Головна Древній світ Історія Древньої Греції Македонський цар та завоювання Афін
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Вивчати українську історію як науку, зможе лише мала частка фахівців і людей закоханих у рідну землю, але дізнатися докладніше про головні та найцікавіші моменти нашого минулого може кожний.

Это интересно

 

Сейчас 161 гостей онлайн

Македонський цар та завоювання Афін

македонці та винахід фаланги Про государ, і природжений розум

У нещастях устояти часом не може.

Софокл.

Після смерті свого великого вчителя, Платона, Аристотель виїхав з Афін і довго жив на березі моря, у замисленості спостерігаючи за приливами й відливами - за вічним життям природи. Він займався біологією й філософією, а потім був запрошений у Македонію, щоб учити грамоті 14-літнього Олександра, сина македонського царя Пилипа II.

Македонія була країною гір і лісів у центрі Балкан, удалечині від великих міст, цивілізації й культури. Колись давно ці землі були завойовані прийшовшим з Великого Степу народом вершників; кочівники підкорили місцеве населення й перетворилися в племінну знать, "гетайрів". Пізніше македонське узбережжя було зайнято греками, що виводили сюди своєї колонії. В 359 році македонський цар Пилип II задумав перетворити своє військо по грецькому зразку; він сформував із селян важку піхоту, але, на відміну від греків, озброїв її більше довгими списами, "сарисами". Результат перевершив всі очікування: на світ з'явилося чудовисько, монстр, що пожирав народи й держави - македонська фаланга. Величезний їжак із виставленими вперед шістьма рядами копій таранив стрій будь-якого супротивника й обертав його в панічну втечу. "Немає сили, що могла б пручатися їй із фронту або встояти проти її натиску", - писав про фалангу знаменитий історик Полібій.

Македонська фаланга була Фундаментальним Відкриттям, що змінило хід світової історії. Доти мало кому відомий народ миттєво перетворився в страшну силу, з легкістю підкорюючи сусідні племена. В 345 році фаланга вперше пройшла через Фермопільський прохід у Середню Грецію. В Афінах спалахнула паніка, знаменитий оратор Демосфен призивав греків встати пліч-о-пліч і зупинити нову навалу варварів. Але була й інша точка зору: буржуазія, що знемагала під тягарем демократії, відкрито призивала македонян. Відомий ритор Ісократ запрошував Пилипа II очолити Грецію й рушити на Схід: "Нужденне в землі селянство... одержить великі простори землі; волоцюги, замість того щоб терзати Елладу, знайдуть застосування своєї діяльності в Азії... Перемога дасть процвітання тим, хто залишиться дома (тобто буржуазії)".

Це був старий спосіб зниження демографічного тиску за допомогою еміграції й завоювання нових земель - той самий спосіб, що запобіг перемозі "тиранії" в VI столітті. В 338 році фаланга знову ввірвалася в Грецію й розгромила об'єднані сили греків при Хероні. Афіни приготувалися до облоги - але македоняни не стали штурмувати місто: Пилип II прийняв пропозицію Ісократа. Грецькі держави утворили союз під верховенством Пилипа II і об'єдналися для війни з Персією; на догоду його буржуазії, що призвала, цар заборонив революції, тиранію, переділ земель і скасування боргів. Цар уже почав переправу союзних військ в Азію - але зненацька був убитий кинджалами змовників.

 Спадкоємцем Пилипа став Олександр Македонський, 20-літній вихованець Аристотеля, сміливий воїн, що мріяв про всесвітню славу. В 334 році Олександр повів непереможну фалангу на завоювання Азії й уже ніколи не повернувся в Грецію. Аристотель вернувся в Афіни, заснував нову школу, "Ліцей", і читав лекції своїм учням, прогулюючись по алеях прекрасного парку. Час від часу з Азії приходили звістки про дивні перемоги, про завоювання половини миру, про похід в Індію - і   прибули посли з вимогою визнати Олександра богом. Спартанці відповіли, що, "якщо Олександр бажає бути богом, то нехай стане їм", а афіняни погодилися відплачувати цареві божеські почесті. Однак, як тільки прийшли звістки про смерть царя, Афіни разом з усією Грецією повстали проти влади македонян. На схилі віку Аристотелю довелося бігти з Афін, залишивши в Ліцеї всі свої книги; незабаром він умер вигнанцем у сільській глухомані. Грецьке повстання зазнало поразки; останній глашатай волі й демократії, Демосфен, покінчив із собою, прийнявши отруту; у Піреї влаштувався македонський гарнізон. Окупанти вручили владу буржуазії, що позбавила половину афінян цивільних прав: громадянами тепер уважалися лише власники 2000 драхм. Місто стало іграшкою в міжусобних війнах македонських полководців, спадкоємців Олександра; один із них, Деметрій, проголосив "волю", але зажадав божеських почестей і оселився зі своїми гетерами в Парфеноні. Облоги, штурми, повстання чергувалися один з одним; зрештою, в 262 році над Афінами затвердив свою владу македонський цар Антигони Гонат. Так само, як колись Вавилон, Афіни стали здобиччю царів; буржуазія зволіла чужих царів своїм тиранам - але чужий чобіт виявився не краще зшитого дома.

 Війни й смути розорили велике місто; ніколи багатолюдні вулиці спорожніли, тисячі афінян покинули батьківщину, рятуючись від смут або повіривши обіцянкам безбідного життя в скореній Азії. Лише філософи ще підтримували славу Афін; тут жив знаменитий цинік Діоген, що знайшов шлях на щастя у відмові від потреб і бажань. Один час Діоген жив у старій бочці й, коли Олександр Македонський запитав, не має потреби чи він у чому-небудь, філософ відповів: "Відійди, не загороджуй мені сонце". Інший знаменитий філософ, Епікур, говорив, що потрібно задовольнятися малим і радуватися ковтку води й шматку хліба, а стоїк Зенон учив володіти собою й придушувати страсті. Все це було навчання, навіяні аскетизмом послідовників Будди: після східного походу Олександра філософія Заходу стикнулася з філософією Сходу. Сотні учнів з усього грецького світу приїжджали послухати знаменитих філософів і дивувалися запустінню ніколи великого міста. Торгівля майже припинилася; кораблі пропливали повз напівзруйновані пристані Пірея, направляючись у шаліючи життям нові порти, в Олександрію або на острів Родос. Моряки стояли на палубі й дивилися на подібні до примар білі храми Акрополя - і минуле здавалося їм несхожою на правду казкою.

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить