Головна Древній світ Історія Древньої Греції Житло Греції Громадяни і інші мешканці древньої Греції
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 112 гостей онлайн

Громадяни і інші мешканці древньої Греції

Громадяни і інші верстви населення Греції

Значна кількість людей, що жили в Аттиці, не лічачи рабів, не були громадянами.

 Метеки.

- Метек - це чужоземець, що осів у місті з наміром залишитися там назавжди. Він зобов'язаний був вибрати собі патрона із числа громадян, інакше йому загрожувала конфіскація майна. Він обкладався всіма звичайними податками й служив у військах, за винятком кіннот; крім того, він платив ще особливу подать по дванадцяти драхм у рік. Він не мав права володіти земельною власністю, а міг володіти тільки рабами й рухомістю; із цього треба, що більшість метеків займалося торгівлею й промисловістю. Деякі з них одержували привілей ізотеліїх.

Відпущеники.

- Відпущеники, будучи майже завжди чужоземцями, у всім уподібнювалися метекам, відрізняючись від них тільки в одному: вони зобов'язані були мати як патрона свого колишнього хазяїна й не мали права вибирати його за бажанням.

 Нофої.

- Так називалися не тільки діти, народжені поза шлюбом, але також і ті, у кого батько або мати були чужоземцями. Їхнє положення відповідало положенню метеків. Однак варто додати, що найчастіше більшість людей закривали очі на цю несправедливість.

 Дістати права громадянства вважалося важливою перевагою. Але для цього була потрібно безліч різних формальностей. Насамперед, закон забороняв «робити афінянином кого-небудь, хто не заслужив цього важливими послугами, зробленими державі» (Демосфен. Проти Неєра). По-друге, необхідно було, щоб хто-небудь із громадян взяв на себе обов'язок внести пропозицію на обговорення кандидата й щоб народ вирішив: чи обговорювати цю пропозицію. Якщо він постановляв обговорити його, то голосування повинне було відбуватися на подальших зборів, у присутності не менш шести тисяч громадян. Нарешті, кожний із громадян мав право порушити справу проти автора цієї пропозиції, якщо він уважав його несправедливим, і судді могли скасувати його.

 Іноді робилися спроби внести своє ім'я в цивільні списки обманом, при співучасті якого-небудь магістрату. Якщо обман відкривався, винний піддавався конфіскації майна й продажу в рабство.

Дарування права громадянства в Древній Греції

 «Беручи до уваги, що лікар Евенор завжди ставився до народу доброзичливо, приносив користь громадянам і іншим жителям міста й що недавно він пожертвував у скарбницю талант срібла, народ ухвалив: винагородити Евенора, сина Евепія, аргивянина, і покласти на нього маслиновий вінок у нагороду за його доброзичливість до афінського народу. Він дістане права афінського громадянства для себе й своїх нащадків; він може бути внесений у списки тієї триби, деми й фратрії, що побажає. У найближчі народні збори із цього приводу буде проведене голосування. Справжня постанова повинна бути вигравіруване на кам'яній плиті й поміщена в Акрополі».

(Збори аттичних написів.)

Переслідування проти мнимого громадянства

 Якийсь Панклеон, чужоземець, видавав себе за платейця, а це майже дорівнювало його до афінських громадян. Один афінянин подав на нього в суд, і до нас дійшла промова, що він сказав із цього приводу.

 «Тому що він довгий час не переставав шкодити мені, то я відправився в крамницю шаповала, де він працював, щоб відвести його до полемарха, думаючи, що він метек. Але він запевнив мене, що він платеєць; я запитав у нього тоді, з якої він деми, і він відповів мені, що з декелійської. Після цього я відправився в цирюльню, що часто відвідували декелійці, і став розпитувати в них, чи не знають вони у своїй демі якогось Панклеона, але всі відповідали, що ні. Тоді я звернувся до платейця Евтікра-Ту й запитав у нього, чи не знає він Панклеона, платейця, сина Гиппармодора. Той сказав, що знає Гиппармодора, але що в того немає сина. Платейці зазвичай, збираються в останній день місяця на сирному ринку. Я відправився туди, розпитував всіх, але ніхто не знав Панклеона. Один, на ім’я Нікомед, сказав мені, що в нього був раб, що втік від нього, що називався цим ім'ям, і розповів мені про його вік і заняття. Дійсно, кілька днів через, Нікомед схопив Панклеона, але друзі останнього силоміць його відняли".

Перегляд цивільних списків в Афінах

 Іноді відбувалася повна перевірка списків громадян, що вироблялася в кожній демі. На зборах члени деми послідовно розглядали різні імена й викреслювали зі списків тих, хто був внесений у них неправильно. Втім, можна було апелювати на це рішення в суд, вирок якого був остаточним. Промова Демосфена Проти Евбуліда дає нам багато подробиць щодо цього.

 "Коли було названо моє ім'я,- говорить позивач,- був уже вечір. Мій номер був шістдесятий, останній для цього дня. Найбільш літні з жителів уже розійшлися в цей час по будинках. Залишилося всього не більше тридцяти чоловік. Коли назвали моє ім'я, підхопився Евбулід і прийнявся мене сварити. Він говорив багато й без зупинки, з голосними вигуками, але не посилаючись на жодного свідка на підтвердження своїх обвинувачень; після цього він запропонував членам деми проголосувати за моє виключення. Я просив відкласти справу до наступного дня. Уже було пізно, заступитися за мене було нікому, і я був узятий без захисту. Але ця людина не взяла до уваги багатьох обов'язкових формальностей і негайно ж роздала таблички для подачі голосів присутнім громадянам. Тоді його прихильники піднялися з місця й стали голосувати. Було вже темно; вони одержували на кожного по дві або три таблички й опускали їх в урну. Всіх що голосували було не більше тридцяти, а табличок, на диво присутніх, виявилося більше шістдесяти".  (у нас на Україні теж таке буває)

 Тоді скаржник переносить справу в суд і намагається довести, що його батько не був чужоземцем, як затверджували, а справжнім афінянином; його мати була також афінянкою. Що стосується його особисто, те він завжди був громадянином, доказом чого служить виконання жрецьких обов'язків у своєї рідний демі.

 Він посилається також і на інші зловживання, які трапилися при ревізії списків: "От брати від одного батька й однієї матері. Одні виключені, інші ні. От старі, яких виключили, але залишили їхніх синів. Але послухайте, було зроблено дещо й гірше цього: деякі чужоземці захотіли стати громадянами. Вони їх прийняли, взявши за це гроші, які й поділили між собою. Число тих, кого співучасники Евбуліда викреслили або прийняли за гроші, дуже велике. Ще раніше АнтиФіл, його батько, будучи демархом, користувався подібним прийомом для вимагання в багатьох людей грошей. Він заявив, що суспільний список загинув, змусив членів деми голосувати за самих себе й напасти на десять із них, які й були виключені, але суд, крім одного, відновив їх усіх у правах".

Громадянин в Древній Греції

 Громадянин - це була людина, що володіє повними цивільними й політичними правами. Цивільні права були наступні: право вступати в законний шлюб, право володіти нерухомим і рухомим майном і право особисто захищати свою справу в суді. Політичні права здійснювалися в праві бути присутнім на народних зборах, виступати на них з промовами й займати цивільні посади.

 В аристократичних державах всі вільні й повнолітні люди (за винятком чужоземців) користувалися цивільними правами, але деякі користувалися всіма політичними правами. Так, наприклад, в Афінах навіть після Солона суспільні посади були надавані класам багатим або заможним, а бідні були зовсім відсторонені. Майже скрізь була потрібно наявність деяких умов народження й багатства для права брати участь у керуванні, і прогрес демократії полягав саме в поступовому усуненні цих перешкод. Саме в цьому була характерна риса історії Афін і Древньої Греції в цілому. Але навіть і там громадяни складали тільки незначні меншості стосовно загальної цифри населення. Їх було не більше двадцяти тисяч на п'ятсот тисяч чоловік, а деякі находили, що навіть цього було занадто багато, оскільки раніше їх було всього біля п'яти тисяч. У Спарті, навпаки, спочатку налічувалося дев'ять тисяч громадян, а прийшов час, коли це число скоротилося до семисот.

 Одне з покарань, що найчастіше застосовувалося судами, було позбавлення цивільних прав, або атимія. Це позбавлення мало різні ступені: або воно зводилося до втрати всіх або тільки деяких політичних прав, або поширювалося й на цивільні права; воно могло бути тимчасовим або остаточним і навіть спадкоємним. Все це залежало від зробленого злочину. Позбавлених таким способом прав було дуже багато у всіх грецьких містах. Іноді їм дарували амністію, і тоді вони відновляли у своєму колишнім положенні. Але домогтися відновлення в правах для окремого атимоса було дуже важко; для цього було потрібно не менше формальностей, ніж для одержання прав громадянства знову.

Підпорядкування громадянина державі у Греції

 Цивільна громада ґрунтувалася на релігії й була влаштована подібно церкви. Звідси джерело її сили, звідси також повнота влади й необмежене панування над своїми членами. У суспільстві, заснованому на таких початках, індивідуальна воля існувати не могла. В усьому без, виключення громадянин був підлеглий цивільній громаді; він їй цілком належав. Релігія, що породила державу, і держава, що підтримувала релігію, опиралися один на одного й становили одне ціле, майже надлюдську владу, який були підлеглі й душа й тіло.

 У людині не було нічого незалежного. Його тіло належало державі й було приречено на його захист. Його майно завжди знаходилося в розпорядженні держави; якщо цивільна громада мала потребу в грошах, вона могла наказати жінкам віддати їхні коштовності, кредиторам - передати їй їхні борги, власникам маслинових садів поступитися їй безкоштовно всю вироблену ними олію.

 Приватне життя також не вислизало від всевладдя держави. Багато грецьких цивільних громад забороняли людині залишатися неодруженим. Спарта карала не тільки того, хто не женився, але навіть і тих, хто пізно одружувався. Держава могла пропонувати роботу в Афінах, у Спарті - ледарство. Воно простирало своє панування до дріб'язків; у Локриді закон забороняв чоловікам вживати чисте, не змішане з водою вино; у Милеті, у Марселі таке саме заборонялося жінкам. Одяг також, як правило, установлювалася законами кожної цивільної громади: законодавство Спарти визначало головний убір жінок; а афінське законодавство забороняло їм брати із собою в подорож більше трьох предметів гардероба. На Родосі закон забороняв голити бороди; у Візантії карався штрафом той, хто володів бритвою; у Спарті, навпроти, за законом було необхідно гоління вусів.

 Держава мала право не допускати, щоб її громадяни були потворні або виродливі. Внаслідок цього вона веліла батькові виродливого малюка вбити його при народженні. Такий закон зустрічався в древньому кодексі Спарти. Існування такого ж закону в Афінах нам невідомо; ми знаємо тільки, що Аристотель і Платон описують його у своїх ідеальних законодавствах.

 В історії Спарти є одна риса, що викликала сильний подив Плутарха й Руссо. Спарта тільки що зазнала поразки при Левктрах, де загинули безліч її громадян. При звістці про це горе родичі вбитих повинні були показатися народу з веселими обличчями. Мати, що знала, що син її уник загибелі й що незабаром їй стояло побачитися з ним, показувала свій сум і плакала. Та ж, що знала, що їй не побачити більше свого сина, висловлювала свою радість і відвідувала храми, підносячи віддяки богам. Яка сильна була влада держави, якщо вона, пропонуючи перекручення природних почуттів, могло домогтися покори!

 Держава не дозволяла нікому ставитися байдуже до її інтересів: філософ, учений не мали права ухилятися від життєвих обов'язків. Голосувати на зборах і виконувати суспільні посади вважалося обов'язком для всіх. У той час, коли боротьба партій була постійним явищем, афінський закон забороняв громадянину залишатися поза тією або іншою партією; він повинен був стояти й боротися за одну з них; того, хто прагнув залишатися осторонь від ходу речей і перебувати в спокої, закон позбавляв прав громадянства.

 Людина не була вільна у своїх віруваннях. Він був зобов'язаний вірити в релігію цивільної громади й підкорятися її наказам. Можна було ненавидіти або нехтувати богів сусіднього міста, а що стосується божеств загального й світового характеру, як, наприклад, Зевс Небесний, то можна було вірувати в них чи ні по особистому розсуду. Але нема чого було й думати, щоб засумніватися в богині Афіні Палладі, Ерехтії або Кекропсі. У цьому було б велике горе, одночасно дотичне й релігії, і держави, і суб'єкт важкому покаранню. За подібний злочин Сократ був присуджений до смерті.

 Воля думки в релігії цивільної громади була зовсім невідома древнім. Треба було рахуватися з усіма правилами культу, брати участь у всіх процесіях і бути присутнім за священним громадським столом. Афінське законодавство накладало покарання на ті, хто ухилявся від участі в національному святі.

 Державі належало не тільки одне право правосуддя стосовно своїх громадян, як це буває тепер у наших сучасних суспільствах. Тоді держава могла карати й безвинного, якщо тільки того вимагала суспільна користь. Аристид, звичайно, не зробив ніякого злочину й навіть ні в чому не підозрювалася; але цивільна громада мала право вигнати його зі своїх меж за те, що він у силу своїх чеснот придбав занадто великий вплив і міг зробитися небезпечним, якби того захотів. Це називалося остракізмом, така установа була властиво не одним Афінам; вона зустрічається також в Аргосе, у Мегарі, у Сіракузах, а відповідно до Аристотеля, вона існувало у всіх грецьких містах з демократичним способом правління. Остракізм не був покаранням, а тільки обережністю з боку цивільної громади стосовно громадянина, якого вона підозрювала в можливості заподіяти їй коли-небудь занепокоєння чи смуту. В Афінах можна було обвинуватити й засудити людину за нецивільний напрям думок і дій, тобто за недостатню прихильність до держави. Життя окремої особи було нічим, як тільки справа йшла про інтерес цивільної громади.

 От чому людство сильно помиляється, говорячи про те, що в древніх цивільних громадах людина користувалася волею. Вона навіть не мала про неї поняття. Громадянин і не думав, що може по праву існувати нарівні із цивільною громадою і її богами. Ми бачимо, що спосіб правління багато разів змінювався за своєю формою, але природа держави залишалася майже та ж, а його повновладдя не зменшувалося. Форма правління називалася по черзі монархією, і аристократією, то демократією, але не одна з них не дала людям щирої волі, волі особистої. Мати політичні права, голосувати, призначати магістратів, мати право стати архонтом - от що називалося волею в древніх; але при усьому цьому людина була поневолена державою.

(Фюстель де Куланж. Древня цивільна громада.)

 
додати

Комментарии 

 
0 #2 Мария Шаповалова 2015-02-08 21:45 Цитирую Мария Шаповалова:

Спасибо,вы мне очень помогли.
Цитировать
 
 
0 #1 Мария Шаповалова 2015-02-08 21:43 Цитировать
 

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить