Головна Древній світ історія Древньої Персії Перська Імперія в V с. до.н.е. війни з греками та продовження смут і повстань
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 81 гостей онлайн

Перська Імперія в V с. до.н.е. війни з греками та продовження смут і повстань

війни перької держави у V столітті до нашої ери

В VI в. до н.е. в економічних і культурних відносинах серед грецьких областей провідна роль належали не Балканському півострову, а грецьким колоніям, які входили в Перську імперію на узбережжі Малої Азії: Мілету, Ефесу та іншим. Ці колонії мали у своєму розпорядженні родючі землі, у них розцвітало ремісниче виробництво, їм були доступні ринки великої Перської держави.

В 500 р. у Мілеті піднялося повстання проти перського панування. Грецькі міста на півдні й півночі Малої Азії примкнули до повсталих. Керівник повстання Аристагор в 499 р. звернувся по допомогу до материкових греків. Спартанці відмовили в допомозі, посилаючись на дальні відстані. Місія Аристагора зазнала провалу, тому що лише афіняни й еретрійці на півострові Евбея відгукнулися на заклик повсталих, але й вони послали лише незначну кількість кораблів. Повсталі організували похід проти столиці Лідійської сатрапії Сард, захопили й спалили місто. Перський сатрап Артафен разом із гарнізоном укрився в акрополі, і грекам не вдалося захопити його. Перси почали стягати свої війська й влітку 498 р. завдали поразки грекам біля м. Ефес. Після цього афіняни й еретрійці бігли, кинувши малоазійських греків напризволяще. Навесні 494 р. перси осадили з моря й суши Мілет, який був головним оплотом повстання. Місто було захоплено й дощенту зруйноване, а населення виведене в рабство. В 493 р. повстання було подавлено повсюдно.

Після придушення повстання Дарій почав готування до походу проти материкової Греції. Він розумів, що перське панування в Малій Азії буде неміцним, поки греки Балканського півострова зберігають незалежність. У цей час Греція складалася з безлічі автономних міст-держав із різним політичним ладом, які перебували один з одним у постійній ворожнечі й війнах.

В 492 р. перська армія виступила в похід і пройшла Македонію й Фракію, які були завойовані ще за два десятиліття до цього. Але біля Афонського мису на Халкидському півострові перський флот був розбитий сильною бурою, і при цьому загинуло близько 20 тис. чоловік і було знищено 300 кораблів. Після цього довелося повести сухопутну армію назад у Малу Азію й заново готуватися до походу.

В 491 р. у міста материкової Греції були відправлені перські посли з вимогою "землі й води", тобто покірності влади Дарія. Більшість грецьких міст відповістили згодою на вимогу послів, і лише Спарта й Афіни відмовилися підкоритися й навіть убили самих послів. Перси почали готуватися до нового походу проти Греції.

На початку серпня перська армія за допомогою досвідчених грецьких провідників направилася на кораблях в Аттику й висадилася на рівнині Марафон в 40 км від Афін. Рівнина ця тягнеться в довжину на 9 км, а ширина її становить 3 км. Перське військо навряд чи нараховувало більше 15 тис. чоловік.

У цей час в афінських народних зборах відбувалися гострі суперечки щодо майбутньої тактики війни з персами. Після довгого обговорення вирішено було направити афінське військо, яке складалося з 10 тис. чоловік, на Марафонську рівнину. Спартанці обіцяли допомогти, але не поспішали послати військо, посилаючись на стародавній звичай, відповідно до якого до повної луни не можна було виступати в похід.

На Марафоні обидві сторони вичікували кілька днів, не наважуючись вступити в бій. Перська армія розташовувалася на відкритій рівнині, де можна було застосувати кінноти. Афіняни, у яких зовсім не було кінноти, зібралися у вузькій частині рівнини, де перські вершники не могли діяти. Тим часом положення перської армії ставало важким, тому що треба було вирішити результат війни до приходу спартанського війська. У той же час перські кінноти не могла рушити в тіснині, де розташовувалися афінські воїни. Тому перське командування вирішило перекинути частину армії на захоплення Афін. Після цього, 12 серпня 590 р., афінське військо стрімким маршем рушило на супротивника, щоб дати генеральний бій.

Перські воїни боролися мужньо, у центрі зім'яли афінські ряди й стали переслідувати їх. Але на флангах у персів було менше сил, і там вони зазнали поразки. Потім афіняни стали битися з персами, які прорвалися в центрі. Після цього перси почали відступати, несучи великі втрати. На полі бою залишилося 6400 персів і їхніх союзників і всього 192 афінянина.

Незважаючи на поразку, Дарій не залишав думки про новий похід проти Греції. Але підготовка такого походу вимагала багато часу, а тим часом у жовтні 486 р. В Єгипті спалахнуло повстання проти перського панування.

Причинами повстання були важкий податковий гніт і закріпачення багатьох тисяч ремісників для будівництва палаців у Сузах і Персеполі. Через місяць Дарій I, якому було 64 роки, помер, не встигши відновити свою владу в Єгипті.

Спадкоємцем Дарія I на перському троні став його син Ксеркс. У січні 484 р. йому вдалося придушити повстання в Єгипті. Єгиптяни піддавалися безжалісній розправі, майно багатьох храмів було конфісковано.

Але влітку 484 р. спалахнуло нове повстання, цього разу у Вавилонії. Це повстання вдалося незабаром придушити, і його засновники були суворо покарані. Однак улітку 482 р. вавилоняни повстали знову. Цей заколот, який охопив більшу частину країни, був особливо небезпечним, тому що Ксеркс у цей час уже знаходився в Малій Азії, готуючись до походу проти греків. Облога Вавилона тривала довго й завершилася в березні 481 р. жорстокою розправою. Міські стіни й інші зміцнення були знищені, багато житлових будинків зруйновані. 

Навесні 480 р. Ксеркс виступив у похід проти Греції на чолі величезної армії. Всі сатрапії від Індії до Єгипту послали свої контингенти.

Греки вирішили вчинити опір у вузькому гірському проході за назвою Фермопіли, що легко було захищати, тому що перси не могли розгорнути там своє військо. Однак Спарта послала туди лише невеликий загін в 300 воїнів на чолі із царем Леонідом. Загальна кількість греків, які охороняли Фермопіли, дорівнювала 6500 чоловік. Вони пручалися непохитно й три дні успішно відбивали лобові атаки ворога. Але потім Леонід, що командував грецьким військом, наказав головним силам відступити, а сам з 300 спартанцями залишився прикривати відступ. Вони мужньо боролися до кінця, поки всі не загинули.

Греки дотримувалися такої тактики, що на морі вони повинні наступати, а на суші оборонятися. Об'єднаний грецький флот стояв у бухті між островом Саламіном і узбережжям Аттики, де великий перський флот не мав змоги маневрувати. Грецький флот складався з 380 кораблів, з яких 147 належали афінянам і були побудовані недавно з урахуванням всіх вимог військової техніки. У керівництві флотом велику роль грав талановитий і рішучий полководець Фемістокл. У персів було 650 кораблів, Ксеркс сподівався одним ударом знищити весь ворожий флот і тим самим переможно закінчити війну. Однак незадовго до битви три доби бушувала буря, багато перських кораблів були викинуті на скелястий берег, і флот поніс великі втрати. Після цього, 28 вересня 480 р., відбулася битва під Саламіном, вона тривала цілих дванадцять годин. Перський флот опинився скованим у вузькій затоці, і його кораблі заважали один одному. Греки одержали в цій битві повну перемогу, і велика частина перського флоту була знищена. Ксеркс із частиною армії вирішив повернутися в Малу Азію, залишивши свого полководця Мардонія з військом у Греції. Ще один матеріал про війну Персів та Греків - Перська навала на Грецію.

Вирішальна битва відбулася 26 вересня 479 р. біля м. Платеї. Перські кінні лучники почали обстріл грецьких рядів, і супротивник став відступати. Мардоній на чолі тисячі добірних воїнів увірвався в центр спартанського війська й наніс йому великі втрати. Але в персів, на відміну від греків, не було важкого озброєння, і у військовому мистецтві вони поступалися супротивнику. Перси мали у своєму розпорядженні першокласні кінноти, однак вони, за умовами місцевості, не могла прийняти участі в битві. Незабаром Мардоній разом зі своїми охоронцями загинув. Перське військо було розколоте на окремі загони, які діяли неузгоджено.

Перська армія була розгромлена, і її залишки переправилися на кораблях у Малу Азію.

Наприкінці осіни того ж, 479 р., відбувся великий морський бій при мисі Мікалі біля берегів Малої Азії. Під час битви малоазійські греки зрадили персам і перейшли на сторону материкових греків; перси зазнали повної поразки. Ця поразка послужила сигналом до повсюдних повстань грецьких держав у Малій Азії проти перського панування.

Перемоги греків при Саламіні, Платеях і Мікалі змусили персів відмовитися від ідеї захоплення Греції. Тепер, навпаки, Спарта й Афіни перенесли воєнні дії на територію супротивника, у Малу Азію. Поступово грекам удалося вигнати перські гарнізони із Фракії й Македонії. Війна між греками й персами тривала до 449 р.

Улітку 465 р. Ксеркс був убитий у результаті змови, і царем став його син Артаксеркс I.

В 460 р. у Єгипті спалахнуло повстання на чолі з Інаром. Афіняни послали на допомогу повсталим свій флот. Перси потерпіли кілька поразок, і їм довелося залишити м. Мемфіс.

В 455 р. Артаксеркс I направив проти повсталих у Єгипті і їхніх союзників сатрапа Сирії Мегабіза із сильним сухопутним військом і фінікійським флотом. Повсталі разом з афінянами зазнали поразки. У наступному році повстання було повністю подавлене, і Єгипет знову став перською сатрапією.

Тим часом війна Персії із грецькими державами тривала. Однак незабаром, в 449 р., у Сузах був укладений мирний договір, за умовами якого малоазійські грецькі міста формально залишалися під верховною владою перського царя, але афіняни одержали фактичне право управляти ними. Крім того, Персія зобов'язалася не посилати свої війська на захід від р. Галіс, по якій за цим договором повинна була проходити прикордонна лінія. Зі своєї сторони, Афіни покинули Кіпр і зобов'язалися не надавати в майбутньому допомоги єгиптянам у їхній боротьбі проти персів.

Постійні повстання скорених народів і військові поразки змусили Артаксеркса I і його спадкоємців радикально змінити свою дипломатію, а саме, нацьковувати одні держави на інші, удаючись при цьому до підкупу. Коли в Греції в 431 р. вибухнула Пелопонеська війна між Спартою й Афінами, яка тривала до 404 р., Персія допомагала те одному, те іншому, будучи зацікавленою в їхнім повному виснаженні.

В 424 р. Артаксеркс I помер. Після палацових смут у лютому 423 р. царем став син Артаксеркса Ох, він прийняв тронне ім'я Дарія II. Його царювання характеризується подальшим ослабленням держави, посиленням впливу придворної знаті, палацовими інтригами й змовами, а також повстаннями скорених народів.

В 408 р. у Малу Азію прибули два енергійних воєначальники, які були повні рішучості швидко й переможно закінчити війну. Один із них був Кир Молодший, син Дарія II, що був намісником декількох малоазійських сатрапій. Крім того, він став командуючим всіма перськими військами в Малій Азії. Кир Молодший був здатним полководцем і державним діячем і прагнув до відновлення колишньої величі Перської держави. Одночасне керівництво лакедемонським військом у Малій Азії перейшло в руки досвідченого спартанського полководця Лисандра. Кир проводив дружню Спарті політику й почав усіляко допомагати її армії. Він разом з Лисандром очистив малоазійське узбережжя і багато островів Егейського моря від афінського флоту.

У березні 404 р. Дарій II помер, і його старший син, Арсак, став царем, прийнявши тронне ім'я Артаксеркс II.

В 405 р. в Єгипті спалахнуло повстання під керівництвом Аміртея. Повсталі брали одну перемогу за іншою, і незабаром вся Дельта опинилася в їхніх руках. Сатрап Сирії Аброком зібрав велику армію, щоб кинути її проти єгиптян, однак у цей час у самому центрі Перської держави Кир Молодший, сатрап Малої Азії, підняв повстання проти свого брата Артаксеркса II. Армія Аброкома була спрямована проти Кира, а єгиптяни одержали перепочинок. Аміртей до початку IV в. установив свій контроль над всім Єгиптом. Повсталі перенесли воєнні дії навіть на територію Сирії.

Кир зібрав велике військо, щоб спробувати захопити престол. Спартанці вирішили підтримати Кира й сприяли йому в наборі грецьких найманців. В 401 р. Кир зі своїм військом рушив із Сард у Малій Азії у Вавилонію й, не зустрівши ніякого опору, добрався до місцевості Кунакса на Євфраті в 90 км від Вавилона. Там же знаходилася армія перського царя. Вирішальна битва відбулася 3 вересня 401 р. Грецькі найманці Кира розташувалися на обох флангах, а інше військо зайняло центр.

Перед армією царя йшли серпоносні колісниці, які своїми серпами розрізали все, що попадалося їм на шляху. Але правий фланг армії Артаксеркса був зім'ятий грецькими найманцями. Кир, побачивши Артаксеркса, кинувся на нього, залишивши далеко за собою своїх воїнів. Киру вдалося поранити Артаксерксу, але відразу він сам був убитий. Після цього заколотна армія, втратившись свого вождя, зазнала поразки. 13 тис. грецьких найманців, які служили Киру Молодшому, ціною великих зусиль і втрат навесні 400 р. удалося добратися до Чорного моря, пройшовши через Вавилонію й Вірменію (знаменитий "Похід десяти тисяч", описаний Ксенофонтом).         

 
додати

Комментарии 

 
0 #1 колт 2017-11-22 20:08 Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить