При розбратах і великі

держави рушаться.

Салюстій.

Трагізм історії полягав у тім, що римляни воювали із греками руками греків. Спарта була розтрощена військами ахейського союзу міст, очолюваного Коринфом; із цього часу Ахейський союз залишився останнім оплотом греків. З дозволу Рима в Ахайї правила буржуазна аристократія, але, як і в Спарті, прості люди постійно хвилювалися й вимагали переділу землі. Перенаселення охопило всю Грецію, і, як передбачав Аристотель, воно повинне було привести до революції й тиранії. Ця остання революція - епілог грецької історії - почалася в 147 році одночасно з повстанням проти Рима. Вождь повсталих Діей оголосив про скасування боргів і звільненні багатьох тисяч рабів - але це було повстання приречених. В 146 році Коринф був узятий римськими легіонами, населення винищене або продане в рабство. Історик Полібій писав, що відпочиваючи від різанини, римські солдати грали в кості на картинах знаменитих грецьких художників. Місто було зруйновано й місце, де воно стало, було присвячено богам; були зруйновані половина міст Греції, і долею вцілілих ахейців стала рабська праця на італійських плантаціях. Спустіла Греція перетворилася в римську провінцію, і її історія злилася з історією Рима;

Початок недуги й псування в Спарті сягає

до тих часам, коли спартанці,

перемігши афінян, наводнили

своє місто золотом і сріблом.

Плутарх.

У той час, коли в Греції виростали й занепадали торговельні міста, а філософи міркували про природу речей, Спарта жила своїм звичайним життям. Так само, як у легендарні часи Лікурга, ілоти ретельно обробляли поля, а спартанці вправлялися в гімнасіях, готуючись до наступної війни. Примара війни постійно витала над Спартою - хоча спартанці не думали про нові завоювання й, спершись на спис, мріяли про мир. Всі сили Спарти йшли на те, щоб охороняти завойоване, благодатну долину Еврота й гладкі рівнини Месенії - і охороняти не від сусідів, а від власних рабів, постійно готових до повстання. На дев'ять тисяч спартанців доводилося більше 200 тисяч

 Про государ, і природжений розум

У нещастях устояти часом не може.

Софокл.

Після смерті свого великого вчителя, Платона, Аристотель виїхав з Афін і довго жив на березі моря, у замисленості спостерігаючи за приливами й відливами - за вічним життям природи. Він займався біологією й філософією, а потім був запрошений у Македонію, щоб учити грамоті 14-літнього Олександра, сина македонського царя Пилипа II.

 Ми повинні далі розібрати, внаслідок яких

 причин відбуваються державні перевороти...

Аристотель. "Політика".

Успіх Афін було засновано на морській торгівлі, а морська торгівля - на силі афінського флоту, готового силоміць усувати конкурентів. Крім давніх ворогів, фінікійців, конкурентами Афін були грецькі торгові міста Коринф, Сіракузи й Мегари - дорійські громади, з'єднані узами споріднення зі Спартою. В 432 році Афіни встановили торговельну блокаду Мегар, і це привело до великої війни; спартанська фаланга ввійшла в Аттику, спалюючи села. Афіняни не могли протистояти спартанцям на суші, населення Аттики вкрилося за довгими стінами ,що з'єднували Пірей і Афіни. У переповненому біженцями місті незабаром почалася чума, храми були заповнені трупами, ті що вмирали лежали біля колодязів, благаючи дати їм води. Чума забрала чверть населення, загинуло багато воїнів і моряків, помер і Перикл,

Але що найбільше радувало афінян... це чудові храми, у сьогодення

це єдине свідчення того, що минуле... не було казкою.

Плутарх.

Білосніжний храм, що піднімався над землею й морем, називався Парфеноном; це був храм богині Афіни, покровительки великого міста. Величезна статуя Афіни стояла поруч із храмом, і її блискучий на сонці позолочений шолом служив маяком для підходящих до міста кораблів. Від Парфенона починалися широкі мармурові сходи, оточені портиками й храмами; сходи спускалися в місто до ринкової площі, "агори". Удень тут шуміла юрба покупців і продавців, а до вечора прилавки забирали, і народ збирався сюди обговорювати справи й дізнаватися новини. Раз у десять днів тут відбувалися народні збори; оратори в довгих сорочках-хітонах із перекиненими через плече плащами виступали з піднесенням, намагаючись зробити враження громовим голосом і риторичними прийомами. У будні дні афіняни воліли проводити вільний час у гімнасії - своєрідному спортивному комплексі із залами, навісами-портиками й відкритими площадками для змагань у боротьбі,

Ми нашою відвагою змусили всі моря й всі землі стати для нас доступними,

ми скрізь спорудили вічні пам'ятники вчиненого нами добра й зла.

Перикл.

Після довгих походів, утомившись від штормів і битв, зграї трієр верталися у своє гніздо - в афінський порт Пірей. Суднові флейтисти випускали привітальні трелі, і кораблі впливали у ворота оточеної стінами військової гавані. Водна гладь гавані була з усіх боків обрамлена колонадою, за якої під дахом ховалися від непогоди військові кораблі. Тут відпочивали й ремонтувалися сотні трієр чекаючи часу, коли флейти просигналять новий похід. Після великої перемоги при Саламині війна з Персією тривала ще 30 років; знищивши перський флот, греки звільняли захоплені персами острова й міста на малоазіатському узбережжі. Афіни стали главою великого союзу грецьких міст-держав, полісів, і ті поліси, які не бажали посилати в походи свої кораблі, платили афінянам спеціальні внески.

Якщо ми скоримо афінян... то

зробимо перську державу

суміжної небесному царству.

Ксеркс.

З погляду "царя Вселеної" греки були маленьким народом, що живе на краю світу. Ті з них, які жили на берегах Малої Азії, ще в середині VI століття визнали верховенство персів і платили царям данину. Перси залишили у влади тиранів, що правили в грецьких містах, і майже не втручалися в їхні справи. Однак любов до волі виявилася сильніше доводів розуму - в 500 році малоазіатські греки повстали й шість років боролися проти величезної Світової імперії. Зрештою, повстання було подавлено, і торговельне місто, що очолював його великий, Мілет піддалося жорстокому розгрому.

Тиран... був гуманною й лагідною людиною.

Аристотель. Політика.

Тирани вигнали "кращих людей" і розділили між селянами їхні землі. Над рівнинами Аттики знову зійшло сонце, і селяни мирно орали свої поля під спів жайворонка. Вони говорили, що в країну повернулося Золоте Століття, про яке колись писав Гесіод:

Тиран виникає із середовища народу проти знатних,

щоб народ не терпів від них ніякої несправедливості.

Аристотель. Політика.

Спарта розташовувалася на крайньому півдні Балканського півострова, у благодатній долині Еврота. На зеленій рівнині навколо міста були розкидані хутори ілотів, а далі, у підніжжя навколишню долину гір, розташовувалися села періеків. Періеки - "живучі навколо" - були нащадками ахейців, вони зберігали свою волю й жили за своїми законами, але платили Спарті данину й у випадку потреби посилали своїх воїнів на підмогу спартанцям. На півночі, за горами, розташовувалися інші дорійські громади - Коринф, Аргос, Мегари; тут теж була своя знать, свої періеки й ілоти, але ілотів було менше, і частина дорійців була змушена разом із простолюдинами працювати в полі. За Коринфським перешийком лежала Аттика, плоска рівнина, посередині якої недалеко від моря піднімався стрімчастий пагорб; на його вершині у фортеці -"акрополі" зміцнилася ще одна громада завойовників, що називала себе евпатрідами,

Долина Нілу й долина Двурічч'я були двома першими вогнищами цивілізації, місцем де почалася історія людства. У той час як інший світ ще жив тихим життям Золотого Віку, тут уже шуміли багатолюдні міста, і царі сходили на зікурати, щоб встати поруч із богами. На сході й на заході, тим часом, тривало повільне розселення хліборобів, і селяни із сапами йшли до далеких пагорбів, щоб зорати нове поле. В VI тисячоріччі хлібороби прийшли на Балкани; це був гористий півострів, що далеко видається в море. Маленькі річкові долини виходили до порізаного бухтами узбережжя, а в морі виднілися розкидані те тут, те там зелені острови. Ця країна узбереж і скель називалася Елладою, Грецією, а її населення - еллінами. Гряда островів з'єднувала Азію і Європу: коли з'явилися багатовесельні човни, острови стали дорогою для переселенців із цивілізованих країн і на найбільшому з них,

Тому що нащадки ви всі незрівнянного

у битвах Геракла - ворожих полчищ

не бійтеся, не відайтеся страху.

Тиртей.

Люди Мідного Віку знищували один одного своїми власними руками. Незабаром після того, як цар золотих Мікен Агамемнон з перемогою повернувся із Трої, на Балкани ввірвалася нова Хвиля з Великого Степу. Ідучи від Хвилі, північні грецькі племена, дорійці, лавиною рушили на південь півострова. Мікенські царі зігнали тисячі селян і спорудили величезну стіну на перешийку північніше Мікен - але дарма. Дикі варвари прорвалися на південь; міста, храми, села - усе звернулося в попіл. Охоплені жахом ахейці йшли на кораблях у море, бігли на західні береги Малої Азії; хвиля народів, що перемішалися між собою, прокотилася по середземноморському узбережжю аж до кордонів Єгипту.