайдамацький загін на чолі з козаком Медведівського куреня Гнатом Голим, якій двічі 1737 та 1743 рр. брав штурмом Звенигородський замок. В період Коліївщини багато жителів місто влилось в повстанські загони.
  1792 року польський король Станіслав-Август Понятовський затвердив герб Звенигородки і надав йому Магдебурзьке право.
  Після останнього розділу Польщі 1793 року Звенигородка увійшла до складу Вознесенського намісництва, а з січня 1798 року – стала повітовим містом Київської губернії
  В ХІХ ст. місто стало одним із центрів чумацького промислу нарівні з Чигирином і Білою Церквою. В 1930-х рр. в Звенигородці споруджено міст через Гнилий Тікіч, відкрито повітову лікарню. Тут діяли пошта , телеграф, парафіяльне училище.
  Із містом пов’язане ім’я відомого героя-партизана Вітчизняної війни 1812 року поета Д.В.Давидова, який на початку 1820-х рр. був переведений до гусарського полку, розквартированого тут.
  В Звенигордці бували І.А.Крилов, проїздом до Кишинева зупинявся О.С.Пушкін.  
  Кілька разів відвідував місто Т.Г.Шевченко – 1824-1825 рр., 1845 р. Ще хлопцем, чумакуючи разом з батьком, привозив звенигородцям сіль. Потім кілька разів повертався сюди, де все нагадувало йому щасливі моменти дитинства.
  Зі Звенигородкою пов’язане дитинство та зріла діяльність А.Ю.Кримського, академіка, видатного українського вченого-філолога, сходознавця, письменника.
  Агатангел Юхимович Кримський народився у м. Володимирі-Волинському в сім’ї вчителя, того ж року сім’я Кримських переїхала до Звенигородки і назавжди оселилася тут. Походить А.Ю.Кримський із бахчисарайського татарського роду.
  У 25 років Агатангел уже мав за плечима колегію Павла Галагана, Лазаревський інститут східних мов та історико-філологічний факультет Московського університету.


  місто Звенигородка А.Ю.КримськийА.Ю.Кримський


  З 1898 року протягом 20 років він працював викладачем у Лазаревському інституті східних мов, де у 1900 році здобув звання 
професора.
  У 1918 році вчений переїхав із Москви до Києва і став одним із організаторів Академії наук України, протягом тривалого часу він був її неодмінним секретарем, очолював історико-філологічний відділ АН України.
  По яких би світах не закидала доля Кримського, він неодмінно повертався до Звенигородки. Звідси його, хворого і знесиленого забрали енкаведисти липневого дня 1941 року, звинувативши в «українському буржуазному націоналізмі». Ліга націй звернулася до уряду СРСР про реабілітацію видатного вченого, на що останній погодився за умовами виїзду Кримського із держави. Але Агатангел Юхимович відмовився.
  А.Ю.Кримський знав більше 100 іноземних мов, він автор понад 1300 наукових праць, серед яких фундаментальні праці з історії ісламу, 
історії та літератури арабів, турків, персів. Але особливе місце в його науковій роботі займає україністика. Перу вченого належать праці – «Українська граматика», «Давньокиївський говір», «Нариси з історії 
української мови» та інші.
  Постать А.Ю.Кримського – титанічна в духовності України і всього світу.
  Сьогодні в Звенигородці зберігся будинок, в якому жив і працював вчений. Там сьогодні діє невеликий меморіальний музей. Тож, запрошуємо вас до Звенигородки, тут ви познайомитися з її цікавою історією і відвідаєте меморіальний будинок-музей А.Ю.Кримського. 
 
 Будинок- музей А.Ю.Кримського в м. Звенигородка. Будинок- музей А.Ю.Кримського
  в м. Звенигородка.
 
<< Первая < Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая > Последняя >>

Страница 8 из 19