Головна Древній світ історія Древньої Персії Особливості розвитку держав Азії в I тис. до н.е. - Вавилонії, Ассирії, Персії
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 175 гостей онлайн

Особливості розвитку держав Азії в I тис. до н.е. - Вавилонії, Ассирії, Персії

шлях розвитку держва азії, Ассирії та Вавилонії

У зв'язку з появою рабовласницьких імперій виникли нові риси в розвитку економіки, соціальних відносин, а також у політичному ладі держав Передньої Азії.

 Створення великих держав супроводжувалося насильницьким виведенням у полон частини населення завойованих територій. Це вело до величезного зростання рабства.

Не тільки царі, не тільки храми, але й значний прошарок тісно пов'язаних із військом і царською адміністрацією людей перетворилися у великих рабовласників, які мали сотні, а іноді й тисячі рабів. В I тисячоріччі починають широко практикуватися поселення полонених-рабів невеликими розрізненими групами.

У зв'язку з тим що здійснювати постійне спостереження за цими поселенцями було практично неможливо, раби, які як і раніше були позбавлені особистої волі, надавали маленьку частку самостійності. Вони господарювали панськими знаряддями праці й змушені були віддавати рабовласникові значну частину продуктів своєї праці. Такий же характер носила й експлуатація рабів-ремісників у деяких великих містах.

Вся земля на скорених територіях по праву завоювання переходила у власність царя. Це було ще одним важливим наслідком утворення військових імперій. Виключення із правила становили лише ті міста й землі храмів, які добровільно підкорялися завойовникам.

Велике поширення одержала роздача земель і цілих територій представникам великої рабовласницької знаті правлячої держави в нагороду за службу або в порядку дарування. Докорінно змінилося положення рядових общинників. Раніше - незалежно від того, чи існувала номінальна верховна власність царя на землю, чи ні, - общинники розглядали землю, якою вони фактично володіли, як власну. Тепер же власність царя на оброблювану общинниками землю набула для останніх реальне значення. Цьому, зокрема, сприяли масові переселення, здійснені як ассірійськими царями, так і їхніми спадкоємцями.

Боргові зобов'язання, нескінченні побори й повинності - всі ці фактори звели общинників до становища, яке не дуже відрізнялося від становища рабів, з якими вони часто жили в одних селищах.

Дотепер Древній Схід не знав міст у справжньому змісті цього слова, тобто торгово-ремісничих центрів. Те, що йменувалося тут містом, являло собою, в основному, сільськогосподарське або сільськогосподарсько-ремісниче укріплене поселення. Городяни були общинниками й виконували звичайні для общинників повинності. Поряд із цим існували царські адміністративні центри - потужні фортеці із царським гарнізоном.

У розвиненіших областях, особливо у вузлових пунктах караванних і морських торговельних шляхів, деякі міські громади до початку I тисячоріччя перетворюються в справжні міста з високим рівнем ремесел. Пануюче положення в них займають торгово-лихварські верстви рабовласників.

Жителі цих міст продовжували нести общинні й царські повинності, платити податки, але на відпрацьовування повинностей рабовласники посилали вже своїх рабів. Найважливіші храми стають осередком ремесла, торговельної й лихварської діяльності. Такі міста, як Урук у Вавилонії, отримували храмову організацію, а разом із нею й ті привілеї, які здавна надавалися храмам.

І все-таки рабовласники прагнули домогтися звільнення міст від податків і оброків, незважаючи на те що самі вони слабко відчували важкість деспотичної влади царів. До VIII в. до н.е. повною автономією в Передній Азії користувалися Урук, Ніппур, Сиппар, Вавилон із пригородами Борсиппій і Куту, Ашшур, Харан.

У такому ж положенні опинилися й підлеглі ассирійським, а потім вавилонським царям торговельні фінікійські міста-держави - Арвад, Сидон, Тир. У привілейованому становищі знаходилося й населення храмових територій у Єгипті, Малій Азії й в інших областях.

Зміни в соціальних відносинах і господарстві  знайшли відбиття й у політичній історії цих держав. Уже в VIII - VII в. до н.е. у межах Ассірійської держави, а пізніше й у Вавилонській імперії спостерігається боротьба двох угруповань усередині правлячої еліти.

Одна з них захищала інтереси військово-служивої знаті. Вона прагнула до всілякого посилення царської влади й армії, до продовження політики завоювання й грабежів. Інша була пов'язана із жрецтвом і торгово-лихварськими центрами й виступала за відмову від широких завоювань і за надання привілеїв храмам і містам.

У Вавилонській державі в правлячих колах переважала друга партія. Однак політика жрецтва й торгово-лихварських кіл привела до ослаблення військової силі Вавилонії, тому при зіткненні з виниклою в VI в. до н.е. сильнішою у військовому відношенні Перською державою Вавилонська держава не зуміла встояти.

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить