Головна Древній світ Історія Древньої Греції КАЗКА МИНУЛОГО
 

Пошук по сайту

От партнёров

Вивчаємо англійська мова з методичним порталом.

Замовити роботу

Замовити роботу

Вивчати українську історію як науку, зможе лише мала частка фахівців і людей закоханих у рідну землю, але дізнатися докладніше про головні та найцікавіші моменти нашого минулого може кожний.

Это интересно

 

Сейчас 83 гостей онлайн

КАЗКА МИНУЛОГО

розвиток філософії математики та мистецтва у Афінах

Але що найбільше радувало афінян... це чудові храми, у сьогодення

це єдине свідчення того, що минуле... не було казкою.

Плутарх.

Білосніжний храм, що піднімався над землею й морем, називався Парфеноном; це був храм богині Афіни, покровительки великого міста. Величезна статуя Афіни стояла поруч із храмом, і її блискучий на сонці позолочений шолом служив маяком для підходящих до міста кораблів. Від Парфенона починалися широкі мармурові сходи, оточені портиками й храмами; сходи спускалися в місто до ринкової площі, "агори". Удень тут шуміла юрба покупців і продавців, а до вечора прилавки забирали, і народ збирався сюди обговорювати справи й дізнаватися новини. Раз у десять днів тут відбувалися народні збори; оратори в довгих сорочках-хітонах із перекиненими через плече плащами виступали з піднесенням, намагаючись зробити враження громовим голосом і риторичними прийомами. У будні дні афіняни воліли проводити вільний час у гімнасії - своєрідному спортивному комплексі із залами, навісами-портиками й відкритими площадками для змагань у боротьбі,

 

бігу, метанні списа. Чоловіки всіх віків тренувалися оголеними, попередньо натершись маслиновою олією; після тренування можна було викупатися в лазні й послухати ораторів у кімнатах для відпочинку. Хлопчики, крім обов'язкових занять у гімнасії, відвідували приватні школи, де вчилися грі на флейті, танцям, співу, ліченню й грамоті; неписьменного й фізично немічного в Афінах однаково називали "калікою".

У свята афіняни збиралися в театрі: на схилі пагорба були вирубані уступи-лави, а внизу розташовувалася сцена. Театр був винаходом греків, це слово означало "місце для видовищ", а сцена ("скене") була наметом, на якому висіли декорації й перед яким виступали актори. Історія театру почалася зі свят на честь бога провина Діоніса; на цих святах грали маленькі сценки з міфу про вбивство й відродження Діоніса, "трагедії". Тиран Писистрат, піклуючись про розваги народу, облаштував місце для подань і давав гроші для постановок. Спочатку на сцені грав лише один актор, якому допомагав хор; потім акторів стало двоє й троє. Поети стали писати п'єси для театру; улюбленим народним видовищем була трагедія Есхіла про Прометея: по легенді, титан Прометей викрав у богів вогонь і віддав його людям, за що був прикутий Зевсом до скелі й терпів тяжкі муки. Простий народ безупинно вимагав хліба й видовищ; при Периклі громадянам стали видаватися "театральні гроші", а свята на честь Діоніса перетворилися в триденну низку театральних вистав, коли автори змагалися один з одним у майстерності й переможця вінчали лавровим вінком.

Самі великі свята в Греції проводилися не в Афінах, а в Олімпіі, місті недалеко від західного узбережжя. Ці свята були присвячені Зевсу: в Олімпіі розташовувалося загальноеллінське святилище Зевса із прекрасним храмом, усередині якого піднімалася величезна статуя сидячі на троні бога. У дні "олімпіад" - так називалися ці свята - на кілька днів припинялися всі війни, і в Олімпію прибували десятки тисяч гостей з усіх міст Греції. Під час свята проводилися змагання в бігу, боротьбі, метанні списа й диска, кулачному бої; по величезній арені під рев багатотисячної юрби неслися десятки колісниць; звання переможця олімпіади було вищою почестю для грека; переможцям встановлювали прижиттєві пам'ятники. Іншим загальногрецьким святом, настільки ж популярним, як олімпіади, було свято Аполлона в Дельфах. На великій галявині в підніжжя гори Парнас тут змагалися співаки й музиканти: Аполлон був заступником муз. У Дельфах перебував знаменитий храм Аполлона; він був побудований над печерою, з якої виходили п'янкі випари. Під впливом парів жриця-"піфія" провіщала майбутнє, і у важливих справах греки зверталися за порадою до дельфійського оракула.

Гучні свята поступалися місцем будням і штовханина площ - тиші вулиць і провулків. У будній день тут було безлюдно, уздовж вулиць тяглися глинобитні стіни будинків, подекуди прорізані хвіртками, - картина, що нагадує міста Сходу. Так само, як на Сході, у центрі садиби розташовувався внутрішній дворик, звідки можна було пройти в парадні приміщення. У багатих будинках дворик обрамлявся колонадою, а в парадній залі стіни закривали килими й портьєри, підлога прикрашалася мозаїкою. Під час бенкетів знати лежала на бронзових ложах, але столових приборів ще не знали - їли як і раніше руками. Гостей розважали музиканти - але й самі гості нерідко брали в руки ліру, декламували вірші й змагалися в ораторському мистецтві. Все це були чисто чоловічі розваги, грецькі жінки так само, як і жінки Сходу, вели самітницьке життя на жіночій половині будинку, тільки у виняткових випадках показуючись на вулиці. Лише в V столітті в Афінах з'явилися "гетери", витончені куртизанки, що приймали участь у бенкетах, що вміли грати на флейті й підтримувати застільну бесіду. Однією з перших гетер була знаменита подруга Перикла, красуня Аспасія; вона заснувала салон, що відвідували видні політики, поети, філософи. Тут збирався весь цвіт Греції: скульптор Фідій, що створив статуї Афіни й Зевса Олімпійського, поет Еврипід, що написав трагедії, що дотепер ідуть на театральних підмостках, лікар Гіппократ, що поклав початок анатомії. Світські бесіди часто стосувалися філософії й риторики: уміння говорити й переконувати було чи не головним для афінян - адже майже всім доводилося виступати в народних зборах або в суді.

Сутяжництво було характерною рисою буржуазного суспільства; зіткнення приватних інтересів приводили до нескінченних судових процесів, на яких позивачі й відповідачі витончували в ораторському мистецтві. Цьому мистецтву за солідну плату вчили мудреці-"софісти", визнаним главою яких був Протагор, ще один клієнт салону Аспасіі. Протагор говорив, що людина є "міра всіх речей" і що істина є те, що здається більшості; з ним сперечався великий філософ Сократ, у жарт що називав Аспасію своєю "незрівнянною вчителькою" і що стверджувала, "що я знаю тільки те, що нічого не знаю". Сократ ставив під сумнів звичні істини й вірування, а його частий співрозмовник Анаксагор прямо стверджував, що ніяких богів не існує.

У цих бесідах і суперечках народжувалася філософія - перша наука, "любов до мудрості". Філософи намагалися по-своєму, не посилаючись на богів, пояснити світ. Анаксагор говорив, що тіла складаються із дрібних часточок; його послідовник Демокрит назвав ці часточки атомами й за допомогою нескінченно малих величин обчислив обсяг конуса. Філософи подорожували по Сходу, намагаючись долучитися до вавилонської і єгипетської мудрості, проникнути в таємниці храмів. Першим, хто описав звичаї й історію відомого грекам світу, був "батько грецької історії" Геродот. В Єгипті довго жив Піфагор, який привіз  у Грецію магію чисел і основи математичних знань. Піфагор заснував таємне суспільство філософів, його послідовники вірили в переселення душ і стверджували, що земля - це куля; вони говорили, що під час місячних затьмарень на Місяці видна округла тінь Землі. Ця ідея довгий час викликала глузування авторів комедій, але в IV сторіччі астроном Евдокс Книдскій привів переконливі аргументи на користь цієї гіпотези. Із цього часу стали визначати місце розташування шляхом знаходження широти й довготи; втім, такі вимірювання довгий час залишалися неточними.

Спроби філософів заперечувати могутність богів викликали обурення в прихильного до віри простолюду. Перших зневірених осягла сумна доля: Протагор і Анаксагор були вигнані з Афін, а Сократ по вироку суду був примушений випити чашу з отрутою. Це відбулося вже після смерті Перикла й поразки афінян у великій війні, під час смут, що охопили місто. Успіх Афін виявилося невічним і пройшло, як проходить весна й літо, - потім наступає осінь, час важких роздумів про те, що було й що стало.

"Все тече, усе міняється, - говорив філософ Геракліт. - У ту саму ріку не можна ввійти двічі".

 
додати

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить