Головна Древній світ історія Древньої Персії Устрій Перської Імперії та адміністративні реформи у війську і державі
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 178 гостей онлайн

Устрій Перської Імперії та адміністративні реформи у війську і державі

Перська Імперія та її устрій

По своєму соціально-економічному укладу держава Ахеменідів – Перська імперія, відрізнялася великою розмаїтістю. У неї входили області Малої Азії, Елам, Вавилонія, Сирія, Фінікія і Єгипет, які задовго до виникнення Перської імперії мали свої державні інститути. Поряд із перерахованими економічно розвиненими країнами перси скорили також відсталі кочові арабські, скіфські й інші племена, які перебували в стадії розкладання родового ладу.

Повстання 522 - 521 р. показали слабість Перської держави й неефективність керування завойованими країнами. Тому близько 519 р. Дарій I провів важливі адміністративно-фінансові реформи, які дозволили створити стійку систему державного керування й контролю над скореними народами, упорядкували збір податей з них і збільшили контингент війська. У результаті проведення цих реформ в життя у Вавилонії, Єгипті й інших країнах була впроваджена по суті нова адміністративна система, що до кінця панування Ахеменідів не зазнала істотних змін.

Дарій I розділив державу на адміністративно-податкові округи, які називалися сатрапіями. Як правило, сатрапії по своїх розмірах перевершували провінції більш ранніх імперій, а в ряді випадків межі сатрапій збігалися зі старими державними й етнографічними кордонами країн, які входили до складу Ахеменідської держави (наприклад, Єгипет).

На чолі нових адміністративних округів стояли сатрапи. Посада сатрапа існувала з виникнення Ахеменідської держави, але при Кирі, Камбізі й у перші роки царювання Дарія намісниками в багатьох країнах були місцеві чиновники, як це було ще в Ассірійській і Мідійській імперіях. Реформи ж Дарія, зокрема, були спрямовані на те, щоб зосередити керівні посади в руках персів, і на посаду сатрапів тепер, як правило, призначалися перси.

Далі, при Кирі й Камбізі цивільні й військові функції були об'єднані в руках тої самої особи, а саме, сатрапа. Дарій же обмежив владу сатрапа, установивши чіткий поділ функцій сатрапів і військової влади. Тепер сатрапи стали тільки цивільними намісниками й стояли на чолі адміністрації своєї області, здійснювали судову владу, стежили за господарським життям країни й надходженням податей, забезпечували безпеку в межах кордонів своєї сатрапії, контролювали місцевих чиновників і мали право чеканити срібну монету. У мирний час у розпорядженні сатрапів знаходилася тільки невелика особиста охорона. Що ж стосується армії, вона підкорялася воєначальникам, які були незалежні від сатрапів і підкорялися безпосередньо царю. Однак після смерті Дарія I ця вимога про розділ військових і цивільних функцій не дотримувалося строго.

У зв'язку зі здійсненням нових реформ був створений великий центральний апарат на чолі із царською канцелярією. Центральне державне керування знаходилося в адміністративній столиці Ахеменідської держави - Сузах. По державних справах у Сузи приїжджали багато високопоставлених осіб і дрібних чиновників з різних кінців держави, починаючи від Єгипту й закінчуючи Індією. Не тільки в Сузах, але також у Вавилоні, Екбатанах, Мемфісі й інших містах були великі державні канцелярії з численним штатом переписувачів.

Сатрапи й воєначальники були тісно пов'язані із центральним керуванням і перебували під постійним контролем царя і його чиновників, особливо таємною  поліцією ("вуха й очі царя"). Верховний контроль над всією державою й нагляд над всіма чиновниками були довірені хазарапату ("тисячнику"), який одночасно був начальником особистої гвардії царя.

Сатрапська канцелярія точно копіювала царську канцелярію в Сузах. Під начальством сатрапа знаходилися безліч чиновників і переписувачів, у тому числі, начальник канцелярії, начальник скарбниці, що приймав державні податі, глашатаї, які повідомляли державні розпорядження, рахівники, судові слідчі й т.д.

Уже при Кирі II державні канцелярії в західній частині Перської Імперії - Ахеменідської держави користувалися арамейською мовою, а пізніше, коли Дарій провів свої адміністративні реформи, ця мова стала офіційною і в східних сатрапіях і застосовувалася для спілкування між державними канцеляріями всієї імперії. Із центра по всій державі розсилалися офіційні документи арамейською мовою. Одержавши ці документи на місцях, переписувачі, які знали дві або кілька мов, переводили їх на рідну мову тих начальників областей, які не володіли арамейською.

Крім загального для усієї держави арамейської мови в різних країнах для складання офіційних документів переписувачі користувалися й місцевими мовами. Наприклад, у Єгипті адміністрація була двомовна, і поряд з арамейським застосовувалася також єгипетська мова (мова демотичних документів) для спілкування з місцевим населенням.

Особливе положення в державі займала перська знать. Їй належали великі земельні володіння в Єгипті, Сирії, Вавилонії, Малій Азії й в інших країнах. Яскраве уявлення про господарства такого типу дають листи сатрапа Єгипту в V в. до н.е. Аршами й інших знатних перських вельмож своїм намісникам. Ці листи здебільшого є інструкціями про керування маєтками. Аршама мав великі земельні володіння не тільки в Нижньому й Верхньому Єгипті, але також у шести різних країнах на шляху з Елама в Єгипет.

Величезні земельні володіння (іноді цілі області) із правом спадкоємної передачі й зі звільненням від податей одержали й так звані "благодійники" царя, які надали останньому великі послуги. Вони мали навіть право суду над людьми, що жили в областях, що належали йому.

Власники великих маєтків мали в розпорядженні власне військо й судово-адміністративний апарат із цілим штатом керуючих, начальників скарбниць, переписувачів, рахівників і т.д. Ці великі землевласники звичайно жили в великих містах -Вавилоні, Сузах і т.д., удалині від сільської місцевості, на доходи із земельних володінь, які знаходилися під керуванням намісників.

Нарешті, частина земель знаходилася у фактичній власності царя, у порівнянні з попереднім періодом при Ахеменідах розміри царської землі різко збільшилися. Ці землі , зазвичай, здавалися в оренду. Так, наприклад, відповідно до контракту, складеному в 420 р. біля Ніппура, представник ділового дому Мурашу звернувся до намісника посівними полями пануючи, розташованими по берегах декількох каналів, із проханням здати йому в оренду строком на три роки одне поле. Орендар зобов'язався платити щорічно як орендну плату 220 курей ячменя (1 курей - 180 л), 20 курей пшениці, 10 курей еммера, а також одного бика й 10 баранів.

Крім того, царю належали багато великих каналів. Царські намісники здавали ці канали в оренду. На околицях Ніппура царські канали орендував дім Мурашу, який у свою чергу віддавав їх, у суборенду колективам дрібних землевласників. Наприклад, в 439 р. сім землевласників уклали контракт із трьома орендарями царського каналу, у числі яких був і дім Мурашу. За цим контрактом субарендатори одержали права зрошувати свої поля протягом трьох днів щомісяця водою з каналу. За це вони повинні були платити 1/3 частина врожаю.

Перським царям належали канал Акес у Середній Азії, лісу в Сирії, доходи від лову риби в Меридовому озері в Єгипті, рудники, а також сади, парки й палаци в різних частинах держави. Про розмір царського господарства певне уявлення може дати той факт, що в Персеполі щодня за рахунок царя харчувалося близько 15 000 чоловік.

При Ахеменідах широко застосовувалася така система землекористування, коли цар саджав на землю своїх воїнів, які обробляли виділені для них наділи колективно, цілими групами, відбували військову повинність і платили певну грошову й натуральну подать. Ці наділи називалися наділами лука, коня, колісниці й т.д., і їхні власники повинні були виконувати військову повинність як лучники, вершники і колісничі.

Рабство у Перській державі

У найбільш розвинених країнах Перської держави праця рабів досить широко застосовувався в основних галузях економіки. Крім того, велика кількість рабів використовувалося для виконання різних видів домашньої роботи.

Коли хазяї не могли використовувати рабів у сільському господарстві або майстерні або ж уважали таке використання невигідним, раби нерідко продавалися самим собі зі сплатою певного нормованого оброку з пекулія, яким володів раб. Своїм пекулієм раби могли розпоряджатися як вільні люди, давати в позичку, закладати або здавати майно в оренду й т.д. Раби могли не тільки брати участь в економічному житті країни, але також мати свої печатки, виступати свідками при укладанні вільними й рабами різних ділових угод. У правовому житті раби могли виступати як повноправні люди й судитися між собою або з вільними (але, зрозуміло, не зі своїми хазяями). При цьому, очевидно, не було яких-небудь розходжень у підході до захисту інтересів рабів і вільних. Далі, раби, як і вільні, свідчили про злочини, зроблених іншими рабами й вільними, у тому числі, їхніми власними хазяїнами.

Боргове рабство в ахеменідський час у Персії не мало великого поширення, принаймні, у найбільш розвинених країнах. Випадки само застави, не говорячи про продаж себе в рабство, були порівняно рідким явищем. Але у Вавилонії, Іудеї і Єгипті дітей можна було віддавати як заставу. У випадку несплати боргу у встановлений строк кредитор міг перетворити в рабів дітей боржника. Однак чоловік не міг віддати в заставу дружину, у всякому разі, в Еламі, Вавилонії і Єгипті. У зазначених країнах жінка користувалася певною волею, мала своє майно, яким вона сама могла розпоряджатися. В Єгипті жінка навіть мала права на розлучення, на відміну від Вавилонії, Іудеї й інших країн, де таке право мав тільки чоловік.

У цілому, рабів відносно кількості вільних, було порівняно мало навіть у найбільш розвинених країнах, і їхня праця не в змозі була витіснити працю вільних працівників. Основою сільського господарства була праця вільних хліборобів і орендарів, і в ремеслі також домінувала праця вільного ремісника, заняття якого , зазвичай,  успадковувалося в родині.

Храми й приватні особи змушені були прибігати в широких масштабах до використання кваліфікованої праці вільних працівників у ремеслі, сільському господарстві й, особливо, для виконання важких видів роботи (зрошувальні спорудження, будівельні роботи й т.д.). Особливо багато найманих робітників було у Вавилонії, де вони нерідко працювали на будівництві каналів або на полях партіями по кілька десятків або кілька сотень людей. Частина найманців, що працювали в храмових господарствах Вавилонії, складалася з еламітів, які приїжджали в цю країну на час збору врожаїв.

У порівнянні із західними сатрапіями Ахеменідської держави рабство в Персії мало ряд своєрідних рис. На час виникнення своєї держави перси знали тільки патріархальне рабство, і рабська праця ще не мала серйозного економічного значення.

Документи на еламській мові, складені наприкінці VI - першій половині V в. до н.е., містять винятково багато інформації про працівників царського господарства в Ірані, які називалися курташ. Серед них були чоловіки, жінки й підлітки обох статей. Принаймні частина курташ жила родинами. У більшості випадків курташ працювали загонами по кілька сотень людей, а деякі документи говорять про партії курташ чисельністю більше тисячі осіб.

Курташ працювали в царському господарстві цілий рік. Більшість їх було зайнято на будівельних роботах у Персеполі. Серед них були робітники всіх спеціальностей (каменотеси, теслі, скульптори, ковалі, інкрустатори й т.д.). Одночасно на будівельних роботах у Персеполі було зайнято не менш 4000 чоловік, будівництво царської резиденції тривало протягом 50 років. Про масштаби цієї роботи може дати правильне уявлення той факт, що вже на підготовчому етапі потрібно було перетворити близько 135 000 кв. м. нерівної скельної поверхні в платформу певної архітектурної форми.

Багато курташ працювали й поза Персеполем. Це, в основному, були пастухи овець, винороби й броварники, а також, цілком ймовірно, і орачі.

Що ж стосується юридичного положення й соціального статусу курташ, значна їхня частина складалася з військовополонених, насильно виведених в Іран. Серед курташ була й деяка кількість підданих перського царя, які відбували трудову повинність протягом цілого року. Очевидно, курташ можна вважати напіввільними людьми, посадженими на царську землю.

Гроші та податі  у Персів

Основним джерелом державних доходів були податі.

