Головна Древній світ Світова Історія Історія Одомашнювання тварин
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Вивчати українську історію як науку, зможе лише мала частка фахівців і людей закоханих у рідну землю, але дізнатися докладніше про головні та найцікавіші моменти нашого минулого може кожний.

Это интересно

загрузка...
Сейчас 90 гостей онлайн

Історія Одомашнювання тварин

перша одомашнена тварина - собака

Цивілізація, реальна або вигадана письменником-фантастом, будується не тільки на суспільних відносинах, відкриттях і релігії, але й на контактах провідного розумного біологічного виду з іншими видами. Задовго до початку пошуку братів наших більших у космічних глибинах homo sapiens звернув погляд на братів поменше. 

"Дружба" людини із тваринами самим безпосереднім способом вплинула на становлення нинішньої цивілізації. На прикладі історії ми простежимо, що дали людству контакти з іншими видами істот.

Пошук оптимальних (за ціною й витраченими зусиллями) варіантів культурного розвитку привели наш вид до тієї розмаїтості джерел одягу, їжі, сировини, добрив, засобів пересування, побутової допомоги й просто - задоволення, що забезпечують незліченні й тісні взаємозв'язки з одомашненими тваринами.

Перший партнер людства - Собака

Одним з перших, а можливо, і найпершою твариною, що люди піддали приємній, але непростій процедурі одомашнювання (а по-науковому - доместикації), стала собака. Відбулося це  приблизно 9, 17 тисяч років назад.

Ретельне вивчення решток останків древніх собак почалося в 1862 році, коли у Швейцарії були знайдені черепи періоду неоліту. Цей вид собак був названий "торф'яний", і через час його  останки знаходили в Європі у багатьох місцях, у тому числі у Єгипті. Торф'яний собака зовні не мінявся протягом усього кам'яного віку, його останки  знайдені навіть у розкопках римської епохи. Прямим нащадком торф'яної собаки вважається шпіц -  собака самоїдів. Собаку з Ладожського озера, більшу, ніж типова торф'яна, відносять до предків догів, а іноді - лайок.

Із предками самого собаки ясності менше. У якості таких називаються: 1) вовки - як наш сірий тамбовський товариш, так і індійський (найпоширеніша гіпотеза); 2) вовки й шакали; 3) нині вимерла дика "прасобака" - так уважав ще Карл Лінней, творець першої класифікації живих істот.

По способу застосування виділяють п'ять основних типів собак: мастифи, вовкообразні собаки, гончі, мисливські поінтероподібні й вівчарські собаки.

Із глибокої стародавності собак малювали, висікали в камені, чеканили на монетах - це дає нам можливість простежити процес розвитку "відносин" собаки й людини. У давньоєгипетських гробницях були знайдені зображення фараонової собаки, що обожнювалася єгиптянами: так, за свідченням Геродота, у зв'язку зі смертю собаки в єгипетських будинках оголошувалася жалоба. На барельєфах Вавилона й Ассирії ми бачимо мастифів, що використовувалися для полювання і як бойові пси. У Греції й Римі відома безліч монет із зображенням собак, найдавніші з яких датуються VII-VI  до н.е.

Особливим попитом користувалися бойові пси. В армії Олександра Македонського вони займали почесне місце. Асиро-Вавилонські собаки, відомі за назвою епірів або молосських догів, були завезені в Древню Грецію й Рим, де також використовувалися в якості бойових. Досить цінувалися собаки мисливських порід, гончі (на честь їх назване сузір'я Гончих псів, що залишилися на небі разом зі своїм хазяїном, Актеоном).

У Римі бойові собаки стали виступати як гладіатори, поодинці суперничаючи з биками, левами, слонами, ведмедями. Там же одержали поширення й мініатюрні декоративні меліти, яких потім стали називати мальтійськими болонками. Захоплення матрон собачками було таке велике, що імператори неодноразово засуджували його, тому що, на їхню думку, це перешкоджало шляхетним дамам обзаводитися дітьми.

В I столітті до н.е. з'являється перший відомий нам трактат про собак. В енциклопедичному творі Марка Теренція Варрона "Про сільське господарство" він описує різні типи собак, вибір щеняти, собачий корм, розмноження й способи дресирування собак. Втім, ще раніше в Китаї і Японії збереглися письмові згадування про виховання й розведення собак - їм біля чотирьох тисяч років.

Собаці, що врятував давньогрецьке місто Коринф, був поставлений пам'ятник. А в засипаних попелом Помпеях був знайдений великий пес, що прикривав собою тільце дитини. Напис на срібному нашийнику говорив, що собака вже двічі врятував життя свого хазяїна...

 

Вихованці пастирів - Кози

одомашнення тварин -  Коза

 

Наступною за часом одомашнювання, мабуть, була коза. Відбулося це 9-12 тисяч років тому на території сучасного Ірану, Іраку, Палестині. Її дикими предками були безаровий і гвинторогий козли. Козу поважали як годувальницю (по переказу, коза Амалфея вигодувала дитину Зевса), а козяча шкіра належить до божественного одіяння Афіни Палади. Зображення кіз є й на фресках Древнього Єгипту.

Не всі наслідки дружби з козами були передбачувані. Приручення кіз дало людині високоякісні молоко, вовну, шкіру, але також і нашкодило середовищу його перебування. Там, де довго пасуться череди кіз, зникає всяка рослинність, і на квітучий край наступає пустеля. Кози не тільки начисто знищують пагони - вони добираються навіть до неглибоко лежаче насіння, яке могло б прорости в найближчий дощовий сезон. Оголений козами ґрунт піддається ерозії. Така доля спіткала й плоскогір’я Кастилії, і Малу Азію, і колись знамениті марокканський та ліванський кедрові гаї.

Приблизно у той самий час - десять тисяч років тому - на території сучасного Ірану, Іраку була одомашнена вівця. Домашні вівці це  нащадки диких баранів і муфлонів - потрапили спочатку в Персію, потім у Месопотамію. Уже в ХХ  до нашої ери в Месопотамії було багато  різних порід овець, відома з яких - тонкорунна вівця з рогами, що закручені спіраллю – дуже  поширилася: вівці-мериноси через деякий час стали гордістю Іспанії.

 

Кішки - ті, що гуляють самі по собі

історія одомашнення кішок

 

Приблизно сім, десять тисяч років назад поруч із людиною з'явилася кішка. Кішки, що оселилися поруч із житлом людини по своїй волі, - виняток серед свійських тварин. Наука вважає єдиним предком домашньої кішки північно-африканську й азійську степову булану кішку, одомашнену в Нубії близько чотирьох тисяч років тому назад. З Нубії домашня кішка потрапила в цивілізацію Єгипту, і далі в Азію схрестившись із лісовою бенгальською кішкою. У Європі пухнаті прибульці зустрілися з місцевою, дикою лісовою європейською кішкою. Наслідок схрещувань - сучасна розмаїтість порід кішок.

Викопні останки кішок знайдені в шарах неоліту й бронзи Азії й на Кавказі, у Йорданії й містах Древньої Індії. На розписах у гробницях Саккараха (2750-2650 р. до н.е.) кішка зображена з нашийником, а на фресці з Бені-Хасану - у будинку, поруч із господаркою.

 


В Єгипті кішки були на особливому положенні серед інших тварин, що обожнюються. Їхні трупи бальзамувалися й хоронили у пишних гробницях на спеціальних цвинтарях. Вони вважалися втіленням Баст, богині місяця й плідності, у їх храмі в Бубастисі на свята збиралося часом до 700 тисяч віруючих. Археологами знайдено близько 300 тисяч котячих мумій, що належать до IV тисячоріччя до н.е. В XIX столітті один заповзятливий купець завантажив ними в Єгипті цілий корабель і привіз у Манчестер, думаючи продати на добриво. Витівка провалилася, і більшість мумій потрапило в наукові колекції.

Закон також охороняв священну тварину: за вбивство кішки загрожувало суворе покарання аж до страти (про нещасного грека, що через незнання вбив кішку, розповідає Геродот).

Вивіз кішок за кордон довгий час був заборонений. Лише в другому тисячоріччі до нашої ери домашні кішки з'явилися у Вавилоні, потім - в Індії, Китаї і Японії. З Єгипту кішка на кораблях фінікійських купців потрапила в багато куточків Середземномор'я, але аж до початку н.е. вона була рідким і дорогим звіром.

Попит на кішок став різко падати лише з поширенням християнства, що сприйняло їх різко негативно. Якщо в епоху раннього християнства кішки ще могли жити при монастирях (у ряді жіночих монастирів вони були взагалі єдиними тваринами, які дозволялося тримати), то пізніше кішки (особливо чорні) стали сприйматися як пособники відьом, чаклунів і особисто диявола. Безневинні звірки стали жертвами інквізиції, їх вішали й спалювали як єретиків. В усі християнські свята нещасних тварин спалювали живцем і закопували в землю, жарили на залізних прутах і в клітках з обрядовими церемоніями на очах юрб віруючих. У Фландрії, у місті Іперн, середа на другому тижні поста називалася "котяча" - у цей день кішок кидали з високої вежі. Звичай був уведений графом Болдуіном Фландерським у Х столітті й проіснував аж до 1868 р.

Європейські кішки неминуче були б винищені, але їх урятувало навала пацюків, що принесли із собою "чорну смерть" - чуму, і кішки знайшли собі гідне застосування, а потім і повага хазяїв.

 

Гусі, Качки, Кури - постачальники яєць і пір'я

одомашнення гусей та інших птахів

 

"Ровесниками" кішок - за часом приручення - є гусаки. Гусаки були одомашнені першими серед птахів: дикий сірий вид - у Європі, нільський - у Північній Африці, сибірсько-китайський - у Китаї. Знайдено малюнки нільського гусака, його розводили  в Єгипті в 11 сторіччі до н.е.

 

В давнину гусаків тримали практично у всіх країнах Європи, Азії й Північній Африці. У Древній Греції гусаки були присвячені Афродіті; у Римі ж до них стали досить шанобливо ставитися після того, як, по переказу, на початку IV  до н.е. чутливі птахи, знявши тривогу, допомогли відбити напад галлів на Вічне Місто.

Десь сім тисяч років тому в Месопотамії і у Китаї були одомашнені качки, нащадки звичайного крижня.
Кури як домашній птах уперше з'явилися в Південній Азії. Їх диким предком був банківський півень. Курей розводили як для яєць і м'яса, так і для боїв. Фемістокл, збираючись на війну з персами, включив у програму підготовки півнячі бої, щоб солдати, дивлячись на птахів, училися в них стійкості й відвазі. Від сміливих задиристих птахів одержали свою назву народ галли.

 

 

Корова, Лама та Буйволи. А чи багато буйвіл дає молока?

тварини одомашнені в Америці - лами

 

Буйволи - самі цінні свійські тварина в країнах Південно-Східної Азії. Вони були приручені дев'ять тисяч років тому. Надзвичайно невибагливі в їжі, невтомні в роботі й несприйнятливі до багатьох хвороб, згубних для іншої домашньої худоби, із завоюваннями ісламу вони були завезені арабами з Єгипту у Східну Азію й Західну Африку. Араби привезли буйволів на Сицилію й у Північну Італію, а турки - на Балкани.

8,5 тисяч років тому була одомашнена корова. Відбулося це, по різних версіях, на території сучасної Туреччини, в Іспанії, Південній Азії... Її дикий предок тур був винищений ще в середньовіччя, а корова, що поширилася по світу ще в античності, у багатьох місцях була зведена в ранг священної тварини. Цей статус цих пор зберігається в багатьох індійських релігійних школах і в Африці. Священні крилаті бики, висічені з каменю, прикрашали храми Ассирії й Персії. У Єгипті бик Апіс був земним втіленням бога-заступника Мемфіса, Птаха. На Криті, батьківщині бикоголового мінотавра, бики брали участь у знаменитих бичачих іграх - циркових представленнях з релігійним підґрунтям. І не просто так один з епітетів богині Гери - "волоока"...

 

Буйволи й бики широко використовувалися не тільки як джерела молока, м'яса, шкір, але і як тяглові тварини. Вони тягли за собою важкі вози й рала, допомагаючи людині займатися землеробством.

Їхнім аналогом у Південній Америці стали лама й альпака, приручені п'ять-сім тисяч років тому на території Перу. До приходу іспанців лами були єдиною транспортною твариною в індіанців. По гірських дорогах лама може нести вантаж в 50-60 кілограмів, що зовсім немало, якщо врахувати, що сама вона важить біля ста. Альпака  розводять заради прекрасної вовни.

Свині - Любителі  жолудів

9000 років тому в Китаї й Південно-Східній Азії були одомашнені свині, що розводилися заради м'яса й шкір. Трохи пізніше їхні зображення з'являються на фресках Древнього Єгипту. Свині тих часів схожі не на звичних нам свиней, а на нинішніх кабанів: жилясті, рухливі, по сучасних мірках дуже худі.
В Європі свиней пасли на своєрідних угіддях - у дубових гаях. Ці тварини дуже люблять ласувати жолудями, хоча здатні перетравлювати будь-яку органічну їжу.

Вічно голодні свині були джерелом лиха в середньовічних містах. Звичайний їхній злочин - дітовбивство. До них і ставилися як до злочинців - заарештовували, тримали в міській в'язниці нарівні з людьми, судили, присуджували до шибениці... А дітей-поросяти конфісковували на користь суду.

Золоте руно

Мабуть, найвідоміша історія стародавності, до якої, хоч і явно проти свого бажання, була причетна вівця - плавання аргонавтів за золотим руном. Зберігався цей скарб царя Еета в Колхіді (Кавказ), у священному гаю Ареса. Учені не прийшли до однозначного висновку, що саме являло собою золоте руно. Існують як мінімум дві правдоподібні версії:

1) що аргонавти насправді плавали за тонкорунними вівцями, яких у ті часи не було в Греції, але вони  були в Грузії;

2) що руно дійсно було золотим. У золотоносних ріках так добували дорогоцінний метал: клали на дно овечу шкіру, і вовна затримувала більш важкі часточки золота. Якщо ж це відбувалося досить довго, шкіра й справді становила неабияку грошову цінність.

Коні, Осли та Стукіт копит

одомашнювання коней та ослівПерші вогнища одомашнювання коня виникли за 4 тисячі років до н.е. Приблизно було одомашнено два типи дикого коня: дрібні, широколобі степові конячки, віддалено схожі на тарпанів ( що вимерли в середні століття диких європейських коней), і більші лісові коні, з вузьким чолом, довгою лицьовою частиною голови й тонкими кінцівками. Домашні коні довго зберігали ознаки диких предків. Першими стали вдосконалювати коней народи Древнього Сходу. В VII-VI до н.е. кращими у світі вважалися несейські коні Перського царства. Конярством славилися області, що примикали до Каспійського моря. Наприкінці першого тисячоріччя до н.е. славу несейських коней успадковували коні Парфянського царства, що виникло на місці північних провінцій Персії й Бактрії. Парфянські коні золотаво-рудої масті були статними для тих часів високими (півтора метра), вони ставали бажаною військовою здобиччю будь-якої держави.

Зовсім іншим було в ті часи конярство лісосмуги Східної Європи - тут коней використовували в основному на м'ясо, їхній ріст становив усього 120-130 сантиметрів.

В XVII у до н.е. з'явилися колісниці. Завдяки їм гіксоси, сторонні племена, надовго скорили Єгипет. Значно пізніше з'явилася кінноти - збройні вершники у великих бойових з'єднаннях (окремі наїзники були значно раніше), це відбулося на початку I тисячі років до н.е. в ассирійців. Цікаво, що спочатку в кінного воїна, як і в колісницях, був візник - правчий: у бою він управляв двома кіньми (своїм і свого воїна), а в бійця при цьому звільнялися обидві руки для стрілянини й метання дротиків.

5-6 тисяч років тому був одомашнений африканський дикий осел. Домашні осли довгий час були основною транспортною твариною, особливо в тих країнах, де коней не знали або за якимись причинами застосуванню ослів надавали перевагу. В осла копита набагато міцніше, ніж у коня, і підкови їм не потрібні навіть на кам'янистому й нерівному гірському ґрунті. Осли широко застосовувалися як верхові й в'ючні тварини багато тисячоріч, вони використовувалися при будівлі єгипетських пірамід і навіть у боях. Так, перський цар Дарій один раз за допомогою ослів розігнав військо скіфів, які ніколи не бачили цих тварин і злякалися.

У Європі й Азії були виведені сильні, рослі породи домашніх ослів, такі як хомадські - в Ірані, каталонські - в Іспанії, бухарські - у Середній Азії. У Греції ослів присвячувалися богу виноробства Діонісію й входив разом із силенами й сатирами в його хмільну свиту.

Мисливські й поштові послуги

одомашнювання поштових голубів

Виникши біля п'яти тисяч років тому в Індії, соколине полювання швидко скорило світ, а розквіту "спорт царів" досяг у раннє середньовіччя. У Європі соколине полювання носило масовий характер: воно була захопленням як феодалів, так і простолюдинів. Існував спеціальний табель про ранги, що пропонує, кому й з яким птахом полювати. В Англії злодійство або вбивство чужого сокола карали стратою.

Величезні й величні були полювання Чингізхана за участю сотень птахів і тисяч собак. Багато сотень птахів тримали при Івані Грозному - навіть дорожню подать із купців брали голубами для соколів.

Власне голубів людина одомашнила 6 із половиною тисяч років тому (у Месопотамії). Голуби часто зображувалися на ассірійських барельєфах. У багатьох країнах голуби були священними тваринами, присвяченими богиням любові - Астарті, Афродіті. У Древньому Римі в спеціальних приміщеннях-колумбаріях голубів розводили на м'ясо. Пліній Старший писав, що його сучасники "божеволіють від печені  голубів". Але головне призначення голубів інше. Це єдиний птах, що вірою й правдою служить повітряною поштою, завдяки своєму вмінню знаходити шлях до рідних місць.

Верблюди, Олені, Яки - В екстремальних умовах
5000-6000 років тому одомашнили верблюдів: в Аравії - одногорбого (дромадер), у Середній і Центральній Азії - двогорбого (бактріан). У Єгипті знайдена статуетка дромадера, вік якої більше 5000 років. Мабуть, того ж віку малюнки, що зображують одногорбих верблюдів на скелях Асуана й Синаю. У літературі обидва верблюда згадувалися починаючи з 700-600 років до н.е. Багато писав про верблюдів Геродот у зв'язку з великим значенням цих тварин для воєн. "Кораблі пустелі" славилися здатністю довго обходитися без води і їжі.

олень свійська тварина півночи

Не залишився без свійських тварина й північ. Дві-Три тисячі років тому на Чукотці зародилося оленярство. У досить бідному світі тундри олень став справжнім порятунком північних народів. Туша тварини використовувалася повністю, а не тільки м'ясо й шкіра. В їжу йшло все, аж до молодих рогів, сухожиль, кісткового мозку й личинок підшкірного ґедзя!

Таким же порятунком у горах, степах і напівпустелях Тибету став як, приручений у першому тисячоріччі до н.е. З жирного - у два рази жирніше коров'ячого - молока, крім звичайного масла й сиру, роблять спеціальний сир, що довго не псується й майже нічого не важить (що досить зручно для подорожуючих). Вовна й шкіра яків рятує від холоду, а висушений гній найчастіше виявлявся єдиним доступним паливом у горах.

 

Бджоли, Метелики  - як приручили комах

Трохи пізніше - за різними оцінками, від 2300 до 5000 років тому - люди почали одомашнювати бджіл. Саме древнє зображення бджоли знайшли в Аранській 

як приручили бджолу

печері (Іспанія) - малюнку періоду палеоліту більше 15 тисяч років. Планомірне розведення бджіл почали древні єгиптяни, причому в Єгипті бджільництво було кочовим: вулики на плотах, у міру цвітіння медоносних рослин у північних провінціях Єгипту, повільно рухалися вниз по Нилу.

Із другого тисячоріччя до нашої ери в Ассирії з'явився звичай покривати тіла померлим воском і занурювати в мед. Протримався звичай довго - до Олександра Македонського, тіло якого теж перевозили в труні, доверху залитому медом, до місця його поховання в Єгипті.

Якщо робити висновки по частоті згадувань у літературі, бджоли були одним із самих популярних тварин в античності: про них писали цар Соломон і Демокрит, Аристотель і Вергілій, Аристофан і Ксенофонт. В 950 р. за наказом імператора Костянтина VII була складена енциклопедія по бджільництву - "Геопоніка". Мед був практично єдиною сировиною для готування солодких блюд до середини середньовіччя, а віск служив для виготовлення свічок.

На протилежному кінці Євразії знайшли застосування іншій комасі - метелику-шовкопряду. Перше згадування про шовк зустрічається в древньому китайському рукописі приблизно  2600 р. до н.е. Більше двадцяти століть китайці зберігали монополію на виробництво шовку. По переказу, перша вдала спроба контрабанди гусеничних коконів була зроблена в IV в. н.е. одною китайською принцесою, що вийшла заміж за короля Малої Бухари й принесла йому в дарунок "яйця шовковичного хробака", заховані в зачісці. Розвести шовкопряда поза Китаєм не вийшло.

Вдаліше виявився другий контрабандний провіз в 552 році, коли два ченці пронесли кокони в ціпках і вручили їх імператору Юстиніану. Із цього часу шовківництво почало розвиватися й поза Китаєм. Правда, потім на якийсь час воно стихло, але відродилося після арабських завоювань.

Як приручили Кроликів

історія як приручили кроликів

Кролика почали одомашнювати ще в Древньому Римі - там звірки утримувалися в особливих загонах - лепораріях.  Як всім відомо, кролик - "це не только цінний мех. ". Римляни стали відгодовувати їх на м'ясо (гурмани особливо любили кролячі ембріони й немовлят кроленят). Цінувалися кролики й у середньовічній Європі - так, в Англії початку XIV в. кролик коштував не менше поросяти.

І вже в античні часи кролик став доставляти багато турбот. На Балеарському архіпелазі від пари випущених на волю кроликів відбулося настільки численне потомство, що місцеві жителі стали просити імператора Августа допомогти їм упоратися з напастю й надіслати солдатів для боротьби з ненажерливими звірями. Судячи з Австралії, "з'їденої" кроликами вже в Новий час, ця історія нікого нічому не навчила.

Морські свинки, Страуси, Цесарки, Короп, Канарки та інші..
За кілька тисяч років до нашої ери в Новому Світі почалося одомашнювання морських свинок. Цілком імовірно, що ці звірки в пошуках захисту й тепла самі приходили в житло людини. В інків свинки були жертовними тваринами, яких приносили в дарунок богу Сонця, а також їли по святах. Особливою популярністю користувалися свинки зі строкатим коричневим або білим забарвленням. В Європу їх завезли в XVI в. "Морськими" називаються вони зараз скоріше помилково - куди більш вірно кликати їх "заморськими".

історія утримання та приручення страусів

Страуса, заради пір'я і яєць, одомашнили п'ять тисяч років тому древні єгиптяни. Птахів утримували чередами й охороняли. Приручалися молоді тварини, яких після досягнення віку періодично общипували. Одомашнюванням страусів займалися також у східному Судані - там їх утримували із чередами великої рогатої худоби й верблюдів.

У Древньому Єгипті почали розводити й цесарок. Досить довго цесарки в Греції й Римі були лише жертовними птахами. Так тривало до імператора Калігули, що ухвалив: у знак "божественної величі" приносити йому цесарок у жертву - тобто до столу на обід.

 

В V в. н.е. з дикого сазана був виведений короп. В Європі коропи розводилися головним чином у монастирських ставках. Перше згадування про них є в наказах, розісланих міністром Касіодором губернаторам провінцій: міністр вимагав, щоб до стола короля Теодориха (456-526 р.) регулярно поставлялися коропи.

Зі стародавності минулого й таких домашніх вихованців, чиї функції зводилися до сугубо декоративного. У Х до н.е. у Китаї з карасів були виведені різні породи золотих рибок, які швидко поширилися в Японії й Індонезії. А в середньовіччя (XV в.) була одомашнена канарка.

Сьогодні ми із важкістю можемо представити в якості домашніх таких тварин, як дрозди, куріпки, лебеді, лелеки, журавлі, пелікани - у Єгипті їх відгодовували на м'ясо й використовували як несучок. Заради м'яса розводили й гієн (!), їх же використовували як сторожових тварин. У Древньому Римі сонь (дрібних гризунів) утримували в особливих горщиках (доліях), де й відгодовували горіхами. Їхнє м'ясо цінувалося як великий делікатес. Здавна повівся звичай на бенкетах ставити на стіл ваги, зважувати на них у присутності нотаріуса соню й заносити до протоколу її вагу. Подавати найбільш угодованих сонь було справою престижу й гордості багатіїв. А в давньоримських ставках на радість гурманам розводилися мурени.

На Древньому Сході леопарди й леви утримувалися як священні й жертовні тварини (а також - заради престижу правителя). З левами навіть полювали, хоча як мисливців куди більше популярні були гепарди. Подекуди з ними, а також із прирученими набагато пізніше - 1000-2000 років тому - каракалами (великі дикі кішки) полюють і зараз.

Сотні років нараховує використання приручених бакланів - у Китаї і Японії їх використовують як "живі вудки": на шию птаху надівається залізне кільце, що не дозволяє проковтнути рибу, після чого баклан випускається на риболовлю.

В останні два століття були зроблені спроби одомашнити ще деяких тварин: лосів, вівцебиків, антилоп; а також декоративних тварин - сірійських хом'ячків і багатьох акваріумних рибок.

Замінники кішок

Оскільки кішки в античності були рідкі, то службу ловця мишей несли приручені тхори й ласки, а в Древньому Єгипті - ще й відомий винищувач змій, родич мангустів іхневмон ("фараонова миша"). Зі стародавності відома альбіністична форма чорного тхора - фуро (він, а зовсім не горностай, зображений на картині Леонардо да Вінчі "Дама з горностаєм"). Він виведений 2500-2000 років тому в Південній Європі й довгий часі заміняв кішку, а також використовувався при полюванні на кроликів. Наприкінці IV в. н.е. римський письменник Паладіус радив у боротьбі з мишами й кротами ("шкідниками артишоків") замінити домашнього тхора кішкою, однак чарівні представники куніїх дотепер залишаються домашніми улюбленцями, хоча поширені куди менше, ніж кішки.

 
додати

Комментарии 

 
0 #3 няша 2017-09-17 15:13 спс виручили Цитировать
 
 
0 #2 кошка 2014-09-18 19:46 супер Цитировать
 
 
0 #1 Мася 2013-09-13 18:55 Помог на уроке класс Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить




...