Головна Древній світ Світова Історія Кого називають варварами
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Вивчати українську історію як науку, зможе лише мала частка фахівців і людей закоханих у рідну землю, але дізнатися докладніше про головні та найцікавіші моменти нашого минулого може кожний.

Это интересно

загрузка...
Сейчас 64 гостей онлайн

Кого називають варварами

Хто такі варвари

Варварами, тобто  в перекладі "бормочущими", стародавні греки називали чужоземців, що не говорила по-елінськи. У тому числі, до речі, і римлян. Втім, лише доти, поки римляни не скорили греків. А в очах римлян 

варварами, відповідно, були народи, що жили на рубежах імперії, тобто всі інші - "не римляни", і вже незалежно від того, володіли вони латинню, мовою римлян, чи ні.

Заради справедливості варто зауважити, що римляни, що володіли високою культурою, справді мали підставу називати племена, що населяли в ту пору Європу, варварськими. ( ну мабуть окрім греків)

Уклад життя цих народів був зовсім іншим і перебував у порівнянні з Римом на нижчому щаблі розвитку. Варвари не мали держав, жили первісною громадою, землеробство й скотарство розвинені в них були слабко. А займалися вони в основному війною й полюванням. При цьому воїни були відмінні! Цілі племена постійно знімалися з місця в пошуках кращої землі й угідь. По суті, кожне варварське плем'я було бродячим військом.

От як пише про їх знаменитий римський історик Тацит (55-120 р.): "Воєначальників вони вибирають по доблесті... Під час бою вождю соромно бути перевершеним у хоробрості. Війську ж соромно не зрівнятися в хоробрості з вождем. Повернутися живим з бою, у якому впав вождь, - значить на все життя покрити себе ганьбою... Ці люди воліють викликати на бій ворога й одержати рани, ніж орати землю й вичікувати врожаю; навіть більше - вони не розуміють, навіщо здобувати те, що можна добути кров'ю..."

Час від часу яка-небудь дика орда, наводячи паніку, вторгалася в межі імперії. Кімври й тевтони один раз ледве було не дійшли до самого Рима! Римляни, у свою чергу, у нескінченних війнах із варварами поповнювали полоненими армію рабів і загони гладіаторів. Війни йшли зі несталим успіхом, хоча, зрозуміло що, погано збройним і погано організованим варварам при всій їхній хоробрості було важко протистояти римським когортам і легіонам. Не дивно, що імператор Октавіан Август (63 р. до н.е.-14 р. н.е.), довідавшись, що двадцять тисяч добірних римських легіонерів пали в Тевтобургському лісі під ударами варварів, у гніві кричав: "Вар, Вар, поверни мені мої легіони!.." (Вар - ім'я римського воєначальника.)

Що міг відповісти імператорові полководець? Так нічого, тому що, побачивши нищівну поразку своїх воїнів, у тому же Тевтобургському лісі покінчив із собою.

Для захисту імперії від варварів між Дунаєм і Рейном був споруджений п'ятисоткілометровий Римський вал - грандіозна оборонна система із засіками, фортецями й сторожовими гарнізонами, що повинна була відгородити "римський світ" від натиску варварських племен, тобто від іншої Європи.

І все-таки, що ж це були за племена варварів?

Великий Гай Юлій Цезар (100-44 р. до н.е.) багато й успішно воював з варварами, у своїх "Записках про галльську війну" він скромно повідомляє, що скорив триста тубільних племен! Не ставлячи під сумнів полководницький геній Цезаря, дозволимо собі засумніватися у вірогідності цієї цифри. Загальна слабість полководців - у переможних підрахунках трохи завищувати число переможених. До того ж Цезар не силував себе перерахуванням назв цих племен, поєднуючи їхнім одним словом - "германці".

Отож, у варварів, тих, кого ми слідом за Цезарем називаємо германцями, справді, було багато племен, і кожне плем'я носило своє горде ім'я: свеви, тевтони, хамави, сікамбри, хети, херуски, квади, маркомани, ругії... Можна перераховувати й далі, але все-таки їх було менше трьохсот! Навіть якщо Цезар відносив до германців і кельтів.

Але забудемо цезареву помилку. Давайте все-таки визначимося з германськими племенами, тому що саме їм стояло визначати нові кордони середньовічної Європи.

Отже, з II століття численні германські племена починають поєднуватися у великі військово-племінні союзи, що одержували назви по імені царя племені. На верхньому Рейні це алемани, на середньому - франки, на Ельбі - сакси, на Дунаї - вандали, ще південніше - готи.

До деяких пір Римський вал з більшим або меншим успіхом стримував натиск варварів, однак в IV столітті "доля Сходу затрубило в страшну трубу, сповіщаючи про жахливу небезпеку". З "окраїни світу", звідкись із Китаю, подібно смертоносному смерчу, у Європу ввірвалися войовничі кочівники - гуни. Дивний і незнайомий європейцям народ: чи то тюрки, чи те монголи, дикістю перевершуючи самих диких варварів. Вторгнення гунів на Захід і стало історичним поштовхом, що дало початок епосі Великого переселення народів.

От як описує гунів сучасник: "Їхня дикість перевершує все мислиме; за допомогою заліза вони покривають щоки немовлят глибокими шрамами, щоб у зародку знищити волосяну рослинність, тому й старіючи вони залишаються безбороді й потворними, як євнухи. Їх скоріше можна прийняти за двоногих тварин... Вони харчуються лише коріннями диких рослин і сирим м'ясом тварин, що попалися... У них немає будинків, так само як і гробниць... Вони здаються прицвяхованими до своїх коней, тому що і їдять, і п'ють, не сходячи з них на землю, навіть сплять, схилившись до ший своїх скакунів".

Якщо коні гунів були швидкі, то слухи про їхню кровожерливість і невблаганну твердість випереджали біг коней. Одне ім'я "гуни" наповнювало серця людей жахом.

Як не були люті й безстрашні германці, але й вони випробовували трепет перед лютістю нових диких незліченних полчищ. Не витримавши постійного страху, підштовхуючи, підганяючи один одного, племена й народи кинулися у втечу! Тепер уже ніякий Римський вал не міг стримати їхнього скаженого напору.

Як по закличному сигналі труби, вся Європа почала рухатися - це був нескінченний потік біженців, що заюшив зі сходу на захід. Але от що треба помітити: при цьому самі біженці ставали завойовниками стосовно інших народів, на землях яких шукали порятунку, і ті, у свою чергу, теж знімалися зі звичних місць...

"Смерть вкрила світ. Усе виявилося під владою варварів. Ті, хто зуміли встояти перед силою, упали від голоду. Багато хто стали кормом для собак; інші живцем згоріли у своїх будинках... усюди смерть, страждання, пожарища, руїни й скорбота. Лише дим залишився від Галлії..." - такими свідченнями повна література початку. Середньовіччя.

Довгий меч великої варварської навали накрив Захід своєю смертоносною тінню.

Тінню Темних століть...

 

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить




...