При Кирі й Камбізі ще не було твердо врегульованої системи податей, заснованої на обліку економічних можливостей країн, що входили до складу Перської держави. Підвладні народи доставляли подарунки або ж платили податі, які, принаймні частково, вносилися натурою.

Близько 519 р. Дарій I установив систему державних податей. Всі сатрапії зобов'язані були платити строго фіксовані для кожної області грошові податі, установлені з урахуванням розмірів оброблюваної землі і її родючості.

Що ж стосується самих персів, вони, як пануючий народ, не платили грошових податків, але не були звільнені від натуральних поставок. Інші народи платили в рік в цілому близько 7740 вавилонських талантів срібла (1 талант рівнявся 30 кг). Більша частина цієї суми сплачувалася народами економічно найбільш розвинених країн: Малої Азії, Вавилонії, Сирії, Фінікії і Єгипту. Лише деякі храми одержали звільнення від податків.

Хоча система подарунків теж була збережена, останні аж ніяк не носили добровільного характеру. Розмір подарунків теж був установлений, але на відміну від податей вони сплачувалися натурою. При цьому переважна більшість підданих платили податі, а подарунки доставлялися тільки народами, які жили на кордонах імперії (колки, ефіопи, араби й т.д.).

Суми податей, установлені при Дарії I, залишалися незмінними до кінця існування Ахеменідської держави, незважаючи на значні економічні зміни в підвладних персам країнах. На положенні платників податків особливо негативно позначалося те, що для сплати грошових податей доводилося позичати гроші під заставу нерухомого майна або членів родини.

Після 517 р. до н.е. Дарій I увів єдину для всієї імперії монетну одиницю, яка складала основу ахеменідської грошової системи, а саме - золотий дарик вагою 8,4 гр. Теоретично засобом обміну служила срібний сікль вагою 5,6 гр, рівний по своїй вартості 1/20 дарика й і який чеканили головним чином у малоазійських сатрапіях. Як на дарику, так і на сіклях поміщалося зображення перського царя.

Срібні монети чеканили також перські сатрапи у своїх резиденціях, і грецькі міста Малої Азії для розплати з найманцями під час військових походів, і автономні міста, і залежні царі.

Однак монети перського карбування мало використовувалися поза Малою Азією й навіть у фінікійсько-палестинському світі IV в. до н.е. відігравали незначну роль. До завоювань Олександра Македонського використання монет майже не поширювалося на країни, далекі від берегів Середземного моря. Наприклад, карбована монета при Ахеменідах ще не циркулювала у Вавилонії й використовувалася лише для торгівлі із грецькими містами. Приблизно таке ж положення було й у Єгипті ахеменідського часу, де срібло при сплаті зважували "царським каменем", а також у самій Персії, де працівники царського господарства одержували плату некарбованим сріблом.

Співвідношення золота до срібла в Ахеменідській державі складало 1 до 13 1/3. Дорогоцінний метал, що належав державі, підлягав карбуванню тільки по розсуду царя, і більша його частина зберігалася в злитках. Таким чином, гроші, які надходили як державні податі, протягом багатьох десятиліть відкладалися в царських скарбницях і були вилучені з обігу, тільки невелика частина цих грошей надходила назад як платня найманцям, а також для утримання двору й адміністрації. Тому для торгівлі не вистачало карбованої монети й навіть дорогоцінних металів у злитках. Це завдавало великої шкоди розвитку товарно-грошових відносин і примушувало до збереження натурального господарства або змушувало прибігати до прямого обміну товарами.

Торгівельні зв'язки Перської Імперії

В Ахеменідській державі було кілька великих караванних доріг, які з'єднували області, віддалені одна від іншої на багато сотень кілометрів. Одна така дорога починалася в Лідії, перетинала Малу Азію і йшла до Вавилона. Інша дорога йшла з Вавилона в Сузи й далі в Персеполь і Пасаргади. Велике значення мала також караванна дорога, яка з'єднала Вавилон з Екбатанами й далі до Бактрії та індійських кордонів.

Після 518 р. за розпорядженням Дарія I був відновлений канал від Нилу до Суеца, що існував ще при Нехо, але пізніше став несудохідним. Цей канал з'єднав Єгипет коротким шляхом через Червоне море з Персією, і, таким чином, в Індію теж була прокладена дорога. Для зміцнення торговельних зв'язків немаловажне значення мала й експедиція мореплавця Скилака в Індію в 518 р.

Для розвитку торгівлі велике значення мала і різниця в природі й кліматичних умовах країн, що входили до складу Ахеменідської держави. Особливо жвавою стала торгівля Вавилонії з Єгиптом, Сирією, Еламом і Малою Азією, де вавилонські купці купували залізо, мідь, олово, будівельний ліс і напівкоштовні камені. З Єгипту й Сирії вавилоняни вивозили кваски для відбілювання вовни й одягу, а також для виробництва скла й медичних цілей. Єгипет поставляв у грецькі міста зерно й полотно, купуючи в них замість вино й маслинову олію. Крім того, Єгипет забезпечував золотом і слоновою кісткою, а Ліван - кедровим деревом. З Анатолії доставляли срібло, з Кіпру - мідь, а з районів верхнього Тигру вивозили мідь і вапняк. З Індії імпортували золото, слонову кістку й запашну деревину, з Аравії - золото, із Согдіани - лазурит і сердолік, а з Хорезма - бірюзу. З Бактрії в країни Ахеменідської держави надходило сибірське золото. З материкової Греції в країни Сходу вивозили керамічні вироби.

Армія та воїни в Перській державі

Існування Ахеменідської держави значною мірою залежало від армії. Ядро армії становили перси й мідійці. Більша частина дорослого чоловічого населення персів були воїнами. Вони починали служити, очевидно, з 20 років. У війнах, які вели Ахеменіди, велику роль грали й східні іранці. Зокрема, сакскі племена поставляли для Ахеменідів значну кількість звичних до постійного військового життя кінних лучників. Вищі посади в гарнізонах, на основних стратегічних пунктах, у фортецях і т.д. звичайно знаходилися в руках персів.

Армія складалася з кіннот і піхоти. Кавалерія рекрутувалася зі знаті, а піхота - із хліборобів. Комбіновані дії кавалерії й лучників забезпечили персам перемоги в багатьох війнах. Лучники руйнували ряди супротивника, а після цього кавалерія знищувала його. Головною зброєю перської армії був лук.

Починаючи з V в. до н.е., коли через класове розшарування почало погіршувати положення землеробського населення в Персії, перська піхота стала відступати на задній план, і її поступово замінялася грецькими найманцями, яки грали велика роль завдяки своїй технічній перевазі, виучці й досвіду.

Кістяком армії були 10 тисяч "безсмертних" воїнів, перша тисяча яких складалася винятково із представників перської знаті й була особистою охороною царя. Вони були озброєні списами. Інші полки "безсмертних" складалися із представників різних іранських племен, а також еламітів.

У завойованих країнах були розміщені війська для запобігання повстань скорених народів. Склад цих військ був неоднорідним, але в них були відсутні жителі даної області.

На кордонах держави Ахеменіди саджали воїнів, наділивши їх земельними ділянками. З військових гарнізонів такого типу найкраще нам відома елефантинська військова колонія, створена для несення сторожової й військової служби на кордонах Єгипту з Нубією. В елефантинському гарнізоні були перси, мідійці, карійці, хорезмійці й т.д., але основну частину цього гарнізону складали іудейські поселенці, які служили там ще при єгипетських фараонах.

Військові колонії, подібні до елефантинської, знаходилися також у Фівах, Мемфісі й інших містах Єгипту. У гарнізонах цих колоній служили арамеї, іудеї, фінікійці й інші семіти. Такі гарнізони були міцною опорою перського панування й під час повстань скорених народів залишалися вірними Ахеменідам.

Під час найважливіших військових походів (наприклад, війна Ксеркса із греками) всі народи Ахеменідської держави зобов'язані були виділити певну кількість воїнів.

При Дарії I перси починають відігравати пануючу роль і на морі. Морські війни велися Ахеменідами за допомогою кораблів фінікійців, кіпріотів, жителів островів Егейського моря й інших морських народів, а також єгипетського флоту.

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить