Головна Древній світ Історія Древньої Греції Житло Греції Суспільні класи й розділ на верстви в Древній Греції.
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Это интересно

 

Сейчас 135 гостей онлайн

Суспільні класи й розділ на верстви в Древній Греції.

класи і верстви населення в Греції

 Якщо розглядати соціальний стан Греції в саму віддалену епоху, тобто в монархічний період, то на першому місці там виділяється клас, що складається із глав всіх родин. 

Як і царі, ці люди часто вважалися шляхетними й охоче приписували собі божественне походження. Як і цар, вони йменувалися басилевсами. В Ітаке будинок Улісса вважався самим царським із всіх, але він не був єдиним. Вони були, крім того, багатими землевласниками, і більша частина обробленої землі знаходилася в їхніх руках. Нарешті, вони становили раду царя й, залежно від обставин, або висловлювали йому свою думку, або пропонували йому свою волю. Другий клас суспільства охоплював всіх тих, хто був родичами із главами шляхетних родин. Вони також по своєму народженню й по правах належали до аристократії; вони володіли землею й брали участь у зборах громадян. Їх більш низьке положення походило просто від того, що вони підкорялися главі родини, тоді як останній підкорявся тільки царю. Третій щабель займали домашні слуги, що підрозділялися на рабів і відпущеників. Нарешті, у самий останній клас можна помістити всіх тих осіб, які зовсім не входили в цей сімейний уклад, покинувши його добровільно або по примусі, або ніколи не були в нього допущені; із цієї причини вони вели дуже жалюгідне існування. Вони належали до ремісників, поденникам, чорноробам, жебрачкам і бродягам.

 Коли царська влада зникла, соціальна організація грецьких держав від цього нітрохи не змінилася. Аристократія продовжувала панувати з тією тільки різницею, що із цього часу керування цілком стало належати їй. Цей клас, одночасно й знатний і багатий, древні часто називали класом вершників. Варто точно зрозуміти зміст цього слова. Вершник не позначав людину, що йде на війну на коні; це була людина, що володіла кіньми. У часи, коли пасовищ було вдосталь, коні, нарівні з биками й баранами, були одним із головних джерел капіталу. Багатство визначалося насамперед наявністю численних черід худоби, і було досить сказати про кого-небудь, що він займався скотарством, щоб усі зрозуміли, що він був великим землевласником. Переважний вплив вершників залежав від того, що їм належала велика частина земель. У деяких республіках цей клас звався геоморами. Це наймення позначало людей, що поділили між собою землю. Така назва вживалася в Сіракузах і на Самосі. Геомори володіли всією землею й користувалися всією владою.

 У Греції аристократія не була абсолютно замкнутим класом, тому що нерідко в неї проникали іноземці шляхетного походження. Але в неї не допускалися люди низького походження. Вона навіть не визнавала змішаних шлюбів. Проте помалу поза цим класом утворився рід багатої буржуазії, розвиток якої з тих пір не припинялося. Ця буржуазія наживала свій добробут головним чином на торгівлі й промисловості, які починаючи з VIII століття досягли величезного розвитку. Але незабаром вона стала здобувати також і землі. Вона стала обробляти незайняті ділянки, пасовища, ліси, що надавалися їй державою. Вона з жадібністю хапалася за будь-яку можливість пробити пролом у твердинях аристократії, а цих випадків ставало усе більше й більше. Греція в цю епоху являла собою суспільство, у якому класи не були строго замкнуті; навпроти, прогресивні явища штовхали нижчий клас до середнього, а останній, у свою чергу, до класу вищого. Цей прогрес зобов'язаний своїм здійсненням тільки праці. Гесиод вихваляє цей рід змагання, що спонукує людину змагатися в діяльності зі своїм сусідом. Він барвисто описує свою спрагу праці, свою жадібність до наживи. І він не один зазнавав подібних почуттів. У цьому він тільки відтворював ідеї, що оберталися довкола нього, і легко зрозуміти, що подібні прагнення привели багатьох спершу до добробуту, а потім і до багатства.

 Всі перешкоди між двома класами стали потроху стиратися, як тільки обидва цих класи виявилися однаково багатими; до великого протесту аристократів, що дорожили чистотою своєї крові, вони стали укладати між собою шлюби, і незабаром стародавня родова аристократія майже скрізь виявилася заміщеною аристократією багатства. В Афінах на початку VI століття суспільні розходження були визначені Солоном відповідно до доходу кожного класу. Перший клас, або клас пентако-сиомедимнів, містив у собі всіх громадян, чистий дохід із земель яких досягав п'ятисот медимнів зерна або рідини. Другий клас, клас вершників, повинен був мати дохід у триста медимнів; третіх класів зевгитів - доходом у двісті медимнів. Всі, що одержували нижче цієї межі, знаходилися в числі фетів. Кожний із цих шарів мав свої привілеї; але в прямому співвідношенні із привілеями знаходилися й обов'язок, так що, чим більше обов'язків стосовно держави ніс громадянин, тим більше мав він і прав. Варто помітити, що при такому розподілі громадян приймалося в увагу тільки земельне багатство. Згодом афіняни стали приймати також у розрахунок і рухоме майно й допускати у вищі класи кожного, хто мав достатній капітал або дохід, не цікавлячись їхнім джерелом. Але класи не мали вже того характеру, як колись; вони не давали більше політичних прав і служили тільки для встановлення розміру податку, що сплачується.

 Поділ Солона було повністю знищене в IV столітті. Із цього часу в Афінах розрізняли тільки самих багатих, тобто тих громадян, хто мав літургічний ценз, і інших, які його не мали. Це вже не були спеціальні класи в буквальному значенні слова, а прості категорії, що встановлювалися для збору податку. Однак не слід думати, що повна рівність стала панувати із цього часу в Аттиці; у ній завжди зберігалася справжня ієрархія. Раби, відпущеники, метеки або осілі чужоземці займали в ній нижчі місця, і закон ставив їх набагато нижче громадян, тому що не визнавав ніяких прав за рабами, відмовляв у всіх політичних правах метекам і відпущеникам і не надавав їм навіть повних цивільних прав. Таким чином, навіть у самих демократичних суспільствах громадяни, рівноправні між собою, незважаючи на незначні виключення, становили дуже замкнуту касту, що виділилася зі складу населення й важкодоступну для не людей, що належали до неї, що ставилася до них із презирством, з яким колись ставилися шляхетні до простолюдинів. В Афінах число цих привілейованих було біля восьми десяти тисяч чоловік, тоді як всіх інших налічувалося більше чотирьохсот тисяч.

 В аристократичних державах ці розходження були ще більш помітні. Якщо взяти за зразок Лакедемон, то там можна розрізнити три категорії людей: ілотів, прикріплених до землі; перієків, що походили від первісних жителів цієї країни й які користувалися тільки цивільними правами, і, нарешті, спартіатів, дорійців по походженню і єдиним повноправним громадянам. Із часом останні, у свою чергу, також стали підрозділятися. У надрах цієї самої нечисленної групи виникла нова, ще більш вузька, що називалася класом рівних і сконцентрував у своїх руках все багатство й всю владу. Нижче їх ішли одні за іншими неодамоди, мофаки й нижчі. Так позначали людей, що не набули ще всіх цивільних прав або позбулися їх по тій або іншій причині. Всі ці підлеглі класи почували до рівних глибоку ненависть. «Не було ні одного перієка, ілота або неодамода,- говорить Ксенофонт, - який не з'їв би їх із задоволенням живцем».

 У всіх республіках існувала одна демаркаційна риса, що не могли знищити закони, це - риса, що відокремлювала багатих від бідних. Зовсім очевидно, що починаючи з IV століття це було єдиним реальним розходженням, що існувало між громадянами. У деяких містах намагалися його зм'якшити особливою системою податків, на які багаті щорічно затрачали значну частину свого майна, і системою взаємодопомоги, які, якщо й не піднімали бідного до ступеня заможності, все-таки не давали йому впасти в повний нестаток; так було й в Афінах. Такі дії прагнули зменшити антагонізм класів і уникнути переворотів. Але соціальний мир у Греції був лише виключенням. Бідний мав менше можливості, ніж у нас, збільшити свій добробут працею й економією, тому що йому доводилося зважати на конкуренцію рабства, і тому не завжди знаходилося заняття для його рук або голови. Звичайно, бували приклади, і людина, що вийшла з нижчих верств суспільства, досягала перших рядів, але це було досить рідко. Таким чином, у кожному місті були наявними два класи: один, що володів багатством, що збільшував й намагався зберегти його за собою; інший - «у те саме час бідний і неробочий, настільки ж заздрий, як і нещасний, що жагуче жадав багатства, але не вмів і не мав можливості його досягти» (Фюстель де Куланж). Цей клас був численним і мав грубу силу; у нього була ідея використовувати цю подвійну перевагу й привласнити собі багатства своїх супротивників. Звідси йде довгий ряд насильства й міжусобиць. Це протистояння  було в Греції за всіх часів, але значно підсилилося  в III і II століттях.

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить